А що трапилось

Миколаївський лабіринт

ссылка на гифку

"ця гіфка мені не дуже подобається, тож нехай тут полежить."© Fill Feaouill

Різдвяний «павук»

Різдвяний «павук» — традиційна прикраса оселі в Україні на різдвяні й новорічні свята виготовлена з соломи. Таких «павучків» вважають оберегом та символом Всесвіту.

Дохристиянські уявлення про створення світу, організацію простору відображаються і в такому різдвяному атрибуті, як "павук", що "снує" світ - образ космосу-всесвіту.

За легендою, павук "заснував" вхід до печери, (за іншою версією довкола дерева), в якій заховалась Мати Божа із Дитятком від Іродових воїнів, таким чином, врятувавши Святу Родину від загибелі.

На Лемківщині та в деяких районах Львівщини виготовляли "павуків" із соломи, яких підвішували в хаті до сволоку. Могли виготовлятись павуки із тонких прутиків та дроту. У місцях з'єднання соломинок чіпляли паперові квіти, свічки тощо. У музеї архітектури та побуту теж є павуки, проте зроблені із паперу, прикрашені горішками.

«Павуків» підвішували в хаті до центрального сволока на довгій волосині з конячого хвоста. Завдяки кругообігу повітря — через вхідні двері та з палючої печі — великий «павук» разом з приправленими до нього близнюками повертався в різні боки.

"Солом'яні павуки" - один із найдавніших витворів із соломки і найбільш загадковий. Їхні форми, побудовані на поєднанні множини однакових модулів, вражають своєю гармонією. Хаос множини солом'яних трубочок в руках майстрів, перетворюються у космічно впорядковані диковинні конструкції, начебто в їх руках створюється Світ.

Для виготовлення павуків нарізали соломинки необхідного розміру. Через внутрішню частину пронизували ниточку, що скріплювала їх. Таким чином виходили кубики та квадратики з різними формами. З них, власне, й формували різноманітні фігурки й підвішували їх до стелі. Вони нагадували стилізованих павуків. Від найменшого подиху повітря павучки починали рухатися, створюючи враження живої істоти.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%B4%D0%B2%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D0%B2%D1%83%D0%BA 

словник села Бутейки Сарненського району Рівненщини

Його підготував і видав місцевий ентузіаст без філологічної освіти, історик-аматор Петро Макаренко. 

Спершу думав, що таких слів буде з півсотні. Тоді не планував укладати словник. У 2015 році серйозно захопився. Розпитував старших людей, які ще у повсякденному житті користувалися місцевою говіркою. Коли вже зібралося слів 500, тільки тоді зрозумів, що потрібно готувати книгу.

Зібравши понад 2 тисячі слів бутейської говірки, які увійшли до словника, Петро Макаренко зрозумів, наскільки багатшою могла б бути українська мова з діалектами — ​справжніми мовними перлинами. Такі села — ​це ті етнографічні острівки, які об’єднують народ у монолітний державний континент. За його словами, у перспективі книгу доведеться доповнювати: ще є близько тисячі місцевих слів та висловів, які потрібно зафіксувати, зберегти.

Редактором та упорядником словника став волинський науковець, кандидат історичних наук, доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Микола Півницький, який у передмові зазначив, що бутейська говірка багата своїм глибинним змістом, інтонаціями, образами, які передаються зі століття у століття, від одного покоління до іншого.

Кілька прикладів зі словника бутейської говірки «Відлуння сивої давнини, або Слово про слова»:

Аргуль — будь-який спиртний напій.

Байбас — балбес.

Беремна, важка, груба — вагітна жінка.

Бізіяна — мавпа.

Булєбочка — ​перша зварена молода картопля.

Бульбаники — ​деруни.

Вальба — овальна грудка масла або сиру вагою до 500 грамів.

Ґалахват — ​безшабашний, пройдисвіт.

Ґендзьор — ​великий скляний бутель.

Глєжана — ​пещена, так із заздрістю говорять про жінку, в якої люблячий чоловік.

Ґуґло — ​жмут клоччя, який важко розірвати.

Дать гримайов — ​натовкти кулаком у плечі.

«Держать жонку» — одружений чоловік, який є господарем, а не приймаком і не підкаблучником.

Дивило — ​дзеркало.

Дойонка — ​відро, в яке доять молоко.

Жмойда — ​скупердяй.

Забейда — ​легковажний, невдоволений.

Зтуля — звідти.

Кінуца по бабах — ​піти до ворожок.

Ковганка — неохайна господиня.

Куцуня — свиня.

Латун — заношений рваний одяг.

Льєжньовка — ​дорога, вимощена через грузьку місцину з дерев’яних кругляків.

Лякан — опудало.

Мерліни — похоронний обряд.

Муцікі — поросятка, котрих годує свиноматка.

Наклавса, як голодний вовк глєю — ​без міри наївся.

«Нах-нах» — так підкликають пса.

Нацицник — ​бюстгальтер.

Пізіть — жалібно та без міри рюмсати.

Посьєдалі на вирачки — ​про жінок, що проводять тривалий час у теревенях.

Про колісь — ​про далеке минуле.

Робить валюшку — ​небезпечна дитяча забава, під час якої діти бігають по тонкому льоду.

Розтопша — ​дуже повна людина.

Салісовка — ​дорога квітчаста хустка.

Скаржопит — ​ябеда.

Скомініздіть — ​вкрасти.

Стогнота — зануда.

Хабаль — ​гулящий чоловік.

Хапун — ​найчастіше вживають при сварці: «Щоб тебе хапун ухопив!» Дух, що несподівано забирає людську душу.

Хлєбняга — самогон.

Шабльовка — ​гостра на язик жінка.

Шманделок — великий кусок.

Тепер загадка. Що мається на увазі у цьому реченні "Одягнула припинду і нацицника, прошкувала до дзюрка та й зустріла балдиша"?

Министр юстиции Денис Малюська обратился к чат-боту ChatGPT, который уже доступен в Украине, с просьбой разработать законопроект о легализации проституции в стране.

Как пишет Малюська в Фейсбуке, с заданием искусственный интеллект справился за 30 секунд. Копию документа министр прилагает, замечая: "Подозреваю, Минюст ожидают сокращения уже с понедельника".

Прикол вышел из под контроля

У Суботові науковці, судячи з усього, віднайшли ймовірне поховання Богдана Хмельницького

У родовій церкві-усипальниці Хмельницьких в селі Суботові георадари зафіксували старовинний склеп.

Фахівці припускають, що це поховання самого гетьмана, яке шукали понад 300 років, повідомляється на сайті vl.in.ua.

Свято-Іллінська церква збудована у 1651−1655 роках за наказом Богдана Хмельницького. Це була родинна церква-усипальниця. 1869 року її вперше капітально відремонтовано та прибудовано галарею й цегляну дзвіницю.

Цікаво, що пошуки могили Богдана Хмельницького розпочалися невдовзі після його поховання. Про деякі з них згадував навіть Тарас Шевченко у своїй поемі «Великий льох». Проте всі вони були безуспішними. А на початку ХХ століття до знаменитої Свято-Іллінської церкви навіть приїхала перша експедиція археологів.

До речі, востаннє археологи досліджували ґрунт церкви відносно недавно — 2005 року. Та попри цікаві знахідки у сфері культурних артефактів, склеп із рештками Богдана Хмельницького дослідники так і не знайшли. Коли доходили до так званого материкового ґрунту на глибині 1,7 — 2 метри, що передбачено традиційними методами дослідження, пошуки припиняли. Бо археологи були переконані, що нижче нічого вже немає. А історики переконували, що в ті час не ховали людей на глибині більше як 3 метри.

Втім, результати нещодавніх досліджень у Суботові приголомшили. На глибині понад 2 метри науковці зафіксували геофізичну аномалію, джерелом якої може бути великий археологічних об'єкт.

«Під час розвідки в Свято-Іллінській церкві ми застосовували один із найпоширеніших та перевірених у світовій практиці геофізичних методів — метод високочастотних електромагнітних зондувань, або ж георадарний метод. За допомогою чотирьох георадарів з різною робочою частотою і, відповідно, різної роздільної здатності та глибинності, ми обстежили простір під підлогою церкви до глибини більше ніж 4 метри. Раніше не було можливості дослідити підземний простір до такої глибини, не руйнуючи його. За результатами обробки даних георадарного зондування ми отримали чітке тривимірне зображення аномалії у центральній частині церкві. Її геометрія та розміри(довжина 3 м, ширина 1,3 м) відповідають об'єкту, схожому на склеп», — зізнається Ксенія Бондар — кандидат геологічних наук, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії теоретичної та прикладної геофізики Інституту геології Київського національного Університету ім. Тараса Шевченка.

У світовій практиці відомі аналогічні розташування склепів, скажімо, у храмах Західної Європи. Це лише підтверджує, що місце у центральній частині церкві в ті часи часто використовували для поховань.

«Знаєте, до Свято-Іллінської церкви георадарним методом я дослідив понад 100 церков та храмів. Проте з власного досвіду знаю лише два випадки, коли в середині церкви, на глибині понад 4 метри, були аномалії, схожі на крипти. Свято-Іллінська церква у Суботові стала в моєму списку третім таким об'єктом. За результатами мого дослідження, там було знайдено 4 аномалії, одна із них на 90% є криптою», — розповідає єксперт-геофізик Іван Ільчишин.

Окрім того, є сліди ймовірно засипаного підземного проходу з південно-західної стіни церкви в бік вівтаря або до підземної крипти. Для перевірки отриманих даних потрібні археологічні та інженерно-геологічні дослідження.

Згідно з офіційною версією, Хмельницький помер 27 липня 1657 року в тогочасній столиці молодої Української держави — Чигирині. А поховали гетьмана в родовому помісті, у Суботові, у склепі Іллінської церкви 25 серпня.

«Інтрига навколо місця поховання Богдана Хмельницького полягає в тому, що на початку XVIII століття у кількох тогочасних історичних творах — Літописі Григорія Граб’янки та Чернігівському літописі - було записано, що під час завоювання України польськими військами 1664 року тіло Богдана підступно викинули з гробниці на попелище за наказом коронного гетьмана Стефана Чернецького», — розповів доктор історичних наук Тарас Чухліб.