7 days to die 18+

Українське народне житло (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Полісся.

Полісся — історико-етнографічна область, природно-географічний край, частина колишньої прабатьківщини слов'ян, давня етноконтактна зона. Полісся розташоване на території чотирьох держав: Білорусі, України, Польщі та Росії. Українське Полісся поділяється на Правобережне та Лівобережне — залежно від розташування на берегах Дніпра. Відповідно до цього уживаємо також назви Східне й Західне Полісся. Західне Полісся називають також Прип'ятським, східне — Наддеснянським або Чернігівським, розмежовуючи такі номінації тоді, коли йдеться про Полісся по обох берегах Дніпра. 

За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину, північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей). Південну межу Полісся за діалектними ознаками мовознавці визначають умовною лінією Володимир-Волинський — на південь від Луцька —Здолбунів —Житомир — Фастів-Васильків — Переяслав-Хмельницький — Прилуки — по річці Сейм.

Музей народної архітектури та побуту України, поліська пасіка та Воскресенська церква із села Кисоричі, Рівненська обл.

Велика кількість лісів і боліт, нестача родючих земель, ізольованість від основних шляхів культурних та економічних зв'язків, робило цей район у минулому одним із найбільш відсталих на Україні. Бідність економічних ресурсів Полісся, соціальний гніт та злиденне існування трудового селянства створювало умови, при яких народне житло немов застигло у своєму розвитку, зберігаючи на кінець XIX і навіть на початку XX ст. багато старовинних прийомів та архаїчних рис, що сягають своїм корінням у глибину віків.

Музей народної архітектури та побуту України, окружний двір із села Солов'ї, Волинська обл.

Основний традиційний будівельний матеріал в цьому районі - дерево, а основний конструктивний прийом, що тут застосовується здавна, - зруб.

Народне будівництво північних районів відзначається граничною простотою і навіть деякою мірою аскетичністю архітектурного рішення, відповідно до конструктивних та функціональних вимог Народний майстер дуже стримано застосовував і декоративні засоби оздоблення Інтер'єрів та екстер'єрів. Єдине, що привертало його увагу, були фронтони у західних районах Полісся, які прикрашалися скромними елементами глухого різьблення чи контурної порізки, та завершення вікон у центральних і східних районах Полісся, що оздоблювались традиційними для українського народного декоративного мистецтва стародавніми мотивами геометричного різьблення по дереву.

Звичайно завершення вікон та віконниці фарбувалися у світлі тони (білий, блакитний), завдяки чому ставали добре помітні на темному тлі рубленої стіни (східні райони). В окремих випадках віконниці розписують застосовуючи переважно елементи геометричного орнаменту, що надавало фасадам сільського житла більшої привабливості і мальовничості (центральні райони Полісся).

На західному Поліссі своєрідно вирішуються також завершення фронтонів двосхилих дахів, що прикрашались контурною порізкою кінців вітряних дощок, які формою нагадували голови коней або якихось химерних істот.

Стіни сільського житла Полісся вирішувались, як правило, у відкритому зрубі, який у більшості випадків білили і лише в окремих районах північного Полісся він мав природний колір і фактуру дерева. Це стосується лише стін жилої частини хати, стіни господарчих приміщень (сіни, комора), що робились також із зрубу, завжди мали природний колір дерева.

В різних районах Полісся народне житло має свої особливості у формі даху (на заході поширені дво- та чотирисхилі дахи, на сході тільки чотирисхилі), розташуванні вікон на фасадах, характері тектонічної структури рубленої стіни і рішенні архітектурних елементів та деталей.

Досить скромним і стриманим був також інтер'єр народного житла на Поліссі, особливо на заході. Лише в окремих районах можна зустріти різьблення на сволоку, своєрідні типи меблів, особливо мисників, бокові стінки яких мали елементи контурної порізки, характерне рішення груби - у вигляді стіни, що прикрашалась пластичним оздобленням. Значну роль в інтер'єрі поліської хати відігравали також декоративні тканини і особливо вишивані рушники.

Схематичні малюнки з книги  "Українське народне житло (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)" (1972 р.), В.П. Самойлович:

Хата з села Дідковичі Коростенського району Житомирської обл.

Етнографічний регіон Полісся відображає хата перевезена з села Дідковичі Коростенського району Житомирської області, збудована у другій половині ХІХ ст. та має традиційне для даного періоду трикамерне планування: хата (світлиця)-сіни-комора.

Складена хата з двох окремих зрубів, що виготовлені із соснових плашок-осередків, з’єднаних між собою замками. Осередок – середня частина стовбура. Найцінніша нижня частина – окоренок, а верхня – вершок, з якого здебільшого будували господарські приміщення. Використовували виключно дерево, з якого не брали живиці. Ширина плашок від 45 до 57 см. Нижній вінець (підвалини) – дубовий, решта 7 – соснові. Шви між плашками заповнювалися мохом під час накладання вінців, згодом їх замащували білою глиною ззовні та зсередини. Цією ж глиною замість вапна побілена світлиця, як ззовні так і зсередини.

В світлиці праворуч від входу стоїть піч з глиняних вальків. Дим виходить через отвір в стіні, що розділяє хату та сіни й через дерев’яний комин. Стеля й дах тримається на одному повздовжньому сволоці, на якому лежать три поперечні сволочки та дощата стеля, утеплена шаром глини 25-30 см. Ліворуч від дверей світлиці встановлений посвіт – конструкція для освітлення приміщення за допомогою соснової лучини. Складається з дерев’яної труби, що вставляється в отвір у стелі та глиняного горщика. В хаті три шестишибкові вікна: два на центральному фасаді, орієнтованому до південного сходу, та одне на лівому причілку, розвернутому до південного заходу.

Правий зруб хати двокамерний під сіни та комору. Сіни мають наскрізний прохід: двері на чільній та тильній стіні на кованих завісах. Стеля відсутня. В коморі стеля з соснових дощок, проте, на відміну від світлиці, не утеплена глиною. Дах споруди двосхилий покритий драницею.

Посилання на джерела:

http://etno-selo.com.ua/ua/muzej/ekspozytsiia/polissya

http://www.hllab.dp.ua/Store/texts/jitlo/bud.htm

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%81%D1%8F

акт 3, початок http://ua.reactor.cc/post/4615313

акт 2 - http://ua.reactor.cc/post/4620873

7:15, 29.11.2020

 Світанок був примерзенним, на вулиці, сиро, холодно, через пару днів настане зима... ворони 

голосно каркали відчуваючи поблизу смерть...

 А в кімнаті таверни - тепло, зручно, мерехтливі свічки ховали пилюку, бруд і природній сморід 

великого, здорового чоловіка... трохи ладану, пару молитовників, охапка пахучого свіжого сіну, 

горщик з пісною кашею, кухоль нерозбавленного когору і кімнатка вже набувала приемного, затишного вигляду... вже можна було запрошувати місцеву селянку щоб разом там почитати молитви, вивчити діяння святих...

2:18,30

 Гриби майже закінчилися, ресідіум що е в продажі - жахливої якості і надзвичайно дорогий. Потрібно зв'язатися на днях с демоном щоб Григорій хоча б через дві неділі(коли отримає золото з церкви) зміг купити два з половиною грамма грибів. Також йому необхідно зібрати військо і почати з вербування найманців для бойової групи.

22:46,3.12.

 Вдалося, нарешті, дістатися до Судрава - гірського села з 600 мешканцями.

Місцеві жителі, це міцні, працьовиті люди що віддавали перевагу, щоб їх залишили в спокої.

Через це вітали Григорія явно холодніше, ніж в Равенсбурзі, але мешканці не відмовилися від 

можливості щось вигідно виторгувати за припаси... селяни рекомендували не ходити в гори, вони чули, що міст у «Танцюючий орка» був зруйнований. Хоча вони відзначають - досвідчені шукачі пригод зможуть перетнути річку...

 З Судрава в Томрав дорога йшла серпантином через гори, періодично небезпечно спускаючись по каньйонах і відкриваючи захоплюючий вид на озеро Танучого льоду і Земляний ліс внизу.

16:06,4

 Почалася буря. Суворий вітер, дощ і брудні дороги зробили подорож Гріші складніше, але також прибрали з його шляху диких звірів і майже всіх інших мандрівників. Звуки бурі зловісно грохотали, хоча іноді заглушалися ревом річки. Коли дорога досягла вершини наступного хребта, Григорій зміг розгледіти джерело звуку - у маленькій долині внизу, крізь зарості ялинок, неслась брудна і бурхлива річка. Моста не було, хоча його рештки до сих пір трималися за круті береги. Крізь дерева було видно кам'яну вежу і кілька солом'яних дахів. З труби найбільшої будівлі йшов дим. Проте, все це знаходиться на іншій стороні річки.

 Жрець знайшов місце де вода не доходила, в глибину, до грудей середньої людини. Активував всіх трьох своїх мерців, і ті перенесли його з речами...

 Але коли Григорій с зомбі пробиралися до будівель, з кущів напала п'ятірка здоровенних(як для типових представників своєї раси), товстих, добре озброєних гобліноїдів... лисі, зелені істоти з загостреними кінчиками вух, були захищені щитами і хутряним обладунком...

 Підбігши блищи гобліни почали кидати короткі списи ... Гріша наказав скелету хапати лук і той вистрілив потрапивши одному з нападників в коліно, цього-ж жрець вдарив силою молитви священного вогню... Два зомбі вибігли вперед розмахуючи кулачками. П'ятірка гобліноїдів вихопила моргенштерни та почала лупцювати зомбі... 

 Григорій застосував молитву пекельних мук - одного монстра паралізовало... мертвяки догризли (незважаючи на удари) гобліна і напали на паралізованого... трійця що залишилася спочатку здається розгубилася, але сконцентрувалась і добряче відгамселила одного із зомбі, так що той вже не рухався... 

 За цей час їм за спину зайшов Григорій і раптово атакував. Скелет рівномірно, як заведений,  стріляв з короткого лука. 

 Гобліноїди зосередились на Гриці і добряче натовкли боки жрецю, та той, прочитавши молитву лікувального молебна, майже повністю відновив собі сили... мерці добили третього гобліна й напали на іншого... Григорій проломив череп ще одному. Останній намагався втекти, та під дією магії паралізації далеко не побігаєш...

 Трупи гоблінів жрець наказав з'їсти своїм мерцям (зомбаки їли м'ясо, а скелет збирав кістки), це підвищило в їх тілі кількість Сили що дозволила їм стати на рівень краще, зомбі отримали перший рівень варварів, а скелет перший рівень злодія...

20:43,5

«Танцюючий орк» - це простий готель, що складався з великої кам'яної вежі і прибудованої до неї стайні. Поруч з нею була ферма і квадратна вартова башта, в якій постійно жило троє солдатів. Усе це було оточене дерев'яним палісадом заввишки метри три. Тут і посилився наш "герой".

 Григорій зумів заробити пакетик грибів: Зустрів двох бродячих бардів з півкілограма золота, одна з них вже декілька днів страждала від грибної ломки і благала про хоча-б одну дозу, її чоловік теж різко забажав ... вони дуже зраділи взнавши що е можливість і запропонували все золото ... 

 Гріша провів ритуал Виклику і виміняв у демона, за бардівське золота, три пакетика(по три грами в кожному) грибочків непоганої якості...  Накурившись грибів Гриць в екстазі зайнявся сталкінгом в сновидіннях бігаючи по Чорній Астральній Зоні... коли його попустило він мусив усвідомити - ці грибі були раза в три гірші(за ті шо він вживав останній раз), але вже були запліднені й містили 

спори... жрець довго думав як ефективно проростити грибницю - при успіху можна було мати непогані 

урожаї... частину спор він подумував за сотню золотих продати бардам(перед тим як віддати їхні два 

пакетики - спори Гріша вибрав собі)...

 Гриць надіслав магічне повідомлення одному знайомому духу що страждав від алкоголізму й наркоманії. 

Невздовзі той з'явився... Розплатившись з духом двома дозами грибів - змусив того ідентифікувати й 

оглянути дивний магічний предмет якого клирік знайшов в одному із прихованих біля дороги алтар

місцевих святих. Дух казав що це був древній предмет запису звуків... Григорій відправив шукати 

місця де можна буде дістати гриби і ресидіум.  Незабаром дух запропонував за пів-кілограма золота 

- грам рисідіума і хотів двісті грам золота за 1 грам дуже хороших(за його словами) грибів.

0:36,6

 Після грибів Григорій був дуже збуджений і тому зайшов в таверну щоб трохи заспокоїтись парочкою 

кухлів гарячого, нерозбавленого вина з спеціями... там він познайомився з одним із трьох місцевих 

стражників - сержантом Сергором, той був на нічній зміні, та був чимось засмучений і тупо 

нажирався дешевим елем... Григорій вмовив, за десять монет, супроводити його до монастиря...

 Також познайомились з великаншою, два з половиною метровою жіночкою, Маарікою Друїдом. Вона також прямувала до монастиря Жовтої Троянди. Разом вони чекали коли вщухне буря...

12:24

 Храру, могутній ведмежатник(дуже великий і товстий гоблін) цих земель зв'язався з якимись 

культистами, він встановив контроль над племенем, викрав і взяв в заручники кількох жителів 

Томрава. Тепер мешканці Томрава (ті, хто розуміють ситуацію, що склалася) були змушені підкорятися наказам культу. На щастя, в більшості випадків все, що потрібно робити - просто спостерігати за дорогою і затримувати мандрівників, що прямують до монастиря.

 Це Григорій узнав магічно перевівши записи з паперів з'їдених гоблинів. Показавши це великанші 

вони разом надавили на стражника і той зізнався - в заручниках тримали сім'ю сержанта Сергора. Та 

брат і дружина брата ніколи-б йому не пробачили, якщо Сергор дозволить маніпулювати собою і зробить щось безчесне. Тому він якраз шукав можливості зробити хоч щось з мінімальним ризиком для заручників, і Гриць з Маарікою - були його шансом. При розмовах з ними він був дуже обережним, тому що вважав - поруч знаходилися гобліни, які спостерігають за дорогою й таверною і він боявся великого числа шпигунів серед людей з «Танцюючий орка».  Він намагався говорити не привертаючи до себе уваги, і передав жрецю таємну записку, щоб переконати їх прийти на зустріч за стайнею цієї ночі. 

  Гріша виміняв за три Благословення у селян мішок картоплі. І зараз, розвівши вогнища, варив, пік 

і жарив. Частину плодів жрець віддав в жертву Божественній Матері...

 Коли стемніло Гриць зустрівся з Маарікою і пішли чекати стражника за стайню строячи з себе 

закохану парочку ... незабаром з'явився стражник.

 Опинившись наодинці з жрецем і веліканшою він розповів про свою проблему і попросив їх допомогти.

Йому не було що запропонувати в якості нагороди, але він був упевнений, що у культистів знайдуться 

скарби і інформація, і що мер Томрава ймовірно запропонує нагороду після всього цього. Він розповів 

що гобліни тримають заручників в недавно покинутій шахті Деру, в дюжині миль на захід від Томрава.   

Він знав, що гобліни з племені Тіньового Кігтя раніше були союзниками, а також чув розмови 

медвежатників про те, що не всі гобліни задоволені новим положенням. За чутками, колишній вождь 

Саштек все ще живий, і Храр наглядає за ним. Ходили чутки що старий вождь відмовився говорити, де захований скарб племені, але може і по якісь іншій причині.

 Сергор був біля цієї шахти усього два рази. Він пам'ятає два будинки і відкритий сарай, обнесений 

огорожею. Вхід в шахти закривали міцні дерев'яні двері. Наскільки він знав, там не було інших 

виходів, хоча він ніколи не заходив всередину.

 Для вигляду сержант хотів післати звістку культу про мандрівників. Він запевняв, що це для того щоб 

ввести в оману культ. Сергор боявся, що навколо були шпигуни, і краще перестрахуватися, а 

повідомлення все одно прийде в шахти пізніше, ніж вони дійдуть до них. Крім того він дозволив Грицю 

надиктувати повідомлення, де описав себе як бідного монаха, а друїдессу - як незаміжню паломницю. 

 Сергор пообіцяв допомогти, з ще двома селянами родичі яких були в заручниках...

11:20,7

 Дорога вела в вузьку ущелину, яка простягалася на сто кроків і закінчувалася стрімкою скелею. 

Вузька земляна стежка в однієї зі стін ущелини піднімалася на 15 метрів до уступу. Вище уступу 

через ущелину було перекинуто декілька балок і мережа з канатів, на яких бовталися блоки. Від 

уступу вглиб скелі йшов тунель... хід губився в темряві.

 Вхід в ущелину перекривала трійка невеликих будівель, оточених триметровою огорожею з згнилої 

деревини. Кам'яна хижа (20 на 30 кроків) - раніше була одномісним будиночком для шахтарів. Зараз 

його займав вождь ведмежатників. Аналогічний міцний будиночок поменьше займали інші гобліни... 

 Свист сильного вітру глушив майже всі звуки, лише далеко лунало відлуння гортанного гоблінского 

говору. Ледь чутно скрипіла деревина і доносився тихесенький звук що нагадував плач. Один з людей-

розвідників, що працювали на гоблінів за золото, лежав й скучав на даху прибудови в дозорі...

 Трое медвежатників патрулювали огорожу навкруги шахти, вони встали в найдальшому куті від домівки вождя і щось швиденько пили, передаючи по колу велику керамічну пляшку... 

На них побігли трое стражників з двома зомбаками і почали гамселити гоблінів-переростків гострими списами... Розвідника з даху, коли той помітив побиття гобліноїдів, окутала лозою і чіпкими травами Мааріка за допомоги магії друїдів. До нього вдерся Григорій і забив на смерть ціпком...

 Розправа над трійцею медвежатників прошла непомітною для інших розбійників. Це допомогло добре 

оглянути будинки і підготувати пастки. В одном з домів заблокували колодамии ватажка з дивним гостем(подібним Храру,вождю медвежатників - гобліном-велетнем), а іншу будівлю з чотирма гоблінами і двома чоловіками-найманцями підпалили... виходи заблокувавши так що ворог в паніці, по одному, вискакував на шість гострих списів ...

 Храр та його гість, як тільки почали підпалювати і його будинок, здався. В третій будівлі було 

кілька рабів-гоблінів що повтікали як тільки їм пришла нагода...

 Шахта Деру утворилася вимиванням гірських порід талими водами льодовика, що знаходиться по той бік гір. Підлога шахти була з твердого каменю, як і поверхню ущелини, у деяких місцях на підлозі були постелений довгі дошки. Тунель висвітлили, розставленими через рівні проміжки, масляними лампами.

Відчувався сильний запах гарі палаючого масла в лампах і сморід немитих тіл.... довгий коридор вивів в невелику кімнату з пласкою підлогою,  світильником що стояв на столі, двома лисими мужиками в темних мантіях які сиділи на стільцях і грали в кості... загін з стражників, зомбі, скелета і друїда, на чолі з Грицем, увірвались і швиденько списами закололи лисих. Далі, за прикритими дерев'яними дверми, була трохи більша кімната з ще двума лисими, які разом валялися на одному ліжку, з чотирьох двух-ярусних... поки ті вскакували намагаючись натягнути кальсони - стражники з мертвяками закололи їх списами... Крім ліжок в цій кімнаті був очаг посеред кімнати, невеличкій стіл з декількома табуретками, шафа і дві маленькі скрині, але нічого цінного знайти тут не вдалося, лише лахміття й залишки їжі. Також там були ще одні прикриті двері... далі була довга печера де плішивий, з бородою і чорній рясі секстант, володіючи жахливою магією, під охороною двох магічних істот (Повітряних Елементалів) і двох накаченних чоловіків в шкіряних масках,  катував і гвалтував бранців ...

 Увірвавшись стражники простромили списами кінцівки лисого чим полонили злого чародія... Григорій заставив його відігнати, назовні(щоб потім по одному знищити) елементалів, в цей час мертвяки з друїдесою забили двох головорізів...

  Серед голих, закатованих полонених був величезний гоблін, замордований, зломлений Саштек, бувший вождь племені, якого переміг Храр... але не вбив, а полонив, і майже кожен день мучав й гвалтував.

 Гріша уклав угоду Саштеком, той зцілює його рани, а здоровенний медвежатник, мав вірно працювати на жреця. Із врятованої дюжини людей різного віку і статі, були і брат Сергора з його дружиною. 

Вони замерзли, зголодніли і зневірилися... За допомогу врятування своїх родичів й знайомих сержант 

Сергор, з двома сильними селюками, пообіцяли надати охорону... мінімум в дорозі до монастиря...

8:47, 8.12.20

 Ритуал пройшов бездоганно. Григорій був дуже задоволений - в нього вдалося купити в демонів майже десять грамів грибів непоганої якості. Він віддав в жертву богам рештки елементалів, гоблінів, культистів, а також своїх мертвяків. І темні злі сили нагородили Грішу зробивши його жрецем сьомого рівня домена Смерті...

 Він продемонстрував свою нову силу Мааріці, і та була зачарована. Григорій запропонував друїдесі 

приєднатися до нього, пообіцявши їй нову Силу, і та швидко погодилась, і вони одружились... 

12:04, 12.12.2020

 Томрав - невелика шахтарська село, в ньому проживало приблизно 400 людей, дварфів і полуорків. 

Воно було на шляху до монастирю Жовтої Троянди. Звивиста дорога бува єдиним шляхом до поселення і до монастиря для возів. Місцями вона настільки була вузька, що і візок ледве зміг-би проїхати. 

Сильний вітер, дощі, мокрий сніг і круті підйоми робили цю частину дороги мало не найважчою. Камені 

та скелі місцями вкривали від вітру і дощу, але давали лише короткочасне полегшення і зустрічалися 

дуже рідко... 

 Друга половина шляху до монастиря проходила високо в горах, що дуже знижувала нормальну швидкість пересування вдвічі... 

 Частина шляху проходила через довгий звивистий тунель що називали Солітьюд... В тунелі поселились гігантські павуки... Та Григорій, з кладовища шахтарського села(за згодою селян), піднімав по три скелета(стільки поміщалося по ширині тунелю) з кирками що рубили павуків і яйця... а павутиння Гриць підпалював за допомогою магічного вогню... на це пішло декілька днів, поки не очистили тунель... вісім велетенських павуків було знищено. 

 Біля виходу з тунелю, на мертвяків(що йшли першими) напало двое велетенських Бурих Тюфтіїв(напів-жуків, напів-гуманоїдів що жили під землею)... Друїдесі й жрецю вдалося іх оглушити магіею й полонити...

 Григорій приніс в жертву, в ритуалі Смерті, одного тюфтія щоб передати силу Мааріці. Вона була 

в захваті від нових можливостей що появилися в неї коли ритуал зробив із неї друїда пятого рівня. 

 Вона, на радощах дозволила Грицьку взяти наложницю... бо їй надоїло спостерігати як Гріша гвалтує

зомбі по кущах, а в неї самої починалась вагітність... 

 Гриць купив в селян Томрави, за сотню золотих монет, місцеву молоду, незайману монашку на ім'я 

Сестра Чурм Мристар... й заставляв її, за миску каші і щоб не їбали в сраку, двічі на день(зранку і 

на ніч), робити масаж чи орально задовільняти Гриця і Ма... 

10:43,13

 Попереду йшов бурий тюфтій, несучи на шиї Григорія, в стальному обладунку, щитом, мечем і списом, 

далі двое неповнолітніх дівчат-зомбі несли ложі з друїдом, за ними шли монахиня, гобліноїд і трое 

стражників що несли клітки з мертвяками. Вони пробиралися крізь хуртовину і через мить вишли з неї. Сніг перестав падати, вітер став легким бризом, а над головою крізь сірі хмари проступило блакитне небо. Стало помітним велетенську будову що розкинулась по скелястій стороні гори високо над загоном. Невелика стежка вилася вгору, проходячи через кілька воріт, перш ніж досягала головної будівлі. Комплекс монастиря складався з двох частин: перед входом розташувалася група невеликих білих будівель, а за ними - великі жовтуваті будівлі, ближче до схилу гори. Позаду них на сонці переливався великий купол головної будівлі. 

 Над воротами на стіні був викарбуваний напис:

«Страждати з іншими - значить бути іншими; втрачати себе і розглядати будь-яке страждання не як 

своє власне - ось наша істина.»

 Перша брама виглядала міцною, поруч висів великий бронзовий дзвін.

 Монастир виглядав древнім і спокійним куточком цивілізації посеред вкрай небезпечної дикої місцевості. Монастир Жовтої Троянди - це древня організація, заснована сотні років назад в усамітненні, в горах Кам'яного Шпиля. Вона була присвячений Ільматеру, Плачещему Богу, божеству страждань і стійкості, він став бастіоном цивілізації на тисячу років... але зараз його основи почали хитатись...

История создания фильма "Тіні забутих предків"

«Тени забытых предков» в международном прокате «Диќие лошади огня» (англ. Wild Horses of Fire) - украинский советский художественный фильм режиссера Сергея Параджанова, снятый в 1964 году на киностудии имени Александра Довженко. Это экранизация одноименной повести Михаила Коцюбинского, написанная под впечатлением его пребывания на Гуцульщине в 1911 году. В произведении рассказывается о любви гуцулов Ивана и Марички из враждующих родов, трагически завершается для обоих. В повести ярко передано гуцульские быт и жизнь с элементами фольклора.

История создания повести Коцюбинским

Возвращаясь из Италии летом 1910 года, Михаил Коцюбинский заехал в карпатское село Крыворивня. Короткие посещение того края с живописной природой и первозданным бытом жителей гор не дали писателю достаточно материала для произведения, однако желание написать о «необычном сказочном народе», гуцулах, не оставило его. Коцюбинский еще раз посетил гуцульский край, где изучал обычаи, быт, фольклор его жителей. По мнению писателя, гуцулы и в XX в. остались язычниками. Впечатления от «волшебного плена» горцев легли в основу повести. У художника давно зрел план воспроизвести свои глубокие и противоречивые впечатления от путешествия Гуцульщине. 

Этот край навсегда оставил в его памяти образ погибшего охотника Маки, большого ребенка гор, танки и пьянку у гроба покойника (обычай, оставшийся со времен язычества), мизерные кресты на могилах, беспомощный писк несчастного ребенка, которого мать считает подмененым. Приблизительно так рождался замысел напоенной народными легендами Гуцулии повести «Тени забытых предков».

История создания фильма

Сценарий фильма написали Иван Чендей, известный тогда как составитель закарпатских сказок, и Сергей Параджанов, режиссер Киевской киностудии. Параджанов жил у Чендея почти месяц. Учил Марию Чендей делать голубцы из виноградных листьев. Спал в рабочем кабинете Ивана Михайловича. После ужина ложился на диван и до двух ночи рассказывал писателю технологии написания сценариев. Задевал темы, о которых супруги боялись говорить. Иронизировал:

"Мне не могут пришить украинский буржуазный национализм, потому что по национальности я армянин".

Работа над фильмом продолжалась с 30 мая 1963 до 15 октября 1964 года.

Сергей Параджанов о съемках:

"Я оскорблял группу тем, что изучал храмы, ходил на крестины, на похороны. Все, что видите на экране, было на самом деле. Так, как плачут гуцулы, никто не может плакать. Это был год жизни, прожитый у костра, возле источника вдохновения. Это необычный край, который надо познавать и изучать во всей его прелести".

8500000 зрителей увидели «Тени забытых предков» в течение 1965 года - первого года проката.

1988 года в Киеве Сергей Параджанов заявил: "Фильм не появился на пустом месте ... Был великий классик Коцюбинский. Пораженный красотой Карпат, он создал своих Ромео и Джульетту, поэтическую притчу о любви. Помните картину Тициана, на которой изображены две женщины - "Любовь земная и Любовь небесная". В моем фильме это - Маричка и Палагна".

"Любовь земная и Любовь небесная" Тициана, которая вдохновила Параджанова

Для Ивана Миколайчука главная мужская роль в "Тенях ..." стала первой в кинематографе. О его пробах Сергей Параджанов позже вспоминал так: "Он очаровал нас. Юный, очень взволнован, он светился удивительным светом. Такая чистота, такая страстность, такая эмоциональность выплескивали из него, что мы были потрясены, забыли обо всем, даже о том, что уже утвержден другой актер..."

Интересно, что цензура запрещала показывать в фильме интерьер настоящей гуцульской церкви. Также Параджанов во время съемок приглашал рядовых местных жителей Карпат сниматься в кино.

Дом, где жил режиссер во время съемок, был постоянно переполнен местными гуцулами. Это место Сергей нашел с художником картины Георгием Якутовичем, который знал и любил Карпаты. Снятие продолжались почти круглосуточно. Если не работали на площадке, то делали это в доме Параджанова, где проходили постоянные совещания.

В свободные от съемок дни Параджанов ходил на свадьбу или похороны в окрестностях, изучал быт или отправлялся в местный музей народного костюма. В картине можно увидеть много обрядов Гуцульщины. На съемках было много местных жителей, которые контролировали подлинность постановки. В одной коломыйке Сергей Параджанов услышал аллегорию на неравный брак - человек захомутал невесту в ярмо. В своем фильме режиссер буквально совершил обряд ига над героями - Иваном и Палагной. Это возмутило гуцулов, которые боялись позора за несуществующий в них обряд. Сам режиссер объяснял суть эпизода так: Иван женится на Палагне, заведомо зная, что им обоим придется тянуть ярмо собственного брака.

Оператор Юрий Ильенко рассказывал, что на съемках частыми были разногласия между ним и Параджановым. Однажды спор дошел до дуэли на старинных гуцульских пистолетах, которые принес один из местных жителей. Юрий так описал эту историю:

- Шел дождь, мы должны были встретиться на мосту Черемош. Но река разбушевалась так, что мост снесло, а с тридцати метров между нами на противоположных берегах я никак не мог стрелять. Вечером из Киева пришли первые проявленные пленки. Мы пришли в зал, сели по разным углам. Посмотрели первую коробку, и я понял, что никуда не поеду. Мы обнялись, поцеловались - и начали снова драться.

Иногда дотошность режиссера была жестокой. В сцене прощания Ивана и Марички идет дождь - снятие проходили в начале октября, поливочная установка лила воду с температурой 2 градуса, но актеры сделали около 10 дублей. На съем эпизода с серебряным лесом команда выезжала несколько десятков раз. Параджанову не нравилась погода, он заставлял перестраивать рельсы, по которым должен был «плыть» призрак Марички. Для эффекта потустороннего мира серебряную краску нанесли не только на лица актеров, но и на листья деревьев. Позже, друг Параджанова, режиссер Василий Катанян вспоминал в своей книге «Прикосновение к идолам»:

- В 1966 году под Косово, что в Украине, я увидел скалы, словно окрашены синькой. Осенью, среди золотых листьев, это выглядело необычно. Почему вдруг синие? Никто не знал. А Сергей воскликнул: "Да это же я их покрасил для "Теней..."! Неужели до сих пор не облезла?

Сергей Параджанов для написания музыки к своему фильму решил пригласить композитора из Западной Украины, потому что, по его мнению, только здесь могли справиться с «карпатской» темой. Среди претендентов были Анатолий Кос-Анатольский, Николай Колесса, но выбор пал на Мирослава Скорика. Режиссер поставил ему задачу создать для фильма «гениальную музыку». Сам же композитор впоследствии оценил свою работу как «достойную». Кроме авторской, фильм насыщен народной музыкой в ​​аутентичном исполнении. М. Скорик вспоминал:

"Гуцулов даже возили в Киев, записывали их в павильоне. Таких звукозаписей до тех пор не было. И даже теперь нельзя найти... А еще помню, как нам надо было записать трембиты... На открытом пространстве это трудно было сделать, и Параджанов десять трембитеров вместе с трембитами едва запихнул в самолет и привез в Киев... Причем инструменты везли в пассажирском салоне. Я ездил в экспедиции в Карпаты, подбирал музыкантов".

Музыка стала одним из главных компонентов образной структуры фильма. В фильме звучат распространены в Карпатах инструменты - флейта-денцовка, свирель, коза, варган, трембита. Песни, мелодии свадебных музыкантов, причитания, колядки ( "Добрий вечір, пане-господарю", "Во Вифлиємі нині новина", "Го-го-го, коза"), другие обрядовые песни (веснянка "Вербова дощечка") и аутентичность народного говора создают особую целостную звуковую философско-эстетическую концепцию фильма. По определению современных исследователей, "такого богатства звуковых составляющих до "Теней забытых предков" не знал ни один украинский фильм, который является одним из новаторских признаков ленты".

Действительно, сильное влияние фильма в значительной степени обусловлен причудливым и экспрессивным применением звука: безусловно, это стало одной из причин того, почему на достаточно раннем этапе было рекомендовано сохранить фильм с оригинальной украиноязычной звуковой дорожкой. Просто нет способа, как, скажем, причитания Ивановой матери передать другим языком, а уникальный тембр гуцульских голосов так же важен, как и то, что говорят персонажи. Некоторые звуки, особенно невидимый топор и трембиты, повторяются как лейтмотив, становясь важной составляющей общей поэтической структуры фильма.

Георгий Якутович (художник) связал себя с «Тенями забытых предков» дважды: как художник-постановщик кинокартины Сергея Параджанова и как иллюстратор повести Михаила Коцюбинского. Такая двойная обработка одного произведения предусматривало различные подходы и методы работы, что привело к продолжительности теме «Теней ...» в творчестве Якутовича. Не стоит ограничиваться видимыми результатами в виде книжных иллюстраций и художественного оформления фильма. Воплощению идей предшествовали такие события, как иллюстрирования другого произведения Коцюбинского «Fata Morgana», путешествие в Карпаты и самостоятельное знакомство с культурой гуцулов. Только достигнув определенного уровня мастерства, в 1963-м году художник взялся за разработку иллюстраций к «Теней ...». И, сделав всего три гравюры, Якутович был приглашен к работе над фильмом Параджанова. Столь глубокое погружение в тему способствовало перенасыщенности, из-за чего художник берет перерыв на несколько лет после выхода киноленты. Оформление повести было завершено уже в 1966-м, через два года после премьеры фильма.

Георгий Якутович "Встреча враждующих родов", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1966, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

Георгий Якутович "Кошара", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1965, дереворит, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

Георгий Якутович "Вечер в долине", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1966, дереворит, 16х12, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

Георгий Якутович "Иван и Палагна", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1963, дереворит, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

Георгий Якутович "Под Рождество. Иван и Палагна на молитве", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1965, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

Георгий Якутович "Погребальный обряд", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1966, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

- Прежде, фильм "Тени забытых предков" - это момент самоидентификации украинцев, - отмечает настоятель села Крыворивня, настоятель церкви Рождества Пресвятой Богородицы отец Иван Рибарук. - Сергей Параджанов говорил, что он создал гениальный фильм - от слова "гены". Это те банки памяти, где хранится вся информация о человеке, вложенная в нее Богом. Мне кажется, что Параджанову те банки удалось открыть. Это - художественно-документальный фильм - вражда между семьями и гибель человека на церковном дворе действительно были в Крыворивне. Когда-то мы имели два храмовых праздника. Одно - на праздник Положения ризы Пресвятой Богородицы, второе - на День Рождества Пресвятой Богородицы. После этого трагического события люди отказались от второго, потому что на этот праздник было спровоцировано трагическую схватку между двумя хозяевами. Один из них погиб.

Жителей, участвовавших в съемках фильма, осталось совсем мало. Многие из гуцулов были задействованы в массовых сценах. Называют фамилии Анны Чабанюк, Анны Бойчук, Марии Шкрибляк, Василия Коржука, Марии Руденко, Анны Левик...

"Живые только те, кто тогда играл роли детей, - говорит Анна Луцюк. - В Крыворивне - Мария Потяк, которая в фильме, еще девочка, во время свадьбы вылезает на лестницу и кричит: "Идут!". Сейчас ей за 60. А Анна Чабанюк, которой на время съемок фильма было 18 лет, сыграла фрагмент роли молодой-княгини на гуцульском свадьбе".

2001 по инициативе хозяев дома Василия и Марии Химчак, где во время съемок "Теней ..." жили режиссер Сергей Параджанов, художник Георгий Якутович и композитор Мирослав Скорик, был создан музей. Именно в этом доме снято много фрагментов фильма. В частности известный эпизод, когда Иван (актер Иван Миколайчук) и Палагна (Татьяна Бестаева) сидят в углу, "обвенчаны" ярмом. Пани Маричка помогала подбирать истинно гуцульский наряд для актеров и сама снималась в эпизодах.

Рассказывает заведующая отделом музея Ивана Франко, что в Крыворивне (филиал Ивано-Франковского краеведческого музея), Анна Луцюк:

- На похоронах есть обряд, который называется "посіжіння", или "груша". У нас и сейчас сходятся люди, но только сидят и разговаривают. В древности они собирались у покойника и играли в разные игры, веселились. В фильме как раз и показано игры у покойника. И это очень трудно понять людям, которые этого не пережили. Моя мама в Крыворивне этого не помнит. Но в отдаленных горных селах Головы, Гринява эти традиции сохранились дольше. Не могу назвать реалистичными кадры, когда в фильме надевают ярмо на молодых. Не знаю, вообще было ли у нас такое. Хотя этот эпизод символичен, потому что жизнь гуцульских семей всегда была тяжелой.

Бывшая владелица дома-гражды, где сейчас создан Музей "Теней забытых предков", Мария Химчак считала, что с мольфарством в фильме Параджанов немного перебрал. Оно гуцулам было присуще, но не в такой степени, как это показано в фильме: человек руками махнет - и облака останавливаются, и ветры.

Гуцулы действительно зависели от природных явлений. Ежедневно их жизнь была в опасности. Прибывая на пастбище, они целовали землю и просили Бога, чтобы помог им мирно переждать лето и вернуться домой со скотом. Когда-то в лесу было много диких зверей: медведей, волков, лисиц. Пастухи в долине должны были целыми ночами курить огонь, чтобы отгонять их от скота.

Дом-гражда в Криворивне - место съемок фильма «Тени забытых предков» (2009)

4 сентября 1965 года в 20-00 в г. Киеве в кинотеатре "Украина" перед началом сеанса состоялась встреча зрителей с творческой группой, которая участвовала в создании фильма "Тени забытых предков". Этот день стал знаковым не только для украинского кино, но и для диссидентского движения. Во время премьеры фильма состоялась политическая акция. Ее устроили еще молодые на то время диссиденты литературный критик Иван Дзюба, аспирант-литературовед Василий Стус и журналист Вячеслав Чорновил. Они призвали присутствующих в зале встать в знак протеста против арестов украинских интеллектуалов, которые произошли летом 1965 года. Поднялись далеко не все, но встали. Под протестным письмом подписалось 140 присутствующих. Просмотр фильма превратился в стихийную антисоветскую демонстрацию.

Иван Дзюба вспоминал, что опасался ссоры с Параджановым за сорванную премьеру. Впрочем режиссер не только не обиделся, но и поддержал протест, поскольку и сам был человеком внесистемной, с огромным жаждой свободы.

Іван Дзюба

В'ячеслав Чорновіл

6 сентября 1965 КГБ УССР сообщал, что после выступления режиссера-постановщика Параджанова, на сцену поднялся литературный критик Дзюба Иван Михайлович, обратился к зрителям с речью. По словам присутствующих на премьере граждан, Дзюба заявил: "Сейчас происходят массовые политические аресты украинской интеллигенции и молодежи в Киеве, Львове и других городах. Повторяется 1937 год. Молодежь должна заявить протест власти, заклеймить позором за несправедливость". Некоторая часть зрителей возгласами одобрения и аплодисментами пыталась поддержать Дзюбу. Присутствуюший в зрительном зале корреспондент Чорновил обратился к публике с призывом подняться с мест в знак протеста против «политических репрессий». Некоторая часть публики откликнулась на этот призыв. Большинство граждан с возмущением реагировали на выступление Дзюбы, требуя призвать его к порядку. Выступление Дзюбы вмешательством администрации кинотеатра было прервано. В 22 часов после окончания демонстрации фильма один из зрителей (личность устанавливается) стал кричать: "Где же правда? Почему не дают говорить правду? Это безобразие!" В это же время группа молодежи в количестве 20-25 человек пыталась создать давку у выхода из зала и задержать зрителей. Граждане, которые были вблизи, оттолкнули этих лиц и публика покинула зал".

В дополнительной справке, датированной 20 октября 1965, сообщалось: "Человеком, который выкрикивал 4 сентября 1965 в кинотеатре "Украина" слова: "Где же правда? Почему не дают говорить правду? Это безобразие!", оказался Стус".

По воспоминаниям Дзюбы, как только он начал акцию "... сразу заревела сирена. Очевидно, в наших кинотеатрах все предусмотрено - на всякий случай". В то же время директору кинотеатра Федору Брайченко показалось, что вместо сирены зазвучала музыка "Сориентировавшись, я немедленно вырвал из рук политического хулигана микрофон. Секретарь партийной организации кинотеатра т. Кузьмич Олег Степанович включил радиодинамик, по которому начала транслироваться музыка, а в это время мной было сделано все для того, чтобы локализовать событие". Кинотеатр быстро был окружен бойцами внутренних войск.

После акции реакция власти была молниеносной - Ивана Дзюбу уволили с работы в издательстве «Молодежь» и исключили из аспирантуры Киевского педагогического института, Черновола уволили из редакции газеты «Молодая гвардия», Василия Стуса отчислили из Института литературы АН УССР, где он был аспирантом.

Картина получила 39 международных наград в 21 странах, и этот факт отмечен в Книге рекордов Гиннеса. Параджанову присылали свои поздравления Феллини, Антониони, Куросава, а польский режиссер Анджей Вайда стал перед Параджановым на колени и поцеловал руку, благодаря за этот шедевр. Благодаря "Теням забытых предков" Параджанова считают основоположником поэтического кинематографа. 

Всемирное признание ленты - это плод мольфарських чар. По крайней мере на это намекнул последний известный мольфар (так гуцулы называют человека, наделенного сверхъестественными способностями) Михаил Нечай. Он жил в селе Верхний Ясенив на Ивано-Франковщине и в 1960-х годах консультировал Сергея Параджанова по поводу гуцульской самобытности и истории края.

Гарвардский университет добавил ленту в список обязательных для просмотра студентам, претендующих на высшую ступень в киноведении.

Посилання на джерела:

https://espreso.tv/article/2015/09/04/10_faktiv_pro_legendarnyy_film_quottini_zabutykh_predkivquot

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%96%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D0%B8%D1%85_%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2_(%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC)

http://yagallery.com/digest/gravyuri-georgiya-yakutovicha

https://dt.ua/CULTURE/tini-zabutih-predkiv-pivstolittya-po-tomu-na-guculschini-zgaduyut-paradzhanova-i-namagayutsya-zberegti-davni-tradiciyi-_.html

А давайте сделаем нашу фендомную елочку уходящего года.  Принцип снаряжения елочки такой же как вот тут и тут
Тег политика НЕ добавлен. ^__^ 

Які міста України може затопити через зміну клімату до 2100 року

До 2100 року можуть бути затоплені частково 34 українські міста, а повністю – 62 села, 660 екологічно небезпечних об’єктів, 200 тисяч га сільськогосподарських земель та 98 об’єктів природно-заповідного фонду. Крім цього, 75 тисяч людей ризикують стати кліматичними переселенцями. 

Такі результати дослідження Екодії та науковців – “Вплив підняття рівня моря на прибережні зони внаслідок зміни клімату”. Мета проекту – привернути увагу до наслідків зміни клімату в Україні, стимулювати уряд і міста протидіяти кліматичним змінам та водночас адаптуватися до нових реалій сьогодення. Моделювання зон затоплення здійснене для 2100 року – за умови збереження сучасних темпів зростання викидів CO2.

Результати дослідження та інтерактивна мапа демонструють, які населені пункти, будівлі, дороги, екологічно небезпечні об’єкти та частини природно-заповідного фонду можуть бути затоплені Чорним та Азовським морем до кінця століття.

Детальні знахідки нижче:

2. 6 містечок та 62 села можуть бути повністю затоплені, зокрема: Гола Пристань, Затока, Лазурне;

3. 75 тисяч людей ризикують стати кліматичними переселенцями, адже їхні домівки можуть опинитися в зоні затоплення;

4. 660 екологічно небезпечних об’єктів можуть опинитись у прогнозованій зоні затоплення. Зокрема: 13 сміттєзвалищ і 36 очисних споруд, меткомбінат “Азовсталь” в Маріуполі та ставки-відстійники кримського заводу “Титан” поблизу Армянська;

5. Може затопити 200 тисяч га сільськогосподарських земель, 10 тисяч га виробничих територій, а також 1917 будівель комерційного та виробничого призначення;

6. Підняття рівня моря може спричинити затоплення 98 об’єктів природно-заповідного фонду. Зокрема: частину територій Чорноморського та Дунайського біосферних заповідників;

7. У прогнозованій зоні затоплення можуть опинитись об’єкти історико-культурної спадщини. Зокрема: археологічна пам’ятка “Херсонес Таврійський”, заснований понад дві тисячі років тому, а наразі внесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Соф’я Садогурська, кампейнерка з кліматичної політики ГО Екодія, стверджує, що зміна клімату та, як наслідок, підняття рівня моря – проблеми, які вже зараз вимагають активних дій на міжнародному, національному та локальному рівнях.

“Паризька угода, яку Україна ратифікувала 2016 року, говорить про два взаємодоповнюючих напрямки боротьби із глобальним потеплінням: послаблення зміни клімату і адаптацію до кліматичних змін. Україна має поставити ціль зі скорочення викидів парникових газів, прийняти на національному рівні політику переходу енергетичного сектору на 100% відновлюваних джерел енергії до 2050 року та вже зараз почати впроваджувати заходи з адаптації до зміни клімату як на державному, так і на локальному рівнях.  Лише так можна зробити наслідки зміни клімату не такими трагічними для людей”, – розповідає Садогурська.

Незначне, на перший погляд, глобальне потепління вже призводить до серйозних проблем: зменшується площа льодовиків, підвищується рівень моря, почастішали сильні шторми, торнадо, повені та посухи. За даними міжнародних експертів, з 1901 по 2010 роки середній глобальний рівень моря вже підвищився майже на 20 см і темпи зростання лише прискорюються. Підняття рівня Світового океану несе загрозу, насамперед, прибережним територіям багатьох країн світу.

Інтерактивна карта доступна за посиланням: ecoaction.org.ua/projects/sealevel/index.html

Здравствуйте, реакторчане!