Дівчина з автоматом

акт 2, початок http://ua.reactor.cc/post/4615313

16-40,25.11.20. Будинок страждань - це колишній склад недалеко від фортеці Південної Дороги. Будівля трималась на чесному слові і ремонті з використанням другосортних матеріалів. Більшість працівників - послідовники Ільматера і добровольці з багатьох районів міста. Вони годують і допомагають бездомним і хворим. За декілька годин Гриць перезаражав всю лікарню. За це йому пообіцяли трохи монет після 17-того числа. За які, за 250 монет, можна буде взяти трохи грибів, за 350 трохи рисидіуму... зараз у нього лишалось трохи ще на пару днів... його лякала біль що неминуче прийде після закінчення грибів... в нього був вже приготовлений запас екстракту чорного лотосу, та й висушеного лотоса було на півроку (це був лише дикоростучий вид з дуже малим вмістом магії) але він міг лише трошки приглушити Біль що прийде без грибів. Як ж він мріяв повернутись до тих країв де гриби росли поряд... Буря принесла ще більший дощ в Мулмастер, і системі зливових каналізацій міста нелегко було впоратися з такою величезною кількістю води.

 Крізь виття вітру і стукіт дощу по вікнах, було чути тільки звук швидко проточної води. Будівля здригається і лунає сильний гуркіт, ніби щось звалилося зовні. Через секунду лунає жахливий рев, супроводжуваний криками страху, болю і відчаю. Крики. Шум поточної води.Рев. Сміття. Грязь. Перехожі.

 Дощ і вітер б'ють по обличчю, як тільки хтось виходе на вулицю. Неподалік можна побачити частково завалену будівлю. З великого отвору на вулиці, поруч із свіжими руїнами доноситься звук проточної води. Великий монстр з короткими ногами, двома довгими щупальцями і великим ротом вилізло з ями. Звір гнівно заревів і почав атакувати перехожих. Більшість людей почали тікати від монстра, але не всі. Деякі не можуть, застрягли під уламками або лежать без свідомості, а один зачепився за край ями, інші або застигли в паніці, або відважно намагалися допомогти тим, хто в біді.

 Монстр скочив до Гриші й вкусив за ногу, заразивши новою болячкоюу...

 Отідж врятувався від утоплення і вибіг з каналізації на вулицю, приносячи значні руйнування. В паніці і гніві він атакував всіх, хто знаходиться поблизу. Григорій читав про цих істот: "Отідж - це гротескний монстр з лукоголовим тілом на трьох міцних ногах, очі і ніс якого розташовані на стеблі, що росте з верхньої частини роздутого тіла. Два пружних щупальця закінчуювалися загостреними листоподібними придатками, якими отідж загрібає їжу в роззявлену пащу. Отідж заривається під купами сміття і падали, залишаючи на поверхні тільки сенсорне стебло. Коли їстівна істота проходить повз - щупальце виривалось з під сміття і хапало здобич. Отіджі користуються всіма можливостями засідки, щоб можна було з'їсти здобич набагато більшу за них. Вони використовують обмежену форму телепатії для заманювання жертви до лігва, іноді видаючи себе за когось іншого. Отідж не любить світло. У пустках вони живуть в стоячих болотах, засмічених ставках і вологих лісових лощинах. Запах могильників, міських каналізаційних колекторів, сільських гнойових куп і скотних загонів привертає їх в цивілізовані області. Оскільки отіджей цікавить тільки їжа, в їх гніздах іноді скупчуються різні скарби від їх жертв упереміш з мотлохом. Розумні живуть під землею у співіснуванні з отіджамі, використовуючи їх як утилізаторів сміття. На такому багатому харчування отіджі жиріють в своїх лежбищах. Ця нерухома ненажерливість робить їх надійними охоронцями. До тих пір, поки він нагодований, отідж утримується від нападу на інших істот. Проте, потенційний господар отіджа може недооцінити потрібну кількість відходів, і м'яса, щоб утримати його від блукань у пошуках їжі. Чимало господарів було зжерти «тренованими» отіджамі після того, як їжа закінчувалася в його лежбищі. 

... відбиваючись від щупалець щитом, жрець прикликав духів стражників, ті у виглядів чорних котів наскочили на спину монстра.

 Поки  отідж був зайнятий примарами - жрець ще встиг Проклянути ворога, і себе декілька раз підліковувати поки гамселив ціпком істоту, і та втративши свідомість пала й затихла в ногах жреця...

 2.06.26. Вночі, після тривалого відпочинку Гриць зазубрив молитву Повсталий труп: ((Animate dead) Рівень: 3 Школа: Некромантія Час накладання: 1 хвилина Дистанція: 10 кр. Компоненти: В, С, М, крапля крові, шматочок плоті і щіпка кісткової пилу Тривалість: Миттєва Класи: Жрець, Воїн, Пройда, Чарівник. Це заклинання створює нежить прислужника. Виберіть купу кісток або труп гуманоїда Середнього або Маленького розміру в межах дистанції. Ваше заклинання наділяє ціль мерзенним подобою життя, роблячи з нього істота-нежить. Жертва стає скелетом, якщо ви вибирали кістки або зомбі, якщо ви вибрали труп.) "Гріша обрав труп отиджа." (У кожен свій хід ви можете бонусним дією подумки наказати суті, створеному цим заклинанням, якщо воно знаходиться в межах 60 фт. від вас (якщо ви контролюєте кілька істот, ви можете віддавати один і той же наказ будь-якій кількості з них одночасно). Ви вирішуєте, яку дію зробить це істота, і куди воно переміститься в наступному ходу, або ви можете віддати спільний наказ, наприклад, охороняти кімнату або коридор. Якщо ви не віддасте команду, істота буде всього лише захищатися від ворогів. Отримавши наказ, істота продовжує його виконувати, поки завдання не буде виконано. Істота знаходиться під вашим контролем 24 години, після чого перестає слухатися команд. Для підтримки контролю ще на 24 години ви повинні накласти це заклинання на нього ще раз до закінчення 24-годинного періоду. Таке використання заклинання тільки підтримує контроль над вже створеними істотами, кількість яких не може бути більше чотирьох, і не оживляє нових. На високих рівнях: Якщо ви накладаєте це заклинання, використовуючи осередок 4 рівня або вище, ви оживляє або продовжуєте контроль над двома додатковими істотами за кожен рівень осередки вище третього. Для кожного створюваного істоти потрібна окрема купа кісток або труп.) 

... Гріша їв отруєний, чорною капустою, суп з дюжиною гостей... собі, в тарілку він добавив протиотруту з гострого перцю і їв срібною ложечкою...   Вкрав кусок міднього артефакту. Одягнув зомбі отиджа в кольчужний обладунок, закріпив щит і ціпок, одягнув в кандали, вийняв череп, всі кістки і зробив скелета лучника. 

... Завітавши до таверни, попоїсти, Григорій зустрів Гарвея і Лану, перекусив вони повернулися до важливого питання - незвичної погоді. Точна причина такої погоди неясна, але зрозуміло, що епіцентр бурі зосереджений в монастирі Жовтої Троянди. Гарвей і Лана хотіли, щоб Гріша вирушили в монастир і зайнявся пошуками культистів, Гарвей готовий заплатити 1000 зм: половину авансом, а іншу половину після успішного завершення їх завдання. Звичайно Гриць узяв аванс... 

13.19

Довгий ритуал, крапля крові, шматочок плоті і щіпка кісткової пилу - ще одна дівчинка повернулась у цей світ як зомбі... поки завтра сонце не досягне зеніту - дуже приваблива неповнолітня загибла буде слухняно виконувати всі накази Григорія. Він наказав їй вдягнути рабські окови, прикуватися і тягнути воза з двома клітками(зомбі-отидж,скелет-лучник) і торбами із речами...

 Один з двох шляхів до монастиря Жовтої Троянди - це телепортація(інший, через гори і лід, можна йти лише пішки) через магічне коло в містечко Равенсбург, в Дамарі. Звідти йшла дорога до монастиря. Гарвей познайомив його з магом що провів ритуал телепортації(цим магом був я, Крон)

Равенсбург - невеликий фермерське містечко з 3500 жителями. Жителі були стурбовані погодою і її впливом на врожай, але знали про неї ще менше, ніж Гріша. Вони не радили йому подорожувати в такий час до монастиря Жовтої Троянди, оскільки це і так важка подорож, а із-за бурі дороги можуть стати особливо небезпечними. 

 Велика частина подорожі з Равенсбург в Судрав мала пройти через скелястий вічнозелений Земляний ліс, дерева якого надавали укриття від найгірших проявів погоди. Відомо, що якась давня магія утримує монстрів від цих лісових масивів. Навіть гуманоїдні хижаки намагалися обходити ці місця. Тому ліс вважається досить хорошим місцем для табору...

Ялинка невелика, але на душi спокiйно. Всiх зi святом). Вибачте, трохи посварився з налаштуваннями

«Гетьманщина»: як козаки Україну руйнували

«Гетьманщина» – це браузерна гра, в якій вам треба буде взяти на себе відповідальність за долю української козацької держави, Війська Запорозького, яка з’явилася на наших землях після великого козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького. Ваше завдання – якнайдовше зберігати державу, з усіх боків оточену ворогами. Шансу на перемогу нема, все питання у тому, як довго ви протримаєтесь.

Період української історії, що почався відразу ж після смерті першого очільника Гетьманщини у 1657 р., відомий у вітчизняній історіографії як Руїна. Руїна – це те, що українці власними руками зробили з собою та своєю країною. Звісно, не обійшлося і без втручання сусідів, які підбурювали українців розірвати свою державу на шматки. Майже все зовсім як зараз, тому «Гетьманщина» – дуже важлива для сучасної України гра, і ми пробачимо їй деякі недоліки, насамперед дуже просту графіку.

«Гетьманщина» охоплює період з червня 1657 р., за місяць до смерті Богдана Хмельницького, до січня 1660 р., час війни на три фронти та гетьманства вже Юрія Хмельницького. Після смерті Богдана вам треба вирішити, на кого з соратників гетьмана зробити ставку – на його молодшого сина Юрія, щоб, як планував сам Хмель, започаткувати нову династію, яку визнають інші монархи Європи; чи на більш досвідченого Івана Виговського, побратима гетьмана, очільника Генеральної військової канцелярії (відповідає сучасному посту прем’єр-міністра), який прагнув союзу з нещодавнім ворогом, Польщею.

Кого б ви не підтримали, вам доведеться зіткнутися з наслідками своїх дій і зрозуміти, як складно було українським державцям у ті часи. Навіть дії, які виглядають розумними зараз, через 350 років після Руїни, з великою імовірністю не привели би до перемоги, а лише б відстрочили кінець Гетьманщини. Надто сильні й підступні були вороги України, надто незгуртована була козацька старшина, яка тягнула державу у різні боки, надто не освічені були пересічні українці, які занадто легко піддавалися обіцянкам зрадників (сьогодні б сказали обіцянкам популістів).

«Гетьманщина» – це покрокова текстова стратегія / адвентюра, щось на зразок тих ігор, які існували на зорі комп’ютерної ери. Кожен ігровий місяць ви будете розмовляти з посланцями іноземних держав, брати участь у радах старшини, вирішувати, як вчинити в тому чи іншому випадку. Стратити зрадників, чи ні; виділити кошти на армію, на церков, чи на розбудову держави; підтримати мистецтво, чи спрямувати ці гроші на підкуп простого козацтва? Укласти союз зі Швецією, з Польщею, з Кримським ханством чи Московією? Й багато іншого.

Крім того, час від часу вам треба буде брати участь у битвах козацького війська, насамперед, на жаль, з українськими ж заколотниками, що виступають проти гетьманської влади, підбурені вашими ворогами, чи навіть під прапорами інших держав. На жаль, під час Руїни в певні часи в Україні було по два та навіть по три гетьмани – під польським, московським, османським чи шведським протекторатом. Ось до симуляції битв в нас є певні питання. По суті, це стара добра гра «Камінь-ножиці-папір», в яку додали деякі характеристики військ – оснащеність, мораль й таке інше. Але все одно боєві зіткнення виглядають у «Гетьманщині» занадто спрощено та хаотично.

Ще одна складова гри – текстовий квест / RPG за участю молодого запорожця Олексія, який з’являється у декількох важливих епізодах 1657 – 1660 рр., таким чином даючи нам змогу подивитися на історичні події очами простого вояка. Так, на відміну від більшості інших обставин гри, ці епізоди вигадані, але відбуваються під час та на тлі реальних подій.

За що ще треба похвалити «Гетьманщину», так це за непогані українські тексти та за невеликі історичні довідки про кожну з подій та кожну історичну особу, що брала в ній участь. «Гетьманщина» більшою мірою не гра, а інтерактивний підручник історії, з деякою варіативністю в межах реального історичного потоку. Після закінчення гри, як би й коли би вона не скінчилась, ви матимете змогу порівняти ті рішення, що приймали ви, з тим, як це було насправді.

Так, «Гетьманщина» поступається AAA та багатьом інді-іграм по графіці та по складності геймплею. Так, це більш інтерактивна книжка, ніж гра. Але важливість подій, що показані в ній, для розуміння наслідків роз’єднаності українців, дає нам право рекомендувати цю гру майже всім. Було б дуже добре, якби «Гетьманщину», як допоміжний інтерактивний посібник, додали б до курсу історії України у школі.

Мабуть, ви зможете зробити симуляцію України часів Гетьманщини у Europa Universalis IV, там навіть є вже козацьки юніти в рамках Europa Universalis IV: The Cossacks Collection. Але Europa Universalis IV – це гра, зібрана на загальних правилах, які не відображають усіх нюансів часів Руїни. В будь-якому разі, спробуйте ще й «Гетьманщину», вона дійсно дуже непогана.

«Гетьманщина» — цілком безкоштовна гра, але якщо у вас виникне бажання підтримати її розробника, це можна зробити з сайта гри.

ПС Джерела
https://itc.ua/articles/getmanshhina-yak-kozaki-ukra%d1%97nu-rujnuvali/
https://historygame.net/

7 травня 1840 року народився Петро Ілліч Чайковський (1840-1893) - всесвітньо відомий композитор, диригент і педагог з українського роду Чайок.
Українське коріння композитора досліджує історик Ганна Черкаська:
Здавна в Україні був відомий козацький рід Чайок (Чайковських), його родичами були Гребінки, Гоголі.
Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, шляхтич родом з-під Кременчука, козацький сотник Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран.
Син Федора, народжений на Полтавщині Петро Чайка (дід композитора), спудеєм Києво-Могилянської академії взяв прізвище Чайковський – так на Запоріжжі називали командирів козацьких чайок. До роду Чайковських належав і поет Євген Гребінка, автор романсу «Очі чорнії».
Петро Федорович полковим лікарем пройшов російсько-турецьку війну, отримав посаду городничого у В’ятській губернії Росії, де й пустив корені. Ілля Петрович Чайковський, батько композитора, вийшов у відставку з посади гірничого начальника Камсько-Воткінського заводу в чині генерал-майора. Мати композитора Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, онучка французького скульптора Мішеля-Віктора Асье. Батько матері був епілептиком, що передалося онукові.
Петро Ілліч Чайковський народився 7 травня 1840 р. З 10 років він навчався в училищі правознавства. Упродовж років дружив із князем Олексієм Голіциним. У 1864 р. студентом консерваторії Петро Чайковський вперше на запрошення Голіцина приїхав на канікули на Сумщину, в Тростянець, там він написав свій перший симфонічний твір - увертюру до драми О. Островського «Гроза».
У Тростянці Чайковський познайомився і заприятелював з нащадком засновника міста Суми, козацького полковника Герасима Кондратьєва, Миколою Кондратьєвим. З того часу козацький нащадок відкрив для себе Україну. Петро Ілліч щороку по кілька місяців жив на Слобожанщині або на Поділлі, де написав понад 30 творів, із домінуванням української тематики.
Багато творів написав Чайковський у селі Низи поблизу Сум у садибі Миколи Кондратьєва. У співдружності з поетами Іваном Суриковим і Левом Меєм композитор написав твори на переклади з віршів Тараса Шевченка «На вгороді коло броду» — дует «В огороде возле брода» та «Садок вишневий коло хати» — романс «Вечір». Цікаво, що до цих творів Шевченка писав музику й Микола Лисенко. «Исконно русский» шедевр «Я ли в поле да не травушкой была» Чайковському навіяла українська пісня «Чи я в лузі не калина була».
У Кам’янці на Черкащині, у маєтку, управителем якого був чоловік сестри Чайковського Лев Давидов, Петро Ілліч «знайшов відчуття миру в душі, яке даремно шукав у Москві та Петербурзі». Понад 28 років життя Чайковського пов’язані з містом над Тясмином. Аби Петро Ілліч міг почуватися вільно, йому відвели окрему будівлю з трьома кімнатами. Враження від українського літа 1874 року в Кам’янці лягли в основу Першого концерту для фортепіано з оркестром, головна тема якого пісня Марусі Чурай «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», а у фіналі композитор використав мелодію веснянки «Вийди, вийди, Іванку». Критик Герман Ларош відзначив цінність концерту, красу українських мелодій, вплетених у канву твору.
Особливе місце в подорожах Чайковського в Україну посідало Поділля, куди композитора привела тривала дружба з Надією фон Мекк. Про Поділля, Петро Ілліч писав: «Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті світлими спогадами про найпоетичніші дні мого життя». До наших днів тут добре зберігся палац сімейства фон Мекк, де створено Музей композитора.
Тут Чайковський створив низку знаменитих творів: перша оркестрова сюїта, п’єси для скрипки, 7 романсів, серед яких «То було ранньої весною», «Серед шумного балу», серенада Дон Жуана.
В останній рік свого життя Чайковський диригував своїми симфоніями у великих містах України: Києві, Харкові, Одесі. Один із концертів майстер дав на підтримку Одеського симфонічного оркестру. В Україні Чайковського любили завжди. У часи жорстокого наступу імперії на українську мову Чайковський домагався постановки «Тараса Бульби» М.Лисенка українською мовою. У 1890 р. Чайковський відвідав Миколу Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба». Був одним із учасників заснування на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства Київської консерваторії.
За деякими пвердженнями, складна психологічна атмосфера навколо сексуальності композитора підштовхнула його до отрути. 6 листопада 1893 р. – у кращий світ пішов 53-річний композитор Петро Чайковський. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
Двоє композиторів - Чайковський та Лисенко - козацькі нащадки, обоє з матерями спілкувалися французькою, освіту отримали на чужині, але провідною тематикою творів була Україна, навіть померли в один день 6 листопада.
У 1926 р. в рамках політики українізації з‘явилася державна опера і було здійснено постановку «Євгенія Онєгіна» українською, спеціально для участі у цих виставах учив українську мову геніальний російський тенор, 56-літній Леонід Собінов. Він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського.
Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм «Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні», і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: «О, де! О, де розвіялися снами весни моєї красні дні?».
У неукраїнській Україні не лунають опери Петра Ілліча Чайковського державною мовою.
Цікаві та маловідомі факти про видатних українців зібрані у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.

Я багато думав і все зрозумів. Путлєр не може придумати нащо він вдерся в Україну тому що розуміє: як тільки він це придумає, українці цю придумку обісруть і зроблять все навпаки.

Тому він визначив свою ціль як функцію. "Що б не сталося, я так і хтів."

Але хтиве їбанько не врахувало, що ми теж не пальцем роблені і вміємо в математику. Тому запросто можемо взяти від цієї функції похідну. І тоді в нас виходить, що путло затіяло війну щоб московію остаточно перетворити на безлюдне багно, всю Європу силоміць затягнути в НАТО, а з української армії зробити для НАТО еталон.

MoreThanUs

У Києві на станції метро «Осокорки» презентували арт-проект «MoreThanUs». Це унікальна цілісна картина, що складається із 8 муралів на стінах станції метро. Усі зображення присвячені національній єдності України, зазначають куратори проекту. Проект створювався протягом чотирьох місяців. Їх створили художники з України та інших семи країн.

Створення муралів відбувалося вночі, тривало декілька місяців, митці працювали по 4-5 годин. Для робіт використовувалися фасадні та балонні фарби.

Художник із Іспанії Kraser в своїй роботі «Mother Land» використав образи тварин з Червоної книги України. У зображення тварин інтегроване зображення Львівської ратуші та Донецького аеропорту. Між двома тваринами – світлофор у вигляді герба України, який показує напрямок територій країни.

Малюнок бельгійського художника Metthew Down, який в своїй роботі взяв за основу фото Авдіївки (місто в Донецькій області), що зазнала руйнувань внаслідок бойових дій. Поверх фото художник зобразив дитячий малюнок, який символізує звичайні дитячі мрії.



Портрет Богдана Ступки, робота художника Jasm One. Актор зображений на тлі Карпатських гір та донецьких териконів. Напис «United» символізує, що «культура об'єднує всіх нас», наголошують куратори проекту.



Художник Spear із Бельгії створив роботу «Знання – це скарб», на якій зобразив вчителя школи Гадяча (місто в Полтавській області), героя АТО Володимира Доноса. У 2014 році Володимир потрапив під обстріл противника поблизу Іловайська, отримав важке поранення ноги і пролежав 5 днів у лісі. Вижити йому допомогли знання, які він отримав протягом життя. Доноса знайшли місцеві жителі й відвезли до донецької лікарні, де йому ампутували ногу. Потім його утримували в полоні, з якого звільнили 14 вересня. Зараз Володимир Донос знову працює вчителем у своєму рідному місті, викладає фізкультуру та патріотичне виховання.



Український митець Олександр Брітцев зобразив молоду дівчину, яка плете килим. Силует у центрі килима має контури України.



Художник BKFoxx зі США створив у своїй роботі «Unfinished» образ дівчини, яка нібито збирає себе по шматочках. За задумом художника, цей образ уособлює шлях України до самоідентичності.



Мурал бразильського художника Apollo Tores присвячений музиці, яка об'єднує різні сторони конфлікту, як це було під час Майдану.



Художник Mata Ruda з Коста Ріки створив образ молодої кримськотатарської жінки в традиційному одязі, яка, за задумом, символізує минуле, депортацію, окупацію та діаспору.

Джерело

Здоровенькі були, шановні підари і підересси. Вчора одним реакторчанином ледве не стало менше, бо мій холодильник, як німецькі нацисти, без оголошення війни влаштував запальну вечірку о четвертій ранку, до якої долучилася мікрохвильовка, яка стояла на ньому. Оскільки обоє були переважно з пластику, то вся квартира заповнилася чадним газом, який є найнебезпечним, якщо застане уві сні. За моє виживання треба подякувати моїй звичці закривати двері до спальні. А також дурнуватій звичці мого оргінізму, який доволі часто вважає, що прокидатися о 3 або 4 ранку, коли треба прокидатися о 7 на роботу це чудова ідея. Зазвичай я сварю його за це, але не цього разу.
Ну, мене уже виписали і тепер маю чудову нагоду порозгрібати усе те лайно на квартирі. Який же там пиздець.

Женя і Катя – "Літаки" (Одна з найкращих пісень 2017 року)

Сингл «Літаки» став першим студійним доробком вінницького гурту Женя і Катя з часу виходу їхнього міні-альбому «Втомлене Місто», який побачив світ наприкінці травня 2016 року.

Львів'янин Микола Сирота написав пост на Facebook про знайдений на полицях книгарні "Є" посібника з англійської з українофобськими висловами, після чого книгарня перепросила й вилучила видання з продажу. А що там такого цікавого Микола вичитав? Хм...

На його пост відгукнулося понад 3 тисячі користувачів, адміністрація "Книгарні Є" швидко відреагувала на нього, перепросивши та прибравши посібники Варшавської з полиць магазину.

З інцидентом у книгарні пообіцяли звернутися до СБУ.

Рагулі - це ті, хто таку хуйню пишуть і видають.

"А Московські дари суть всі в рогожах, то і народ живучи з ними, доведений буде до вбогості"

Ця картина Тараса Шевченка називається "дари в Чигирині 1649 року" і її б ви ніколи не зустріли в радянських підручниках. Чому жа ядерна держава побоювалася невеличкої, трохи меншої за четвертий формат, гравюри? Справа в тім, що в ній зашифроване пророцтво, яке збулося.

 Після підписання Зборівського миру, який утвердив незалежність України, Хмельницький наказав присилати у Чигирин депутатів на Сейм, як колись присилали до Варшави. Туди ж прибули і посли трьох держав - Польщі, Туреччини і Московії, кожен намагався схилити Україну до своєї протекції, і кожен привіз свої дари, для гетьмана, для старшини і для війська. 

Гетьману дарували, наприклад, булаву, всипану діамантами, старшині - дорогі тканини, ну а для війська, наприклад, турецький султан привіз "40 мішків срібних левів".

 Була одна деталь, що потім виявилась важливою. Польські дари були загорнуті в килими, турецькі - в паперові мішки і обмотані шовком, а московські - в мішки з рогожі. 

Почалося обговорення. Гетьман наголосив, що протекція народу необхідна з огляду на відкритість нашої землі і погану її придатність до укріплення. Обрати протекцію гетьман запропонував зборам. Польська протекція була відкинута одразу, бо ще свіжою в пам'яті були звірства поляків, що, власне і спричинили нещодавню війну. (Тому силует польського посла на картині розмитий і віддалений.) 

Турецька протекція не сильно подобалась з огляду на мусульманську віру, дуже схилялось товариство до московської протекції, однак рішуче проти виступила "фракція" молодих козаків на чолі з Іваном Богуном. 

Не втримаюсь від того, щоб не привести їхню аргументацію повністю: «в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може;і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати. Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».

Прийшла черга висловити свою думку і духовенству думку якого висловив улюблений в народі проповідник Федір Гурський, який тут таки розкрив і зачитав Євагелію в тому місці де три царі принесли дари новонародженому спасителю, і кожен з дарів мав своє значення. Після того проповідник перевів увагу депутатів у кімнату, яка, власне, і зображена на картині і попросив подивитись, у що ж "вдягнені" дари кожного з царів.

 Мовляв польскі дари загорнуті у килими, тож з'єднавшись з поляками народ матиме килими, а з'єднавшись із турками вдягатиметься у шовки. "А Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі."

Вражені талановитою промовою і наглядною презентацією, козаки зовсім розгубилися і рішення про вибір протекції так і не було ухвалено.Сергій Гудим

Взято отсюда:

http://mysliwiec.livejournal.com/2535473.html