Дівчина з автоматом

Північ України

Ці краї славляться урожаєм картоплі, що значною мірою впливає на раціон місцевої кухні. Коронна страва Полісся – деруни, або драники. У Чернігівській області майстерно готують печеню в горщиках із картоплі, квашеної капусти та м’яса. А на десерт – пиріжки з калиною, адже регіон багатий на ягоди. На Сумщині також полюбляють печеню, але тут з картоплею закладається і м’ясо, і печінка. А борщ тут готують зі свининою і на буряковому квасі. Київ вже багато років славиться своїми котлетами по-київські.

Південь України

Південь, де Дніпро впадає в Чорне море, – це край рибалок, а отже і різноманітних рибних страв. Так от бички не лише подають в’яленими до пива, в Одесі з них готують биточки: тісто змішується з подрібненою рибою і смажиться на олії. Набагато складніше приготувати рибу-фіш: потрібно акуратно зняти шкірку, почистити від кісток, подрібнити, нафарширувати та запекти. На Миколаївщині рибу консервують додаючи томат або варять юшку з томатним соком. Херсон славиться своїми овочами, а особливо баклажанами. Тут їх і смажать, і консервують та навіть роблять ікру. Крим славиться лагманом і долмою: локшиною зі шматочками м’яса та маленькими голубцями у виноградному листі. Наваристий капусняк готують на Запоріжжі. Приазов’я славиться млинами – це тонке дріжджове тісто із маслом та сирною начинкою, що згортається в рулет.

Центральна Україна

Борщ в Україні скрізь варять по-різному. У Черкаській області до нього обов’язково подають ароматні пампушки з часником. Кіровоградщина зможе здивувати різноманітністю вареників та начинок до них: з картоплею, грибами, м’ясом, печінкою, капустою. Також варто скуштувати крученики – невеликі м’ясні рулетики з начинкою з фаршу, паштету, чорносливу з горіхами. Полтавщина славиться галушками та пундиками. У Дніпропетровську, як і в Одесі, дуже полюбляють готувати форшмак, а зі свіжої риби з Дніпра готують юшку по-дніпровськи з леком. На Вінниччині готують бігос – страва з тушкованої кислої капусти з м’ясом і грибами. Також дуже популярні фляки – суп з яловичого рубця, який приправляють коренями, сиром і спеціями.

Східна Україна

На Донбасі знають близько 50 рецептів окрошки, кожен знайде рецепт на власний смак. А до окрошки можна спробувати рульку – задню частину свинячої ноги, яку натирають сіллю і спеціями, а потім запікають в тісті. Фарш зі свинини і яловичини, який розкладають на шматку полотна, а зверху додають омлет і велику варену моркву – такою стравою вас почастують на Луганщині. У справжній слобожанський борщ, який готують на Харківщині, кладуть квасолю і м’ясні фрикадельки. А на друге – гречаники: м’ясні тефтелі з гречкою.

Західна Україна

На Прикарпатті до столу подають бануш – густа каша з кукурудзяної крупи, приправлена сметаною, подають гарячим з обсмаженим беконом і бринзою. Карпати – це край білих грибів і тут майстерно вміють варити смачну грибну юшку зі сметаною. Чинахи – страва на зразок печені, якою вас пригостять на Буковині. Також у Чернівецькій області варто спробувати домашню бринзу та традиційну кукурудзяну кашу – мамалигу. На Закарпатті дуже популярна страва бограч, яка прийшла до нас з угорської кухні. Береться гуляш, приправляється коренями та карпатськими травами і все це вариться у казанку. А завиванцями на Закарпатті називають м’ясні рулети з яловичини із сумішшю варених яєць, солоного огірка, шпика і сирої тертої картоплі. Також Західна Україна славиться різноманіттям домашніх ковбас. Мазурики по-волинськи – це домашні ковбаски з індички, вершкового масла та сиру. В цьому регіоні варто спробувати і поліські вергуни – делікатні вироби з тіста, які смажать в олії. Чудові віденські рулети – струдлі добре готують у Львові. На Рівненщині популярні картопляники (або зрази) та мацики – в’ялене м’ясо в кендюсі, вичиненому свинячому шлунку. Мачанка – це густий суп з м’ясом, засмажкою з борошна, цибулі, меленого солодкого перцю і готують його на Тернопільщині. Картопляну ковбасу полюбляють у Хмельницькій області: начиняють свинячі кишки тертою сирою картоплею та запікають у печі.

Один з прикладів житла, побудованого українцями, що переселялися в Канаду наприкінці ХІХ ст.

У таких бурдеях часто жили перші українські іммігранти в Канаді у перші роки після переїзду, у 1890-ті рр., поки розчищали собі ділянку від чагарників та налагоджували господарство.

З 1 по 5 серпня 1990 року в Україні масштабно відзначали 500 річницю створення запорозького козацтва.

Святкування 500-річчя українського козацтва тривало 5 днів...апогей припав на 5 серпня на Хортиці.

#навкололітература – проект про літературу й те, що довкола неї.

Інтерв`ю з письменником Володимиром Даниленком після першої презентації роману «Ніч із профілем жінки».

Нове українське кіно | СПАЛАХ | П'ята серія

Історія українського кіно почалась разом з усім світом, про українські фільми радянського періоду знали далеко за межами Союзу, але з початком незалежності кінематограф в Україні повністю зупинився. Його відродження почалось всього 10 років тому. 

Весь список серій: https://www.youtube.com/playlist?list=PLF5PHoWYjkoqvh1NVWCHLb6SbGD1IciUb

Художник Микола Пимоненко

Пимоненко Микола Корнилович — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику. 

Народився у Києві 1862 в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви. Хлопцеві подобалася професія батька, і з часом він почав допомагати батькові в роботі, їздив з ним по селах і містечках Київської губернії. Батько не міг не помітити таланту сина, тому віддав його в учні відомому в Києві іконописцю Іванову.

З 1878 навчався у Київській художній школі М.І. Мурашко. Мурашко Микола Іванович – художник і педагог відіграв велику роль у формуванні таланту Пимоненка. Микола був одним з найталановитіших учнів школи, через три роки стає репетитором і помічником керівника школи. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.

З 1882 навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії художеств. 

У ряді творів («Свати», «Засватали») Пимоненко з етнографічною точністю відобразив українські народні звичаї, пов'язані з сватанням. Ці роботи відрізняються одна від одної лише психологічними й композиційними нюансами, деякі з них відмінні лише в дрібницях. Це не поодинокий випадок у творчості Пимоненка, коли він, прагнучи найповніше розкрити тему, варіював її вирішення по кілька разів. Окремі деталі, навіть композиція, у цих картинах мають певний символічний зміст. Так, рушники, якими перев'язано сватів, свідчать, що заручини вже відбулися. З того, що сватів пригощає лише мати, а батько не присутній, хоч за традицією він мусив брати в цьому участь, можна зрозуміти, що вона вдова і видати заміж дочку для неї не так просто, тим більше, що інтер'єр оселі говорить про бідність сім'ї. Розкриттю змісту картини сприяють як психологічні характеристики дійових осіб, так і місце, де зображено дівчину.

Якщо сватання було бажаним, дівчина за звичаєм мусила сидіти біля печі й з удаваною байдужістю колупати її так, як це показано в картині «Свати». На полотні «Засватали» заручини не радують дівчину, навіть викликають протест. Про це говорить і вираз її обличчя, і співчуття, з яким дивиться на неї один із сватів.

У Києві на прохання Мурашко він займає пост старшого викладача Київської малювальної школи (1884-1900), викладає він і в Київському художньому училищі. Його учнями були відомі в майбутньому живописці: О. Мурашко, Г. Світлицький, Г. Дядченко, Ф. Красицький та інші. У 1900 ро­ці Пимоненко став одним із організаторів Київського художнього училища і працю­вав там до 1906-о року. Своїх вихованців він скеровував на те, щоб вони перш за все опановували рисунок, якомога більше писали з натури. “Малюйте олівцем, ніко­ли не забувайте його, пам’ятайте, що він вам друг і вчитель, опановуйте малюнок, пишіть з натури”,— радив він. Учні лю­били й поважали Пимоненка, “часто при­ходили до нього в майстерню, просто як до друга, за порадою, поділитися своїми радощами й печалями”. 

Час від часу він подає свої роботи на академічні виставки. Великий успіх мала його робота «Гальорка» (1885), на якій художник правдиво зобразив представників різних станів місцевого населення, які дивляться комедію Гоголя «Одруження».

У 1885 – 1887 роках у творчості Пимоненка йдуть пошуки своєї теми. У цей час на виставках з’являються його роботи “Після аукціону”, “На канікулах”, але вже в кінці 1880-х головною темою творчості Пимоненка стає зображення українського села. Великий успіх мала його картина «Різдвяні ворожіння», яка експонувалася на академічній виставці 1888 року і отримала високу оцінку критиків. Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888), у Національному художньому музеї (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенко.

У творах Пимоненка, виконаних наприкінці 1880-х — початку 1890-х років, переважають сюжети побутово-обрядового характеру. В картинах «Різдвяні ворожіння» (1888) і «Ворожіння» (1893) показано ворожбу на воску й «балабушках» — пиріжках, спечених для ворожіння. На полотні 1888 року зображено сцену ворожіння на воску. Дівчата вилили розплавлений віск у холодну воду, і коли він застиг, набувши дивовижної форми, вийняли його і тримають так, щоб на стіну падала тінь. Залежно від того, на що скидаються її обриси, вони гадають про своє майбутнє, про своїх суджених.

Картина 1893 року розповідає про ворожіння, за яким першою мала вийти заміж та дівчина, балабушку якої з долівки раніше візьме собака. Підкреслюючи у цих полотнах напружений інтерес дівчат, їх хвилювання, Микола Пимоненко відобразив властиву їм безпосередність, наївну віру в нібито пророчу силу ворожіння. Контрастним розподілом світла й тіні від полум'я свічки, при якому в картинах з напівтемряви хати виділяються лише постаті дівчат, а на стіни падають примхливі тіні, він створив сповнену таємничості атмосферу, суголосну настрою сцени. Зображуючи середовище, в якому відбувається дія, живописець достовірно показав умови життя незаможної селянської родини. Особливо це помітно у творі «Ворожіння», де змальовано інтер'єр сільської хати: колиску для немовляти, прості грубі лави й стіл, маленьке віконечко тощо.

Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 р.), Херсонському художньому музеї ім. Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок ХХ ст.), Національному музеї "Київська картинна галерея" (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).

"Великодня утреня", 1891

У січні 1893 року на виставці київських художників Пимоненко експонував картину «Рекрути». За відгуками сучасників, це була найкраща картина на виставці. На ній художник зобразив сцену, повну драматизму: на глухій станції новобранці прощаються з рідними. У відчаї принишкла на грудях чоловіка-рекрута молода жінка. Скорбота на обличчі матері. Напруга моменту підсилюється тим, що байдужий унтер-офіцер підганяє рекрута, що стоїть на шляху ешелону. Картина не зберіглась. Скласти судження про неї можна лише за листівкою «Проводи рекрута». Вона входила до серії, що була випущена у 1910 році до 25-ліття художньої діяльності Миколи Пимоненка.

"Проводи рекрута"

Після закриття школи до 1912 року (рік смерті) Пимо­ненко викладав рисунок у Ки­ївському політехнічному інституті.  Водночас, до 1906 викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був. 

 У 1890-х брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня. У 1891 отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. 

"Молодиця", 1890-і

"Не жартуй", 1895

"Жнива в Україні", 1896

"Київська квіткарка", 1897

"З базару", 1898

Особливий успіх випав на долю картини «Жертва фанатизму», намальованої у 1899 році. Вона була написана під враженням від події, що сталася у глухому містечку Кременець Волинської губернії, і була відповіддю художника-демократа на релігійну нетерпимість і ворожнечу між народами й народностями Російської імперії.

Натовп людей убив молоду дівчину на очах у батьків. Дівчина, закохавшись у іновірця, порушила багатовікову релігійну заборону. Дізнавшись про цю подію із газет, Пимоненко поїхав до Кременця, зробив декілька пейзажних замальовок та етюдів, говорив з очевидцями, вивчав місцевий типаж людей, характер та поведінку під час помсти. Успіх картини, в якій порушувалася болюча соціальна проблема, сприяв тому, що у 1899 році, за пропозицією Рєпіна, Миколу Пимоненка прийняли у дійсні члени Товариства передвижників. Відомо щонайменше три варіанти картини — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському державному художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 р.) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 р.).

Художник зобразив розлютованих релігійних фанатиків-євреїв, які от-от кинуться на молоду дівчину, яка насмілилася полюбити українського коваля. Виявленню безвихідності її становища сприяє композиційна побудова картини, психологічні колізії. Так, художник, зобразивши дівчину притиснутою до паркану перед збудженим натовпом, підкреслив, що їй нікуди подітися, залишається лише з жахом чекати розправи. Немає підтримки й від батьків: мати, відвернувшись, у розпачі ридає, а батько проклинає свою дитину. Їхні постаті ніби замикають простір навколо дочки, що посилює враження її приреченості. Художник акцентує увагу на образі дівчини не тільки за допомогою композиції, а й кольору, зобразивши її в рожевуватій блузі, яка виділяється у стриманому, дещо одноманітному колориті полотна. Трагічність сюжету картини посилює стан природи: наближається гроза, хмари поступово вкривають небо.

Щоб достовірно відобразити згадану подію, Микола Пимоненко спеціально їздив до Кременця, де зробив численні малюнки й етюди краєвидів і типів місцевого єврейського населення.

Відомо багато видань листівок-фоторепродукцій цієї картини (декілька десятків) з двох варіантів картини «Жертва фанатизму». На одній із них художник зобразив кіз, що мирно паслися поряд із розлюченим натовпом.

"Жертва фанатизму", 1899

Фрагмент з одного з варіантів картини "Жертва фанатизму", 1899

З 1899 і до кінця життя Пимоненко - дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.

У полотнах художника 1890-х років через деяку одноманітність, сухуватість живопису стан і настрій природи передано ще не дуже виразно. З перших років XX сторіччя колорит його творів стає багатшим, а манера письма вільнішою. Уперше ці риси чітко виявилися в полотнах «Вечоріє»  і «Брід», де художник показав поетичну красу простих мотивів природи і на їх тлі — сцени з життя сільських дітей.

"Вечоріє", 1900

"Гуси, додому", 1911

"З лісу", 1900

"Брід", 1901

"Коляда"

"Перед грозою", 1906

Ще одна картина, що очевидно має дві авторські копії має назву «У похід». При порівнянні листівки із цією назвою, виданою до революції, з листівкою, виданою у 1962 році, можна встановити, що вони зроблені із двох оригіналів, що відрізнялися елементами пейзажу та датуванням. Перша листівка відтворює основний варіант картини «У похід», яка була написана у 1901 році на замовлення командуючого військами Київського військового округу і наразі втрачена. Друга — варіант 1902 року, що належить Київському музею українського мистецтва. Не виявлено місцезнаходження авторської копії цієї картини, виконаної аквареллю. Багатоколірна репродукція цього варіанту була відтворена на листівці видавництва Гр. Гануляка у Львові, 1917 року.

В картині «У похід» подія — прощання козаків з рідними — відображена ніби у розвитку. На першому плані композиції козак, прощаючись з коханою дівчиною, ще стоїть; далі, біля великого гурту людей зображено вершника, з пози якого видно, що він лише на мить затримався біля своїх рідних і ось-ось вирушить у путь; вдалині дівчина проводжає козацький загін, що вже виїжджає з села. У такій композиційній побудові відчувається детальна розповідність, нерідко притаманна українським народним історичним пісням.

"У похід", 1901, олія

У 1904 році Пимоненко створив акварель під тією ж назвою. Але тут уже на перший план виходить лірика: йдучи у похід, козак прощається з нареченою. Акварель виконана спеціально для листівки та має самостійну художню цінність.

"У похід", 1904, акварель

"Українська ніч", 1905

"Київська квіткарка", 1908

"Ідилія", 1908

"Побачення", 1908

"Суперниці"/ "Біля криниці", 1909

Листівка «Проводи новобранців» — репродукція картини Пимоненка «Призив запасних». Картина була відгуком на події російсько-японської війни 1904-1905 років. У Київському музеї українського мистецтва зберігся ескіз до цієї роботи.

Пимоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо). Картинам Пимоненка властиві глибокий гуманізм, народність. Вони свідчать про прекрасне знання художником життя укра­їнського народу, вміння бачити і переда­вати красу і поезію його життя. 

У більшості творів Пимоненка дія відбувається на тлі краєвиду. В цій особливості виявилася характерна риса українського живопису кінця XIX — початку XX сторіччя — проникнення пейзажу в інші жанри. У більшості робіт майстра, як і в пейзажному живописі того періоду, виявлене лірико-поетичне, оптимістичне начало. Лише в деяких його картинах природа сповнена суму або має драматичне забарвлення.

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Окрім Лувру, творчістю Пимоненко зацікавилися і в Німеччині. У 1904 році один з мюнхенський музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х.

"Великий четвер", 1900

"Сінокіс", раніше 1912

В картині «Додому» художник  створив образ гіркого п’яниці, який ледве доплентався до свого подвір’я. Біля хати на п’яного чекає «привітна» дружина з дрючком. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотыкачъ», що випускається горілчаним фабрикантом Миколою Шустовим з "Шустов и сыновья". 

"Додому"

"Додому" - репродукція, яка тиражувалась на листівці

Микола Пимоненко невдовзі отримує неприємний лист з Москви від колег-художників з Товариства передвижників: "Ми вважали тебе чесною людиною і нашим товаришем, яким пишалися, обрали тебе членом нашого суспільства за популярність в художньому світі, став академіком, але, виявляється, тобі цього мало! Ти пустився на низькі, підлі речі, зганьбив всю нашу громаду, ти продав право на друкування своєї картини "до будинку" Шустову - горілчаному фабриканта, для етикетки до горілки. Приїжджай до Москви, полюбуйся, яку влаштували тобі рекламу: дев'ять осіб за кількістю букв "Спотыкачъ'" дефілюють по всіх вулицях Москви з твоєї картиною..." 

Треба зауважити, що Микола Шустов вже на той час був відомим російським підприємцем, власником найбільшої компанії з виробництва алкогольної продукції в царській Росії кінця XIX століття, а ще був відомий оригінальною і досить агресивною рекламною кампанією, яка дозволила йому швидко виділитися із загальної маси інших підприємців. 

Отримавши звинувачувальний лист, Микола Пимоненко негайно відправився з Києва в Москву. При зустрічі підприємець Шустов клявся: жодної картини "Додому" він в очі не бачив, про художника Пимоненка ніколи не чув, бо на виставки зроду не ходив. Йому просто сподобалася листівка: а таких у всіх книжкових крамницях повно. Ну а якщо з'явився сам автор, то він готовий заплатити скільки треба. Однак Пимоненко грошей не взяв, а подав на фабриканта скаргу в суд, який і виніс вердикт: Шустов повинен покрити витрати по справі, знищити етикетку і вилучити з продажу в магазинах все пляшки "Спотыкачъ".

Карбування на портсигарі з сюжетом з полотна «Додому»

Творчий спадок художника налічує декілька сотень завершених картин. Однак доля багатьох його творів невідома. Деякі картини були продані з виставок і потрапили в провінційні містечка Росії, деякі опинились в музеях іноземних країн. Більшість його творінь було втрачено в роки Великої Вітчизняної війни, зокрема і під час пограбувань Київського музею українського мистецтва.

Про втрачені картини Пимоненка розповідають репродукції його робіт на художніх листівках, надрукованих до революції та пізніше. Листівки з репродукціями картин Пимоненко випускались українськими, російськими та іноземними видавництвами. Наразі відомо біля 70 видів таких листівок. Лише третина відтворених оригіналів зберігається у музеях на пострадянському просторі та приватних колекціях. Аналізувати інші картини можна лише за їхніми репродукціями.

Листівки з репродукціями картин художника, що були надруковані ще за його життя, випускалися по мірі їх появи на виставках. Зникли з поля зору мистецтвознавців роботи Пимоненка, відтворені на листівках видавництва «Рассвет»: «Шалунья», «У колодца», «У ручья», «На сенокосе», «Лето» та ін. Оскільки це видавництво, купуючи картини, користувалося винятковим правом на їх репродукції, саме ці картини художника ніде, окрім листівок, не зустрічаються. Де знаходяться оригінали, встановити не вдалося. Тому цінність гарно підібраної та систематизованої колекції листівок, що відтворюють картини М.К. Пимоненко, безсумнівна. Така колекція не тільки допомагає глибше вивчити творчість художника, але й веде втраченими слідами.

У 2006 році був поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»— полотно «Продавщиця полотна» було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.

"Продавщиця полотна", 1901

Посилання на джерела: https://unc.ua/uk/pochitat/sl-di-vtrachenih-shedevr-v-mikola-pimonenko-57

http://culturalprogress.blogspot.com/2013/03/blog-post_1710.html

https://sverediuk.com.ua/ukrayinskiy-hudozhnik-mikola-pimonenko/

https://kulturologia.ru/blogs/160518/38941/

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Що означає слово «курва»?

Не купуй жетон, купуй картку, говорили вони

Не купуй жетон, купуй картку, говорили вони. Купуй зелену картку. Купуй синю картку. Не купуй зелену картку, ми її виведемо з обігу, говорили вони. Але через рік. Або два. Тому купуй зелену картку. Але краще синю. Або заведи нарешті банківську картку з пейпасом. 

Будь модним, говорили вони. Використовуй пейпас. Але тільки на тих двох турнікетах з терміналом. І не сьогодні, бо сьогодні пейпас не працює. Тому купуй картку. Синю картку. Зелену картку. Купуй QR-код, говорили вони. Купи жетон, врешті-решт, купи цей чортів жетон, уже до кінця місяця ніяких жетонів не буде, купи жетон, сука! 

Будь стильним, купи синю картку, говорили вони. Але не на цій станції. Ось список станцій, де можна купити синю картку. Поповнюй картку, говорили вони. Ні, через касу не можна поповнити. Встанови мобільний додаток і поповнюй через додаток. Не працює додаток? Ось список станцій, де можна поповнити синю картку. Але це не точно. 

Не будь ретроградом, говорили вони, не купуй ці жетони! Плати синьою карткою. Плати зеленою карткою. Плати пейпасом. Купуй квиток з QR-кодом через мобільний апп. Але сьогодні купуй жетон, бо більше нічого не працює. Сервери синьої картки не працюють. Зеленої теж. І пейпас не працює. Ми не винні, говорили вони. QR-код? Який-такий QR-код, у нас нема таких турнікетів. «Іди купуй жетон!» – кричали вони. Як усі нормальні люди. Он черга в касу з кількох сотень людей, ти шо, особінний? Один жетон в одні руки. 

Плати через термінал, говорили вони. Ми поставили термінали на кожній касі, говорили вони. Купуй жетон карточкою. Купуй жетон за готівку. Але тільки один жетон в одні руки. Але краще не купуй жетон, краще купи картку. Синю. Або зелену. Ні, оплатити картку карткою не можна. Пейпас не працює. Термінал не працює. Ми плануємо прибрати термінал з каси. Здачі з 200 грн нема.

Метро – швидкий та зручний вид транспорту, говорили вони. Але сьогодні заміновано 8 центральних станцій. Пересадки не працюють. Станції закриті на вихід. На вхід відкриті. Але поїзди слідують без зупинки. Ходіть пішки, говорили вони. Он яка чудова погода. Весна скоро.

джерело

Сміх і горе

Я з Півдня - українофобські ідеї та міцний селянський суржик тут звична справа. А хто із Заходу? Чи справді таке з дітьми робиться?