девушка,art

Miss Ukraine at the Miss Universe pageant

Іван Франко в стилі кіберпанку.

Сьогодні нарешті доробив чергову модель. Пізніше думаю зробити ще й Сковороду в такому ж стилі.

Проект "Волинські портрети"

Проект "Волинські портрети" - серія фотографій у строях з колекції "Центру дослідження і відродження Волині"

Фотограф:

Anna Senik (псевдонім #Ładna_Kobieta)

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.3

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Херсонська обл. Великолепетинський район

Модель: Вероніка Давиденко – журналіст телеканалу ICTV, захоплюється народною культурою та усіляко підтримує її. Хобі – театр, література та яскраві люди. 

Колюче намисто - один з різновидів традиційного намиста. Намисто виготовлялося з тонких коралів, нарізаних у формі трубочок, або продовгуватих циліндриків. Кінці кількох разків намиста кріпили разом та оздоблювали одною - трьома кольоровими стрічками, що зав’язувалися на шиї та звисали по спині.

Львівська обл. Яворівський район

Модель: Ірина Дрогомирецька – захоплюється українським традиційним вбранням, зокрема вишитими сорочками. Героїня сама вчиться вишивати, освоює різноманітні техніки. До того ж, у вільний від навчання час, працює в родинній майстерні вишиття. 

Бавниця – невисокий обруч з полотна, оздоблений тканням , або вишивкою червоним та жовтогарячим кольором. Поверх неї надягали білу полотняну хустку, вишиту на одному з кінців квітчастим узором (китиця або гільце). Над чолом хустку закладалали спецільною складою -”ріжок” або “дзьобик”. Вдови чи старші жінки носили бавниці з перевагою синього кольору. 

Шорц – локальна назва святкової спідниці, що побутувала на Львівщині. Ткали її у повздовжні різнокольорові смуги льняними, бавовняними та вовняними нитками по білому тлі, та закладали у дібні складки - збиранки.

Дніпропетровська обл. Дніпровський район

Модель: Ольга Троян – засновниця прикрасної майстерні «MAKOVIYA». Займається дослідженням та відтворенням традиційних українських прикрас та святкових жіночих головних уборів. 

Очіпок - стародавній головний убір заміжніх жінок, під який ховали волосся. Шився з парчі, оксамиту, шовку та інших дорогих крамних тканин у формі шапочки з твердою основою з полотна проклеєного тістом. Щоб заховати волося під очіпок, його намотували на спеціальний обруч – кибалку, або ж заплітали в коси та викладали зверху «в коронку». 

“Крамну” юпку шили з купованої мануфактурної тканини – черкасину, китайки, а найчастіше – набійки. На Дніпропетровщині ій притаманний характерний квадратний виріз горловини, який оздоблювали вистрочками, зборками, смужками тканини. Подекуди юпки утеплювали – між тканиною та підкладкою прокладали шар вати, фіксуючи його ручним, а пізніше машинним вистьобуванням. 

Дрібні речі зберігали в невеликій накладній кишені. Для зручності її кріпили до пояса з шільного крамного матеріалу та прикрашали машинним вистрочуванням різнокольоровими бавовняними нитками.

Луганська обл. Кремінський район

Модель: Сусанна Карпенко – співачка, співкерівниця фольклорного гурту «Божичі» та «Школи традиційного народного танцю». 

Завіска - локальна назва фартуха на Луганщині. Святкові завіски шили з білого полотна, оздоблювали вишивкою та мереживом, на відміну від буденних, що були виготовлені з дешевих фабричних тканин іноді зі скромною обшивкою з тасьми. 

Сережки – один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас. В Україні подекуди дівчаткам проколювали вуха в дворічному віці. Діти носили мідні, а дівчата та жінки - срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Іноді їх виготовляли з монет, що скріплювались між собою, або доповнювались металевими квітковими розетками.

Чернівецька обл. Заставнівський район

Модель: Діана Гоменюк. Героїня ролику захоплюється українською традиційною культурою, зокрема старовинними жіночими прикрасами, має власну невеличку колекцію.

«Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!

Мінтян – своєрідна хутряна довга безрукавка, оздоблена тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап’яну, та вишивкою. 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалось тяжким гріхом. Буковинки покривали голову нафрамою – домотканою, тонкою, візерунчастою тканиною, що мала довжину до 3 метрів.» - Марічка Квітка, консультант проекту СПАДОК. 

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.2

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка).

Кримський півострів. Курманський район

Модель: Міла Боріскіна - блогер та велнес консультант. Хоббі: акторська майстерність, етнічний дизайн та вивчення українських обрядів. Після проекту народила сина Даміра. 

Брокарівська вишивка. Вишивка хрестиком не є архаїчною на території України. Вона набула поширення у кінці XIX ст., завдяки продукції фірми Brokard – стилізовані зображення троянд та розеток з квітів прикрашали обгортки туалетного мила «Крестьянское». Тому вишиті хрестиком сорочки та фартухи ще називають брокарівськими.

Кіровоградська обл. Олександрійський район

Модель: Домініка Данилейко – школярка, донька українських фольклористів та музикантів. Займається народними мистецтвами: піснями, танцями та писанкарством. 

Каламаковий пояс – пояс фабричного виробництва з тонкої кольорової вовни червоного, зеленого, синього кольорів. Він міг бути як однотонним так і різнобарвним у тонкі повздовжні смуги. Оперезуючись поясом дівчата випускали його кінці спереду, жінки з лівого боку або позаду. Старі бабусі каламайкових поясів не носили. 

Черевички - жіноче шкіряне взуття на невисокому підборі (“черевики на корках”). Могли бути відкритими або з халявою, що стягувався по нозі шнурівкою або застібалася на ґудзики. Підошви черевиків підбивали дерев’яними кілочками, а підбори – металевими підківками.

Вінницька обл. Крижопільський район

Модель: Олександра Бойко. Радіоведуча. За освітою театральний критик і журналіст. Вважає себе справжньою українкою, хоча народилася в іншій країні. Любить подорожувати, фотографувати, знайомитись з новими людьми і відкривати для себе світ. Веде власний блог про різноманітне рукоділля та донечку Варвару.

Баламути - намисто зі скам’янілого перламутру. Достеменно невідомо, коли і як в Україні з’явилися ці дивовижні, вершково-жовтуваті намистини. Одна з версій – вони були завезені в Україну паломниками з Єрусалиму. Намиста з перламутру з’явилися в результаті перенизувань чоток. Тому низки баламутів були короткі і часто – з намистин різної (круглої і овальної) форми. Сьогодні намисто з баламуту вважається традиційною українською прикрасою, реліквією окремого роду, окремої сім’ї і є об’єктом зрозумілого інтересу антикварів. Наместини баламуту цінуються, як і старий корал, та йдуть у валюті за грами. Чим крупніший баламут, чистіший, тим він дорожчий.

Житомирська обл. Баранівський район

Модель: Олена Янчук (Росава). Співачка, має у творчому доробку 5 різножанрових альбомів, серед яких два дитячі. Вдало поєднує українську автентику з сучасними музичними тенденціями. Автор курсу гармонійного розвитку та музичного виховання для малюків "Забавлянки та співанки з Росавою".

Літник – спідниця з домотканого матеріалу. Найчастіше його шили з вовняної тканини в дрібні кольорові смужки на червоному тлі (в паски), або у клітинку (гратки). У деяких селах для їх виготовлення використовували покупні білі нитки - більку, яку фарбували в домашніх умовах у різні кольори. До літника часто пришивали тонкий тканий пояс – крайку, що закінчувався зав’язками – шнурками: торочками, поворозками, учіпками, бечками.

Одеська обл. Кодимський район

Модель: Світлана Папенко. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія», а також фольк-рок гурту «Yasnytsia». 

Шарафан – тип жіночого вбрання, характерний для півночі Одеської області (Східне Поділля). Назва походить від слова «шарий» – сірий. Буденні шарафани були саме сірими або чорними, а святкові – яскравих насичених кольорів. Шили їх переважно з покупних бавовняних тканин, низ спідниці рясно прикрашали стрічками, мереживом, плисом тощо. На пошиття такого шарафану йшло близько 6-8 метрів тканини. 

Бесаги – подвійна ткана торба, що перекидалася через плече. Використовували їх як дорожню торбу, а також носили в них паски до церкви на Великдень. Цікаво, що окрім дрібних предметів та їжі, у них могли переносити дітлахів.