історія України

У селищі Городниця на Житомирщині знайдено скарб національного масштабу. 

«Топонім Городниці передбачає, що тут має бути якесь укріплене поселення, як правило давньоруського часу. Житомирська археологічна експедиція працює на території Новоград-Волинського району з 1988 року і з періодичністю раз на 1-2 роки виїжджає і проводить розвідкові роботи та розкопки. У межах Городниці цю пам’ятку довго шукали у 2007 і 2008 роках, коли приїздили сюди. Тоді знайшли декілька фрагментів кераміки, які за ознаками, можливо, давньоруські, але впевненості на 100% не було, бо основна частина культурного шару закрита будівлями, дорогами, комунікаціями і ми не можемо там вільно закласти пошуковий шурф чи просто пройтися й підняти матеріал. А тут випадково після того, як ми обстежували місце знахідки скарбу, виїхали на цю ділянку і знайшли класичне мисове городище», - розповідає археолог.

«Нарешті Городниця знайшла своє городище. Культурний шар тут настільки насичений, що схилами ви йдете по кістках, кераміці, кахлях, склу, а це свідчить, що життя тут було дуже активне. На городищі збереглися дитинець (40 на 50 метрів), оборонні споруди із південного боку, які представлені подвійною лінією ескарпів (крутий схил, що розділяє поверхні, розміщені на різних висотах – ред.), з північного боку – додатковий вал і рів та оборонні споруди, де дитинець відділяється від плато, частинка валу перепланована під час будівництва огорожі (навколо меморіалу – авт.), але ми можемо його розрізати і стратиграфія дасть нам відповідь, коли укріплення формувалося», - значив керівник експедиції.

Старий єврейський цвинтар в селищі Кути, Івано-Франківської області.

Кладовищу за оцінками дослідників 300-400 років, перед Другою світовою війною юдеї складали до 80% населення села.

Свого часу тут проживав засновник однієї з найвпливовіших течій в хасидизмі — Баал Шем Тов.

Зараз в Кутах не залишилося жодного єврея.

Під час будівництва дороги біля Трускавця знайшли поселення, якому понад 7000 років

Під час будівництва нової об’їзної дороги Трускавця, поблизу села Модричі,  «Рятівна археологічна служба» знайшла сліди поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, яка вважається давнішою, ніж трипільська. Серед знахідок – серпи, кераміка, кремнієві знаряддя праці і заготовки для нoжів.

Дослідники виявили сліди «довгого дому» площею приблизно 23х8 м, в якому могли проживати близько 50 людей. Такі будинки зі стовповою конструкцією і плетеними стінами, по центру яких є ями або господарські об’єкти, притаманні культурі лінійно-стрічкової кераміки.

Археолог Микола Шніцер розповів, що найцікавішими віднайденими артефактами є вироби з кременю, скребки, вкладення до серпа, кам’яне тесло, елементи обсидіану – вулканічного скла, керамічний посуд з орнаментом з ліній, які утворюють стрічки, що і дало назву культурі. Виявлені знахідки передадуть в музей. В який саме – ще радяться. Можливо, у музей «Дрогобиччина» або Львівський обласний краєзнавчий музей у Винниках.

Розкопки розпочали 1 вересня, вони триватимуть ще до кінця наступного тижня. Після цього тут розпочнуть роботи дорожники, які вже будують об’їзну на інших ділянках. 

https://zaxid.net/arheologichni_znahidki_vikom_7000_rokiv_poblizu_truskavtsya_foto_n1507554 

На відстані 10-15 км від Житомира на річці Гнилоп'ять можна побачити водоспад Вчелька. На початку 1950-х роках хуторян переселили у район сучасної Мальованки, а на території села Шумськ та прилеглих хуторах Дерман, Дзюба, Вила, Вчелька, Лемешівка, Коротинка, Мостова, Верхні та Нижні Пейсахи, Сліпчинці, Хатки, Кріуха виник Житомирський загальновійськовий полігон. Для забезпечення водою та для створення танкових перешкод, солдати під керівництвом командувача полігону генерал-майора Гаркуші, гранітними брилами перегатили річку Гнилоп'ять. Так виник водоспад та водосховище, так зване «Гаркушине озеро».

Водоспад і нині розташовуєть в межах танкового полігону. 

На карті: https://goo.gl/maps/HpEwCWqc8dMFzw388

В Ірландії вперше знайшли монети часів Руси-України. На них упізнали Володимира Великого

В ірландському графстві Корк археолог Роберт Карлі металошукачем знайшов рідкісні срібні монети часів Руси-України, повідомляє тамтешнє видання Ancient Origins. Він написав, що «Ці монети були виявлені на краю яру, коли його частина пішла після сильного дощу». Карлі живе неподалік і вважав, що з його новим детектором є шанс щось знайти. Знахідки датовані 1000-1019 роками, на них зображений Київський князь Володимир Великий.

Монетки – невеликого розміру, на них є християнські символи та зображення монархів. Припускається, що вони використовувалися для оплати торговцями та найманцями. Дослідники зазначають, що в Х-ХІ століттях нашої ери вікінги оселилися в ірландському графстві й перетворили його на великий центр торгівлі, пов’язаний зі скандинавськими мережами, які тягнулися на схід до Русі.

Скарб важливий, адже це перші монети з наших земель, знайдені в Ірландії. Також тепер можна детальніше дослідити зв’язки між тодішніми регіонами Європи.

“Монети показують, як попри свою страхітливу репутацію вікінги з’єднували далекі частини світу, такі як Ірландія й території, які наразі є Україною”, – пишуть ірландські ЗМІ.

Це монети високої якості, що не є незвичайним. Часто монети нижчої якості знаходять на колишніх землях Київської Русі, а більш якісні срібні – за її межами. Схоже, що монети з великим вмістом срібла, використовувалися для оплати іноземних купців і найманців. Монети також могли використовуватися з дипломатичною метою — в якості подарунка. Подарунки були важливі для створення союзів в середні століття.

Джерело: https://ukrainianpeople.us/%D0%B2-%D1%96%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%96%D1%97-%D0%B2%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B5-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B9%D1%88%D0%BB%D0%B8-%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B8-%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%96/

Оболонська набережна: фото з різницею в 50 років

про давньоукраїнську кухню, борщ і вареники

Леськове

Село Леськове розташоване на кілька кілометрів східніше Монастирища. Народні перекази стверджують, що заснував село козак Лесько Фариба. Спочатку це був невеликий хутір із садибою, яку називали відповідно до ім'я власника Леськовою. Так згодом стало називатись і село, яке виросло навколо садиби. Вже в ХХ столітті Леськову чомусь перейменували у Леськове.

У Леськовому збереглася будівля, яку можна віднести до перлин садибної архітектури не лише Черкащини, а й всієї України - палац Даховських. Даховські стали власниками Леськового (чи то Леськової) на початку ХІХ століття. Це були дуже небідні вихідці із Польщі, які могли собі дозволити мати маєтки у багатьох селах України, розводити англійських жеребців і будувати такі палаци, який зараз стоїть, і який ховають від людських очей у Леськовому.

Даховські були справжніми англоманами, тому не дивно що палац зводився у формах англійської готики (точніше неоготики, чи псевдоготики). Ім'я архітектора, що проектував перший варіант леськівського палацу, історія не донесла. Кажуть, що сам Даховський розробив проект палацово-паркового ансамблю, а втіленням його у життя зайнявся виписаний із Польщі інженер Цехановський.

Даховські створили у Леськовому справжню казку. Цей маєток визнавали найгарнішою польською резиденцією у Центральній Україні.

Крім парку та палацу Даховський мав у маєтку зразковий конезавод з іподромом. Коні були ще одним захопленням Тадеуша. Він сам був гарним жокеєм, брав участь у європейських змаганнях і утримував цілу команду спортсменів-наїзників.

Даховський страшно не любив п'янство і різноманітно боровся із проявами цього суспільного лиха у своїх селах. На початку ХХ століття він відкрив у Леськовому чайну із назвою "Товариство тверезих". В закладі безкоштовно відпускали чай і цукерки для селян.

Переворот 1917 року застав Тадеуша Даховського на змаганнях у Відні. До України він повернувся в 1918 році із німецькими військами. Зібравши леськівських селян він вмовляв їх не руйнувати садибу, обіцяв в майбутньому перетворити Леськове на містечко (ну й взагалі райдужне життя). Але не судилося. Після захоплення краю більшовиками та відступу німецьких військ Даховський у свою резиденцію більше не повернувся. Але селяни виконали прохання свого колишнього пана - палацу вони не торкнулися.

 1925 році в палаці Даховських відкрили будинок культури Київського цукротресту. Через дев'ять років маєток перетворили на піонерський табір, а у повоєнні роки в ньому функціонував військовий санаторій.

В 70-ті роки минулого століття маєток Даховських перетворили на величезний склад медикаментів. Ймовірно, саме тоді будівлі і парк обнесли високими цегляними мурами.

Роки незалежності України не додали позитиву у життя Леськівського архітектурного дива - в палаці розташували військові склади…

Зараз на територію маєтку вхід закритий. А якщо когось і впускають (після тривалих вмовлянь), то на фотозйомку - табу. Наказ зверху. Ще гірше те, що з-за мурів зовсім нічого не видно. 

Фото: Роман Маленков