Украинские почтовые марки
Простите - вотермарк тут долго убирать и его почти не видно на этом изображении.
Результаты поиска по запросу «
ДИКЕ ПОЛЕ козак
»
фэндомы традиции Моя Україна разная политота
Есть такие традиции про которые мы не все знаем и не все. Сегодня решила нарушить чучуть атмосферу няшности, ну порадовать реакторчан ^^
1. Девушка решала кто будет ее мужем.
до 17 столетия украинские девчули могли прийти в дом где проживал парен, в которого она была влюблена, и при всех его родственниках предложить руку и сердце. Отказать девушке было очень плохой приметой, ну сами понимаете 17 век... Поэтому парни в такой ситуации были змушенi женится или выходить замуж :D даже если это была не та единственная.
2. Вечорницi
На вечорницях была традиция, которая позволяла людям так сказать общаться ближе чем просто общение. Не замужние парни и девушки собирались дома у вдовы, которая должна была следить за ними... (WTF?!) ну пили, ели, играли, ну типа вписка, но со взрослыми. А потом занимались так называемыми "притулами". Это когда пары ложились спать и занимались сексом на половину, то есть так что бы девушка не лишилась девственности и не забеременела. Я не знаю как это. Есть данные, но в статье не указан источник данных, что 45,6 % девушек , которые ходили на вечорницi, теряли девственность до брака.
3. Лишить девственности любой ценой.
Ну всем известно уже, что первая брачная ночь была прям развлечение для всех гостей. Это и традиция про чарку горiлки с пробитым донышком. И вот еще одна традиция. Пока проходило таинство первого секса (возможно и не первого, если была знакомая вдова) под дверью стояли родственники и гости и пели песни. Первый брачный секс лимитировался временем, на него давали всего 30 минут. Ну понятное дело , что под ор пьяных гостей не у всех все получалось, тогда на помощь должен был прийти дружок. Или отец, или еще какой родственник. Если они отказывались (ну блин хоть что то у кого то святое было), то девственности невесту лишали подружки....... пальцами.
4. Менструация.
Менструальная кровь у нас считали нечистой. В те самые дни женщина должна была сидеть дома. Ей нечего нельзя было делать. Ну и поскольку не было нижнего белья, то это даже очень правильно. А еще менструальную кровь считали опасной для мужчин. То место откуда вытекала это кровь считали каналом в потусторонний мир, что может затянуть в себя и укусить. Я не вру. Но не смотря на все это , менструальной кровью превораживали. Пару капель в борщ и вес. Мужик под каблуком. (Не проверяла.)
5. Вырасти домовушу.
Гуцулы верили, что с яйца ,которое снесла черная курица можно выносить газдівника (домовова). Его они должны были носить в течение 9 дней в подмышке. Этого бытового чертика называли "хованець", "антипко", "служка".
6. Похороны
А еще гуцулы славный народ с особенными традициями в проведение похорон. Умершого держали пару дней , а на третий хоронили. Вечерами вокруг покойного собирались родственники, соседи, друзья и читали псалмы а. потом все угощались горiлкою. Ну тут нечего странного, странно то что во время похорон молодые люди играли в игры в те же самые в которые играли во время весених празднований и свадьб.
Еще были такие игры когда макет головы козы надевали на палку и ходили вокруг покойника. Пели , танцевали...
А еще в доме где лежал покойный не пили воду, поскольку верили что покойны может пить ее.
пока все. Дальше про ругательства поговорим. ^^
фэндомы архитектура Киев Украина історія України длиннопост замок Моя Україна разная политота
Замок-не-барона Штейнгеля на Ярославовом Валу, 1
Готический особняк возле Золотых Ворот сохраняет тысячи легенд и имеет столько же названий. Рассказываем о Замке барона Штейнгеля, Прибежище Рыцаря и Обитель Синей Бороды.
На самом деле замок никогда не принадлежал киевскому предпринимателю барону Максиму Штейнгелю, а был усадьбой польского помещика Михала Подгорского. Мистическая сила всегда оберегала дом. Дом, но не владельцев. Только за первые двадцать лет более 10 человек владели им. Та же сила еще не давала замку стать жертвой во имя очередного гигантского проекта.
Однако дом мог и не родиться. Сначала именно на его месте церковь рекомендовала строительство Владимирского собора. Впоследствии здесь появился приусадебный фруктовый сад.
Картина конца XIX в.
А что же господин польский помещик? В 1895 и 1897 годах Михал Подгорский оформил долгосрочные ссуды на строительство экзотического доходного дома. За два года строительство завершено. А через год в Берлине судьба помещика оборвалась. Зато жизнь захлестнуло нововозведенный готический особняк. Такая вот реинкарнация по-киевски.
Дом заигрывает с визуальным восприятием наблюдателя: со стороны улицы видим четыре этажа, со двора - девять, если считать подвал и мансарду.
"Кто идет сюда, оставь все надежды!", - молча сообщают крылатые демоны, украшающие главные ворота. А прямо под парадной лестницей на полу выложено латинское приветствие "SALVE".
Въездная арка с шариками-отбойниками и зловещими демоническими статуями сверху.
Помещик Михел Подгорский умер, оставив после себя экзотический имение в трех минутах от метро. С тех пор владельцы менялись один за другим. В конце концов особняк достался Льву Бродскому, тогдашнем ̶г̶е̶н̶и̶ю̶, миллиардер, сахарозаводчику и филантропу.
Сразу после завершения строительства на первом этаже появилась кафе-кондитерская А La Porte D`Or. В газете Киевлянинъ от 1899 пишут, что в замке "откритъ роскошный лътний террасъ съ електрическимъ освъщениемъ", в ассортименте многообразие "английских бисквитов и вафель собственной фабрикъ".
После кондитерской был "Кинотетаръ-иллюзионъ" Уникатъ ". Здесь киевляне могли наслаждаться экранизацией культовых Les Misérables.
С 1916 года собственником бывшей недвижимости Ярошинского стал крупнейший сахарозаводчик Лев Бродский. Он, насколько могу судить, оставался хозяином «замка» вплоть до революции.
С открытки начала ХХ в.
Известно, что в Киеве издавна существовала крупная община чехов и словаков. В период первой мировой войны, когда Россия и «лоскутная империя» Габсбургов оказались по разные стороны линии фронта, община всячески демонстрировала здешним властям лояльность и приняла участие в формировании боевой дружины, воевавшей на стороне русской армии. В нее зачисляли и военнопленных чехов и словаков, многие из которых сдавались братьям-славянам добровольно. Штаб-квартирой чешского движения, местонахождением Чешского Комитета в Киеве был отель «Прага» на Владимирской, 36, – тот самый дом, на котором теперь висит мемориальная доска в честь Ярослава Гашека и его героя Швейка.
Дом на Ярославовом Валу, 1 находился совсем близко от чешского центра. В кафе, устроенное здесь, нередко заглядывали киевские чехи; содержателем кинотеатра «Уникат» был также чех – Йозеф Петраш. В этом же доме с 1915 года действовали разные комиссии чехов и словаков, в частности, по делам военнопленных. Более чем вероятно, что здесь побывал и военнопленный Ярослав Гашек.
А в 1917 году в комнатах и коридорах замка рождалась Чехословакия. Часть помещений «замка» использовали для так называемой «Одбочки» (отделения, филиала) Чехословацкой Народной Рады на Руси. Руководителем «Одбочки» был выбран виднейший лидер чешского движения, профессор Томаш Масарик. Он проводил здесь заседания филиала.
В декабре 1917 года, когда на Большой Подвальной (Ярославовом Валу), 1 проходило пленарное заседание «Одбочки», его участники сфотографировались во дворе «замка». В первом ряду, посередине – 67-летний Томаш Масарик, будущий президент Чехословакии. Помимо Масарика, на снимке присутствуют и другие незаурядные личности. Так, слева от будущего президента сидит Рудольф Медек – чешский литератор и военный деятель, близко знавший Гашека, оставивший мемуары о киевских событиях.
![?» m Fit» 1, % t i 0 ■** çPlf ' * I 14 ?ÍB DRUHA PLENÁRNÍ SCHÛZE ODBOCKY CSL. NÂR. RADY V KYJEVÈ V PROSINCI 1917 iFofografovAno ve dvofe domu na Podvalní üllct 1.) Sedl: V. Houika, R. Medek, prof. Mosoryk, ]. Kleconda, V. Chalupa, F. K. Jnepp. Slojl v prvé fadéi Jo». Jelek, Fr. PlacAk,](http://img1.reactor.cc/pics/post/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0-%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B0-5572009.jpeg "Моя Україна,фэндомы,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,Киев,Украина,страны,історія України,длиннопост,замок,разная политота")
Роспись арендаторов дома на 1918 год включает таких занятных нанимателей, как Первое еврейское потребительское общество (державшее в подвале пекарню) или редакция газеты «Наша думка». Уже в ходе гражданской войны «замок» был приобретен совладельцами Хаскелем Гительмахером и И.Дунаевым. Но с 1919-го вся коммерческая недвижимость в Киеве была национализирована. Не составил исключения и дом на Ярославовом Валу, 1. После революции 1917 года замок национализировали и следующие 90 лет здесь находились коммунальные квартиры - он перешел в распоряжение пресловутых «жилтоварищей»: новое население коммунальных квартир дома образовало жилищный кооператив. Под их надзором «замок» выглядел облезлым и заплатанным, но все же исправным.
Конечно, дом был очень популярен: известный издатель открыток Дмитрий Марков даже включил его в довольно ограниченную серию карточек «Киев. Красивые здания».
В послевоенные годы дом оставался одним из самых приметных в старом Киеве. Он служил моделью художникам – от добротного реализма Александра Пащенко до гротескных пейзажей Семена Каплана.
Фотографы охотно запечатлевали «замок» и помещали его снимки в фотоальбомах. Обращали на него внимание и писатели. Особенно будоражила их воображение надпись «SALVE», выполненная у порога (кстати, не единственный пример такого приветствия в Киеве).
Не мог остаться равнодушным к «замку» поэт Николай Ушаков, хорошо знавший киевскую старину и посвятивший ей многие строки.
Писал про него художник и литератор Валерия Акопова в «Сантиментальные прогулки по старому Киеву» (книга была написана в 1978–1979 годах и издана в 1991-м).
При всем при этом дом на Ярославовом Валу, 1 практически не упоминался в путеводителях, в справочниках по Киеву. Оно и понятно: в течение многих лет никто не мог дать внятного ответа на элементарные вопросы – когда здание построено, кто его проектировал? И все же 21 января 1986 года решением Киевского горисполкома № 49 «замок» был признан памятником архитектуры и взят под опеку государства. На его фасаде была установлена охранная доска от имени УССР, которая висит здесь до сих пор...
Все эти годы здание оставалось жилым. К слову, среди тех, кто проживал в доме № 1 как в предвоенные, так и в послевоенные годы, – одно из светил киевского акушерства и гинекологии, профессор, доктор наук М.Ф.Айзенберг. А помещения на первом этаже использовали для учреждений. И, конечно же, здесь нельзя не упомянуть Киевское бюро путешествий и экскурсий. Думаю, многие читатели моих строк еще помнят его в этих стенах.
На Ярославовом Валу, 1 находилась диспетчерская экскурсбюро, где киевские гиды получали путевки на работу. Здесь же действовал методический кабинет, на полках которого накапливались планы и тексты всевозможных экскурсий.
В 1990-е годы, когда очень многое изменилось, экскурсбюро ушло из «замка». Но помещения в нижнем этаже продолжали служить культуре. На некоторое время здесь обосновался отдел архитектурной керамики при Софийском заповеднике. Первоначально он действовал в трапезной Михайловского монастыря, но когда храм вернули верующим, отдел и его коллекции перевели на Ярославов Вал.
Это было тем более резонно, что сам «замок» тоже мог бы служить экспонатом выставки керамики. Ведь в нескольких его комнатах до сих пор сохранились разнообразные, поразительно изысканные кафельные печи работы известной киевской мастерской Иозефата Андржейовского. Благодаря этим шедеврам здание считается теперь не только памятником архитектуры, но и памятником искусства.
![V4i Ш XfKffiXX Й жаяяш i ЦРРЧ «Г*Д| ä «ri m ¡Di >ш î И-i m • Й Ц§] И •)J Jj л W r-M Ш,Моя Україна,фэндомы,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,Киев,Украина,страны,історія України,длиннопост,замок,разная политота](http://img1.reactor.cc/pics/post/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0-%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B0-5572019.jpeg "Моя Україна,фэндомы,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,Киев,Украина,страны,історія України,длиннопост,замок,разная политота")
А в жилых помещениях остатки былой шляхетской роскоши соседствуют с убогим наследием «совка» и «постсовка».
Однако, начиная с 1998 года, предприниматель и депутат Киевсовета А. Лойфенфельд начал выкупать квартиры здания, и уже в 2006-м он был владельцем всего Замка. С тех пор памятник архитектуры пришел в запустение.
Правда, не так уж давно на первом этаже наводили порядок, сделали шикарные витрины. Там ненадолго обосновалась арт-галерея.
Бывший вестибюль галереи
Возмутительным является тот факт, что в 2013 году президент Чехии Милош Земан предложил погасить госдолг Украины перед Чехословакией за строительство газотранспортной системы за счет передачи замка посольству Чехии. Это было бы сверхвыгодное соглашение, которая спасла бы замок от упадка и подарила бы ей новую жизнь. Но нет - владелец здания был против. И на него никто не смог или не захотел повлиять.
![1 1Я HI /7д15» ■’ 'J/ > Г 1 ЯШ ti i* i ri m / ‘f'- - J] ' r t Æ jiftf Jtf- Г | - ri/ 1/ iw *я7$ш i 1 ' ' ki / Г " il . . Il ^^^ШшЖшж^ш^^ШшЁВмА¿^явЛн-*' //‘ С ' . ,r ■ Z, 1/ J r 1 !'l ••> ДИ 1 ||Ш P [ . Il fcl ялД - "1 siA mPjr^_ 1 i* • !*uF < - HHj 1 J«w ( > •■■ ,. 1 *v](http://img1.reactor.cc/pics/post/full/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0-%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B0-5572025.jpeg "Моя Україна,фэндомы,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,Киев,Украина,страны,історія України,длиннопост,замок,разная политота")
Сегодня замок-не-барона, который является памятником архитектуры и монументального искусства - не заброшенный. У него есть владельцы, арендаторы, но это никак не спасает столетний дом от постоянного разрушения. Старинные витражные окна заменяются пластиковыми стеклопакетами, а время неумолимо разрушает богатейший лепной декор фасада.
Владелец здания, ООО "Львовская брама плюс" (зарегистрирован по адресу Ярославов Вал, дом 1/37) - не инвестирует ни копейки на сохранение своего недвижимого имущества (судя по состоянию фасадов).
Джерела:
http://photohistory.kiev.ua/articles.php?a=1-4
https://www.facebook.com/renovation.map/photos/a.819182278132631/2737588249625348/?type=3&theater
На мапі: goo.gl/maps/XGb3eLu6GyopRZwq5
Прогулятися замком: photos.app.goo.gl/r4hTQd7vChEeNk3CA
Історія: photos.app.goo.gl/dPSRMDjrJVFhSXML6
фэндомы Дивовижна Україна Природа Моя Україна разная политота
Мой дом - Украина
Автор Назар Дорошкевич: "Этим видео я хочу обратиться ко всем, кто способен видеть прекрасное, кто в поисках новых ощущений, незабываемых эмоций, к тем, кто в поиске чудесных и сказочно красивых мест. Я уже давно «в деле», но только сейчас понял, что поиск прекрасного заключается не в способности путешествовать далеко и за дорого. Украина - это отдельный мир, в котором есть всё! Густые вековые леса, мудрые и монументальные горные хребты, загадочные ущелья, просторные долины, широкие, и шумные реки, а также кристально чистые озёра. Я хочу лишь сказать: «Приезжайте в Украину, насладитесь нашим гостеприимством, пейзажами, прекрасным климатом и создайте для себя одно из самых запоминающихся приключений в жизни!»
1. Писаный камень
2. Белая скала
3. Мыс хамелеон
4. Мыс меганом
5. Актовский каньон
6. 48.946385,27.867553
7. Карьер «ИНГОК»
8. Дакота
9. Фиолент
10. 44.650230, 33.825571
11. Догяска
12. Алешковские пески
13. Арбузинский каньон
14. Домик рыбака Житомир
15. Догяска
16. Драгобрат
17. Тарханкут
18. Скалы Довбуша
19. Базальтовые столбы
20. РЛС Памир
21. Херсонские горы
22. Ворожеска
23. Коктебель
24. Букский каньон
25. Ай-Петри
26. Таракановский форт
27. Долина Привидений
28. Арбузинский каньон
29. Актовский каньон
30. Кадыковский карьер
31. Генуэзская крепость
32. Туннель Любви
33. Балаклава
34. Алешковские пески
35. Баунти
36. Буковель
37. Южный
38. Коростышевский карьер
39. Аджигольский маяк
40. Аскания-Нова
фэндомы экология лес Природа UNCG Моя Україна разная политота
Как выявить незаконные рубки леса? _
В Украине незаконными считают только самовольные вырубки - когда определенные лица, обычно не связанные с лесхозом, без документов рубят лес. Определить, что рубка самовольноя, довольно просто - сплошные самовольные рубки чрезвычайно редки. В случае законных рубок лесоводы должны поставить специальное клеймо на нижней части пенька. Отдельное клеймо с надписью «СП» (самовольный поруб) ставится, если работники лесхоза обнаружили самовольную рубку. Таким образом, именно отсутствие клейма или клеймо «СП» позволяет убедиться в том, что рубка самовольная.Относительно просто и выявить незаконную перевозку древесины, полученной «черными лесорубами». На каждой колоде должны быть специальные бирки, номер которых можно сверить на сайте ЛИАЦ (https://open.ukrforest.com/) и для дровяной древесины бирка должна быть только одна на машину. Кроме того, на том же сайте можно проверить номер машины или специального документа - товарно-транспортной накладной, которая должна быть у водителя. Конечно, рядовые граждане не имеют права останавливать лесовозы, но полиция такие полномочия имеет. Тем не менее, подавляющее большинство транспортируемой древесины будет иметь необходимые документи.
Обнаружение "законных рубок с нарушениями", которые проводятся лесхозами, - гораздо более сложная задача. Для этого необходимо понимать все нюансы законодательства, которым регулируется лесное хозяйство, а также быть готовым к кропотливой и упорной работе. Многие материалы по этому поводу можно найти на странице проекта «Лесная стража» на сайте WWF Украины.
Выявлять незаконные вырубки можна помочь присоединившись к UNCG и принимая активное участие.
P.S.: Приходилось ли вам проявлять незаконные рубки?
фэндомы прапор Моя Україна разная политота
Его топтали, сжигали, обливали грязью, а он рваный непогодой и залитый нашей кровью дает нам силы ити дальше. Наш генетический код, наша гордость, наш символ веры и победы. Он ответ на вечный вопрос для нас "Ради чего?".
З Днем державного прапора України, друзі! Будьмо гідними свого синьо-жовтого стяга! Вiн там - де ми !
фэндомы Великі Українці Данило Самойлович Моя Україна разная политота
Влітку 1771 року захворів на чуму, але за тиждень повністю одужав 29-річний лікар із Чернігова Данило Самойлович. У тому, що він захворів, не було нічого дивного. Він знаходився серед тисяч хворих у самому епіцентрі епідемії, в охопленій чумою Москві. А от те, що він одужав, було дивно.Летальність бубонної чуми в той час становила 95 %. І навіть ті, хто все ж виживав, хворіли довго і важко, тижнями перебуваючи на межі життя і смерті. А тут усього кілька днів, без особливої важкості та з повним одужанням! Один день Самойловича мучили слабкість та головний біль, потім — біль у паху, там виник один чумний бубон, але за тиждень він розсмоктався. І все! Надзвичайно легкий перебіг для такої хвороби! При тому, що підлікарі (помічники Самойловича) гинули один за одним! За кілька місяців померло троє!Самойлович відчув гостре здивування — чому всі навколо вмирають, а він одужав? Та ще й перехворів настільки легко?
Будь-хто інший був би щасливий, а Самойлович здивувався. Дивне відчуття для людини, що мала померти. Але саме це здивування приведе Самойловича до світової слави, зробить його першим українцем, який був визнаний у світі як науковець. І, до речі, першим підданим Російської імперії, визнаним за внесок у медичну науку.У бліх стравохід перед входом до шлунку має потовщення, зоб. У цьому потовщенні рух їжі сповільнюється, і чумна бактерія, коли вона потрапляє сюди, в силу фізичних причин осідає на стінках. Тут чумна паличка швидко розмножується. Маса бактерій перекриває прохід далі, блокує шлунок. Блоха продовжує жити, її мучить голод, вона скаче від однієї жертви до іншої, намагається пити кров, але марно. Їжа, яку поїдає блоха, уся та кров, яку вона смокче, пройти до шлунку не може, вона залишається в стравоході. Блоха їсть, місця в стравоході мало, стравохід весь забитий, і їжа (кров) виливається назад — разом із чумними паличками. Ця відригнута їжа потрапляє туди, де наразі їсть блоха, тобто на місце укусу, прямо туди, де шкіра пошкоджена. Та ще й людина втирає ті палички, розчісуючи місце укусу. Так чумна паличка потрапляє в організм людини, відразу минаючи бар’єр шкіри.Під шкірою паличку підхоплює плин тканинної рідини, і вона потрапляє в лімфатичні судини, а потім — у лімфатичні вузли. У лімфатичних вузлах вартують стражники організму — спеціальні клітини, які називаються «великими пожирателями», макрофагами. Вони нікого стороннього повз себе не пропустять, тим більше чумну паличку. Макрофаги пожирають її, але убити не можуть. Паличка настільки добре захищена, що всередині макрофагів, у смертельному для будь-якого іншого мікроба середовищі, чумна паличка продовжує жити. Більш того — розмножуватися. Дуже швидко паличок стає так багато, що лімфатичний вузол розбухає. Розвивається гостре запалення, і лімфатичні вузли, а вони розташовуються групами, зливаються між собою в один конгломерат. Цей конгломерат називається чумним бубоном.Бубон — це таке потовщення, пухлина під шкірою завбільшки з великий горіх або маленьке яблуко. Він заповнений гноєм із великим вмістом чумних паличок. І він є надзвичайно болючим. Бубон — головна ознака бубонної чуми. Бачиш бубон? Усе, це чума!
Про чумну паличку і бліх за часів Самойловича не знали. Взагалі, нічого не було відомо про здатність мікроорганізмів спричиняти інфекційні хвороби. Чумну паличку відкриють тільки через 120 років. Про роль бліх дізнаються ще пізніше. Чума в 1771 році являла собою велику і страшну таємницю.Медики, нічого не знаючи про хворобу, реагували на ту єдину зовнішню ознаку, що була добре помітною, — на бубон! Підлікарі, тобто помічники лікаря, обробляли бубони припарками, щоби ті швидше «дозріли», відділилися від навколишніх тканин. Тоді приходив лікар, розтинав бубон і пальцями вичавлював із нього гній. З таким методом лікування саме лікар піддавався найбільшому ризику — адже саме він буквально копався пальцями в чумному гної, у мільйонах чумних паличок. Але чомусь гинули підлікарі, а лікар Самойлович вижив. Це було незрозуміло, це було дивно.Сотні років лікарі бачили чуму. Сотні років вони бачили, як гинуть майже всі, хто захворів. І гинули самі. Але іноді лікарі ставали свідками чуда — хтось виживав. За такого щасливця раділи, але ніхто ніколи не питав себе, чому. Це мав бути саме Самойлович, щоби поставити таке запитання.Можливо, одужання Самойловича не було проявом якоїсь закономірності, а було чистою випадковістю? Самойлович не міг не врахувати й такої можливості. Чи існують інші випадки, які б підтвердили, що його парадоксальне одужання є результатом якоїсь закономірності?
Самойлович працював у чумний лікарні на 2000 ліжок, яку він сам добровільно зголосився організувати й у якій добровільно оселився. Але епідемія охопила все місто, і хворих було занадто багато для однієї лікарні. Існувала й маленька лікарня, яку організував відставний бунтівник Петро Погорецький (той, який створив російську медичну термінологію), теж випускник Києво-Могилянської академії, теж доброволець, який сам зголосився працювати в чумному місті. Самойлович пішов до нього. Виявилося, що з Погорецьким сталася така ж історія — його підлікарі гинули один за іншим, а сам Погорецький захворів, але видужав. Тепер було зрозуміло, що парадоксальне одужання — закономірність. Тут було про що подумати.Може, лікар весь час контактує з гноєм, а отже і з його компонентами, і в такий спосіб поступово «звикає» до чумної «отрути»? Коли такий лікар стикається з «повноцінною» чумою, його організм, «який уже звик» до «отрути», страждає менше? А підлікарі з гноєм не працюють, їхній організм не має можливості «звикнути», і тому чума в них протікає так само важко, як і в інших?Це була ідея про можливість щеплення проти чуми. Більш того, клінічно обґрунтована ідея!До часів Едварда Дженнера з його першою у світі вакциною — вакциною проти віспи — залишалося ще 25 років, але існувала, хоча й не була дуже поширеною процедура варіоляціі, дуже ризикований метод щеплення проти віспи. Віспа — на латині «варіоліт», звідси й назва. На відміну від вакцини Дженнера, де вакцинація проводилася віспою корів і тому була безпечною для людей, варіоляція полягала в тому, щоби втирати в шкіру здорового віспяні струпи хворих, тобто прищеплювати справжню людську віспу. Не дивно, що після варіоляція люди часто насправді хворіли на віспу і вмирали.Самойлович побачив схожість. Виходило, що він, сам того не підозрюючи, несвідомо пройшов варіоляцію проти чуми!Те, що відкрив Самойлович, уперше в історії людства давало надію в безнадійній до того часу боротьбі з чумою.
Ні, до вакцини проти чуми було ще далеко, але науково доведена можливість щеплення кардинально змінювала погляди на чуму. У минулому залишалися часи, коли чума вбивала від третини до половини всіх жителів Європи. Попереду проглядало майбутнє, де чума стане рідкісною, навіть екзотичною хворобою.Цього мало. До Самойловича ідея варіоляціі повністю замикалася на віспі. Тепер виявлялося, що щеплення можливе і проти іншої хвороби. А де дві хвороби, там і сотні! Доказ, що існує можливість послаблювати хвороби інші, ніж віспа, що можливо робити щеплення не тільки проти віспи, була подібна революційному шквалу, який пронісся тодішньою Європою.Не дивно, що ця здогадка миттєво зробила Самойловича європейською знаменитістю. Дванадцять (прописом — дванадцять) академій обрали його почесним членом.Тим часом епідемія чуми набирала силу. Вона вже призвела до смерті близько половини всіх жителів міста, почався чумний бунт. Розлючені городяни вбили архімандрита, почалося полювання на всіх «при владі» й насамперед на лікарів. Самойловича теж зловили й хотіли вбити, але він зумів відбрехатися.У таких умовах Катерина II направила до бунтівного міста свого фаворита графа Григорія Орлова. Той уперше за весь час епідемії вирішив, що треба порадитися зі спеціалістами.
Орлов зібрав лікарів — усіх 23 лікарів Москви (на 130 тис. населення), включно із Самойловичем.І знову вміння Самойловича мислити не так, як інші, призвело до революції. Те, що він запропонував, а потім втілив у життя, зробило його незаперечним світовим авторитетом у боротьбі з чумою. Самойлович виявився генієм не на одне осяяння, а на повний переворот.У ті часи боротьба з епідеміями базувалася на чотирьох принципах. Кожен із них, на перший погляд, здався б розумним і сучасним людям. Це:1) карантин для тих, хто контактував із хворими,2) знищення заражених речей,3) заборона масових скупчень людей, і4) ізоляція зараженої території від решти країни.Саме ці заходи, однак, виявилися неефективними і привели до бунту.Що з ними не так?
ІЗОЛЯЦІЯ КОНТАКТНИХКарантин для тих, хто контактував з хворими, означав, що на 42 дні ізолювались годувальники сімей. Ті, хто опинявся в карантині, не могли працювати й не могли годувати своїх рідних. Запаси їжі та грошей в той час у переважної більшості людей були мінімальні, всього на кілька днів. Фактично, карантин прирікав сім'ї на голодну смерть. Часто, рятуючи рідних від загрози ізоляції, хворі йшли з дому і вмирали десь в місті, ще більше поширюючи заразу і роблячи неможливим виявлення контактних.Що запропонував Самойлович, в чому він зміг переконати графа Орлова? Досвід Самойловича показував, що людина, яка не захворіла за 16 діб, вже не захворіє. І він зумів переконати в цьому інших. Карантин скоротили з 42 діб до 16. Але головне — людей в карантині почали годувати!
ЗНИЩЕННЯ ЗАРАЖЕНИХ РЕЧЕЙЗнищення заражених речей означало, що цілі родини втрачали все, що накопичили за все життя. Спалювалося житло, одяг, меблі, побутові речі. Ніби цього мало, часто виявлялося, що «спалювальні» команди крали й перепродували майно, а це ж були речі з чумних будинків! Це ще більше поширювало заразу.Самойлович запропонував нічого не знищувати, а — уперше в історії (!) — дезінфікувати! Це було щось нечуване! Щоби переконати владу, Самойлович цілу добу сам проходив у продезінфікованому одязі чумного хворого. Тоді Орлов виділив для експерименту засуджених. Їх привели до будинку, усі жителі якого померли від чуми. Там засуджених змусили жити. Та ще й носити речі, які там залишалися, речі, просочені чумним гноєм. Але перед тим і сам будинок, і речі обкурили спеціальним димом. Засуджені прожили в цьому будинку 15 діб і на 16-ту добу були випущені на свободу — зовсім на свободу, зі скасуванням вироку. Після цієї демонстрації дома та речі хворих більше не знищували. Метод обкурювання придумав уродженець Києва, теж випускник Києво-Могилянської академії професор Касіян Ягельський. Той із цією метою запропонував використовувати спеціальну суміш, майже порох — сірку із селітрою. Суміш запалювали, а димом проводили обкурювання. Самойлович приймав настільки активну участь у випробуванні методу, що весь посинів, суглоби в нього були нібито вивихнуті, а руки — в опіках. Самойлович же написав інструкцію щодо процедури обкурювання.
ЗАБОРОНА МАСОВОГО СКУПЧЕННЯ ЛЮДЕЙЗаборона масових скупчень людей означала, що ремісничі майстерні та мануфактури були закриті, знову ж перекриваючи джерело доходів для жителів міста. Мало того, були закриті громадські лазні, а бруд сприяв поширенню зарази. Після втручання Самойловича для неконтактних роботу дозволили, а митися всім наказали регулярно, але індивідуально, вдома.
ІЗОЛЯЦІЯ ТЕРИТОРІЇІзоляція міста означала, що були перекриті шляхи постачання продовольства, що зробило ціни захмарними. Тепер влада взяла на себе привіз до міста продуктів.Усі ці ідеї призвели до того, що бунт затих, епідемія до кінця року закінчилася, а чума остаточно зникла в середині 1772 року.Авторитет Самойловича в Європі досяг нечуваних висот. Самойлович не просто подолав велику пандемію чуми, але зробив її останньою. Чума 1771 — остання велика пандемія чуми в історії людства. І те, що вона стала останньою, — заслуга Самойловича. Розроблений метод боротьби з цією хворобою більше ніколи не давав новим спалахам чуми розростатися до великих масштабів. Самойлович посіяв ідею шукати шляхи щеплення проти інших, ніж віспа, хвороб. Він дав надію одного разу створити вакцину проти чуми.Його наукову монографію видали в Парижі, потім у Лейпцигу і знову в Парижі. Її у французькому варіанті читали по всій Європі, у тому числі на батьківщині автора. На цю книгу посилалися практично в кожній науковій медичній роботі упродовж наступних 50 років.А Самойлович не вгамовувався — він першим в історії запідозрив, що чуму можуть спричиняти мікроорганізми, і робив спроби відшукати їх за допомогою мікроскопа. І це наприкінці 18 століття, коли до неймовірного відкриття — інфекційні хвороби викликаються бактеріями — залишалося ще сто років.
Що ж зробило Самойловича світовим науковим авторитетом? Як серед сірості тодішньої медицини Російської імперії і відсутності в державі медичної науки могла спалахнути відразу така зірка?Зрозуміло, Самойловичу сприяли обставини, які не дозволили чинопочитанню й заздрості заткнути вискочку назад до села. У Москві Самойлович був тоді проїздом. Він прямував із російсько-турецької війни, де захворів і був списаний, до Оренбурга нести гарнізонну службу. Якби чума не була такою страшною хворобою, якби ситуація не була настільки катастрофічною, хто б став слухати безрідного невідомого 29-річного приїжджого, списаного з армії? Або якби на своєму шляху до Оренбурга Самойлович розминувся тоді з епідемією чуми…Одним із факторів, який виділяв Самойловича, була любов до своєї справи. Ну от цікаво йому було розбиратися із чумою! На тій же російсько-турецькій війні він сам, добровільно йшов у чумні вогнища, коли всі інші цілком розумно намагалися триматися від тих вогнищ якомога далі. Полк Самойловича стояв у Бухаресті, де в той час якраз була епідемія. Місцеві ізолювали хворого поза домом (у дворі) і годували його з довгих палиць. І це дійсно зменшувало передачу чуми. Самойлович зробив із цього несподіваний для тодішньої медицини висновок, що чума викликається не міазмами, а «заразою», тобто передається до людини від хворого або від речей хворого — тільки таке припущення пояснювало, чому палиця була ефективною. А значить, з чумою можна боротися — ізоляцією, чистотою, дезінфекцією. Цінними подарунками Самойлович змусив «чумного капітана» Бухареста показати йому всіх відомих хворих на чуму, і навчився діагностувати чуму на ранній стадії, коли вона зовні не відрізняється від отруєння чадним газом — поширеним явищем у ті часи. Самойлович навіть описав особливу нерівномірність пульсу як симптом ранньої стадії чуми. У результаті в Москві 1771 року він виявився не просто найдосвідченішим фахівцем із чуми, фактично єдиним фахівцем, але і вченим, який уже встиг зробити в науці про чуму кілька відкриттів.Але й це, напевно, не головне.
Самойлович умів мислити не так, як інші, умів ставити собі питання там, де інші взагалі нічого гідного питань не бачили. Напевно, це і зробило Самойловича першою зіркою, яка спалахнула на небосхилі вітчизняної науки.Цікаві факти:· Під час епідемії 1771 року в Москві виник слух, що цар Петро III вижив. Цим слухом скористався донський козацький отаман Омелян Пугачов і в 1773 році підняв одне з найбільших у Російській імперії повстань. Пугачова схопили в 1774 році й направили в клітці до Москви для страти. До міста він прибув тяжко хворий, із запаленням легень. Щоби бунтівник дожив до страти, покликали для лікування Самойловича. Той перевів бунтівника до теплого приміщення, сам давав йому ліки із сенатської аптеки і 2 тижні не дозволяв допитів. Коли прокурор вирішив, що Пугачов одужав, Самойловича відсторонили, але змусили стояти на страті біля самого ешафоту, щоби констатувати смерть.· Після Самойловича було ще кілька епідемій чуми. Наприклад, Третя чума, що розпочалася в 1896 році, і Маньчжурська епідемія 1910–1911 років (напевно, частина Третьої чуми), від якої померло сто тисяч осіб. Обидві ці епідемії вкотре довели дієвість протиепідемічних заходів, розроблених Самойловичем. Фактично обидві вони сталися лише через те, що ці заходи застосовувалися не в належному масштабі. Під час Третьої чуми випадки чуми реєструвалися практично у всіх країнах, але ніде вони завдяки методу Самойловича не перетворилися на епідемію, крім британських колоній в Азії (насамперед, в Індії), де цей метод не застосовувався й де загинуло 12,5 млн осіб. Індійці звинувачують англійців — сил, виділених на боротьбу з епідемією, було недостатньо, додаткових коштів із метрополії не присилали, роз’яснювальної роботи не проводили. Англійці звинувачують індійців — кожний із протиепідемічних заходів йшов всупереч з індійськими традиціями та зустрічав повсюдний дикий опір. Усе закінчилося вбивствами англійців та повстанням. Перемогти Третю чуму вдалося завдяки конкретній людині — одеситу Мордехаю-Вольфу Хавкіну (при народженні — Володимиру Ароновичу), учню Мечникова, який таки розробив вакцину, передбачену Самойловичем.· У наш час чума ще трапляється, але загрози для людства більше не являє. Летальність становить 5 %, той же порядок, цифр, що й для летальності ковіда. Остання епідемія була на Мадагаскарі у 2014–2017 рр. Тоді заразилося 292 людини._________________________________________________
Цей текст не є науковою публікацією, а являє собою компіляцію кількох джерел, в тому числі і нижчеперелічених. Для подальшого читання рекомендуються: Samoilovich Danilo Lettre a l'Acad mie de Dijon, Avec R ponse a Ce Qui a Paru Douteux Dans Le M moire Sur l'Inoculation de la Peste, reprint 2018; Блинкин С. Данило Самойлович Самойлович, 1980; Бородій Н. Самойлович, 1985; вікіпедія; Шифрін Михайло «100 оповідань з історії медицини», 2019; і звичайно професійна література!__________________________________________________
