самые милые рисунки

Турнир имени Василия Полякова

Открытие турнира сопровождалось целой кучей журналистов. Правда, не знаю вышел ли куда-нибудь сюжет и был ли он длиннее пятнадцати секунд. На заднем плане домики-киллхаусы для тренировок в помещениях. 

Так выглядит начало одного этапа упражнений. Все они заточены на командный результат, поскольку зачет идет "по последнему".

"Дозор", он же спецназ ДПСУ. В сотрудничестве со странами "загнивающего Запада", в частности США, получили практически полное переоснащение. На спине - AR-15 украинского производства, стрельба ведется из австрийского "Глок-17". 
Цель упражнения на фото - поразить не просто мишени, а свои собственные (маркированные правильным цветом) после тяжелой нагрузки на руки. 

Моряков можно опознать по тельняшкам. Бойцы несут бричерский комплект, если не ошибаюсь - фирмы 5.11 Tactical. С ним они должны вскрыть бронедверь (той же фирмы) чтобы приступить к следующему упражнению. Финансирование у ребят попроще, потому все еще носят ПМ и АК-74 в качестве оружия. 

Снова "Дозор", но другая команда. Дотащив машину (на заднем плане) теперь они обеспечивают эвакуацию раненого из "опасной зоны" для оказания помощи. 

Боец подразделения "Корд". Несмотря на то, что МВД подгребло под себя пограничников, вооружаются они по отдельным статьям. Тем не менее, на старом добром АК-74 заменено всё, что можно заменить. 

Стронгмэн Виталий Михеев, был приглашен на турнир для подбадривания команд. Злые языки прочат ему родство с Вирастюком, но они просто похожи визуально :) Кстати, сам Виталий не побрезговал пройти полосу препятствий и поучаствовать в физических упражнениях. Но фото этих моментов почему-то не выложено. Видимо чтобы не травмировать участников. 

Заскочить на полуметровую, кажется, "тумбочку" - вроде бы не проблема. Но если без разбега, да в бронежилете, да еще несколько раз... В общем, страдали все спецназовцы, которые участвовали. 

Детский лабиринт, надо всего-лишь прочертить ручкой маршрут от центра к выходу. Правда, сначала надо было потягать скромное колесо от "Урала". Говорят, там 60кг веса, но это не точно. За каждый выход за пределы коридора - штрафные секунды. 

Закрытие турнира. Несмотря на усилия "хозяев поля", в общем командном зачете выиграл "Булат" управления госохраны. Команды "Дозора" из разных городов поделили между собой второе и третье места. Остальные участники клялись взять реванш в 21м году и заявляли, что ковид им не помешает страшно отомстить. Что ж, поживем - увидим. 

Фото українця стало символом пожеж у Туреччині

Український фотограф Мішка Бочкарьов "спіймав" на камеру момент, який сповна зобразив ситуацію, що відбувається зараз в курортному турецькому містечку Сіде. Одразу два топові ЗМІ – The Guardian і Vice – опублікували його знімок, й назвали символом пожеж у Туреччині.

На кадрах хлопчик готується зайти у воду, щоб купатися, в той час, як під величезною сіро-коричневою хмарою пролітає літак, що намагається загасити чергову пожежу.

Що трапиться, якщо зрізати всі міські дерева

Одесса. Мегамарш вышиванок

В Одессе сегодня прошёл мегамарш в вышиванках. Как обычно пособирались, перед камерами попозировали, кричалки покричали и чутка попрыгали.

Маршрут был довольно не затейливый от Пассажа по Дерибасовской к Ришельевской, там Оперный, а затем по Приморскому бульвару к Дюку.

На марш приходили целыми сельмями, включая самых маленьких:

Также марш порадовал довольно колоритными личностями:

Окончание марша было в Ротонде возле Воронцовского дворца и выглядело так:

По итогам марша ни один ватник не пострадал. Во всяком случае физически.

Фото, естественно ,не мои, так что ссылки:

Источник №1

Источник №2

Источник №3

Источник №4

Источник №5

Источник №6

Высокий замок во Львове: откуда взялся?

Идея создания земляного кургана в честь празднования 300-летия заключения унии между Королевством Польским и Великим княжеством Литовским 1569 появилась в 1869 году. Мэрия приняла предложение 28 июня. А уже через месяц с лишним, а именно 11 августа 1869, был заложен краеугольный камень с высеченными гербами и надписью:

«Свободные со свободными, равные с равными - Польша, Литва и Русь объединены Люблинской унией 12 августа 1569».

В тот день была торжественно высыпана земля со всех польских земель, а также из могил Мицкевича, Словацкого и генерала Княжевича. Впоследствии толпы поляков свозили землю, ведь считали национальным долгом ввезти хотя бы несколько тачек земли на холм. Такая отсыпка продолжалась несколько лет.

В пятую годовщину начатых работ было устроено торжественное перенесение Льва Лоренцовича на Высокий замок. Это считалось большой честью. В последующие годы для укрепления насыпи было разрушено остатки оборонительных стен замка, того самого настоящего львовского замка. Но все равно иногда появлялись земляные оползни.

Лев Лоренцо́вича — скульптурное изображение льва со щитом, старейшее скульптурное изображение городского символа Львова, установленное в 1589 году на высокой колонне слева от главных ворот ратуши Львова бургомистром Станиславом Шольцем. Скульптор - Андреас Бемер. Лев назван по фамилии городского советника Яна Юлия Лоренцовича, что спас бургомистра Бартоломея Уберовича от похищения шляхтичем Немиричем. Лев держал в лапах щит, на котором был вырезан лавровый венок и надпись на латыни (Ioanni Iulio Lorencowicz S. P. Q. L. (Senatus Populus Que Leopoliensis)), что прославлял подвиг гражданина. После обвала ратушной башни в 1826 году льва сняли, а в 1874 году в пятую годовщину отсыпки копца Люблинской унии на Высоком замке, люди вынесли его на руках до улицы Кривоноса, а затем власти перенесли льва на гору, под копец, где он простоял до начала XIX века. В конце 1990-х - начале двухтысячных лев был в плачевном состоянии, исписан и заброшен. Сейчас его законсервировали и он хранится в фондах Исторического музея, в итальянском дворике. Рядом с копцем Люблинской унии остался постамент, на котором раньше стоял лев. Городская власть Львова хочет создать копии льва Лоренцовича для размещения их в городе, для чего уже сняты образцы со скульптуры.

Аеросвітлина 1930-х років 

6 січня 1938 року народився видатний український письменник і правозахисник Василь Стус

Уродженець с. Рахнівки, Вінничина. Виріс у Донецьку. Закінчив історико-філологічний факультет педагогічного інституту з червоним дипломом. В аспірантські роки працював викладачем української мови та літератури на Кіровоградщині, згодом у Горлівці, плитовим у шахті "Октябрська", літературним редактором української редакції ґазети "Соціалістичний Донбас". Після відрахування з аспірантури у 1965-му через участь в протестах на масові політичні репресії змінив багато професій, одружився, друкувався в самвидаві.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.

У січні 1972 був зарарештований та засуджений за антирадянську пропаганду на 5 років таборів у Мордовії. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».

Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до Гельсинської групи захисту прав людини. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука (того самого), намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього.

Девиационная башня. Секретный Киев.

Каждое судно обязано раз в год устранять погрешности в работе своего магнитного компаса, а так как Киев находится на стыке двух водохранилищ, то любая ошибка в навигации может привести к трагическим последствиям. Даже те корабли, которые оснащены по последнему слову техники, обязаны проходить эту процедуру. Ведь электроника мало того что может выйти из строя, так ещё и электричество может пропасть — тогда надежда остается только на компас.

фото - башня зимой

Приблизившись к башне, можно увидеть железные лестницы и ступеньки наверху, где находится железная основа предназначенная для швартовки кораблей. Ранее девиационная башня находилась на месте нынешнего Южного моста, но в связи с его постройкой её перенесли подальше, потратив на это около двух миллионов советских рублей. Строили её из монолитного бетона, стараясь применять минимум железных конструкций по понятной причине.

Настройка компаса судна происходит следующим образом: с помощью специального оборудования девиатор сверяет показания компаса с координатами башни и настраивает его на правильные показатели в случае отклонений. После этого девиатор выписывает судну справку и ставит «мокрую печать» — без этого документа корабль в плавание отправиться права не имеет. Сейчас в Киеве остался всего лишь один специалист-девиатор, а на всю Украину их едва ли наберется человек десять.

Гривня

Слово “гривна” має корінь із санскритським griiv’aa – “потилиця”. На думку істориків, назва “гривня” походить від прикраси із золота чи срібла у вигляді обруча, який носили на шиї (на “загривку”).

Гривня, що складалася з певної кількості монет, називалася гривнею кун (грошово-рахункова одиниця). Гривня срібла (вагова) і гривня кун (лічильна) стали на Русі платіжно-грошовими термінами.

Перші згадки про гривню з’явилися вже в XI столітті. Ця грошова одиниця використовувалася в Київській Русі. Історик Іван Кондрат’єв ще в 1893 році писав: “Гривня була відома з самого заснування Русі і мала трояке значення: як знак відмінності, як відома вага і як монета”.

В XX столітті гривня вводилася в обіг двічі. Перший раз в 1918 році, а вже потім в 1996-му. Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці – гривні, яка поділялася на 100 “шагів” і дорівнювала 1/2 рубля.

Протягом 1918 року в Берліні видрукувано грошові знаки номіналом 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень. Ескіз першої купюри, прикрашеної простим геометричним орнаментом, виконав Василь Кричевський, трьох наступних – Георгій Нарбут. В ескізі 10-гривневої купюри Нарбут використав орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, 100-гривневої – зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів і плодів, 500-гривневої – свою улюблену алегорію “Молода Україна” у вигляді осяяної дівочої голівки у вінку.

Уже в 1990-х перша серія банкнот номіналами 1, 2, 5, 10 і 20 гривень була виготовлена ​​в 1992 році канадською компанією Canadian Bank Note Company. Український дисидент Левко Лук’яненко якраз був призначений послом в Канаді і попросив канадську діаспору допомогти Україні обзавестися власною валютою.

Нинішні копійки відповідно до давніх традицій Русі споконвічно мали називатися “шаги”, але Верховна рада вирішила назвати українські монети “копійками”, щоб населенню було звичніше.

Символ гривні був введений в 2004 році з ініціативи тодішнього глави НБУ Сергія Тігіпка. Знак являє собою варіант прописної кириличної букви Г з двома горизонтальними рисами, що символізують стабільність, як і в знаках інших валют, наприклад, долар чи євро. Офіційне скорочення валюти – “грн”.

Символ гривні практично ідентичний символу давньоримської грошової одиниці – дімідіа (половини) секстули. Різниця лише в кількості горизонтальних рисочок: у знака гривні їх дві, у давньоримської одиниці ваги – одна.

Ще коли главою НБУ був Сергій Тігіпко, планувалось випустити масовим тиражем не лише монет номіналом в одну гривню, а й двогривневих, а також п’ятигривневих монет. Він стверджував, що хоч у виготовленні монети і дорожче банкнот, зате служать набагато довше. Проте до випуску монет номіналом дві гривні, п’ять гривень та навіть десять гривень, справа дійшла лише в 2018 році.

Дрібні купюри номіналом 1, 2, і 5 гривень служать всього 6-8 місяців, оскільки часто переходять з рук в руки, псуються, і їх НБУ міняє на нові. Більші – номіналом 10, 20, 50, і 100 гривень – в обігу перебувають до 3-х років, а 200 і 500 гривневі купюри – від 5 років і більш.

У зв’язку з фізичним зносом банкнот Нацбанк щорічно вилучає з обігу близько 640 млн. банкнот всіх номіналів, переважну більшість з яких складають банкноти невеликих номіналів – 1, 2, 5, 10 або 20 гривень.

У 2008 році комісія з естетики Міжнародного фінансового банку визнала українську гривню однією з п’яти найкрасивіших валют світу. Крім неї, в компанії призерів виявилися австралійський і американський долари, євро і болгарський лев. До сьогоднішнього дня на банкнотній фабриці Нацбанку виготовлено кілька мільярдів купюр, а точна кількість виготовлених банкнот – державна таємниця.

Також багато зроблених пам'ятних монет. Пам'ятні монети 2019 року:

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23