козак косплец

Ребят , ребят !!!
Пока еще не закончились рабочие дни, нам предлагают выбрать новое название старому напитку "Коньяк".
Изменить названия требует Франция и раз уж пошла такая пляска, то пора бы жить по европейским законам...

До голосування запропоновано 32 варіанти назви. Серед них, наприклад, такі:

- «гайстер» – одна з назв лелеки, яка асоціюється з відомим молдовським бренді «Белый аист»;

- «каннук» – назва, утворена з перших літер слів «кращий алкогольний національний напій українських коньячистів» – за звучанням близьке до слова «коньяк»;

- «брунат» – асоціація з кольором напою;

- «бурштин», або «бурштинок», «бурштиняк» – асоціація з кольором напою та зі схожими передумовами постання: дерево, сонце, тривалий час;

- «укрньяк» або «украньяк» та інші.

 Грогон и Грокур (ВТФ)

Помочь Украине затвердить новое название коньяка можно тут . ТУТ

Український павільйон на Всесвітній виставці в Чикаго, 1933

На площі, що зайняла 427 акрів землі вздовж озера Мічіган, розмістились павільйони різних країн. І посеред них— павільйон «Україна».

Попри протести СРСР, Україна, якої тоді не було на карті як окремої держави світу, отримала свій павільйон. Кошти зібрали спільнокоштом, висилали українці з цілого світу. Павільйон відвідали 1 800 000 людей.

Павільйон “Україна”, який яскраво вирізнявся серед інших павільйонів - був єдиний, який не спонсорував уряд (адже України не існувало). До слова, сусіди українців - поляки - тоді не змогли організувати свій павільйон через економічну кризу.
Для української діаспори цей період був ще важчим - крім Великої депресії, в Україні лютував Голодомор і діаспора намагалася всіма засобами допомогти своїм співвітчизникам.

Йшлося про шалену на той час суму – понад 20 тисяч доларів лише на будівництво, і це під час Великої Депресії, коли зарплатня людей не перевищувала кількадесят центів!

Для збору коштів українська громада Чикаґо поширила світом таке оголошення:
“Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! Усі цивілізації світу проявляють себе. Український нарід мусить показати свою національну жит­тєздатність. Це він може осягнути тоді, коли візьме участь у Всесвітній виставці. Ми хоть без власної держави, але американці трактують нас як державницький народ. Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не долучилися до цієї події".

Люди висилали, хто скільки міг по долару і кільканадцять центів, але гроші зібрали.

Наперекір обставинам, в тому числі і протестам Москви, українці Чикаго зробили все можливе і неможливе, щоб використати виставку для представлення України та щоб нагадати цілому світові про існування українського народу, його історію та культуру.
Всесвітня виставка була чудовою нагодою для цього - український павільйон відвідали 1 800 000 людей. Вхід коштував п’ятдесят центів, але у вишиванці можна було зайти безкоштовно.

«Замало показати шаровари і малюнки на зразок "Козак коня напував". Зі всього світу приїдуть люди мистецтва, і для них павільйон мусить щось дати,» – каже редактор діаспорного часопису "Свобода" Лука Мишуга.

У павільйоні були зали, присвячені українській історії та культурі, відбувалися концерти, вечорниці, із неймовірним успіхом там виступили національний хор і танцювальні колективи. Також можна було відвідати персональну виставку скульптора Олександра Архипенка. Автора ідеї рухомих білбордів.

Під час Всесвітньої виставки в Чикаго також відбувся світовий конкурс краси накшталт сучасного конкурсу “Міс світу”, а перемогла на ньому українка – Марія Любас.

Історію про цей - без перебільшення - подвиг закордонних українці варто пам’ятати і поширювати. Особливо в наші часи.

про вічне

Кладбище интересно своими надгробиями-мацевами. Интересны надгробия тем, что сделаны из кривовато, плохо обтесанных, плоских каменных глыб. Это какой-то песчаник, или что-то подобное, с вырезанными идиш надписями. Подобные мацевы распространены на юге Винницкой области - нетесаные, плоские песчаники глыбы. Правда, в Бершади их уже осталось немного. А еще здесь единственная в Украине глинобитная синагога.

Эпитафия, скопирована в конце XIX века с надгробия на Бершадском еврейском кладбище, говорит: "Это место захоронения убитых бандитами в освящения Имени. И они были призваны к Всевышнему в двадцать второй день месяца Сиван 1648". Вероятно, в данном тексте речь идет о разгроме козаками Бершади, которые, придя в город, убили большинство евреев. В начале XX века в городе появилось новое еврейское кладбище, которое действует и сегодня.

Глинобитная синагога, которая, по разным данным, построена в конце XVIІI или в начале XIX века, является уникальным памятником не только в Украине, но и, возможно, во всем мире. 

 Глинобитная, потому возведена из дерева, глины и соломы. Имеет выход на две стороны. Редкостью является и сохраненное внутреннее убранство - кроме Бершади, из украинских синагог таким может похвастаться лишь Хуст. В синагоге хранятся свитки Торы, израильский и украинский флаги, неопознанные фотопортреты евреев, собранные на кладбищах.

До Второй мировой в синагоге была пекарня. В 1947 году сооружение вернулось в собственность еврейской общины. Здесь активно молились до последней мощной волны миграции, а в 1991 году ключи от здания отдали господину Выгоднеру. Это уже не синагога в классическом понимании сюда могут приходить представители разных конфессий.

Джерела: https://zruchno.travel/ObjectEntity/ObjectEntity?idCrm=26c23e9d-b6d7-3e17-2307-5925af5e4665&lang=ua

Великий герб України

Раніше на світлинах не помічав. Великого Герба досі не прийнято, а вже висить нарівні з державними символами.

Нагадаю, проєкт Великого Герба України мали затвердити ще на початку створення української держави, але на той час цьому завадили, вочевидь, совкові настрої парламенту, тому якось протиснули хоча б Малий.

Надалі було проведено декілька конкурсів, серед яких виділився проєкт О. А. Івахненка, але й до нього були геральдичні претензії: колосся, що "лежить", княжа корона на гербі республіки, нечервоний колір жупана, положення корпусів козака й галицького лева – за прискіпливості вони мали б помінятися місцями, відсутність традиційної корони в лева, завузький крок його задніх лап, відсутність символів інших земель України. Коротше, а хура й досі там.

До речі, це проєкт уряду УНР в еміґрації за роботи художника Битинського. Тут наведені герби Правобережжя, Галичини-Буковини, Кубані, Закарпаття та Лівобережжя. Щитотримачами є Архангел Михаїл, традиційний символ Київщини та й на правах покровителя України, і галицький лев.

"А Московські дари суть всі в рогожах, то і народ живучи з ними, доведений буде до вбогості"

 Після підписання Зборівського миру, який утвердив незалежність України, Хмельницький наказав присилати у Чигирин депутатів на Сейм, як колись присилали до Варшави. Туди ж прибули і посли трьох держав - Польщі, Туреччини і Московії, кожен намагався схилити Україну до своєї протекції, і кожен привіз свої дари, для гетьмана, для старшини і для війська. 

Гетьману дарували, наприклад, булаву, всипану діамантами, старшині - дорогі тканини, ну а для війська, наприклад, турецький султан привіз "40 мішків срібних левів".

 Була одна деталь, що потім виявилась важливою. Польські дари були загорнуті в килими, турецькі - в паперові мішки і обмотані шовком, а московські - в мішки з рогожі. 

Почалося обговорення. Гетьман наголосив, що протекція народу необхідна з огляду на відкритість нашої землі і погану її придатність до укріплення. Обрати протекцію гетьман запропонував зборам. Польська протекція була відкинута одразу, бо ще свіжою в пам'яті були звірства поляків, що, власне і спричинили нещодавню війну. (Тому силует польського посла на картині розмитий і віддалений.) 

Турецька протекція не сильно подобалась з огляду на мусульманську віру, дуже схилялось товариство до московської протекції, однак рішуче проти виступила "фракція" молодих козаків на чолі з Іваном Богуном. 

Не втримаюсь від того, щоб не привести їхню аргументацію повністю: «в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може;і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати. Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».

Прийшла черга висловити свою думку і духовенству думку якого висловив улюблений в народі проповідник Федір Гурський, який тут таки розкрив і зачитав Євагелію в тому місці де три царі принесли дари новонародженому спасителю, і кожен з дарів мав своє значення. Після того проповідник перевів увагу депутатів у кімнату, яка, власне, і зображена на картині і попросив подивитись, у що ж "вдягнені" дари кожного з царів.

 Мовляв польскі дари загорнуті у килими, тож з'єднавшись з поляками народ матиме килими, а з'єднавшись із турками вдягатиметься у шовки. "А Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі."

Вражені талановитою промовою і наглядною презентацією, козаки зовсім розгубилися і рішення про вибір протекції так і не було ухвалено.Сергій Гудим

Взято отсюда:

http://mysliwiec.livejournal.com/2535473.html