Результаты поиска по запросу «
Btr 4
»
фэндомы Валериан и город тысячи планет космонавты Люк Бессон Моя Україна разная политота
Мелочь, а приятно!
фэндомы Киев Украина метрополитен граффити длиннопост Моя Україна разная политота
MoreThanUs
У Києві на станції метро «Осокорки» презентували арт-проект «MoreThanUs». Це унікальна цілісна картина, що складається із 8 муралів на стінах станції метро. Усі зображення присвячені національній єдності України, зазначають куратори проекту. Проект створювався протягом чотирьох місяців. Їх створили художники з України та інших семи країн.
Створення муралів відбувалося вночі, тривало декілька місяців, митці працювали по 4-5 годин. Для робіт використовувалися фасадні та балонні фарби.
Художник із Іспанії Kraser в своїй роботі «Mother Land» використав образи тварин з Червоної книги України. У зображення тварин інтегроване зображення Львівської ратуші та Донецького аеропорту. Між двома тваринами – світлофор у вигляді герба України, який показує напрямок територій країни.
Малюнок бельгійського художника Metthew Down, який в своїй роботі взяв за основу фото Авдіївки (місто в Донецькій області), що зазнала руйнувань внаслідок бойових дій. Поверх фото художник зобразив дитячий малюнок, який символізує звичайні дитячі мрії.
Портрет Богдана Ступки, робота художника Jasm One. Актор зображений на тлі Карпатських гір та донецьких териконів. Напис «United» символізує, що «культура об'єднує всіх нас», наголошують куратори проекту.
Художник Spear із Бельгії створив роботу «Знання – це скарб», на якій зобразив вчителя школи Гадяча (місто в Полтавській області), героя АТО Володимира Доноса. У 2014 році Володимир потрапив під обстріл противника поблизу Іловайська, отримав важке поранення ноги і пролежав 5 днів у лісі. Вижити йому допомогли знання, які він отримав протягом життя. Доноса знайшли місцеві жителі й відвезли до донецької лікарні, де йому ампутували ногу. Потім його утримували в полоні, з якого звільнили 14 вересня. Зараз Володимир Донос знову працює вчителем у своєму рідному місті, викладає фізкультуру та патріотичне виховання.
Український митець Олександр Брітцев зобразив молоду дівчину, яка плете килим. Силует у центрі килима має контури України.
Художник BKFoxx зі США створив у своїй роботі «Unfinished» образ дівчини, яка нібито збирає себе по шматочках. За задумом художника, цей образ уособлює шлях України до самоідентичності.
Мурал бразильського художника Apollo Tores присвячений музиці, яка об'єднує різні сторони конфлікту, як це було під час Майдану.
Художник Mata Ruda з Коста Ріки створив образ молодої кримськотатарської жінки в традиційному одязі, яка, за задумом, символізує минуле, депортацію, окупацію та діаспору.
фэндомы Дивовижна Україна Природа Моя Україна разная политота
Мой дом - Украина
Автор Назар Дорошкевич: "Этим видео я хочу обратиться ко всем, кто способен видеть прекрасное, кто в поисках новых ощущений, незабываемых эмоций, к тем, кто в поиске чудесных и сказочно красивых мест. Я уже давно «в деле», но только сейчас понял, что поиск прекрасного заключается не в способности путешествовать далеко и за дорого. Украина - это отдельный мир, в котором есть всё! Густые вековые леса, мудрые и монументальные горные хребты, загадочные ущелья, просторные долины, широкие, и шумные реки, а также кристально чистые озёра. Я хочу лишь сказать: «Приезжайте в Украину, насладитесь нашим гостеприимством, пейзажами, прекрасным климатом и создайте для себя одно из самых запоминающихся приключений в жизни!»
1. Писаный камень
2. Белая скала
3. Мыс хамелеон
4. Мыс меганом
5. Актовский каньон
6. 48.946385,27.867553
7. Карьер «ИНГОК»
8. Дакота
9. Фиолент
10. 44.650230, 33.825571
11. Догяска
12. Алешковские пески
13. Арбузинский каньон
14. Домик рыбака Житомир
15. Догяска
16. Драгобрат
17. Тарханкут
18. Скалы Довбуша
19. Базальтовые столбы
20. РЛС Памир
21. Херсонские горы
22. Ворожеска
23. Коктебель
24. Букский каньон
25. Ай-Петри
26. Таракановский форт
27. Долина Привидений
28. Арбузинский каньон
29. Актовский каньон
30. Кадыковский карьер
31. Генуэзская крепость
32. Туннель Любви
33. Балаклава
34. Алешковские пески
35. Баунти
36. Буковель
37. Южный
38. Коростышевский карьер
39. Аджигольский маяк
40. Аскания-Нова
фэндомы кулинарный реактор кулинария Полтава Украина длиннопост Моя Україна разная политота
Як галушка стала символом Полтави
У місті галушці звели пам'ятник, у музеях цитують присвячені їй рядки класиків, а на честь неї проводять фестиваль влітку. Частування нею – обов’язковий елемент в будь-якої туристичної програми. Зо два десятиліття галушку просувають як гастрономічний бренд Полтави.
Галушки є загальноукраїнською стравою на теренах Наддніпрянської України. Етнологиня, докторка історичних наук та засновниця садиби-музею «Лялина світлиця» Олена Щербань каже, що поширеність галушок на території Лівобережжя пов’язана з тим, що українці здавна були землеробами. Наші предки вирощували хліб, тому в культурі харчування переважали страви з борошна. Робота у полі вимагала значних витрат енергії, а галушки, були швидкою, смачною, ситою їжею, якої хлібороби потребували після важкої праці.
Попри те, що галушки готують у різних регіонах України, на Полтавщині ця страва історично укорінилась завдяки впливу літератури. Про це каже кандидатка економічних наук, доцентка катедри менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, та організаторка міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» Яніна Барибіна:
«Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Галушки згадуються у період Полтавської битви. Ми маємо згадки, коли війська куштували саме полтавську галушку. Чому так сталося? Тому що галушка була однією з найпростіших страв, але при цьому вона була достатньо ситною, а раціон пересічного українця не був надто багатим щодня».
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали, —
Насилу із-за столу встали
І спати послі всі лягли".
уривок з "Енеїди" І. Котляревського.
Про роль літератури у створенні гастрономічного образу Полтави говорить і старша наукова співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Валентина Скриль:
«Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки. Наприклад, що галушка була просто великим подарунком, у голодні роки. Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він взагалі у своїй “Енеїді” згадує понад 160 назв українських страв. Це просто енциклопедія української кулінарії, української кухні. Не дивно, що наша Полтавщина, до Котляревського нахиляючись, символом міста зробила отаку просту страву, як галушка».
Ситуація з джерелами ускладнюється тим, що сьогодні галушка не є повсякденною стравою українців. Ґрунтуючись на рецептах господинь, зібраних під час досліджень, етнологиня дізналася, якою має бути правдива галушка.
Найперше, говорить Щербань, ми маємо зрозуміти, що сучасні галушки значно відрізняються від тих, які готували раніше. У давнину їх робили з гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. Борошно не було таким білим і такого дрібного помелу. Воно мололося жорнами на млинах, і тому було грубе та іншої консистенції. Відповідно галушки не були тими галушками, які ми сьогодні бачимо.
Окрім того, що сучасні галушки готують переважно на основі білого борошна, сам рецепт тіста теж істотно змінився. Так, зі слів етнологині, раніше галушки варилися на основі кисляку (кефіру), соди, борошна, іноді з додаванням яйця.
Готували українці галушки так: замішували тісто, розгортали і різали його смужками, а потім відщипували шматочки і кидали в киплячу воду, молоко, бульйон. Галушки були щипані і рвані, другі просто нарізали ножем. Можна сказати, це були перші спроби приготування домашньої локшини.
Сьогодні галушки готують різними способами і з різних інгредієнтів (манка, картопля, сир), подають на стіл замість хліба до борщу, м'яса або просто з маслом, шкварками, фруктовим соусом, медом або сметаною.
Їдять галушки виключно гарячими - тільки так вони максимально смачні.
А ще галушкам присвятили пісню - слова написав Анатолій Лихошвай, музику – Василь Якубович.
"Був я, друзі, у Тюмені -Добрі ліплять там пельмені,Та немає краще страви,Як галушки у Полтаві.Приспів:Ой, галушечки-галушки, -Нема в світі краще юшки:І на салі, і в сметані,І пшеничні, і гречані, -Ось які!..Полтавські галушки.Заїжджав я до Кавказу –Там харчо – згориш відразу,Аж в очах зірки світились,Та галушечки все снились.Приспів.Хвалить брат мій щі "по-флотськи" -Вигляд в нього парубоцький;Я ж здоров'ячко теж маюІ йому своє співаю.Приспів.Любі друзі, приїжджайте,До Полтави завітайте;Будемо вас ми частуватиІ галушки подавати.Приспів."
Картопляні галушки із сиром
Галушки з гречаного борошна з цибулею і салом
фэндомы Дивовижна Україна море Природа Моя Україна разная политота
Федотова коса
Федотова коса — намывная коса, которая отделяет Утлюкский лиман от Азовского моря. Вместе с Бирючим островом, который до 1929 года был отделен от косы узким проливом, образует полосу суши длиной около 45 км.Расположена в Акимовском районе Запорожской области и Геническом районе Херсонской области, при северо-западном побережье Азовского моря.
Вблизи средней части косы расположено село Степок, состоящее из домов рыбаков, дома отдыха и нескольких баз отдыха. Остальная часть косы пустынна. Её поверхность покрыта травой, лохом узколистным (невысокое, колючее дерево с серебристыми эллиптическими листьями), тамариксом, гребенщиком (кустарники или деревья высотой 6-10 м с тонкими длинными побегами).
Коса входит в ландшафтный заказник общегосударственного значения «Коса Федотова». Под охраной находятся уникальные водно-болотная и степная растительность, представленная кермеком Мейера, кермеком широколиственным и другими эндемичными и редкими видами растений. Коса является также местом гнездования многочисленных видов птиц.
Федотова коса состоит, в основном, из песчано-илистых и ракушечных отложений; вблизи материка распространены континентальные лёссоподобные суглинки. Западные берега мелководные с многочисленными отмелями, у восточных берегов глубины моря достигают 3 м. Во время штормов коса в наиболее низких местах размывается и образуются промоины шириной до 200 м и глубиной до 0,7 м. Поверхность косы покрыта степной растительностью, есть заросли лох узколистный, тамарикс и другие.
На косе построены базы отдыха, постоянных поселений нет (за исключением небольшого села Степок). Вдоль косы проложена дорога (частично с твердым покрытием), что ведет от пгт Кирилловка к Бирючему острову.
В 2010 г. вошла в состав Приазовского национального природного парка.
