Дівчина з автоматом

Вітаю шановне панство з Днем Конституції України!

«І будуть люди» онлайн: серіал офіційно виклали у відкритий доступ

Цієї осені на телеканалі СТБ відбулась прем’єра 12-серійного фільму «І будуть люди» виробництва студії FILM.UA за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України. Події відбуваються на Полтавщині в буремні часи ХХ століття: перша світова війна, революція, прихід радянської влади. Історія драматичних змін, пристрасного кохання і цінності людського життя.

Робота над проєктом тривала цілих 5 років. Початок її прийшовся на 2015, коли FILM.UA Group підписала угоду щодо екранізації роману з удовою письменника Євдокією Дімаровою. Автор роману Анатолій Дімаров на власні очі побачив турбулентні події початку сторіччя. Мати з маленьким Анатолієм та його братом мусила покинути рідне село та змінити прізвище, рятуючись від розкуркулення. Вона і є однією з героїнь і книги, і фільму.

Режисер Аркадій Непиталюк після успіху кінофільмів «Кров’янка» і «Припутні» не збирався повертатися до роботи в телесеріалах, але закохався у проєкт. Щоправда, він погодився стати його режисером з другого разу. «Для мене серіал “І будуть люди” цінний перш за все тим, що ця історія покаже сучасним українцям, як їхні діди-прадіди зуміли вижити й залишитись людьми за нелюдських обставин. Це буде потрібним та корисним прикладом для сьогодення», – зазначив режисер.

Музику для серіалу написав молодий і надзвичайно талановитий композитор Роман Черенов. А дві головні пісні, які стали лейтмотивом, створив українсько-німецький фольк-джаз гурт LELEKA. Ці композиції – варіації української народної пісні «Зозуля». 

Випускниця та викладачка вінницького педуніверситету ініціювала створення найбільшого в Україні віртуального хору, в якому взяла участь понад сотня людей.

Як розповіла Veжі засновниця мистецького проєкту «Віртуальний хор в Україні», вінничанка Олена Слободиська, до хору долучилися 111 співаків та співачок з близько п’ятнадцяти областей України. Деякі виконавці під час запису пісні – “Не стій, вербо, над водою” – перебували в Польщі, Англії, Італії та Росії.

Олена каже, що одна з ідей хору – створити український продукт та об’єднати тих людей, які в реальності, швидше за все, ніколи б не стали членами одного колективу.

Зведення пісні відбувалося так – усі виконавці окремо записували свій спів вдома, відсилали відео Олені, а її друзі зводили звук та монтували відео для повноцінного продукту. Каже, що проєкт створювався на ентузіазмі, без фінансової підтримки.

Приходжу з роботи, а сестра із матір'ю вже постарались. Доброта :3

Я вб'ю всіх богів

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.5

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Тернопільська обл. Заліщицький район

Модель: Ярина Дронь. Засновниця реконструкторської майстерні українських традиційних прикрас «ВидимоНевидимо». Скрипалька, займається відновленням та популяризацією етнічної музики. 

Чорна вишивка на Поділлі ніколи не вважалася жалобною. Цей колір асоціювався з кольором землі, а отже з родючістю, достатком та добробутом. У цьому регіоні так вишивали навіть весільні сорочки. Частіше за все нитки для такої вишивки виготовляли з вовни чорних овець. 

Ґердан – традиційна дівоча прикраса з бісеру, що використовувалась як частина головного убору. У XIX столітті бісер був настільки дрібним, що для низання ґерданів доводилося використовувати кінський волос.

Рівненська обл. Сарненський район

Модель: Оксана Мітюхіна. Займається збереженням, дослідженням, відтворенням та популяризацією української вишивки. 

Постоли (личаки) – взуття, плетене з кори дерев: верби, липи, в'яза тощо. В Україні найкраще збереглася традиція носити таке взуття на Поліссі. Одягали їх на полотняні або вовняні онучі, які намотували майже до колін. Личаки зношувались вкрай швидко – за чотири дні літом, і до тижня зимою. За рік одна людина змінювала близько 50 пар. 

Окрім взуття із лика виготовляли ще й сумки – навіски. Вони були популярними на початку XX століття. Використовували їх для зберігання дрібних речей та грошей.

Івано-Франківська обл. Снятинський район

Додільна сорочка - майже до самої землі.

Окрийка, окрійка - вишитий пасок.

Уплітки - сплетені у вигляді кіс, червоні гарусні нитки або стрічки з червоних гарусних ниток, які впліталися в коси. Гуцулки прикрашають свої уплітки мідними бляшками або ґудзиками. Найчастіше уплітки обвивають навколо голови, утворюючи своєрідний вінець з кіс. 

Полтавська обл. Миргородський район

Модель: Олена Дідик. Археолог, етнограф, дослідник та реконструктор традиційного одягу українських селян. Учасник фольклорного гурту «Гуляйгород». 

 Гаман – торбинка, в якій зберігали гроші та дрібні речі. На Полтавщині жінки шили їх з яскравої тканини, прикрашали вишивкою та аплікацією. Кріпили такий аксесуар до поясу або ж пришивали до спідниці. 

 Юпка – верхній жіночий одяг, що побутував у центральній та лівобережній Україні в ХІХ – першій половині ХХ століття. Шили юпки зазвичай із купленої мануфактурної тканини: вибійки, черкасини, або ж китайки. У кінці ХІХ століття кількість вусів на спинці юпки була ознакою заможності: чим багатша жінка або дівчина – тим більше складок нараховувалось на її верхньому одязі. На Полтавщині разом з крамними зустрічались юпки, пошиті з домотканого сукна.

Волинська обл. Ратнівський район

Модель: Олена Видрич. Фольклорист, дослідник традицій українського Полісся. Займається відродженням давніх традицій гуртового співу. Керівник дитячого фольклорного гурту «ЯсноКрасно». 

Як застібку для коміра сорочки, окрім кольорової стрічки на Поліссі використовували «шпоньку» («спінку») - металеву прикрасу у вигляді двох кружечків, з’єднаних штифтиком. Менший, не оздоблений кружечок, просовували в петлі на комірі, більший, зазвичай декорований кольоровим скельцем, залишався ззовні. 

Унікальна техніка декорування одягу аплікацією збереглася лише в декількох селах Волинської області. Таким чином оздоблювали сорочки, фартухи, притулки та плати. На біле полотно нашивалися смужки червоного, чорного та голубого кольору, що імітували розташування тканих узорів.

Сумська обл. Охтирський район

Модель: Марія Пошивайло. Дослідник українського гончарського фольклору, майстер народного мистецтва з соломоплетіння, писанкарства й виготовлення традиційних дівочих головних уборів.  

Особливо модним у кінці ХІХ століття стає кубовий ситець – тканина мануфактурного виробництва, із нанесеним на неї квітчастим візерунком. В Україну його почали завозити з 1840-их років. Найчастіше використовували для пошиття керсеток, юпок, спідниць та очіпків. 

 У деяких регіонах України вважалося соромом виходити за межі подвір’я без запаски, особливо негоже було, щоб їх у такому побачив сторонній чоловік. Найбільше цінувалися виготовлені з привозної парчі, золоті та срібні запаски. Їх вдягали лише на свята. Парчеві запаски були дуже коштовними, тому деяким дівчатам доводилося позичати їх на весілля у своїх подруг.

Проект "Волинські портрети"

Проект "Волинські портрети" - серія фотографій у строях з колекції "Центру дослідження і відродження Волині"

Фотограф:

Anna Senik (псевдонім #Ładna_Kobieta)

Папки SPRAVA: В команді гонок RENAULT F1 з'явилась тека з тризубом

На фото інженер на піт-стопі перевіряє автомобіль, тримаючи в руках відомо усім українцями стандарту теку для держустанов.

З часом спільних тем для розмов стає все менше.

Людям треба когось любити. Ну хатя б себе.

Реєстрація автівки в США та огляд Хонди