Одним із різновидів традиційних ласощів на Дніпропетровщині є хлібні (нагадують смак бублика) палички, які називають дивнем. Печуть їх на очеретині, яка якимось дивним чином не горить в процесі випікання. Такі дивні є весільним обрядовим печивом. Але на ярмарках, етнофестивалях їх також можна побачити цілими оберемками.
На Полтавщині дивнем називають весільну хлібину з отвором посередині, через який Молода дивилася на Молодого. Тому й дивень.
Дивень – обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виготовляли найчастіше з плетінки втроє, вчетверо, а потім з’єднували краї, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, зверху до якої прикріпляли квітку з жита, калини, квітів (живих чи штучних). Цей весільний хліб здебільшого характерний для Півдня, частково Полтавщини і Слобожанщини. У деяких районах, зокрема на Дніпропетровщині, для дивня взагалі не випікали хлібинки, обмежившись гілочками, обплетеними тістом, запечених на спеціальних рогачиках і прикрашених квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень Молода дивилася на молодого, звідки може походити й назва. Коли печуть дивень, загадують, яке буде в Молодих життя. Вдашній – Молоді житимуть щасливо. Садовлячи його в піч, приспівували: "Світи, жар, у печі ясно Печись, дивень, красно Гостям – на велике диво, Молодим – на щастя, На долю, на свою родину. Печись, дивень, не схились, не пригори, Молодим серця та й не зсуши!"
Досі степ гуде луною Грізний брязкіт сталі. А над степом клич «за Волю!» В бій веде повсталих. Не за славу - за свободу, Не на смерть, а в Ирій Йшли сини свого народу - Молоді та щирі. Всі за батьком отаманом - На багнет «червоних»! Вкриє поле кров тиранів Залунають дзвони. Але ворог йшов стіною. Звір той не втомився Степ багрянів під ходою У крові втопився. За спиною хата рідна - Ворогу не взяти. Та у серці Україну Не закриють ґрати. Громом вдарив долі постріл: «Брати, прощавайте як до волі доживете від мене вітайте». Спи спокійно, отамане, Спи і не турбуйся Вже і куля не дістане, Коні не спіткнуться. Спи спокійно, батьку рідний, Ми не підведемо, Пройдемося по Вкраїні Ворога доб’ємо.
У середу, 13 квітня, на російському ракетному крейсері "Москва" Чорноморського флоту РФ виникла пожежа.
Цю інформацію, яку поширили в соцмережах, підтвердив радник голови ОПУ Олексій Арестович в інтерв'ю правозахиснику Марку Фейгіну.
"З флагманом морського флоту крейсером "Москва" сталася якась несподіванка. Сильно горить... Там 510 людей екіпажу, не можемо зрозуміти, що сталося - чи два матроси покурило не в тому місці, чи порушили в черговий раз якісь заходи безпеки, не щастить", - зауважив він.
Раніше про влучні постріли українського протикорабельного комплексу "Нептун" повідомив колишній народний депутат Сергій Висоцький. За його словами, обидві ракети поцілили в ракетний крейсер “Москва”, який входить до складу 30-ї дивізії надводних кораблів Чорноморського флоту РФ.
"Мені підтвердили: дві ракети українського протикорабельного комплексу "Нептун" здійснили ураження флагману ЧФ РФ ракетного крейсеру "Москва"! Два попадання з двох! Увесь Чорноморській флот Росії виведений для здійснення термінових рятувальних заходів!” - написав екснардеп.
Народна депутатка Ірина Фріз додала, що ракетний крейсер "Москва", який стояв на якорі у Севастопольській бухті, зник з радарів. Оскільки на морі вирує шторм, рятувальна операція військового корабля ускладнена. Ймовірно, його доведеться затопити.
У Львові відновили одну з найбільших історичних брам міста на вулиці Князя Романа, 34. Брамі 109 років. Сам будинок був споруджений у 1912 році.
Окрім численних деформацій, дверцята практично втратили весь зовнішній декоративний елемент, металеву фурнітуру, цоколі та притворні планки. Фахівці зробили вставки в тих місцях, які потребували заміни деревини, виготовили і встановили нові клямки, а також відновили засклення брами, яке частково було забите фанерою.
«Зараз можна побачити, який красивий декор мала ця дубова брама за задумом автора. Але чомусь для її оздоблення він використав не надто вдалий матеріал, який не дійшов до наших днів. Проблемою стало і те, що не збереглося ні креслення фасаду, ні фотографій, ні тих, хто б пам’ятав, як вона виглядала первинно. Ми відтворювали кожну деталь, шукаючи відповідні елементи в декорі внутрішніх дверей, під'їзду, фасаду кам’яниці. Наприклад, вигляд кованих решіток ми відтворили по прикладу тих, що збереглися на балконах будинку», — додав реставратор.
Загальна вартість реставраційних робіт становила понад 81 000 грн. З них місто оплатило майже 57 000 грн, а іншу частину — мешканці.
У місті галушці звели пам'ятник, у музеях цитують присвячені їй рядки класиків, а на честь неї проводять фестиваль влітку. Частування нею – обов’язковий елемент в будь-якої туристичної програми. Зо два десятиліття галушку просувають як гастрономічний бренд Полтави.
Полтавський краєзнавець Борис Тристанов каже, що популярність полтавських галушок зросла на тлі загального захоплення історією у 2000-х роках. За його словами, інтерес до цієї страви підсилився після зведення пам’ятника страві у Полтаві у 2006 році.
Галушки є загальноукраїнською стравою на теренах Наддніпрянської України. Етнологиня, докторка історичних наук та засновниця садиби-музею «Лялина світлиця» Олена Щербань каже, що поширеність галушок на території Лівобережжя пов’язана з тим, що українці здавна були землеробами. Наші предки вирощували хліб, тому в культурі харчування переважали страви з борошна. Робота у полі вимагала значних витрат енергії, а галушки, були швидкою, смачною, ситою їжею, якої хлібороби потребували після важкої праці. Попри те, що галушки готують у різних регіонах України, на Полтавщині ця страва історично укорінилась завдяки впливу літератури. Про це каже кандидатка економічних наук, доцентка катедри менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, та організаторка міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» Яніна Барибіна: «Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Галушки згадуються у період Полтавської битви. Ми маємо згадки, коли війська куштували саме полтавську галушку. Чому так сталося? Тому що галушка була однією з найпростіших страв, але при цьому вона була достатньо ситною, а раціон пересічного українця не був надто багатим щодня».
"Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок; І страву всякую, без мови, В голодний пхали все куток. Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли; Та і горілочку хлистали, — Насилу із-за столу встали І спати послі всі лягли".
уривок з "Енеїди" І. Котляревського.
Про роль літератури у створенні гастрономічного образу Полтави говорить і старша наукова співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Валентина Скриль: «Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки. Наприклад, що галушка була просто великим подарунком, у голодні роки. Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він взагалі у своїй “Енеїді” згадує понад 160 назв українських страв. Це просто енциклопедія української кулінарії, української кухні. Не дивно, що наша Полтавщина, до Котляревського нахиляючись, символом міста зробила отаку просту страву, як галушка».
Галушки, фаршировані язиком та в’яленими томатами.
Ситуація з джерелами ускладнюється тим, що сьогодні галушка не є повсякденною стравою українців. Ґрунтуючись на рецептах господинь, зібраних під час досліджень, етнологиня дізналася, якою має бути правдива галушка.
Найперше, говорить Щербань, ми маємо зрозуміти, що сучасні галушки значно відрізняються від тих, які готували раніше. У давнину їх робили з гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. Борошно не було таким білим і такого дрібного помелу. Воно мололося жорнами на млинах, і тому було грубе та іншої консистенції. Відповідно галушки не були тими галушками, які ми сьогодні бачимо. Окрім того, що сучасні галушки готують переважно на основі білого борошна, сам рецепт тіста теж істотно змінився. Так, зі слів етнологині, раніше галушки варилися на основі кисляку (кефіру), соди, борошна, іноді з додаванням яйця.
Готували українці галушки так: замішували тісто, розгортали і різали його смужками, а потім відщипували шматочки і кидали в киплячу воду, молоко, бульйон. Галушки були щипані і рвані, другі просто нарізали ножем. Можна сказати, це були перші спроби приготування домашньої локшини.
Сьогодні галушки готують різними способами і з різних інгредієнтів (манка, картопля, сир), подають на стіл замість хліба до борщу, м'яса або просто з маслом, шкварками, фруктовим соусом, медом або сметаною.
Їдять галушки виключно гарячими - тільки так вони максимально смачні.
А ще галушкам присвятили пісню - слова написав Анатолій Лихошвай, музику – Василь Якубович.
"Був я, друзі, у Тюмені -Добрі ліплять там пельмені,Та немає краще страви,Як галушки у Полтаві.Приспів:Ой, галушечки-галушки, -Нема в світі краще юшки:І на салі, і в сметані,І пшеничні, і гречані, -Ось які!..Полтавські галушки.Заїжджав я до Кавказу –Там харчо – згориш відразу,Аж в очах зірки світились,Та галушечки все снились.Приспів.Хвалить брат мій щі "по-флотськи" -Вигляд в нього парубоцький;Я ж здоров'ячко теж маюІ йому своє співаю.Приспів.Любі друзі, приїжджайте,До Полтави завітайте;Будемо вас ми частуватиІ галушки подавати.Приспів."
Картопляні галушки із сиром
Галушки з гречаного борошна з цибулею і салом
Нудлі по-українськи – апетитні часникові галушки з м’ясом і картоплею.
Український фотограф Мішка Бочкарьов "спіймав" на камеру момент, який сповна зобразив ситуацію, що відбувається зараз в курортному турецькому містечку Сіде. Одразу два топові ЗМІ – The Guardian і Vice – опублікували його знімок, й назвали символом пожеж у Туреччині.
На кадрах хлопчик готується зайти у воду, щоб купатися, в той час, як під величезною сіро-коричневою хмарою пролітає літак, що намагається загасити чергову пожежу.
