art Моя Україна
»фэндомы Sashko Danylenko coffin dance козаки анимация український YouTube Моя Україна разная политота
Sashko Danylenko Art підвіз українізований мемчик з трунарями
фэндомы Traditional art art Natalia Papirna artist #Моя Україна разная политота
Родилась в г. Харькове.
В 1970 году окончила Харьковское художественное училище.
В 1977 году окончила Киевскую государственную художественную академию, факультет станковой графики.
С 1988 года работает в технике батик. С этого же года принимает участие в республиканских и международных выставках.
С 1990 года - член Союза художников Украины.
В 1991-1997 гг. - участие в выставках в Лос-Анжелесе (США), Лилле (Франция), Москве (Россия), Балтиморе (США), Киеве, Хмельницком (Украина), Лондоне (Англия), Нюрнберге (Германия), Окленде (Новая Зеландия).
С 1997 года - член Академии искусств Новой Зеландии.
В 2003 году присвоено почетное звание заслуженного художника Украины.
2006 год - лауреат Международного конкурса живописи «SEETAL-2006» (Швейцария).
2007 год - награждена дипломом 1 степени «За особый вклад в современное реалистическое искусство» (фонд «Культурное достояние», Санкт-Петербург).
2008 год - участник 1 Международного пленера «Черногория - май 2008».
Работы художника приобретены Министерством культуры Украины для музеев Украины, а также хранятся в частных коллекциях Украины и за рубежом.
фэндомы Українське мистецтво арт Александр Резниченко художник Моя Україна разная политота
художник Олександр Резніченко
Александр Резниченко родился 31 июля 1968 года в Харькове. Первые шаги на пути художественного образования были сделаны в Лозовской детской художественной студии (1977–1978) и школе искусств в г. Лозовая Харьковской области (1978–1982). С 1983 по 1987 учился в Харьковском государственном художественном училище (преподаватели – Ю. И. Лямин, В. И. Высикайло). В 1993–1994 был вольнослушателем факультета живописи Харьковского художественно-промышленного института (преподаватели – А. М. Константинопольский, В. В. Сизиков). С 2002 – член Харьковской организации Национального союза художников Украины. С 1989 – участник всеукраинских и международных выставок в Харькове, Киеве, Москве, Бельгии, Франции, Германии и США. С 2002 участвует в деятельности творческого объединения «Буриме» и проекте культурно-художественной акции «Дорогами Васильковского: взгляд через века».
"Урожай"
фэндомы керамика плитка дизайн арт камин Українське мистецтво Моя Україна разная политота
дизайн та кераміка від української фірми GORN
не на правах реклами* - просто сподобався камін "Fireplace tiger" - дизайн та кераміка від української фірми GORNязыки фэндомы кобзарь арт Лирник історія України жаргон Моя Україна разная политота
Лебійська мова - таємна мова кобзарів і лірників
Таємною лебійською мовою спілкувалися українські кобзарі та лірники. Сліпі виконавці говорили лебійською один із одним та з поводирями. Мова дозволяла зберігати кобзарські таємниці.
Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Опанаса Говтвана, 1909 р.
Як лексика, так і навіть сама назва лебійської мови зафіксовані дослідниками, сильно варіюють залежно від регіону. Відомі такі варіанти назви:
- За Боржковським, який досліджував старців на Поділлі, таємна мова мала назву «лобурської» або «лебійської», від слова «лебій» — «дід».
- Водночас у Студинського, який збирав інформацію на Галичині, слово «лебій» перекладається як «жебрак», а для «дід» у сенсі старець-виконавець наведено інший відповідник — «липетень». Відповідно, професійну мову старців він називав або просто «дідовською (жебрацькою)» або «лепетинською мовою».
- Гнатюк, що також працював на Галичині, називав мову «либійською», від слова «либішчак» — лірник.
- Також у словнику Гнатюка зустрічається «липко» — лірник, учений із хлопа, або дід учений, що має титул «майстра». На думку Кушпета, це може означати походження назви «лепетинська» або «липетенська» від слова «липник».
- Тіханов у Поліссі зафіксував назви «старцівська» й «люцька мова», від слова «любок» (дід, старець, каліка перехожий).
- Романов, який досліджував побут жебраків Могилівської губернії, зафіксував назву «любецький лемент» від самоназви місцевих старців — «любки».
- Малинка, що записав у Поліссі невеличкий словник, не лишив автентичної назви мови, але «старець» у його словнику має унікальний переклад — «шпарець».
- У Мартиновича та Харкова, які працювали на Полтавщині та Слобожанщині, використовується назва «сліпецька». На думку Кушпета, це або штучна, або нова назва, оскільки традиційно старці називали себе «незрячими», а слово «сліпець» використовували в переносному, несхвальному значенні.
Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Самійла Яшного, 1903 р.
Лебійська мова була поширена від Галичини та Західного Поділля до Могилева та Брянська. Походження лебійської мови невідоме. Слова лебійської мови були запозиченими із мов сусідніх народів і придуманими лірниками. Самі старці наводили дослідникам різні, часто сумнівні й фантастичні версії (походження від жаргону розбійників, придумана Соломоном) або чесно зізнавались, що не знають.
Більшість дослідників вважає старцівську мову штучною та відмічає, що вона, незважаючи на велику кількість запозиченої лексики (наводяться приклади запозичень з української, новогрецької, південноукраїнської, циганської, румунської, мадярської, тюркської, старогебрейської, єврейської, російської, церковнослов'янської, шведської та інших мов), формувалась і функціонувала за законами тогочасної розмовної української мови, що свідчить про її місцеве походження й побутування. Також, незважаючи на місцеві особливості, відмічається спільність таємної мови старців України й Білорусі.
Проте, можна помітити (О. Горбач), що часто ця мова складається з кількох частин: 1) вставка додаткового елементу до звичайних слів (всі — бівсі); 2) фонетичне деформування (каша — ашоха); 3) метафоричні та метонімні утворення (годинник — цибуля); 4) іншомовні запозичення (охвес — ό θεός — бог).
Окрім запозичень, значна кількість слів лебійської мови утворювалась асоціативно: "віз" — "котень", "бити" — "кулати", "копсати", "боксати", "Склев манькови бенника" – зроби мені цигарку тощо.
Деякі слова сьогодні відомі багатьом як блатні: лох (мужик), гальомий (великий !), хаза (хата).
Словник таємної мови українських лірників і шаповалів - http://litopys.org.ua/rizne/lirn.htm
На Галичині мовознавці записали пісеньку місцевих лірників:
“Коби мені кумса сяна,
А до кумси ще й тириня
І бутельбух вовчаку,
Каравона чорнобрива”.
У перекладі це означає:
“Коби мені хлібець святий,
А до хліба трошки сира,
А до сира склянка пива
І дівчина чорнобрива”.
Лебійська мова існувала до 1930-х. Востаннє мовознавці зафіксували її під Харковом.
Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Петра Сіроштана, 1887 р.
Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Дмитра Скорика, 1876 р.
Опанас Сластіон. Портрет хлопця-кобзаря Петра, учня І. Крюковського, 1876 р.