<a href=

Український павільйон на Всесвітній виставці в Чикаго, 1933

На площі, що зайняла 427 акрів землі вздовж озера Мічіган, розмістились павільйони різних країн. І посеред них— павільйон «Україна».

Попри протести СРСР, Україна, якої тоді не було на карті як окремої держави світу, отримала свій павільйон. Кошти зібрали спільнокоштом, висилали українці з цілого світу. Павільйон відвідали 1 800 000 людей.

Павільйон “Україна”, який яскраво вирізнявся серед інших павільйонів - був єдиний, який не спонсорував уряд (адже України не існувало). До слова, сусіди українців - поляки - тоді не змогли організувати свій павільйон через економічну кризу.
Для української діаспори цей період був ще важчим - крім Великої депресії, в Україні лютував Голодомор і діаспора намагалася всіма засобами допомогти своїм співвітчизникам.

Йшлося про шалену на той час суму – понад 20 тисяч доларів лише на будівництво, і це під час Великої Депресії, коли зарплатня людей не перевищувала кількадесят центів!

Для збору коштів українська громада Чикаґо поширила світом таке оголошення:
“Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! Усі цивілізації світу проявляють себе. Український нарід мусить показати свою національну жит­тєздатність. Це він може осягнути тоді, коли візьме участь у Всесвітній виставці. Ми хоть без власної держави, але американці трактують нас як державницький народ. Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не долучилися до цієї події".

Люди висилали, хто скільки міг по долару і кільканадцять центів, але гроші зібрали.

Наперекір обставинам, в тому числі і протестам Москви, українці Чикаго зробили все можливе і неможливе, щоб використати виставку для представлення України та щоб нагадати цілому світові про існування українського народу, його історію та культуру.
Всесвітня виставка була чудовою нагодою для цього - український павільйон відвідали 1 800 000 людей. Вхід коштував п’ятдесят центів, але у вишиванці можна було зайти безкоштовно.

«Замало показати шаровари і малюнки на зразок "Козак коня напував". Зі всього світу приїдуть люди мистецтва, і для них павільйон мусить щось дати,» – каже редактор діаспорного часопису "Свобода" Лука Мишуга.

У павільйоні були зали, присвячені українській історії та культурі, відбувалися концерти, вечорниці, із неймовірним успіхом там виступили національний хор і танцювальні колективи. Також можна було відвідати персональну виставку скульптора Олександра Архипенка. Автора ідеї рухомих білбордів.

Під час Всесвітньої виставки в Чикаго також відбувся світовий конкурс краси накшталт сучасного конкурсу “Міс світу”, а перемогла на ньому українка – Марія Любас.

Історію про цей - без перебільшення - подвиг закордонних українці варто пам’ятати і поширювати. Особливо в наші часи.

Андрей Шкуро достаточно противоречивая личность, но, есть то что мы не знали.

Например то, что он был настоящим украинцем.

Вот что удалось найти в архиве ОУН при библиотеке им. О.Ольжича 

Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського Козачого Війська, зголошую готовність станути під прапор Організованого Українського Націоналізму згідно з вашим покликом з дня 6 липня 1941 року. 

На це моє рішення вплинули оці обставини: 
1. Часи, що тепер переживаємо, покладають на всіх Українців обовязок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях. В цій боротьбі не може остати осторонь українське козацтво, як теж воно не може вести осібної якої - небудь акції. 
2. Рішення козацької старшини на терені Сербії, що однозгідно заявило готовність повести козацтво визволяти Батьківщину з-під московсько-жидокомуністичного режіму. 
3. Жахливе положення козацтва в Сербії, виставленого на страшні переслідування з боку сербів, - мовляв, ми винуваті, Москва (біла й червона) не є в силах дати їм поміч. 
В виду цього козача старшина й козацтво доручили мені повести на терені Незалежної Хорватії переговори в справі включення козацтва до активної боротьби з московським большевизмом в складі української самостійно формації, а коли це неможливе, то у складі козачих частин в складі німецько або хорватського війська. 
В усіх трьох випадках прохаємо, щоб під козацтвом з території бувшої Югославії розумілося усіх козаків: кубанських, чорноморських, донських терських, астраханських, і других без огляду на їх народність, виходячи з заложення, що всі вичислені козаки представляють у всіх своїх станицях на Рідних Землях один національний в державному розумінні склад і тому непобажаним було б виріжнювати й розділювати їх на українців, москалів та інших інородців. Це побажання виправдовує обставиною, що за ввесь час свого перебування в Югославії не визнало себе козацтвом членами рускої нації, не визнало компетенцій руских правленій,а все й усюди признавало себе просто козаками. 
В другому й третьому випадкові (участь у складі німецького чи хорватського війська) є нашим безумовним бажанням вжити нас в операціях тільки на українських етнографічних територіях. 
Про це все договорився я з Вашим уповноваженим представником у Незалежній Державі Хорваті і, складаючи Вам оцим мою чолобитню, підтверджую своїм власноручним підписом. 

Слава Україні!

Загреб, дня 19. VIII. 1941. 
Генерал-поручник Кубанського Козачого Війська. 
Представник ОУН у Незалежній Державі Хорватії Василь Войтанівський.

Заґреб, дня 19.VIІІ.1941. 

Вoлoдимир Вoйтанівський, 
Представник OУН у Xoрватії 

Генерал пoручник Андрій Шкурo, 
генерал-пoручник Kуб[анськoгo] кoз[ачoгo] війська. 

18 января в Украине День памяти по поводу 75-х годовщин начала принудительного вывоза населения Украины в Германию, которых впоследствии назвали «Остарбайтеры».

К началу немецко-советской войны нацистское руководство не планировало использовать в промышленности своей страны рабочую силу из оккупированных территорий СССР, в частности также из Украины. Напротив, разрабатывались схемы массового истребления миллионов местных жителей и немецкой колонизации захваченных земель. Срыв «молниеносной войны», необходимость проводить позиционные боевые действия и мобилизировать все больше немецких крестьян и рабочих в армию заставили Гитлера частично изменить планы и пойти на использование трудовых ресурсов из оккупированных восточных территорий в экономических интересах Третьего Рейха.

Агитационная компания нацистов в Украине началась зимой 1942, в разгар голодной зимы. Добровольцам обещали достойную заработную плату, горячее питание и присмотр за родными на время пребывания работника в Германии. Первый эшелон с 1 117 рабочими-специалистами отправился из Харькова в Кельн 18 января 1942 года, второй в Бранденбург — 21 января. Вывоз трудовых ресурсов из Киева начался 22 января 1942, когда в Германию были отправлены 1,5 тысячи человек. 24 февраля первый поезд отбыл из Сталино (Донецк).

Особенностью начальных немецких трудовых наборов была четкая специализация рабочих по профессиям (преимущество отдавалось мужчинам со специальностью строителей, металлургов, горняков и т.п.), а также их по большей части добровольный характер. Достаточно быстро ситуация начала изменяться, ведь Германию уже не удовлетворяло количество добровольцев. С весны 1942-го гитлеровцы начали массовые облавы на местное население с привлечением к этому полиции и солдат вермахта. Введенная система из обещаний, социального давления и грубого террора дала им возможность в том году депортировать из оккупированных восточных территорий свыше 1 млн гражданских рабочих, большинство из которых (714 тысяч) были выходцами из Украины.

За 1941-1944 общее количество остарбайтеров составило 2,8 млн чел., в том числе 2,2 млн – украинцев. Большинство остарбайтеров работали на частных предприятиях. В Германии они жили в специальных лагерях под суровым надзором административно-полицейских спецслужб.

Остарбайтеры были обязаны носить нашивку темно-голубого и белого цветов с надписью «ОST» («Восток»), которая сообщала немцам, что эти люди — рабочие с востока, и понижала их в правах. Заработная плата составляла 30% платы немецкого рабочего, из чего большая часть шла на оплату питания и жилья. За попытку побега остарбайтеры карались смертью или заключением в концлагере.

Международный военный трибунал в Нюрнберге в 1946 году признал принудительный труд иностранцев, который использовали в нацистской Германии, преступлением против человечности и нарушением норм международного права.

В 1994 году немецкое правительство выделило значительные материальные средства для компенсации бывшим остарбайтерам. Сумы выплат украинцам при этом были в 5 раз меньше, чем, например, полякам. В 2006 выплаты были прекращены.

А поки всі шукають щось нове, пропоную згадати старе, та добре. 

У кожного з нас, незалежно від віку, стилю життя, плину моди та вподобань знайдеться те, що не втрачае змісту чи актуальності. Найулюбленіший фільм, книга чи пісня, що із року в рік буде подобатися так само, як при першому ознайомленні, а може щей дужче.

Тому пропоную згадати свої улюблені пісні українських винонавців. Саме такі, від котрих щемить у серці вже не один рік поспіль.

Що до мене, то то будуть таки три пісні, що знайомі мені ще з дитинства.

А яким буде ваш вибір?