Дівчина сама

WTF?

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.5

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Тернопільська обл. Заліщицький район

Модель: Ярина Дронь. Засновниця реконструкторської майстерні українських традиційних прикрас «ВидимоНевидимо». Скрипалька, займається відновленням та популяризацією етнічної музики. 

Чорна вишивка на Поділлі ніколи не вважалася жалобною. Цей колір асоціювався з кольором землі, а отже з родючістю, достатком та добробутом. У цьому регіоні так вишивали навіть весільні сорочки. Частіше за все нитки для такої вишивки виготовляли з вовни чорних овець. 

Ґердан – традиційна дівоча прикраса з бісеру, що використовувалась як частина головного убору. У XIX столітті бісер був настільки дрібним, що для низання ґерданів доводилося використовувати кінський волос.

Рівненська обл. Сарненський район

Модель: Оксана Мітюхіна. Займається збереженням, дослідженням, відтворенням та популяризацією української вишивки. 

Постоли (личаки) – взуття, плетене з кори дерев: верби, липи, в'яза тощо. В Україні найкраще збереглася традиція носити таке взуття на Поліссі. Одягали їх на полотняні або вовняні онучі, які намотували майже до колін. Личаки зношувались вкрай швидко – за чотири дні літом, і до тижня зимою. За рік одна людина змінювала близько 50 пар. 

Окрім взуття із лика виготовляли ще й сумки – навіски. Вони були популярними на початку XX століття. Використовували їх для зберігання дрібних речей та грошей.

Івано-Франківська обл. Снятинський район

Додільна сорочка - майже до самої землі.

Окрийка, окрійка - вишитий пасок.

Уплітки - сплетені у вигляді кіс, червоні гарусні нитки або стрічки з червоних гарусних ниток, які впліталися в коси. Гуцулки прикрашають свої уплітки мідними бляшками або ґудзиками. Найчастіше уплітки обвивають навколо голови, утворюючи своєрідний вінець з кіс. 

Полтавська обл. Миргородський район

Модель: Олена Дідик. Археолог, етнограф, дослідник та реконструктор традиційного одягу українських селян. Учасник фольклорного гурту «Гуляйгород». 

 Гаман – торбинка, в якій зберігали гроші та дрібні речі. На Полтавщині жінки шили їх з яскравої тканини, прикрашали вишивкою та аплікацією. Кріпили такий аксесуар до поясу або ж пришивали до спідниці. 

 Юпка – верхній жіночий одяг, що побутував у центральній та лівобережній Україні в ХІХ – першій половині ХХ століття. Шили юпки зазвичай із купленої мануфактурної тканини: вибійки, черкасини, або ж китайки. У кінці ХІХ століття кількість вусів на спинці юпки була ознакою заможності: чим багатша жінка або дівчина – тим більше складок нараховувалось на її верхньому одязі. На Полтавщині разом з крамними зустрічались юпки, пошиті з домотканого сукна.

Волинська обл. Ратнівський район

Модель: Олена Видрич. Фольклорист, дослідник традицій українського Полісся. Займається відродженням давніх традицій гуртового співу. Керівник дитячого фольклорного гурту «ЯсноКрасно». 

Як застібку для коміра сорочки, окрім кольорової стрічки на Поліссі використовували «шпоньку» («спінку») - металеву прикрасу у вигляді двох кружечків, з’єднаних штифтиком. Менший, не оздоблений кружечок, просовували в петлі на комірі, більший, зазвичай декорований кольоровим скельцем, залишався ззовні. 

Унікальна техніка декорування одягу аплікацією збереглася лише в декількох селах Волинської області. Таким чином оздоблювали сорочки, фартухи, притулки та плати. На біле полотно нашивалися смужки червоного, чорного та голубого кольору, що імітували розташування тканих узорів.

Сумська обл. Охтирський район

Модель: Марія Пошивайло. Дослідник українського гончарського фольклору, майстер народного мистецтва з соломоплетіння, писанкарства й виготовлення традиційних дівочих головних уборів.  

Особливо модним у кінці ХІХ століття стає кубовий ситець – тканина мануфактурного виробництва, із нанесеним на неї квітчастим візерунком. В Україну його почали завозити з 1840-их років. Найчастіше використовували для пошиття керсеток, юпок, спідниць та очіпків. 

 У деяких регіонах України вважалося соромом виходити за межі подвір’я без запаски, особливо негоже було, щоб їх у такому побачив сторонній чоловік. Найбільше цінувалися виготовлені з привозної парчі, золоті та срібні запаски. Їх вдягали лише на свята. Парчеві запаски були дуже коштовними, тому деяким дівчатам доводилося позичати їх на весілля у своїх подруг.

Казаки и мифы. 

Миф 1

Чубатые гипнотизеры.

У нас говорят "Запорожский казак мажет обмануть самого черта". В главной борьбе своей жизни - против "нехристей", разоривших города и села, - они использовали не только боевое оружие, но и тайные знания. Тех, которые ими владели, называли "характерниками".

Характерник - это казак, обладающий паранормальными способностями: телепатией, ясновидением, гипнотическим воздействием. Существует немало легенд о том, что эти люди обладали к тому же способностями к путешествиям по потустороннему миру. Часто характерники были атаманами. Возможно, боевые успехи и сила украинского казачества связаны именно с тем, что зачастую командовали ими практически непобедимые воины. Казаков-магов называли также "гапдовниками" (от украинского "галдовать" - "колдовать") и "заморочниками", потому что они умели напускать на людей "морок" (туман и сон, галлюцинации). 

По преданию, казаков-характерников готовили с младенческого возраста. По-видимому, опытные воины-маги могли с пеленок различать юное дарование. Мальчик на долгие годы становился "декурой" (служкой) такого мага, передававшего ему знания, которые, в свою очередь, сам когда-то получил от учителя.

По легендам, они могли разгонять облака и вызывать грозу, выходить сухими из воды и мокрыми из пламени, в мгновение ока переноситься из одного края степи в другой. А еще им по силам было заговаривать раны и даже ставить на ноги мертвецов. И уж, само собой, они умели "отводить глаза". Считалось также, что характерники способны обращаться в волков. В дохристианские времена бога-громовержца Перуна представляли в сопровождении двух волков, или хортов, как их называли. Именно о превращении в хорта говорится в легендах про атамана Сирко, одного из самых известных воинов-магов. Недаром слово "cipra" (укр.) - один из эпитетов волка.

В рассказах о запорожцах часто упоминаются случаи, когда казацкий отряд, встретившись с превосходящими силами противника, почти мгновенно "прятался" на абсолютно голом месте. Для этого казаки быстро втыкали колья вокруг своего отряда, чтобы получилась изгородь. Что происходило дальше, знал только атаман, а эффект наблюдали те, кто только что видел перед собой отряд казаков, и вдруг оказываюсь, что перед ними никого нет. Характерники внушали врагам, что перед ними обыкновенная роща. И "замороченные" враги просто проезжали мимо. Но иногда им везло гораздо меньше: с помощью магических заклинаний казаки могли заставить врагов перерезать друг другу глотки! Правда, способны на это были лишь единицы, и сами казаки порой опасались их не меньше, чем врагов.
Прицельную стрельбу запорожцев отмечали многие иностранцы. Так, один из них уверял, что лично видел, как воины гасят выстрелами свечки, снимая с них нагар, "будто щипцами". Породила легенды и искусность запорожцев в морских походах. Многие свидетели отмечали оригинальность подводных маневров казаков. С маленькой камышинкой сечевики могли пребывать под водой очень длительное время. Используемые для маскировки бочки и даже лодки породили слухи о том, что именно казаки изобрели подводную лодку.

Характерники были наставниками не только своих служек, но и всех проявивших способности казаков, если тем удавалось пройти испытания. Проводились они в "столице" запорожского казачества - на острове Хортица, в ущелье Сечевые ворота. Кандидатам приходилось несладко. Например, требовалось переплыть в челноке все многочисленные преграды возле Хортицы. Или же пройти с завязанными глазами по жерди, укрепленной между вершинами двух скал. Оступившийся (внизу его ловили казаки) мог снова попытать счастья через год.

Искусство ведения боя, которому обучали новичков, ныне именуют казачьим спасом, или боевым гопаком. Основой этой науки были заговоры, молитвы и секретные приемы. Перед каждым боем казаки произносили очень краткую молитву: "Крепи!" У каждого воина-мага на себе всегда были бумажки с индивидуально подобранными под характер и даже внешность заговорами.

Самым страшным своим врагом характерники считали отнюдь не татар и не турок, а женщин. Поговорка "потерял голову от любви" для запорожцев, случалось, имела буквальный смысл. Считалось, что женщина забирает у воина его силу. Тот, сраженный чувством к женщине, якобы терял бдительность и магическую энергию, которая так необходима в бою. Поэтому, вступая в ряды сечевиков, запорожцы символически венчались с "единственной невестой и женой казака" - свободой. Посмевший провести на Сечь женщину рисковал потерять голову в прямом смысле этого слова. Впрочем, это не мешало казакам иметь подруг и семьи в приднепровских селах. 

Не судите строго , статья не моя. Фото найдены на просторах интернета.
Всем Бобров и любите свою родину.

Патріотична рибка

Одновременно о великом и о грустном.

История о героическом поступке Украинца в Неаполе, который пожертвовал собственной жизнью ради спасения других людей. 

По улицам итальянского города Неаполя в минувшую субботу, 5 сентября, прошел многолюдный марш памяти в честь 38-летнего гражданина Украины Анатолия Короля, который пожертвовал собственной жизнью ради спасения людей от грабителей в местном супермаркете.

Отмечается, что трагический инцидент произошел 29 августа в городке Кастелло ди Черна вблизи Неаполя. Местный магазин подвергся нападению грабителей. Именно в этот момент в торговом зале находился со своей дочерью Король.

"Друзья, мы хотим рассказать вам трагическую историю об украинце. Она поразила не только нас, но и жителей города Кастелло ди Чистерна в Италии. В эту субботу в Кастелло ди Чистерна, что неподалеку от Неаполя, произошел трагический инцидент. На местный супермаркет напали грабители. Именно в этот момент в магазине находился украинец Анатолий Король с дочерью. Свидетелями попытки ограбления были несколько человек, но только наш соотечественник попытался остановить злоумышленников"

"Преступники были безжалостны. Анатолий получил два смертельных выстрела, пытаясь защитить людей, которые находились в магазине. У него осталось двое несовершеннолетних детей: пятилетняя Анастасия и Лиза, которой еще не исполнилось двух лет", - отметили в пресс-службе МИД.

Мужество украинца поразило итальянцев. История о героическом поступке погибшего Короля распространилась по городу с поразительной скоростью, а СМИ сообщили о ней всей Италии.

Местный выпуск одной из самых влиятельных газет Италии La Repubblica вышел с материалом о трагедии под красноречивым заголовком "Герой Анатолий, оплакивая гражданина".

Мэрия Кастелло ди Чистерна и местное отделение карабинеров намерены представить Анатолия Короля к награде посмертно. Кроме того, они оказывают моральную и материальную поддержку семье погибшего.

"Генеральное консульство Украины в Неаполе также предоставляет необходимое содействие. Мы присоединяемся к соболезнованиям семье Анатолия. Светлая память герою!", - говорится в заявлении МИД Украины.

Отметим, что убийцы Анатолия Короля были задержаны, сообщает Il Messagero. Ранее судимый за групповое изнасилование 20-летний Джанлука Лануале и его сводный 32-летний брат Марко ди Лоренцо были опознаны на видео, записанном с камеры видеонаблюдения. Братья скрывались у знакомых, однако были найдены и задержаны правоохранителями.

Герої не вмирають!

Виза выданная для поездки в Украину в августе 1918 консульством в Петрограде