Моя Україна

Чорноморка -продовжую знайомити вас з дивовижною миколаївщиною :)

Поляк та українець катують один одного скоромовками. Хоча відео ще кінця 15го року, тут я не бачив.

Просто думка, і бажання дізнатися думку інших

Інтерес підігрівало відразу дві речі: З однієї сторони фільм цікавив, як історичне полотно, хоча я думаю ніхто, окрім наших прокатчиків, не позиціонував його саме як чисто історичний фільм. З іншої сторони - це фільм знятий не Україною, але про Україну.

Скажу відразу - фільм сподобався, дуже сильно сподобався. Напевне навіть настільки сильно - що увійшов в перелік самих улюблених фільмів. Хороший художній драматичний фільм, з історичним підтекстом. Хороші історія і сюжет, хороша операторська робота, хороша режисура, хороша акторська гра, звук та спецефекти. І скільки я читав відгуки в інтернеті, і чув від багатьох знайомих які також не пожаліли 50 гривень на білет - фільм сподобався більшості. Або навіть якщо і не сподобався, то явного негативу не викликав. 

Але наші критики зовсім іншої думки. Причому, це нищівна критика, яка інколи прямо таки котиться до того, щоб не пускати "Гіркі Жнива" на великі екрани. І в цьому виникає питання - як же так?

Я досить тісно працюю з кінотеатрами нашого регіону, і особисто від адміністрації чув про проблему з відвідуванями сеансів. Фільм просто не популярний. І на це повпливала думка критиків. 

Відразу скажу, що Західні критики також були розчаровані стрічкою, а точніше деякими аспектами, але їхня критика в більшій мірі відноситься до не досить продуманої рекламної кампанії, дещо незграбної звукової чи операторської роботи над фільмом. 
Узагальнити можна так: фільм начебто і хороший, але очікувалося більшого професіоналізму від авторів. Добре, на четвірочку, але можна та треба краще. 

А що ж наші критики. А от тут і бардак, вибачте мене. Таке відчуття ніби Україна давно має якщо вже не свій Голлівуд, то Боллівуд точно. Піднявся такий шум і гам, ніби цей фільм знятий в десь в Кремлі. І це і обурює, і дивує.
До проблем фільму відносять так звану граничну гіперболізацію і безкомпромісний поділ світу на чорне та біле. Я можливо далекий від основ кінематографу, але хіба для художнього фільму це не допустимий прийом? Так, краски в фільмі згущували, особливо стосовно постаті Сталіна. Але не настільки сильно, щоб скотитися до пропаганди й абсурду. А підвищення контрасту і інтонації дозволило краще перейнятися переживаннями героїв. 
Також критики вважали, що фільм антисемітський, і підводить  до висновку, що українцеві по-справжньому добре лише за межами України. Хм... дивно, чи автори цих висловлювань дивилися взагалі цей фільм. Я особисто не замітив ніяких антисемітських мотивів. А про еміграцію так взагалі абсурд - добру частину фільму йде мова проборотьбу за Україну, про любов до неї і патріотизм. Так, в фільмі піднімається питання пошуку дому за кордоном, але хіба ж від доброго життя? Від безвиході, і це яскраво показано.
Особливо порадувала Олена Панченко з «Апострофа», яка заявила, що фільм знятий не про українців, і не для українців. В цій заяві правди 50 на 50, а от здорового глузду 0. Так, фільм знімався орієнтовано на західного глядача. І про це заявлялося в відкриту. Емігранти зняли цей фільм на власні кошти, і розкрили в ньому історичні аспекти Української історії - болючі аспекти, про які в самій Україні інколи забувають. Чому ж за всі роки незалежності Україна з її талантами не змогла відзняти стрічку, яка б більш маштабно розкривала суть проблеми геноциду українського народу? 
Звинувачень дуже багато, але всі вони впираються в одне - знімали не ми тому і фе...
І це дуже прикро. Так фільм не історичний, художній, зроблений по шаблонах, має ряд ляпів, але він єдиний в своєму роді, і з того що ми маємо - від найкращий. Навіть відносно нещодавній "Поводир" не зміг викликати таку бурю емоцій, як "Гіркі жнива".

На вашу думку - заслуговую цей фільм такої критики?

Радоновое озеро - пример как начать что-то делать, вместо того, что б ныть и проводить исследования и обсуждения

Сначала немного про само озеро:Чёрное (Радоновое) озеро представляет затопленный гранитный карьер Гранитно-степного Побужья. Из-за особенного рельефа и климата эту территорию называют “’Украинской Швейцарией”.Радоновое озеро — главная достопримечательность Мигии, так как вода в нем необыкновенно голубого цвета. Глубина озера — до 42м. Именно Мигию ещё называют столицей Украинского рафтинга. 

 А теперь про само событие произошедшее менее года назад:Одной из самых известных природных достопримечательностей Николаевской области теперь можно любоваться как на ладони. Сегодня, 8 июня, в селе Мигия Первомайского района открылась смотровая площадка с видом на знаменитое Радоновое озеро.Еще два месяца назад на месте сегодняшней смотровой площадки была заброшенная траншея, заполненная мусором. Теперь это комфортное место для приятного времяпровождения. Для удобства туристов здесь организован паркинг, поставлены деревянные беседки, установлены лавочки, сидя на которых вам откроется наилучший обзор мигийских красот. Рядом с площадкой также стоят информационные стенды, на которых туристы могут узнать подробную информацию о Радоновом озере, национальном парке «Бугский гард», а также о других природных сокровищах Николаевщины. Отметим, что Радоновое озеро – это один из немногих туристических объектов, который популяризирует бренд области.Идея соорудить смотровую площадку с видом на озеро принадлежит депутату Николаевского облсовета, бывшему главе Первомайской райгосадминистрации. Он признался, что это было его давней мечтой с момента, когда он впервые увидел это озеро. Путешествуя по Америке, он увидел, как там обустроены площадки для туристов, и загорелся построить подобное в Первомайской районе. Спустя два года мечта воплотилась в реальность. Это стало возможно благодаря совместным усилиям представителей бизнеса и местной громады.

Для меня это чудесный пример того, как люди берут и делают, а не начинают вместо того собирать круглые столы и проводить 100/500 исследований призывая "специалистов" и маркетологов, в итого тратя на них все деньги и делая вывод - мы б могли сделать круто, но денег не хватило

Київ після дощу, 1950-ті роки

Сучасний перетин вулиць Хрещатик та Богдана Хмельницького. Фото американського науковця Мартіна Менхоффа.