Голос грудь

Білим Снігом

Саша там, здається, другим голосом співає, тому додав її до тегів.

«Щедрик» зі словами, перекладені з української на англійську, а також з оригінальним українським текстом.

«Щедрик» був написаний українським композитором Миколою Леонтовичем на початку ХХ століття. Пісня базується на українській народній щедрівці. У 1921 році, пісню вперше почула американська аудиторія у виконанні Української республіканської капели в Карнегі-Холі. Пізніше Пітер Вільговський написав аранжування мелодії для оркестру та написав нові слова англійською, створивши «Колядку дзвонів». Оригінальний «Щедрик» Леонтовича співається акапельно змішаним хором у чотири голоси.

Карасі (читати голосом Подерев'янського)

Штурма

Після того як росіянці припинили зйомки токшоу “Крадущійся підар, затаівшийся пітух”, настала певна тиша. Кацап від нас відстав. Дрони, в основному, їбли сусідів. І піхота змогла більш менш спокійно заритися в лісі. Логістика потекла рікою. Почала тикатися єгоза.

Кацапські “забігуни” кілька раз просочилися до нас в тил. Вони деякий час сиділи у нас за спиною, в посадочці, але носу не показували. Один раз ми побачили як до такого забігуна зайшла їх логістика. Схований він був добре, тому виявили ми його лише після того як його логісти підійшли до нього, передали йому водичку і батарейки. Потім цього забігуна розхуярили. Він досить довго бігав від дронів, але врешті реш - добігався. Його дружбани логісти - вижили, але наші пілоти їх дещо пом’яли.

Ще один забігун - Міхалич, досить довго (майже місяць) сидів у нас в тилу на шляху моєї логістики. Він стабільно виходив на зв’язок в рацію, доповідав коли бачив моїх логістів, але не стріляв. В нього чи то БК скінчилось, чи то автомат заклинило, чи він просто їбав. Мої його ніяк не могли побачити, чистити ліс - дурних нема, то сидів він довго. Потім в нього скінчились припаси і він відступив. Нарвався на одну з моїх СПшок і його там і приєбашило. Толковий був Міхалич.

Саньок сидів в норі. Теж не виказував носу. Але захотів водички, наші дронарі побачили як підар мавік зкидає воду - почали пасти. Саньочок виліз на водопой. Помирав він страшно і довго, але водички перед тим як слухати концерт Кобзона - посьорбав.

Десь після всіх цих подій кацап поняв, шо терпіти це неподобство більше нізя. І вирішив сам зачистити наш ліс. Спершу вони довго і нудно виявляли нас. За тиждень таки знайшли декілька моїх позицій, єбли їх дронами і почали планувати штурм. В ефірі був постійний піздьож, і мої, і кацапи сидять накручені - бо ж штурми зараз будуть. І штурм відбувся.

Наше начальство захотіло зачистити ліс. Відправило 3х архарівців. Ті ліс обійшли, як не дивно - не хапнули пизди. По дорозі назад напоролись на мою позицію Мишка, пограли з ними в контрстрайк хвилин з 10, але потім всі поняли шо свої, вибачились і вшились з лісу нафіг. Мишка взбодрилась.

Найгірше те - що кацап побачив Мишку, побачив сусідню позицію Тавро і дронами за пару годин розніс Тавро нахуй. Два діда на Таврі залізли в нору і довго і нудно там вили що нас всіх уб’ють. Години 3 я їх то заспокоював, то переконував, то погрожував, то благав. Але в результаті діди з позиції не втекли. Стемніло, всі відіспались і почався новий день.

Кожних 15-20хв позиції доповідали про обстановку. Про найменший чих, пролітаючий дрон чи стрільбу - теж. Це страшно бісить, бо постійно та рація пиздить на вухо. Але тут рація зіграла ключову роль.

Позиція Вереск була на відшибі від Мишки і розйобаного Тавра. Але Вереск передав інфу що чує десь зправа від себе - стрільбу. По цепочці почали опитувати хто ще чує стрільбу. Тавро з нори чув війну, десь, але де - хз. А Мишка - мовчала. Одразу ж на Мишку направили дрон, і побачили як три тіпа, обмотані зеленим скотчем поправляли мішки на вході в Мишку. Вродь і добре - тіпи облагоражують позицію, але на Мишці чергувало двоє… Всіх в ружжо, скиди до бою.

Тавро отримав команду, виліз з нори і запитав в тих дебілів що лізли на Мишку: “Слава Україні, хлопці”. Йому відповіли щось на кшталт “катай вату, сука”. Дєди юмор не поняли і почали рихтувати кабіни з своїх калах. В цей момент один підарок вже майже заліз в Мишку, але його зсередини підстрелив один з моїх.

Потрьохсочані пітушки затіхарились біля Мишки. Двоє перемотались, третій сидів і навалював то в Мишку, то в сторону Тавра. В ітогі налетіли скиди і почався треш і угар. Мишка вийшла на звязок і по рації я ще коригував як їм через вихід метати в противника гранати.

Двох підарів забаранили. Одного хуйнула Мишка, другого - добили дрони і він лопнув. Третій дав драла і вже десь в селі він заліз в підвал. Підвал йому на голову уронили ФПВшкой, але пітушара вижив. Ванюха довго просився в рацію щоб його відкопали. Шо кацап вночі і зробив поки була хуйова погода.

Піхотинці радісно задерибанили жмурів, хоботнули дві тюнені калахи. Трошки снаряги. Ковбасу.

-Я Вереск. Один кацап - мій.

-Я Мишка - хуя тобі. Мої кацапи.

-Но я єво ж прістрєліл?!

-Ну то йди і сам його лутай.

Потім вже розпитав Мишку. Старший на позиції був Воля. Каже що підари набігли миттєво. Сходу задавили їх стрілкачом. Накидали всередину гранат, штук з 10. Але завдяки норі з поворотом - їх тільки глушануло. Потім пітухи успокоїлись, але довго не могли залізти всередину - вхід, Мишка, закрила мішками від зкидів. Потім один підар майже заліз всередину, але Воля висунувся з нори і уєбав його з калахи. Потім виліз з нори і через двері - добив підарка.

Через те що сусіди підняли гвалт - через це ми вчасно всі зреагували і відбили цей штурм.

Через пару днів в ефірі знову з’явився пітух - Ванюха. Ванька, не дуже бодрим голосом, казав що повів нову групу на штурм. І що з собою вони беруть ТМку. Щоб убити клятих укропів. Але кацап не був би кацапом щоб не спиздів. Дня 3 вони на штурм не йшли. Вони відправляли по 1му дєду з ТМкой з детонатором, шоб той підійшов до Мишки - і кинув їм її на голову. 2х таких дідів захуярили дрони на підході. Одного - заєбашила піхота.

Ванюхіне начальство поняло шо дідами-шахідами нас не проймеш і відправили штурмовічків.

Штурмовіки були чьоткі. Що попередні, що ці. Гарно одягнені, плитоноски, НВМПЕ плити, тюнені калахи, хороші бєрци і якісна форма. Запаковані в кевлар з голови до ніг. Зкиди їх майже не зачіпали. Парочка була з дешевою, але нічною, оптикою. Зайшли тихо, дрони їх не спалили. Виявили вже їх в момент штурму. Троє пітухів набіжало на Мишку. Зав’язався бій. Одін з підарів підбіг до Мишки і кинув їм на дах ТМку. Та уєбала і їх дот розірвало на шмаття. Підари кинулись всередину в нори, але їх засипало. І ховатись штурмовікам було ніде. Всіх розмотали дрони і Вереск який знову виліз з своєї нори і почав воювати в усі сторони.

В цей момент друга група підарів забігала на Вереск, але в лісі є купа ямок і окопчиків недобитих, тому вони проєбались і штурманули порожній окоп. Кинули в нього ТМку, довго по ньому стріляли, поки їх не перебаранили дрони. 6 дохлих підарів в копілку лісу. І невизначена доля 2х чьотких тіпів на Мишці…

Вдень підійти і чекнути що там сталося - пітухи не дали. Верес кожні 10 хвилин передавав шо по ним хуярять то скидом, то мінометом. І бажання вилазити в них пропало наглухо. Вночі погода спортилась і два сумашедших дєда полізли на Мишку. Волю ніде не могли найти, нашли лише його напарніка Санька. Той обгорів, осліп, оглух і не міг рухатись. Хуйова погода допомогла його евакуювати.

Ці довгі хвилини поки його відкопували я переживав дуже болісно. Мені погано дається роль командира. Мені завжди простіше було все робити самому ніж ставити комусь задачу і чекати цих заповітних слів “ми все зробили”.

На Мишку заселились інші солдати. Кацапи більше туди не лізли. Десь через 3 дні дєд з Мишки поліз шукати дрова для накриття СПшки, і знайшов шматок тулуба з вцілілою, але пошматованою головою. Труп був в пікселію. Евак команда забрала його. Через кілька тижнів прийшло підтвердження що то був Воля.

Підарська ТМка коли рвонула і розірвала СПшку - Воля був на СП і стріляв через амбразури. Його тіло викинуло метрів на 20 в сторону. Автомат так і не знайшли.

Я досить довго з ним спілкувався по рації, але так і не зміг побачити його вживу. Він так і залишився голосом в рації. Впевненим і вольовим голосом.

Кацап зробив ще кілька спроб штурму. Принесли ще 4 жмура в нашу посадочку. Сценарій був один і той самий: кацап набігає, дрони їх трьохсотять, піхотинці вилазять з норок і в упор розстрілюють худобу яка перетягується турнікетами\есмархами. Хіба, з цікавого, один раз наш вампір не знав де кацапи, а де свої - і кинув ТМку на голову моїм піхотронам, але не влучив. Пілота вампіра хуєсосили всім штабом. Але добре шо всі живі.

Через пару днів приліз якийсь дебіл, косив під цивільного. Взяли в полон, виявився кацапом. Вже 2 года воює. Каже: я вже заєбався воювать. Робіть зі мної шо хочете. Був бухий в три пизди. Дали пизди і віддали контрікам. Хохма дня - його брат потрапив в полон до нас у бригаду місяцем раніше. Сімейний, ібійогомать, підряд.

Після цих подій росіянці відмовились від спроб штурму нашої посадочки. Нашого Серебрянського лісочку на мінімалках. Руху в посадці майже припинився. Лише вдень по ньому бігають мої логістичні команди, а по ночах котики і собачки жеруть жмурів які все ще противно смердять.

В одного з штурмів на телефоні було відео де він робе блог, пиляє контент і в кінці змученим голосом каже: “Всє равно нас всєх уб’ют”. Так і сталось. Відео мої піхотрони потерли. Ресетнули телефон, бо осколок зі скида пробив телефон одного з моїх бігунів. І той забрав трофея собі.

Я розстроївся, та й хуй з ним. Це лише відео. То лише телефон. А це - лише ліс. Серебрянський ліс на мінімалках. Наша посадочка. Хоча не стільки наша, скільки - їх. Посадка моїх піхотинців.

src

Как бабушки влияют на исход боевых действий

Eileen — Dirge for the Planet

Капітан Європа

Folkulaka | Гей, пила, пила

Цієї здається теж ще не було.

Наша зранена земля