geek journal школа

Україна speaking. Для тих, хто в танку (як я).

Можливо, йдучи містом, ви також бачили банери "Україна speaking", що агітують за вивчення англійської. На мій подив, з'ясувалося, що це не просто реклама, а національна програма, що підтримується Президентом України, Міністерством освіти, Міністерством закордонних справ, Британською Радою в Україні, а також Посольством Сполучених Штатів Америки в Україні, та й годі з них. Створено сайт, де є рекомендації для тих, хто бажає вивчити англійську, трохи новин, розважальних матеріалів. А спільнота в Вконтакті має вже понад 30 тис. учасників!

Дуже класно, що за це взялись. Особливо така пропаганда буде корисною для молодшого покоління, яке ще не має власних орієнтирів. Незважаючи на те, що, завдяки інтернету, з англійською ми зустрічаємось частіше, є ще багато людей, які не розуміють та не бажають розуміти, навіщо їм ця дурнувата та незрозуміла мова. Маю надію, подібні акції підштовхнуть їх до такої можливості для саморозвитку та розширення власного світогляду.

Деякі співвітчизники сприйняли цю рекламу надто гостро. Вакарчук, мабуть, вважає, що вона принижує українців та непрестижні професії. Що сталося з почуттям гумору, друзі? Як я ці баннери побачив, зі сльозами та й посміявся. Як-то казали кацапською: "Все профессии нужны, все профессии важны".

Ще зробили такий ролик на Ютубі. Як на мене, гумор надто англійський, але ідею донесли просто та зрозуміло:

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.3

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Херсонська обл. Великолепетинський район

Модель: Вероніка Давиденко – журналіст телеканалу ICTV, захоплюється народною культурою та усіляко підтримує її. Хобі – театр, література та яскраві люди. 

Колюче намисто - один з різновидів традиційного намиста. Намисто виготовлялося з тонких коралів, нарізаних у формі трубочок, або продовгуватих циліндриків. Кінці кількох разків намиста кріпили разом та оздоблювали одною - трьома кольоровими стрічками, що зав’язувалися на шиї та звисали по спині.

Львівська обл. Яворівський район

Модель: Ірина Дрогомирецька – захоплюється українським традиційним вбранням, зокрема вишитими сорочками. Героїня сама вчиться вишивати, освоює різноманітні техніки. До того ж, у вільний від навчання час, працює в родинній майстерні вишиття. 

Бавниця – невисокий обруч з полотна, оздоблений тканням , або вишивкою червоним та жовтогарячим кольором. Поверх неї надягали білу полотняну хустку, вишиту на одному з кінців квітчастим узором (китиця або гільце). Над чолом хустку закладалали спецільною складою -”ріжок” або “дзьобик”. Вдови чи старші жінки носили бавниці з перевагою синього кольору. 

Шорц – локальна назва святкової спідниці, що побутувала на Львівщині. Ткали її у повздовжні різнокольорові смуги льняними, бавовняними та вовняними нитками по білому тлі, та закладали у дібні складки - збиранки.

Дніпропетровська обл. Дніпровський район

Модель: Ольга Троян – засновниця прикрасної майстерні «MAKOVIYA». Займається дослідженням та відтворенням традиційних українських прикрас та святкових жіночих головних уборів. 

Очіпок - стародавній головний убір заміжніх жінок, під який ховали волосся. Шився з парчі, оксамиту, шовку та інших дорогих крамних тканин у формі шапочки з твердою основою з полотна проклеєного тістом. Щоб заховати волося під очіпок, його намотували на спеціальний обруч – кибалку, або ж заплітали в коси та викладали зверху «в коронку». 

“Крамну” юпку шили з купованої мануфактурної тканини – черкасину, китайки, а найчастіше – набійки. На Дніпропетровщині ій притаманний характерний квадратний виріз горловини, який оздоблювали вистрочками, зборками, смужками тканини. Подекуди юпки утеплювали – між тканиною та підкладкою прокладали шар вати, фіксуючи його ручним, а пізніше машинним вистьобуванням. 

Дрібні речі зберігали в невеликій накладній кишені. Для зручності її кріпили до пояса з шільного крамного матеріалу та прикрашали машинним вистрочуванням різнокольоровими бавовняними нитками.

Луганська обл. Кремінський район

Модель: Сусанна Карпенко – співачка, співкерівниця фольклорного гурту «Божичі» та «Школи традиційного народного танцю». 

Завіска - локальна назва фартуха на Луганщині. Святкові завіски шили з білого полотна, оздоблювали вишивкою та мереживом, на відміну від буденних, що були виготовлені з дешевих фабричних тканин іноді зі скромною обшивкою з тасьми. 

Сережки – один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас. В Україні подекуди дівчаткам проколювали вуха в дворічному віці. Діти носили мідні, а дівчата та жінки - срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Іноді їх виготовляли з монет, що скріплювались між собою, або доповнювались металевими квітковими розетками.

Чернівецька обл. Заставнівський район

Модель: Діана Гоменюк. Героїня ролику захоплюється українською традиційною культурою, зокрема старовинними жіночими прикрасами, має власну невеличку колекцію.

«Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!

Мінтян – своєрідна хутряна довга безрукавка, оздоблена тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап’яну, та вишивкою. 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалось тяжким гріхом. Буковинки покривали голову нафрамою – домотканою, тонкою, візерунчастою тканиною, що мала довжину до 3 метрів.» - Марічка Квітка, консультант проекту СПАДОК. 

Про те, які функції має місто, і з якими проблемами зітнулись багато великих міст світу. Як подолати ці проблеми і що робити для того, щоб мешканці міста почували себе захищеними і радісними.

про фізіологію людини, і про те як на наші відчуття впливають розміри міста і будинків. Як має будуватись місто враховуючи масштаби людини? Як на місто впливає автомобільний рух? І чому висотне будівництво це зло?

Український борщ

Доброго дня. Вирішив теж викласти рецепт, за яким ми готуємо борщ. 

Зазвичай ми варимо борщ з того м’яса, яке зараз є в домі. Яловичина чи свинина, шия чи задок, байдуже.

Цього разу у нас борщ зі свининою. 

М’ясо заливаємо холодною водою, ставимо на вогонь. Коли вода закипить, солимо та додаємо морквину та половину цибулі, зменшуємо вогонь та варимо до готовності м’яса десь 1-1,5 години. 

Цибулю та моркву викидаємо, м’ясо нарізаємо порційними шматочками, повертаємо у бульйон.

Буряк та моркву натираємо на крупній терці, картоплю нарізаємо кубиками, шинкуємо капусту, нарізаємо болгарський перець скибочками. 

Замість томатної пасти ми використовуємо заправку для борщу та томатний соус зі спеціями.Квасолю беремо консервовану. Квасолю можна брати білу, можна червону, це непринципово.

У казані розігріваємо соняшникову олію, висипаємо буряк та моркву, додаємо столову ложку цукру та трохи окропу та тушкуємо під кришкою на невеликому вогні. 

Одночасно висипаємо картоплю в каструлю з бульйоном.

Через 10 хвилин у казан з буряком додаємо заправку для борщу та кілька ложок томатного соусу, а у каструлю – капусту та болгарський перець. 

Варимо та тушкуємо ще 10 хвилин.

Настав відповідальний момент. У каструлю з бульйоном висипаємо тушковані буряк з морквою. 

Додаємо квасолю. Варимо все разом ще кілька хвилин. 

Наприкінці додаємо зелень. Все! 

Даємо борщу трохи настоятися, насипаємо у полумисок, додаємо сметану. Смачного!

Лава на Лаву

«Лава на лаву» є традиційною забавою козаків. Існує козацьке прислів’я «Той не козак, що в лаві не стояв». Козаки ставали до бою лава на лаву на великі свята – на Різдво, на Водохреща, на Масляну, на Великдень, на Покрову тощо. Вважалось на тих козаків лава яких виграла на свято буде Господнє Благословіння, тому козаки завжди залюбки ставали до лави. У кожного в лаві було своє місце, наприклад правий з лівого краю, яке передавалось від діда до батька, і до сина, онука. Ось звідки походить образлива для не знаючих народна поговірка «знати своє місце». В козацьких родах з гордістю коли хотіли похизуватись говорили: «Ми своє місце знаємо!». Це означало, що цей рід знав, що треба робити і як діяти в бою. Ось звідки витоки самоорганізації козацтва в бою. Традиція бою лава на лаву передавалась в козацьких родах – батько або дід навчали молодого козака не лише груповим способам ведення бою, але і індивідуальним. Існували і спеціальні родові техніки, які з великою таємницею передавались тільки серед родичів і заборонялось навчати представників чужих родів. Ця заборона знімалась під час війни. Вважалось, що бойовий побратим, який побував з тобою в реальному бою, є козакові за рідного брата. Ось звідки походить вислів «козацький рід», «козацькому роду нема переводу».

 Бій лава на лаву є цілим ритуалом, оскільки для тих хто вперше ставав до такої забави відбувалась умовна посвята у воїни. Перед лавою козаки ставали до кола і співали ритуальних пісень, які надавали певний внутрішній ритм бою і пробуджували войовничий дух у козака. У колі відбувались козацькі танці, відбувалась немов би спеціальна розминка перед боєм. Після цього козаки шикувались у лави. Шикування відбувалось в один, а інколи і в дві чи три ряди. Перед боєм відбувалось, як правило насміхання козаків однієї лави над іншою. Це був один із методів психологічної підготовки, оскільки тут важливо було зберегти душевну рівновагу і войовничий дух перед кулачним боєм. А коли козак не зумів цього зробити, то він міг стати слабкою ланкою в лаві, бо в такому бою дуже важливим було вести бій не вириваючись з групи. Після того як лави були готові до бою, лунала команда «Бій!» і обидві лави сходились в кулачному бою. Сходились, як правило, три рази. Перемагала та лава, яка більше разів перемогла. Між сходками лави відбувались індивідуальні поєдинки «навхрест» чи «на поясах», а також індивідуальні кулачні бої, за дотриманням правил яких уважно слідкували досвічені козаки. Судили лаву досвічені козаки, яких козаки вибирали самі, або лаву судили отамани громад. Порушників карали по різному. Наприклад, порушника могли відшмагати лозиною, чи викупати в річці, щоб «остудився» тощо. Але покарання не могло порушувати честь і добре ім’я козака і сприймалось, як правило, як жарт.

 Бій лава на лаву – є прекрасним засобом тренування навиків групового бою. Завдяки такій підготовці козаки і нащадки козаків вважались найкращими бійцями в рукопашних боях на війні. Наприклад під час Великої Вітчизняної війни в штикових і рукопашних атаках німецькі війська майже ніколи не перемагали радянські підрозділи, де були бійці, які пройшли школу боїв лава на лаву. Командуючий повітряно-десантними військами СССР В.В.Маркелов навіть в 70-80-х роках ХХ ст. сприяв тому, що десантники у своїй підготовці використовували бої лава на лаву.

От себя добавлю : действие специфическое и не всегда понятное. Но побывать стоит .

Короче, с Днем Независимости Украины!

акт 2, початок http://ua.reactor.cc/post/4615313

16-40,25.11.20. Будинок страждань - це колишній склад недалеко від фортеці Південної Дороги. Будівля трималась на чесному слові і ремонті з використанням другосортних матеріалів. Більшість працівників - послідовники Ільматера і добровольці з багатьох районів міста. Вони годують і допомагають бездомним і хворим. За декілька годин Гриць перезаражав всю лікарню. За це йому пообіцяли трохи монет після 17-того числа. За які, за 250 монет, можна буде взяти трохи грибів, за 350 трохи рисидіуму... зараз у нього лишалось трохи ще на пару днів... його лякала біль що неминуче прийде після закінчення грибів... в нього був вже приготовлений запас екстракту чорного лотосу, та й висушеного лотоса було на півроку (це був лише дикоростучий вид з дуже малим вмістом магії) але він міг лише трошки приглушити Біль що прийде без грибів. Як ж він мріяв повернутись до тих країв де гриби росли поряд... Буря принесла ще більший дощ в Мулмастер, і системі зливових каналізацій міста нелегко було впоратися з такою величезною кількістю води.

 Крізь виття вітру і стукіт дощу по вікнах, було чути тільки звук швидко проточної води. Будівля здригається і лунає сильний гуркіт, ніби щось звалилося зовні. Через секунду лунає жахливий рев, супроводжуваний криками страху, болю і відчаю. Крики. Шум поточної води.Рев. Сміття. Грязь. Перехожі.

 Дощ і вітер б'ють по обличчю, як тільки хтось виходе на вулицю. Неподалік можна побачити частково завалену будівлю. З великого отвору на вулиці, поруч із свіжими руїнами доноситься звук проточної води. Великий монстр з короткими ногами, двома довгими щупальцями і великим ротом вилізло з ями. Звір гнівно заревів і почав атакувати перехожих. Більшість людей почали тікати від монстра, але не всі. Деякі не можуть, застрягли під уламками або лежать без свідомості, а один зачепився за край ями, інші або застигли в паніці, або відважно намагалися допомогти тим, хто в біді.

 Монстр скочив до Гриші й вкусив за ногу, заразивши новою болячкоюу...

 Отідж врятувався від утоплення і вибіг з каналізації на вулицю, приносячи значні руйнування. В паніці і гніві він атакував всіх, хто знаходиться поблизу. Григорій читав про цих істот: "Отідж - це гротескний монстр з лукоголовим тілом на трьох міцних ногах, очі і ніс якого розташовані на стеблі, що росте з верхньої частини роздутого тіла. Два пружних щупальця закінчуювалися загостреними листоподібними придатками, якими отідж загрібає їжу в роззявлену пащу. Отідж заривається під купами сміття і падали, залишаючи на поверхні тільки сенсорне стебло. Коли їстівна істота проходить повз - щупальце виривалось з під сміття і хапало здобич. Отіджі користуються всіма можливостями засідки, щоб можна було з'їсти здобич набагато більшу за них. Вони використовують обмежену форму телепатії для заманювання жертви до лігва, іноді видаючи себе за когось іншого. Отідж не любить світло. У пустках вони живуть в стоячих болотах, засмічених ставках і вологих лісових лощинах. Запах могильників, міських каналізаційних колекторів, сільських гнойових куп і скотних загонів привертає їх в цивілізовані області. Оскільки отіджей цікавить тільки їжа, в їх гніздах іноді скупчуються різні скарби від їх жертв упереміш з мотлохом. Розумні живуть під землею у співіснуванні з отіджамі, використовуючи їх як утилізаторів сміття. На такому багатому харчування отіджі жиріють в своїх лежбищах. Ця нерухома ненажерливість робить їх надійними охоронцями. До тих пір, поки він нагодований, отідж утримується від нападу на інших істот. Проте, потенційний господар отіджа може недооцінити потрібну кількість відходів, і м'яса, щоб утримати його від блукань у пошуках їжі. Чимало господарів було зжерти «тренованими» отіджамі після того, як їжа закінчувалася в його лежбищі. 

... відбиваючись від щупалець щитом, жрець прикликав духів стражників, ті у виглядів чорних котів наскочили на спину монстра.

 Поки  отідж був зайнятий примарами - жрець ще встиг Проклянути ворога, і себе декілька раз підліковувати поки гамселив ціпком істоту, і та втративши свідомість пала й затихла в ногах жреця...

... Гріша їв отруєний, чорною капустою, суп з дюжиною гостей... собі, в тарілку він добавив протиотруту з гострого перцю і їв срібною ложечкою...   Вкрав кусок міднього артефакту. Одягнув зомбі отиджа в кольчужний обладунок, закріпив щит і ціпок, одягнув в кандали, вийняв череп, всі кістки і зробив скелета лучника. 

... Завітавши до таверни, попоїсти, Григорій зустрів Гарвея і Лану, перекусив вони повернулися до важливого питання - незвичної погоді. Точна причина такої погоди неясна, але зрозуміло, що епіцентр бурі зосереджений в монастирі Жовтої Троянди. Гарвей і Лана хотіли, щоб Гріша вирушили в монастир і зайнявся пошуками культистів, Гарвей готовий заплатити 1000 зм: половину авансом, а іншу половину після успішного завершення їх завдання. Звичайно Гриць узяв аванс... 

13.19

Довгий ритуал, крапля крові, шматочок плоті і щіпка кісткової пилу - ще одна дівчинка повернулась у цей світ як зомбі... поки завтра сонце не досягне зеніту - дуже приваблива неповнолітня загибла буде слухняно виконувати всі накази Григорія. Він наказав їй вдягнути рабські окови, прикуватися і тягнути воза з двома клітками(зомбі-отидж,скелет-лучник) і торбами із речами...

 Один з двох шляхів до монастиря Жовтої Троянди - це телепортація(інший, через гори і лід, можна йти лише пішки) через магічне коло в містечко Равенсбург, в Дамарі. Звідти йшла дорога до монастиря. Гарвей познайомив його з магом що провів ритуал телепортації(цим магом був я, Крон)

Равенсбург - невеликий фермерське містечко з 3500 жителями. Жителі були стурбовані погодою і її впливом на врожай, але знали про неї ще менше, ніж Гріша. Вони не радили йому подорожувати в такий час до монастиря Жовтої Троянди, оскільки це і так важка подорож, а із-за бурі дороги можуть стати особливо небезпечними. 

 Велика частина подорожі з Равенсбург в Судрав мала пройти через скелястий вічнозелений Земляний ліс, дерева якого надавали укриття від найгірших проявів погоди. Відомо, що якась давня магія утримує монстрів від цих лісових масивів. Навіть гуманоїдні хижаки намагалися обходити ці місця. Тому ліс вважається досить хорошим місцем для табору...

Іван Франко  та  Микола Гоголь