16 year old pussy

Украинский парад в вышиванках в Токио 2019.05.19 Фотоотчёт.

Внимание: внутри как обычно много фото и видео, опасно для неокрепшего трафика.

И просьба админам банить всех кто подымет полит срачи!

Сегодня 2019.05.19 прошёл украинский парад в вышиванках в самом центре Токио.

Маршрут был от центра Токио рядом с станцией JR Kanda (канда)

До парка Хибия. 

Маршрут по карте:

Причём точка сбора была даже по японским меркам в крооошечном парке который спрятался за правой лапкой буквы А

и если верх карты увеличить в несколько раза то только тогда его можно будет разглядеть:

в начале собралось примерно 30-40 человек всего

Сборы продолжались с часу до пол второго дня.

Участвовали и украинцы, и русские, и японцы, было немало смешанных пар.

Многие японцы были в украинских костюмах т.к. это не первый парад и проводится уже в седьмой раз и к странам СНГ у японцев есть весьма не малый интерес.

Некоторые японцы знают русские мемы.

Вот например с этим чуваком я познакомился при помощи его Ждуна:

Ждун объеденяет народы и творит чудеса! 

В два часа мы выдвинулись в парад по Токио

Шли мы по самой правой полосе проезжей части, и нас охраняла полиция. 

Всё было организованно хорошо - движение трафика регулировалось, так же людям и фотографам не давали высунуться на левые полосы где двигались машины. Полиция обеспечивала всеобщую безопасность.

Некоторые японцы очень радостно и даже с нотками непонятной мне гордости несли флаг 

Они нас же спрашивали где у него верх, а где низ.

Прибыли в парк Хибия

Сделали фото на память на лестнице дома культуры парка

А так же все вместе спели Украинский Гимн

Далее проводили платную лотерею

Я купил один билетик за 500 йен, жаль мой номер ничего не выиграл:

Среди призов был набор для борща

А так же дарили вышиванки, волшебные ручки (обычные из Китая но с логотипом и флагом), мотанки (куклы), писанки (расписное яйцо).

Ну и на этом все мероприятия закончились

И по счастливому стечению обстоятельств там же проходил пивной фестиваль октебер фест  с японками в дурндалях.

Мы его, конечно же, тоже посетили.

Всё.

А смотрите что у меня есть.

В продолжение дискуссии на тему "Фу да это же борщ вне закона!" 

А сейчас в детальках. 

Ой грибы ....

Огурцы?! КВАС ?! О_О  Да ладно ....

А где же мясо?

КАБАЧКИ КАРЛ!!!!!!

фирма "Доверие" говна не напечатает.

Влітку 1771 року захворів на чуму, але за тиждень повністю одужав 29-річний лікар із Чернігова Данило Самойлович. У тому, що він захворів, не було нічого дивного. Він знаходився серед тисяч хворих у самому епіцентрі епідемії, в охопленій чумою Москві. А от те, що він одужав, було дивно.Летальність бубонної чуми в той час становила 95 %. І навіть ті, хто все ж виживав, хворіли довго і важко, тижнями перебуваючи на межі життя і смерті. А тут усього кілька днів, без особливої важкості та з повним одужанням! Один день Самойловича мучили слабкість та головний біль, потім — біль у паху, там виник один чумний бубон, але за тиждень він розсмоктався. І все! Надзвичайно легкий перебіг для такої хвороби! При тому, що підлікарі (помічники Самойловича) гинули один за одним! За кілька місяців померло троє!Самойлович відчув гостре здивування — чому всі навколо вмирають, а він одужав? Та ще й перехворів настільки легко? 

Будь-хто інший був би щасливий, а Самойлович здивувався. Дивне відчуття для людини, що мала померти. Але саме це здивування приведе Самойловича до світової слави, зробить його першим українцем, який був визнаний у світі як науковець. І, до речі, першим підданим Російської імперії, визнаним за внесок у медичну науку.У бліх стравохід перед входом до шлунку має потовщення, зоб. У цьому потовщенні рух їжі сповільнюється, і чумна бактерія, коли вона потрапляє сюди, в силу фізичних причин осідає на стінках. Тут чумна паличка швидко розмножується. Маса бактерій перекриває прохід далі, блокує шлунок. Блоха продовжує жити, її мучить голод, вона скаче від однієї жертви до іншої, намагається пити кров, але марно. Їжа, яку поїдає блоха, уся та кров, яку вона смокче, пройти до шлунку не може, вона залишається в стравоході. Блоха їсть, місця в стравоході мало, стравохід весь забитий, і їжа (кров) виливається назад — разом із чумними паличками. Ця відригнута їжа потрапляє туди, де наразі їсть блоха, тобто на місце укусу, прямо туди, де шкіра пошкоджена. Та ще й людина втирає ті палички, розчісуючи місце укусу. Так чумна паличка потрапляє в організм людини, відразу минаючи бар’єр шкіри.Під шкірою паличку підхоплює плин тканинної рідини, і вона потрапляє в лімфатичні судини, а потім — у лімфатичні вузли. У лімфатичних вузлах вартують стражники організму — спеціальні клітини, які називаються «великими пожирателями», макрофагами. Вони нікого стороннього повз себе не пропустять, тим більше чумну паличку. Макрофаги пожирають її, але убити не можуть. Паличка настільки добре захищена, що всередині макрофагів, у смертельному для будь-якого іншого мікроба середовищі, чумна паличка продовжує жити. Більш того — розмножуватися. Дуже швидко паличок стає так багато, що лімфатичний вузол розбухає. Розвивається гостре запалення, і лімфатичні вузли, а вони розташовуються групами, зливаються між собою в один конгломерат. Цей конгломерат називається чумним бубоном.Бубон — це таке потовщення, пухлина під шкірою завбільшки з великий горіх або маленьке яблуко. Він заповнений гноєм із великим вмістом чумних паличок. І він є надзвичайно болючим. Бубон — головна ознака бубонної чуми. Бачиш бубон? Усе, це чума! 

Про чумну паличку і бліх за часів Самойловича не знали. Взагалі, нічого не було відомо про здатність мікроорганізмів спричиняти інфекційні хвороби. Чумну паличку відкриють тільки через 120 років. Про роль бліх дізнаються ще пізніше. Чума в 1771 році являла собою велику і страшну таємницю.Медики, нічого не знаючи про хворобу, реагували на ту єдину зовнішню ознаку, що була добре помітною, — на бубон! Підлікарі, тобто помічники лікаря, обробляли бубони припарками, щоби ті швидше «дозріли», відділилися від навколишніх тканин. Тоді приходив лікар, розтинав бубон і пальцями вичавлював із нього гній. З таким методом лікування саме лікар піддавався найбільшому ризику — адже саме він буквально копався пальцями в чумному гної, у мільйонах чумних паличок. Але чомусь гинули підлікарі, а лікар Самойлович вижив. Це було незрозуміло, це було дивно.Сотні років лікарі бачили чуму. Сотні років вони бачили, як гинуть майже всі, хто захворів. І гинули самі. Але іноді лікарі ставали свідками чуда — хтось виживав. За такого щасливця раділи, але ніхто ніколи не питав себе, чому. Це мав бути саме Самойлович, щоби поставити таке запитання.Можливо, одужання Самойловича не було проявом якоїсь закономірності, а було чистою випадковістю? Самойлович не міг не врахувати й такої можливості. Чи існують інші випадки, які б підтвердили, що його парадоксальне одужання є результатом якоїсь закономірності? 

Самойлович працював у чумний лікарні на 2000 ліжок, яку він сам добровільно зголосився організувати й у якій добровільно оселився. Але епідемія охопила все місто, і хворих було занадто багато для однієї лікарні. Існувала й маленька лікарня, яку організував відставний бунтівник Петро Погорецький (той, який створив російську медичну термінологію), теж випускник Києво-Могилянської академії, теж доброволець, який сам зголосився працювати в чумному місті. Самойлович пішов до нього. Виявилося, що з Погорецьким сталася така ж історія — його підлікарі гинули один за іншим, а сам Погорецький захворів, але видужав. Тепер було зрозуміло, що парадоксальне одужання — закономірність. Тут було про що подумати.Може, лікар весь час контактує з гноєм, а отже і з його компонентами, і в такий спосіб поступово «звикає» до чумної «отрути»? Коли такий лікар стикається з «повноцінною» чумою, його організм, «який уже звик» до «отрути», страждає менше? А підлікарі з гноєм не працюють, їхній організм не має можливості «звикнути», і тому чума в них протікає так само важко, як і в інших?Це була ідея про можливість щеплення проти чуми. Більш того, клінічно обґрунтована ідея!До часів Едварда Дженнера з його першою у світі вакциною — вакциною проти віспи — залишалося ще 25 років, але існувала, хоча й не була дуже поширеною процедура варіоляціі, дуже ризикований метод щеплення проти віспи. Віспа — на латині «варіоліт», звідси й назва. На відміну від вакцини Дженнера, де вакцинація проводилася віспою корів і тому була безпечною для людей, варіоляція полягала в тому, щоби втирати в шкіру здорового віспяні струпи хворих, тобто прищеплювати справжню людську віспу. Не дивно, що після варіоляція люди часто насправді хворіли на віспу і вмирали.Самойлович побачив схожість. Виходило, що він, сам того не підозрюючи, несвідомо пройшов варіоляцію проти чуми!Те, що відкрив Самойлович, уперше в історії людства давало надію в безнадійній до того часу боротьбі з чумою. 

Ні, до вакцини проти чуми було ще далеко, але науково доведена можливість щеплення кардинально змінювала погляди на чуму. У минулому залишалися часи, коли чума вбивала від третини до половини всіх жителів Європи. Попереду проглядало майбутнє, де чума стане рідкісною, навіть екзотичною хворобою.Цього мало. До Самойловича ідея варіоляціі повністю замикалася на віспі. Тепер виявлялося, що щеплення можливе і проти іншої хвороби. А де дві хвороби, там і сотні! Доказ, що існує можливість послаблювати хвороби інші, ніж віспа, що можливо робити щеплення не тільки проти віспи, була подібна революційному шквалу, який пронісся тодішньою Європою.Не дивно, що ця здогадка миттєво зробила Самойловича європейською знаменитістю. Дванадцять (прописом — дванадцять) академій обрали його почесним членом.Тим часом епідемія чуми набирала силу. Вона вже призвела до смерті близько половини всіх жителів міста, почався чумний бунт. Розлючені городяни вбили архімандрита, почалося полювання на всіх «при владі» й насамперед на лікарів. Самойловича теж зловили й хотіли вбити, але він зумів відбрехатися.У таких умовах Катерина II направила до бунтівного міста свого фаворита графа Григорія Орлова. Той уперше за весь час епідемії вирішив, що треба порадитися зі спеціалістами. 

Орлов зібрав лікарів — усіх 23 лікарів Москви (на 130 тис. населення), включно із Самойловичем.І знову вміння Самойловича мислити не так, як інші, призвело до революції. Те, що він запропонував, а потім втілив у життя, зробило його незаперечним світовим авторитетом у боротьбі з чумою. Самойлович виявився генієм не на одне осяяння, а на повний переворот.У ті часи боротьба з епідеміями базувалася на чотирьох принципах. Кожен із них, на перший погляд, здався б розумним і сучасним людям. Це:1) карантин для тих, хто контактував із хворими,2) знищення заражених речей,3) заборона масових скупчень людей, і4) ізоляція зараженої території від решти країни.Саме ці заходи, однак, виявилися неефективними і привели до бунту.Що з ними не так? 

ІЗОЛЯЦІЯ КОНТАКТНИХКарантин для тих, хто контактував з хворими, означав, що на 42 дні ізолювались годувальники сімей. Ті, хто опинявся в карантині, не могли працювати й не могли годувати своїх рідних. Запаси їжі та грошей в той час у переважної більшості людей були мінімальні, всього на кілька днів. Фактично, карантин прирікав сім'ї на голодну смерть. Часто, рятуючи рідних від загрози ізоляції, хворі йшли з дому і вмирали десь в місті, ще більше поширюючи заразу і роблячи неможливим виявлення контактних.Що запропонував Самойлович, в чому він зміг переконати графа Орлова? Досвід Самойловича показував, що людина, яка не захворіла за 16 діб, вже не захворіє. І він зумів переконати в цьому інших. Карантин скоротили з 42 діб до 16. Але головне — людей в карантині почали годувати! 

ЗНИЩЕННЯ ЗАРАЖЕНИХ РЕЧЕЙЗнищення заражених речей означало, що цілі родини втрачали все, що накопичили за все життя. Спалювалося житло, одяг, меблі, побутові речі. Ніби цього мало, часто виявлялося, що «спалювальні» команди крали й перепродували майно, а це ж були речі з чумних будинків! Це ще більше поширювало заразу.Самойлович запропонував нічого не знищувати, а — уперше в історії (!) — дезінфікувати! Це було щось нечуване! Щоби переконати владу, Самойлович цілу добу сам проходив у продезінфікованому одязі чумного хворого. Тоді Орлов виділив для експерименту засуджених. Їх привели до будинку, усі жителі якого померли від чуми. Там засуджених змусили жити. Та ще й носити речі, які там залишалися, речі, просочені чумним гноєм. Але перед тим і сам будинок, і речі обкурили спеціальним димом. Засуджені прожили в цьому будинку 15 діб і на 16-ту добу були випущені на свободу — зовсім на свободу, зі скасуванням вироку. Після цієї демонстрації дома та речі хворих більше не знищували. Метод обкурювання придумав уродженець Києва, теж випускник Києво-Могилянської академії професор Касіян Ягельський. Той із цією метою запропонував використовувати спеціальну суміш, майже порох — сірку із селітрою. Суміш запалювали, а димом проводили обкурювання. Самойлович приймав настільки активну участь у випробуванні методу, що весь посинів, суглоби в нього були нібито вивихнуті, а руки — в опіках. Самойлович же написав інструкцію щодо процедури обкурювання. 

ЗАБОРОНА МАСОВОГО СКУПЧЕННЯ ЛЮДЕЙЗаборона масових скупчень людей означала, що ремісничі майстерні та мануфактури були закриті, знову ж перекриваючи джерело доходів для жителів міста. Мало того, були закриті громадські лазні, а бруд сприяв поширенню зарази. Після втручання Самойловича для неконтактних роботу дозволили, а митися всім наказали регулярно, але індивідуально, вдома. 

ІЗОЛЯЦІЯ ТЕРИТОРІЇІзоляція міста означала, що були перекриті шляхи постачання продовольства, що зробило ціни захмарними. Тепер влада взяла на себе привіз до міста продуктів.Усі ці ідеї призвели до того, що бунт затих, епідемія до кінця року закінчилася, а чума остаточно зникла в середині 1772 року.Авторитет Самойловича в Європі досяг нечуваних висот. Самойлович не просто подолав велику пандемію чуми, але зробив її останньою. Чума 1771 — остання велика пандемія чуми в історії людства. І те, що вона стала останньою, — заслуга Самойловича. Розроблений метод боротьби з цією хворобою більше ніколи не давав новим спалахам чуми розростатися до великих масштабів. Самойлович посіяв ідею шукати шляхи щеплення проти інших, ніж віспа, хвороб. Він дав надію одного разу створити вакцину проти чуми.Його наукову монографію видали в Парижі, потім у Лейпцигу і знову в Парижі. Її у французькому варіанті читали по всій Європі, у тому числі на батьківщині автора. На цю книгу посилалися практично в кожній науковій медичній роботі упродовж наступних 50 років.А Самойлович не вгамовувався — він першим в історії запідозрив, що чуму можуть спричиняти мікроорганізми, і робив спроби відшукати їх за допомогою мікроскопа. І це наприкінці 18 століття, коли до неймовірного відкриття — інфекційні хвороби викликаються бактеріями — залишалося ще сто років. 

Що ж зробило Самойловича світовим науковим авторитетом? Як серед сірості тодішньої медицини Російської імперії і відсутності в державі медичної науки могла спалахнути відразу така зірка?Зрозуміло, Самойловичу сприяли обставини, які не дозволили чинопочитанню й заздрості заткнути вискочку назад до села. У Москві Самойлович був тоді проїздом. Він прямував із російсько-турецької війни, де захворів і був списаний, до Оренбурга нести гарнізонну службу. Якби чума не була такою страшною хворобою, якби ситуація не була настільки катастрофічною, хто б став слухати безрідного невідомого 29-річного приїжджого, списаного з армії? Або якби на своєму шляху до Оренбурга Самойлович розминувся тоді з епідемією чуми…Одним із факторів, який виділяв Самойловича, була любов до своєї справи. Ну от цікаво йому було розбиратися із чумою! На тій же російсько-турецькій війні він сам, добровільно йшов у чумні вогнища, коли всі інші цілком розумно намагалися триматися від тих вогнищ якомога далі. Полк Самойловича стояв у Бухаресті, де в той час якраз була епідемія. Місцеві ізолювали хворого поза домом (у дворі) і годували його з довгих палиць. І це дійсно зменшувало передачу чуми. Самойлович зробив із цього несподіваний для тодішньої медицини висновок, що чума викликається не міазмами, а «заразою», тобто передається до людини від хворого або від речей хворого — тільки таке припущення пояснювало, чому палиця була ефективною. А значить, з чумою можна боротися — ізоляцією, чистотою, дезінфекцією. Цінними подарунками Самойлович змусив «чумного капітана» Бухареста показати йому всіх відомих хворих на чуму, і навчився діагностувати чуму на ранній стадії, коли вона зовні не відрізняється від отруєння чадним газом — поширеним явищем у ті часи. Самойлович навіть описав особливу нерівномірність пульсу як симптом ранньої стадії чуми. У результаті в Москві 1771 року він виявився не просто найдосвідченішим фахівцем із чуми, фактично єдиним фахівцем, але і вченим, який уже встиг зробити в науці про чуму кілька відкриттів.Але й це, напевно, не головне. 

Самойлович умів мислити не так, як інші, умів ставити собі питання там, де інші взагалі нічого гідного питань не бачили. Напевно, це і зробило Самойловича першою зіркою, яка спалахнула на небосхилі вітчизняної науки.Цікаві факти:· Під час епідемії 1771 року в Москві виник слух, що цар Петро III вижив. Цим слухом скористався донський козацький отаман Омелян Пугачов і в 1773 році підняв одне з найбільших у Російській імперії повстань. Пугачова схопили в 1774 році й направили в клітці до Москви для страти. До міста він прибув тяжко хворий, із запаленням легень. Щоби бунтівник дожив до страти, покликали для лікування Самойловича. Той перевів бунтівника до теплого приміщення, сам давав йому ліки із сенатської аптеки і 2 тижні не дозволяв допитів. Коли прокурор вирішив, що Пугачов одужав, Самойловича відсторонили, але змусили стояти на страті біля самого ешафоту, щоби констатувати смерть.· Після Самойловича було ще кілька епідемій чуми. Наприклад, Третя чума, що розпочалася в 1896 році, і Маньчжурська епідемія 1910–1911 років (напевно, частина Третьої чуми), від якої померло сто тисяч осіб. Обидві ці епідемії вкотре довели дієвість протиепідемічних заходів, розроблених Самойловичем. Фактично обидві вони сталися лише через те, що ці заходи застосовувалися не в належному масштабі. Під час Третьої чуми випадки чуми реєструвалися практично у всіх країнах, але ніде вони завдяки методу Самойловича не перетворилися на епідемію, крім британських колоній в Азії (насамперед, в Індії), де цей метод не застосовувався й де загинуло 12,5 млн осіб. Індійці звинувачують англійців — сил, виділених на боротьбу з епідемією, було недостатньо, додаткових коштів із метрополії не присилали, роз’яснювальної роботи не проводили. Англійці звинувачують індійців — кожний із протиепідемічних заходів йшов всупереч з індійськими традиціями та зустрічав повсюдний дикий опір. Усе закінчилося вбивствами англійців та повстанням. Перемогти Третю чуму вдалося завдяки конкретній людині — одеситу Мордехаю-Вольфу Хавкіну (при народженні — Володимиру Ароновичу), учню Мечникова, який таки розробив вакцину, передбачену Самойловичем.· У наш час чума ще трапляється, але загрози для людства більше не являє. Летальність становить 5 %, той же порядок, цифр, що й для летальності ковіда. Остання епідемія була на Мадагаскарі у 2014–2017 рр. Тоді заразилося 292 людини._________________________________________________ 

Цей текст не є науковою публікацією, а являє собою компіляцію кількох джерел, в тому числі і нижчеперелічених. Для подальшого читання рекомендуються: Samoilovich Danilo Lettre a l'Acad mie de Dijon, Avec R ponse a Ce Qui a Paru Douteux Dans Le M moire Sur l'Inoculation de la Peste, reprint 2018; Блинкин С. Данило Самойлович Самойлович, 1980; Бородій Н. Самойлович, 1985; вікіпедія; Шифрін Михайло «100 оповідань з історії медицини», 2019; і звичайно професійна література!__________________________________________________ 

джерело https://www.facebook.com/eduard.kanalosh

Випускниця та викладачка вінницького педуніверситету ініціювала створення найбільшого в Україні віртуального хору, в якому взяла участь понад сотня людей.

Як розповіла Veжі засновниця мистецького проєкту «Віртуальний хор в Україні», вінничанка Олена Слободиська, до хору долучилися 111 співаків та співачок з близько п’ятнадцяти областей України. Деякі виконавці під час запису пісні – “Не стій, вербо, над водою” – перебували в Польщі, Англії, Італії та Росії.

Олена каже, що одна з ідей хору – створити український продукт та об’єднати тих людей, які в реальності, швидше за все, ніколи б не стали членами одного колективу.

Зведення пісні відбувалося так – усі виконавці окремо записували свій спів вдома, відсилали відео Олені, а її друзі зводили звук та монтували відео для повноцінного продукту. Каже, що проєкт створювався на ентузіазмі, без фінансової підтримки.

Дивень

Одним із різновидів традиційних ласощів на Дніпропетровщині є хлібні (нагадують смак бублика) палички, які називають дивнем. Печуть їх на очеретині, яка якимось дивним чином не горить в процесі випікання. Такі дивні є весільним обрядовим печивом. Але на ярмарках, етнофестивалях їх також можна побачити цілими оберемками.

На Полтавщині дивнем називають весільну хлібину з отвором посередині, через який Молода дивилася на Молодого. Тому й дивень.

Дивень – обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виготовляли найчастіше з плетінки втроє, вчетверо, а потім з’єднували краї, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, зверху до якої прикріпляли квітку з жита, калини, квітів (живих чи штучних). Цей весільний хліб здебільшого характерний для Півдня, частково Полтавщини і Слобожанщини. У деяких районах, зокрема на Дніпропетровщині, для дивня взагалі не випікали хлібинки, обмежившись гілочками, обплетеними тістом, запечених на спеціальних рогачиках і прикрашених квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень Молода дивилася на молодого, звідки може походити й назва. Коли печуть дивень, загадують, яке буде в Молодих життя. Вдашній – Молоді житимуть щасливо. Садовлячи його в піч, приспівували:
"Світи, жар, у печі ясно
Печись, дивень, красно
Гостям – на велике диво,
Молодим – на щастя,
На долю, на свою родину.
Печись, дивень, не схились, не пригори,
Молодим серця та й не зсуши!"

О Гривнах

в нем меня смутил тот факт, что чувак менял рубли на гривны в 1993 году, хотя в обиход украинская валюта вошла в 1996 году. Мне было 5 лет и когда отец принес новые бумажки в дом у меня был шквал емоций. О чем я сразу и написал

Так вот, что я хочу донести: половина имбецилов в сраче не знают историю собственной страны, вторая не может зайти на вики и прочитать историю валюты соседа. 

Особонно горит от слов int16: дежрал я блять первые гривны, покупал на них всякую хуйню и даже имел забитую ими копилку. а ты пидор

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%B3%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96#.D0.93.D1.80.D0.B8.D0.B2.D0.BD.D1.8F_.D0.B2_.D1.81.D1.83.D1.87.D0.B0.D1.81.D0.BD.D1.96.D0.B9_.D0.A3.D0.BA.D1.80.D0.B0.D1.97.D0.BD.D1.96

Український борщ

Доброго дня. Вирішив теж викласти рецепт, за яким ми готуємо борщ. 

Зазвичай ми варимо борщ з того м’яса, яке зараз є в домі. Яловичина чи свинина, шия чи задок, байдуже.

Цього разу у нас борщ зі свининою. 

М’ясо заливаємо холодною водою, ставимо на вогонь. Коли вода закипить, солимо та додаємо морквину та половину цибулі, зменшуємо вогонь та варимо до готовності м’яса десь 1-1,5 години. 

Цибулю та моркву викидаємо, м’ясо нарізаємо порційними шматочками, повертаємо у бульйон.

Буряк та моркву натираємо на крупній терці, картоплю нарізаємо кубиками, шинкуємо капусту, нарізаємо болгарський перець скибочками. 

Замість томатної пасти ми використовуємо заправку для борщу та томатний соус зі спеціями.Квасолю беремо консервовану. Квасолю можна брати білу, можна червону, це непринципово.

У казані розігріваємо соняшникову олію, висипаємо буряк та моркву, додаємо столову ложку цукру та трохи окропу та тушкуємо під кришкою на невеликому вогні. 

Одночасно висипаємо картоплю в каструлю з бульйоном.

Через 10 хвилин у казан з буряком додаємо заправку для борщу та кілька ложок томатного соусу, а у каструлю – капусту та болгарський перець. 

Варимо та тушкуємо ще 10 хвилин.

Настав відповідальний момент. У каструлю з бульйоном висипаємо тушковані буряк з морквою. 

Додаємо квасолю. Варимо все разом ще кілька хвилин. 

Наприкінці додаємо зелень. Все! 

Даємо борщу трохи настоятися, насипаємо у полумисок, додаємо сметану. Смачного!

Украинские женщины возвращают традиционные цветочные короны, чтобы показать национальную гордость

Мастерская стилистов и фотографов под названием "Треті Півні" (переводится как «Третьи Петухи») решила вернуть одну из более удивительных украинских традиций, придав ей новый смысл. Они создали серию портретов современных украинских женщин, одетых в традиционные украинские цветочные головные уборы. Согласно традиции, эти головные уборы носили молодые незамужние женщины, чтобы показать свою «чистоту» и брачные права. Теперь же художники используют их как напоминание об украинской идентичности в тяжелые времена, которые переживает страна. 

Как сказала модель Vadue Magazine Надежда Шаповал: «Я думаю, что мы возвращаемся к цветочным темам, потому что мода начинает реагировать на войны, которые происходят во всем мире. Нам нужна нежность».

До того, как традиции В Восточной Европе были изменены войной и коммунизмом, молодая девушка, выросшая в Украине, ей было бы разрешено украшать свои волосы, просто поначалу, цветами, лентами и зелеными завитками. Летом цветы будут свежими; зимой они могут быть сделаны из бумаги или ткани. Когда девушка хотела объявить, что готова к ухаживанию, она надевала гораздо более сложный головной убор из цветов. Когда она находила мужчину, чтобы жениться, ее друзья плели ей свадебный венок, который должен быть самым красивым, который она когда-либо носила.

Свадебное фото из Карпатских гор, около 1930-х годов.

«Это был последний раз, когда девушка могла носить венок», - говорит Люба Волинец, куратор народного искусства в Украинском музее в Нью-Йорке. «Как только она вышла замуж, она больше не могла украшать свои волосы или голову».

В 20 веке эта традиция исчезла. В коммунистической Украине носить традиционную одежду или вышивку стало символом протеста. Впрочем, сохранились изображения этих венков и даже несколько примеров. Но теперь, когда украинской независимости и идентичности снова угрожают, происходит возрождение этой традиции.

Как стало известно корреспонденту Vogue, стало модным носить цветочные венки - они «продаются повсюду в Киеве», а мастерская «Треті Півні» использует старые фотографии традиционных венков для воссоздания необычных головных уборов. Их целью в этом проекте является воссоздание подлинной украинской внешности, начиная с 19-го и до начала 20-го века, до Первой мировой войны. Старая фотография, сделанная выше, была сделана в начале 20-го века, и на ней изображена пара на их свадьбе. Дизайн свадебных венков различался по регионам Украины; это из села Корныч, в районе Карпат, на западе страны.

Венок, подобный этому, был бы сделан всего за один день, говорит Волинец, накануне девичника. Друзья невесты приходили к ней домой, где они находили все необходимое для подготовки венка. Они могут работать до рассвета, но они закончат его.

Украинские свадьбы традиционно проводились в конце осени, поэтому, хотя венки, похоже, ломятся от растительности, они могли быть сделаны из искусственных цветов, сделанных из ракушек, ткани или бумаги. По словам Волинца, должна была быть жива только одна часть - извилистые стебли и листья барвинка, который никогда не умирает. Это был символ вечности и красоты, и он был в каждом венке.

В наши дни создание одного из венков занимает гораздо больше одного дня. «Процесс создания каждого изображения с венком очень долгий и трудоемкий», - пишет "Third Roosters" в ответ на вопросы Atlas Obscura. Каждый из них создан по образцу венков, которые были сохранены в музеях или на фотографиях, которые студия изучает, чтобы понять, как изготавливаются венки и из каких материалов. Они научились делать венки из воска, бумаги и цветов - чтобы сделать большой венок, сплести раму и создать цветы вручную, из бумаги, требуется месяц.

«Треті Півні» начали воссоздавать эти венки в прошлом году, как часть проекта. Они одели жен, сестер и матерей солдат в наряды, вдохновленные традиционной одеждой Украины; венки были одними из самых ярких произведений.

«Люди хотят вернуться и погрузиться в прошлое, они хотят внести в свои жизни прекрасные детали, эстетические аспекты», - говорит Волинец. «В Украине, вероятно, потому что мы восстановили свою независимость после стольких лет оккупации, существует большая тенденция окунуться в прошлое и ваше наследие. Оккупационные силы не всегда позволяли вам выполнять эти старые традиции.

В течение многих лет подобная одежда была «символически связана с национальной идентичностью и единством», - сказал один из исследователей New York Times в 1994 году, а в советское время ношение их было способом протестовать против сил, которые пытались стереть украинскую самобытность. Теперь эти венки выполняют ту же символическую работу.