geek journal школа

Карасі (читати голосом Подерев'янського)

Карасі
Свєточці дуже хотілося карасів. І вона давно по всякому про це намікала своєму Віталіку. Але Віталік дарував їй вино, труси, айфон, колготи, але... не карасів. Задвалося, що якщо Віталік їй подарує машину, то вона теж подивиться розчаровано "ех, не карась, опять"
І от якось, Свєта пішла з Віталіком на ярмарок купити хурми, хуйні і порею. А там карасі. Плещуться у великій балії, стріпують хвостами. І так Свєті схотілося карасячого м'яса, що вона не витримала і купила цілий кілограм "отих крупніньких, рєзвіньких, спортівніньких таких, і отого вкиньте, да-да, отого шо похожий на трєнєра по боксу".
Щаслива Свєта мчала додому не відчуваючи ніг, слідом ледь устигав розгублений Віталік, бо раптом його Свєта, яка їсть усякі витрибеньки лише, і раптом плебейські карасі. Ладно б уже амур, чи хоча б толстолобік, а то... карасі. Ужас якийсь.
Але карасів у той день не сталося, бо раптом нагрянули гості. Свєта вкинула їх у кульку в холодильник і так вони й лежали в темряві і холоді. Аж поки на наступний день Свєта не дістала кульок з карасями. Свєта була переконана, шо за ніч карасі благополучно віддали Посейдону душу і готові смажиться.
Шось стрьомне Свєта відчула відразу, як привідкрила кульок, один з борзих і рєзвіньких карасів дивився на неї своїми ЖИВИМИ глазами і беззвучно промовляв "ану бистро кульок закрила, хулі пиришся?!".
- Віталік, вони живі, - загробним голосом сказала Свєта.
- прийшло твоє врем'я убивать, Свєта, - відповів Віталік, а сам в цей момент молився, шоб його не заставили щас срочно цих карасів везти і випускають в Дніпро, а тоді туди носить теплу воду, бо "їм же холодно". А то, знаєте, були вже прецеденти.
І Свєта сначала й подумала було відвезти нещасних в Дніпро, влаштувати їм проводи, але карасячого м'яса таки хотілося дужче. Ютуб показував, що якщо карася нормально так стібануть по голові колодочкою ножа, то він витягує губи трубочкою, так само як Свєта на селфі, і перестає бути живим.
Свєта поклала карася на дошку, взяла ножа, та як стьобне карася по пиці. Карась мало того шо не вмер, а взбодрився настіки, шо як подорвався, та як влупив хвостом Свєту по писку.
І тут в Свєті прокинувся берсєрк і гени борщагівських вікінгів. "Ах ти ж сука", - закричала Свєта на карася і вхопила його за горло. Карась був слизьким, тому вивернувся і застрибнув Свєті в цицьки.
- йобане животне, я тобі, падла, щас плавніки поламаю!
Свєта вихопила карася з декольта і почала лупити ним об мийку. І тут нарешті карась витягнув губи, прям як Свєта на фірменних селфачах. Свєта взяла ножаку і почала його чистить, але тільки но завела під луску ножа, карась підібрав губи, хижо блимнув оком, зігнув хвоста, та як ввалив тікать.
- сишеш, пасажир, ти куда собрався, муділа?
Муділа, тобто карась, втік недалеко, за холодільнік.
- Віталя, поможи.
- всмислі?
- від мене карась втік.
- Свєта? У мене тут мітінг, і щас колєги питають, на чом ти сидиш.
Свєта, пхикнула і пішла двигать холодильник, за яким карась уже намагався окопаться прямо в ламінаті і звідти вести тривалі позиційні бої зі Свєтою. Але, якщо в дєвочці просинається борщагівський берсєрк, то якийсь холодільнік її не остановить.
Віталік ще чув із кухні звуки демонтажу стін і пересування меблів, та крики "я тебе, сука, удєлаю".
І таки удєлала. Майже.
Сяк-так зняла луску, дістала нутрощі, вирізала зябра. І після того так побєдно кладе повєрженого врага на дошку, а він як ввалить від неї у напрямку канадського кордону.
Тут у Свєти нєрви і здали.
- Вітааааля, — заволала Свєта, грюкнула дверима в кухню і підперла їх своєю тренованою сракою.
Коли Віталік прибіг, то побачив дуже блєдну і рівномірно вкриту лускою та риб'ячими тельбухами кохану, яка плакала і заїкалась.
- Віталік, там йобане восстаніє мєртвєцов. Віталія, їх там 5 штук ще в кульку і один похожий на трєнєра боксьорського. Віталік, я вже не хочу карасів, давай закажем суші і строітєльну бригаду. Віталік, і купи мені огнємьот. (с) Валерій Валерійович разом з Чорним Патріотом

Десять лет на лавочке

Фотограф Евгений Котенко живет в Киеве в рабочем районе "Ленинградка". И вот уже 10 лет он фотографирует один и тот же пейзаж – скамейку из окна квартиры своих родителей.

Каждую неделю перед глазами Евгения разворачивается новая драма. Люди приходят и уходят. Неизменной остается только лавочка – но и ее порой обновляют свежим слоем краски. 

Вид на кипящую вокруг деревянной скамейки жизнь открывается с четвертого этажа обычной киевской пятиэтажки на просп. Юрия Гагарина.

"Я не ставил определенные рамки и время [для проекта]. Я просто приходил на кухню и смотрел в окно. Обычно там было на что посмотреть", – рассказывает 36-летний фотограф. Фотограф говорит, что его герои никогда не замечали, что их снимают.

Котенко рассказывает, что воспоминания о его детстве в этом районе в основном теплые, но были и вещи, о которых лучше не вспоминать. 

"Самое неприятное – видеть людей, с которыми учился в школе, которые пьют на этой лавочке, а потом расползаются, как рептилии. И страшно выйти на улицу, иначе в такого же превратишься". 

Тем не менее, после выставки его работ в киевском баре, говорит Котенко, люди сильно разделились во мнениях. "Кто-то смеялся, кто-то жаловался, что на фото одни алкоголики". 

От родителей фотограф съехал год назад, но не видит в этом повода прекращать свой проект. Из окна новой квартиры фотографа тоже виднеется лавочка. А на вопрос о продолжении проекта Котенко смеется: "Не знаю, но уже снимаю".

Джерело: https://www.currenttime.tv/a/28998053.html#main 

З днем Незалежності! 
Нежалежнiсть означає привілей визначати свою подальшу долю. Незалежність не дається задарма. За неї треба боротися. І бути сильними. Щодня.
З твоїм Святом, Україно! З нашим Святом, Друзi!

на фото Запорожье. 

Давайте поздравим нашу страну! Пишите интересное, что вы знаете об Украине!

У Луврі зберігається картина італійського художника доби раннього бароко Ораціо Джентілескі, який вважається чи не найталановитішим послідовником "школи Караваджо". Увагу одразу привертають яскраві синьо-жовті барви, які викликають асоціації між красивою жінкою на картині та Україною. А назва полотна, створеного у 1620-х роках, не менш символічна, якщо продовжувати паралелі з Україною, - «Щасливе суспільство, яке перемогло нещастя». За задумом художника молода пані тримає у руках кілька корон переможених нею загарбників, а ногою спирається на ріг достатку.

Все буде добре у кожного з нас :) 

Скормил свою аву нейросети

Stable Diffusion:

NovelAI
Оригинал:

Как бабушки влияют на исход боевых действий

Не моя история, но разрешили рассказать. Поэтому история будет от первого лица, а произошла она на Херсонщине.

"- Слава, ту такая жара. Не только в смысле погоды, но и во всем остальном. У нас задача была взять пункт. По тихому. Без арты. Так надо было. Разведосы отработали и инфу собрали. Получили боевую задачу и выдвинулись к цели. Зашли красиво. Орки явно нас не ждали. Выбили мы их. На окраине ещё идёт бой. Мы движемся туда. И тут я вижу бабушку сидящую возле забора. Слава, оцени этот уровень абсурда. Стрелкотня взрывы и бабулька на скамейке возле забора. Сидит этот божий одуван в платочке и с котом на руках. Ещё раз повторяю - идёт бой. В соседний двор что-то прилетело, а эта милая бабулька сидит на скамейке. Я к ней подбегает и самым спокойным голосом говорю:
- Бабушка, зайдите в дом пожалуйста. А ещё лучше в подвал, от греха подальше. Стреляют ведь.
- В какой подвал? Как я в подвал пойду, если у меня туда эти залезли? - отвечает она, - Вражина эта. От вас спрятались. Здоровые черти.
- А сколько их бабушка?
- Трое их, сынок. Они похоже вниз спустились. Так вы не ломитесь в двери. У меня там сзади труба стоит для вытяжки. Прямая. А сверху "грибок" от дождя. "Грибок" легко снимается и туда гранату можно пихнуть, - таким спокойным голосом говорит этот божий одуванчик, а сама кота гладит. Я даже чуток охренел.
- А там совсем прямая труба, бабушка? Или с перемычками?, - спрашиваю я её.
- Какие перемычки? Прямая. А грибок новый совсем, - отвечает она и продолжает чухать кота.

Ну, мы тихо в двор зашли, хату обошли и видим погреб. А сзади него выход трубы, на котором "грибок" насажен сверху. У трубы диаметр норм, граната легко зайдет. Пацаны стали по бокам от входа в подвал, а "Сниф" снял грибок и я Ф-1 внутрь запустил. Ебануло достойно. Пацаны зашли в подвал. Поднимаются.
- Значит так, там у троих тиктокеров можно закрывать каналы. Новых видео не будет. А четвёртый пока живой. Бабка ошиблась. Их четверо. И это... Ты бабке всю консервацию убил. Иди извиняйся.

Я сам вниз спустился, посмотрел. Потом поднялся, подхожу к бабульке, благодарю и говорю, что я виноват. Вся консервация того...
- Да какая консервация, - говорит эта бабулька, - Я уже давно не для себя кручу. Для сына и внуков. А я их уже сколько не видела из-за этих нехристей. Вы скорее освобождайте тут все и я новую консервацию накручу. Ещё и вам достанется. Вы даже не представляете, как мы вас ждали.

Так что, Слава, бабки - это наше секретное оружие. Она нам, кстати, сказала, кто с орками сотрудничал. Бесценная бабушка, оказалась. Можешь выложить историю. Меня мало, кто читает, а у тебя прочтут. Пусть знают, что наши бабульки - это огонь и сила! Только точные данные не пиши. Пока нельзя. Пока."

Делюсь этой историей с разрешения автора и в очередной раз убеждаюсь, что самая большая ценность в Украине - это люди. И они ждут освобождения от оккупантов. Скоро дождутся. Украина победит. Я это точно знаю!