Істинна Мекка гончарства скромно причаїлася в невеличкому селі, розташованому на кручах берегів Ворскли. Про Національний музей українського гончарства та Інститут керамології чуло небагато людей. Побувавши в селі Опішня, у вас з'явиться унікальний шанс познайомитися з історією гончарства, яке активно розвивається в цьому краї останні 3 тисячоліття. Не забудьте купити опішнянську свистульку на пам'ять.
Опішня, Полтавська область – За сорок кілометрів від Полтави розташована гончарська столиця України – селище Опішня, яку ще називають «українським Римом». З давніх-давен тутешні гончарі створюють кераміку, яку знають та цінують в усьому світі. Ще у середині минулого століття Олександр Довженко записав у своєму щоденнику, що саме Опішню варто перелаштувати у «зразковий центр уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців». Колгоспники залишилися в історії, а мистецтвознавці й туристи Опішню увагою не оминають. Хоча місцева молодь не вважає своє селище зразковим і намагається шукати кращої долі не в «українському Римі».
Понад річкою Ворсклою на семи мальовничих пагорбах розкинулося селище міського типу Опішня. Археологічні знахідки свідчать, що на цьому місці ще до нашої ери існувало кілька городищ. Однак перша писемна згадка про «український Рим» датована лише ХІІ століттям.
Офіційна назва селища «Опішня». Однак самі жителі здебільшого вживають давню етнографічну назву «Опішне».
«Під впливом російських канцеляристів назву було змінено ще за радянської доби на «Опішня». Але населення ще досі говорить «Опішне», «Опішнє», «в Опішному», «в Опішньому», – пояснив Радіо Свобода заступник голови Наглядової ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні Олесь Пошивайло.
Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця…
Уже кілька століть Опішню називають гончарською столицею України, адже споконвіків у селищі займалися гончарним промислом. Місцеві мешканці кажуть, що саме тутешні майстри придумали глиняних баранців та свистунців.
Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця віддавна славилася в усьому світі. На межі ХІХ та ХХ століть гончарною справою у селищі займалися близько тисячі родин. У другій половині ХХ століття протягом сорока років в Опішні працював завод «Художній керамік». Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі.
83-річний Микола Пошивайло – гончар із діда-прадіда. Каже, що за півстоліття гончарування виготовив незліченну кількість виробів.
«Батьки, діди були гончарі, і я в них учився гончарувати. Я ніколи не шкодував, що став гончарем. Був я і в сільському господарстві на тракторі, але все одне тягнуло до гончарства. У нашому великому селі було багато гончарів. А зараз є небагато молодих, які навчалися в училищі, поки завод існував. Дуже гарні майстри вийшли», – каже Микола Гаврилович.
12-річний Віталій Заліський також нащадок гончарів. Зараз він навчається в Опішнянському «Колегіумі мистецтв», а у вільний час допомагає мамі-майстрині проводити майстер-класи.
Хлопець згадує, як п’ять років тому вперше взяв до рук глину і спробував щось зліпити: «Я беру перший шматочок глини і намагаюся відтворити якийсь там виріб, щось пробувати. Це, звісно, передалося від мами, мені сподобалося, і я вирішив в майбутньому стати гончарем. Зараз мені подобається гончарювати і ліпити традиційні іграшки».
Нині в Опішні проживають близько п’яти тисяч осіб. У селищі є дитячий садочок на півтори сотні місць та дві школи – «Колегіум мистецтв у Опішні» та із поглибленим вивченням фізики та математики.
Звісно, опішняни займаються не лише гончарним промислом. Крім школи та лікарні, можна ще заробити на прожиття торгівлею. Виконувач обов’язків селищного голови Світлана Падченко переконувала, що в Опішні низький рівень безробіття.
«Виїжджає молодь на навчання, але й повертається. Після повернення знову ж таки працює у цих галузях, багато тих, хто закінчив «Колегіум мистецтв», після повернення створюють свою приватну майстерню, гончарують, реалізовують, і з цього живуть. Цей промисел – не на папері. Він діє і розвивається», – зауважує Світлана Падченко.
«Ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати»
Тим часом місцеві кажуть, що молодь, яка виїздять із села на навчання, назад здебільшого не повертається. Випускниця Опішнянської школи Інна Омеляненко цього літа вступатиме у харківські виші. Дівчина подаватиме документи одразу на дві спеціальності – фармацевтичну та акторську. Інна переконана: ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою, – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати. Бо перспектив тут не бачить.
![Й» 1! ill г хМд И? «Я /А и - 1 г 1 11 ] [] F* i 1 . ш,Моя Україна,фэндомы,Запоріжжя,разная политота](http://img2.reactor.cc/pics/post/full/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D1%84%D1%8D%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%8B-%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B6%D0%B6%D1%8F-%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%82%D0%B0-3079569.jpeg "Моя Україна,фэндомы,Запоріжжя,разная политота")
