В прекрасном городе N есть прекрасный комплекс строений. Строительство данного комплекса началось еще в 19 веке, а точнее 1864 и длилось 18 лет.
Поговаривают, что специально для этой стройки были построены два кирпичных и один черепичный заводы. И чтобы выстроить такое грандиозное сооружение, известным мастерам и строителям из Праги и Вены разрешалось класть не больше ста кирпичей в день, и каждый кирпич измерялся отдельно.
Идеально продуманная дренажная система и насаждения акаций регулируют отток лишней влаги, предотвращая разрушение кирпичных стен здания. Вот так то ...
Вообще это милейшее сооружение планировалось, чешский архитектором и учёным Йозефом Главком (Ну я надеюсь что его фамилия склонена мной правильно, но если нет пофиг он то уже умер ...), резиденция митрополитов. Но по указу императора Франца Иосифа (Австро-Венгрия) 4 октября 1875 года был основан университет. Тогда в нём было только три факультета: теологический, философский и юридический.
В университете находится уникальный ботанический сад, который создавался параллельно с основными зданиями резиденции. За некоторые редкие породы деревьев, которые сохранились до сих пор, в своё время платили дань Турции. А еще крыши университета покрыты глазурованной черепицей из восьми цветов и украшены своеобразным орнаментом.
На территории университета по сей день находится действующая христианская церковь, а также теологический факультет, который был единственным теологическим факультетом в системе советского образования на Украине.
Внутренний интерьер некоторых аудитории сохранился ещё с тех времен ....
Некоторые люди считают что университет является украинским "хогвартсом"
А еще Черновицкий Национальный Университет является сердцем города Черновцы.
Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ.
Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.
У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка).
Кримський півострів. Курманський район
Модель: Міла Боріскіна - блогер та велнес консультант. Хоббі: акторська майстерність, етнічний дизайн та вивчення українських обрядів. Після проекту народила сина Даміра.
Брокарівська вишивка. Вишивка хрестиком не є архаїчною на території України. Вона набула поширення у кінці XIX ст., завдяки продукції фірми Brokard – стилізовані зображення троянд та розеток з квітів прикрашали обгортки туалетного мила «Крестьянское». Тому вишиті хрестиком сорочки та фартухи ще називають брокарівськими.
Кіровоградська обл. Олександрійський район
Модель: Домініка Данилейко – школярка, донька українських фольклористів та музикантів. Займається народними мистецтвами: піснями, танцями та писанкарством.
Каламаковий пояс – пояс фабричного виробництва з тонкої кольорової вовни червоного, зеленого, синього кольорів. Він міг бути як однотонним так і різнобарвним у тонкі повздовжні смуги. Оперезуючись поясом дівчата випускали його кінці спереду, жінки з лівого боку або позаду. Старі бабусі каламайкових поясів не носили.
Черевички - жіноче шкіряне взуття на невисокому підборі (“черевики на корках”). Могли бути відкритими або з халявою, що стягувався по нозі шнурівкою або застібалася на ґудзики. Підошви черевиків підбивали дерев’яними кілочками, а підбори – металевими підківками.
Вінницька обл. Крижопільський район
Модель: Олександра Бойко. Радіоведуча. За освітою театральний критик і журналіст. Вважає себе справжньою українкою, хоча народилася в іншій країні. Любить подорожувати, фотографувати, знайомитись з новими людьми і відкривати для себе світ. Веде власний блог про різноманітне рукоділля та донечку Варвару.
Баламути - намисто зі скам’янілого перламутру. Достеменно невідомо, коли і як в Україні з’явилися ці дивовижні, вершково-жовтуваті намистини. Одна з версій – вони були завезені в Україну паломниками з Єрусалиму. Намиста з перламутру з’явилися в результаті перенизувань чоток. Тому низки баламутів були короткі і часто – з намистин різної (круглої і овальної) форми. Сьогодні намисто з баламуту вважається традиційною українською прикрасою, реліквією окремого роду, окремої сім’ї і є об’єктом зрозумілого інтересу антикварів. Наместини баламуту цінуються, як і старий корал, та йдуть у валюті за грами. Чим крупніший баламут, чистіший, тим він дорожчий.
Житомирська обл. Баранівський район
Модель: Олена Янчук (Росава). Співачка, має у творчому доробку 5 різножанрових альбомів, серед яких два дитячі. Вдало поєднує українську автентику з сучасними музичними тенденціями. Автор курсу гармонійного розвитку та музичного виховання для малюків "Забавлянки та співанки з Росавою".
Літник – спідниця з домотканого матеріалу. Найчастіше його шили з вовняної тканини в дрібні кольорові смужки на червоному тлі (в паски), або у клітинку (гратки). У деяких селах для їх виготовлення використовували покупні білі нитки - більку, яку фарбували в домашніх умовах у різні кольори. До літника часто пришивали тонкий тканий пояс – крайку, що закінчувався зав’язками – шнурками: торочками, поворозками, учіпками, бечками.
Одеська обл. Кодимський район
Модель: Світлана Папенко. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія», а також фольк-рок гурту «Yasnytsia».
Шарафан – тип жіночого вбрання, характерний для півночі Одеської області (Східне Поділля). Назва походить від слова «шарий» – сірий. Буденні шарафани були саме сірими або чорними, а святкові – яскравих насичених кольорів. Шили їх переважно з покупних бавовняних тканин, низ спідниці рясно прикрашали стрічками, мереживом, плисом тощо. На пошиття такого шарафану йшло близько 6-8 метрів тканини.
Бесаги – подвійна ткана торба, що перекидалася через плече. Використовували їх як дорожню торбу, а також носили в них паски до церкви на Великдень. Цікаво, що окрім дрібних предметів та їжі, у них могли переносити дітлахів.
Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ.
Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.
У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)
Херсонська обл. Великолепетинський район
Модель: Вероніка Давиденко – журналіст телеканалу ICTV, захоплюється народною культурою та усіляко підтримує її. Хобі – театр, література та яскраві люди.
Колюче намисто - один з різновидів традиційного намиста. Намисто виготовлялося з тонких коралів, нарізаних у формі трубочок, або продовгуватих циліндриків. Кінці кількох разків намиста кріпили разом та оздоблювали одною - трьома кольоровими стрічками, що зав’язувалися на шиї та звисали по спині.
Львівська обл. Яворівський район
Модель: Ірина Дрогомирецька – захоплюється українським традиційним вбранням, зокрема вишитими сорочками. Героїня сама вчиться вишивати, освоює різноманітні техніки. До того ж, у вільний від навчання час, працює в родинній майстерні вишиття.
Бавниця – невисокий обруч з полотна, оздоблений тканням , або вишивкою червоним та жовтогарячим кольором. Поверх неї надягали білу полотняну хустку, вишиту на одному з кінців квітчастим узором (китиця або гільце). Над чолом хустку закладалали спецільною складою -”ріжок” або “дзьобик”. Вдови чи старші жінки носили бавниці з перевагою синього кольору.
Шорц – локальна назва святкової спідниці, що побутувала на Львівщині. Ткали її у повздовжні різнокольорові смуги льняними, бавовняними та вовняними нитками по білому тлі, та закладали у дібні складки - збиранки.
Дніпропетровська обл. Дніпровський район
Модель: Ольга Троян – засновниця прикрасної майстерні «MAKOVIYA». Займається дослідженням та відтворенням традиційних українських прикрас та святкових жіночих головних уборів.
Очіпок - стародавній головний убір заміжніх жінок, під який ховали волосся. Шився з парчі, оксамиту, шовку та інших дорогих крамних тканин у формі шапочки з твердою основою з полотна проклеєного тістом. Щоб заховати волося під очіпок, його намотували на спеціальний обруч – кибалку, або ж заплітали в коси та викладали зверху «в коронку».
“Крамну” юпку шили з купованої мануфактурної тканини – черкасину, китайки, а найчастіше – набійки. На Дніпропетровщині ій притаманний характерний квадратний виріз горловини, який оздоблювали вистрочками, зборками, смужками тканини. Подекуди юпки утеплювали – між тканиною та підкладкою прокладали шар вати, фіксуючи його ручним, а пізніше машинним вистьобуванням.
Дрібні речі зберігали в невеликій накладній кишені. Для зручності її кріпили до пояса з шільного крамного матеріалу та прикрашали машинним вистрочуванням різнокольоровими бавовняними нитками.
Луганська обл. Кремінський район
Модель: Сусанна Карпенко – співачка, співкерівниця фольклорного гурту «Божичі» та «Школи традиційного народного танцю».
Завіска - локальна назва фартуха на Луганщині. Святкові завіски шили з білого полотна, оздоблювали вишивкою та мереживом, на відміну від буденних, що були виготовлені з дешевих фабричних тканин іноді зі скромною обшивкою з тасьми.
Сережки – один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас. В Україні подекуди дівчаткам проколювали вуха в дворічному віці. Діти носили мідні, а дівчата та жінки - срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Іноді їх виготовляли з монет, що скріплювались між собою, або доповнювались металевими квітковими розетками.
Чернівецька обл. Заставнівський район
Модель: Діана Гоменюк. Героїня ролику захоплюється українською традиційною культурою, зокрема старовинними жіночими прикрасами, має власну невеличку колекцію.
«Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!
Мінтян – своєрідна хутряна довга безрукавка, оздоблена тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап’яну, та вишивкою.
«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалось тяжким гріхом. Буковинки покривали голову нафрамою – домотканою, тонкою, візерунчастою тканиною, що мала довжину до 3 метрів.» - Марічка Квітка, консультант проекту СПАДОК.
Когда то я уже постила картинку где язычки учили как правильно использовать украинские слова :)) к стати пост туточки.
И вот недавно я узнала кто и самое главное зачем делает эти милые истории про приключения украинских язычков. Зайдя на сайт разработчиков я поняла насколько удачна их идея, а самое главное насколько полезна (ну не секрет же что Даша не мочь в грамматику).
Полистав сайт оказалось , что это волонтерский проект главная цель которого донести до нас с вами "правильну" українську мову.
В проекте задействованы всего три человека. Паша Мельник-Крисаченко, Наталя Клименко и Олександр Клименко. Я пишу их имена для того, что б .... ааааа кого мы обманываем вы ж даже посылке поленитесь перейти, а зря там очень интересно.
Колись в Україні буде модно знати декілька мов, а говорити українською ... Мова – ДНК нації
Маяковского расположена в Орджоникидзевском районе Запорожья.Несложно догадаться, что площадь названа так в честь Владимира Маяковского, советского поэта-футуриста, революционера и лирика. Впрочем, увековечить имя автора "Облака
в штанах» посчитали нужным только после визита Маяковского в Запорожье. Его выступление состоялось 28 февраля 1928 года
в Народном доме (позже стал кинотеатром им. Ленина), что на нынешней площади Свободы. Но переименовать решили другую площадь – Театральную. Что интересно, назвав площадь в честь поэта, местные власти устранили одну из градостроительных проблем. Дело в том, что площадь давно планировали украсить театром, а потому название Театральная дали авансом. Поняв, что с театром не получается, администрация устранила следы своих неудавшихся инициатив.
Сейчас площадь украшает «Фонтан жизни» и по совместительству памятник жертвам Чернобыльской катастрофы. Фонтан имеет самый большой в Украине шар, вращаемый под действием воды. Изготовлен он был в карьере Дидковичи. Весит 3,8 тонны, диаметр 1 м. 30 см. и выполнен из самого прочного в мире запорожского гранита ))) . Вся композиция должна как бы отоброжать всю историю украинского народа, начиная с самых незапамятных времен. Шар в центре фонтана объединяет вокруг себя восемь изваяний, связанных с культурой, историей и бытом украинского народа. В частности, в структуре шара есть композиция Чернобыля, которая увенчивает подвиг ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС. Казак Мамай — символ вольного и независимого духа запорожских казаков, всего народа Украины. Чумаки — неутомимые путешественники таврических степей. Берегиня — символ сохранения жизни. Скифы — древний народ Запорожского края. Охотник — символ неразрывного сосуществования человека и природы. Каменные могилы — места первой письменности человечества и степь — богатство земли украинской. Но пойди разбери какой камень что отоброжает.
Нагроможденье камней на площади Маяковского официально имеет название «Фонтан жизни». Мы же запорожци называем сию композицию «Стоунхенджем» или «Памятником Колобку».
