Женщина прыгает в воду

Я снова дома!

На фото: пляж "Парк Победы" в 10 утра сегодня.  

Адольф Абрамович Айга-н-га 

Магія Хаоса 5.0 книга 5:

Гріша-жрець на прізвисько Жеребець 

 Гуманоїд середнього типу (людина,дамаранец), хаотично-злий. Класс обладунку-18(кольчуга, щит). Життів 33 (6к8 + 6). Швидкість - 30 кроків за шість секунд.Сила 14 (спортсмен), швидкість 12(спритний), здоров'я 12(терплячий), розум 11(розумний), мудрість 14(мудрець), харизма 16(красунчик). Мае Захист; Роз +4, Хар +5. Навички: Проповідувати +5, Релігія +2.  Почуття пассивного сприйняття 12.  Мова; загальна, підземна. Небезпека 2 (450 досвіду).   Гріша – заклинатель 6-го рівня. Його зібності до заклинань йдуть від Мудрості (Складність вдачі від заклинань 12, +4 до влучання заклинань). В нього заготовані такі молитви:Закляття (необмежено): приціл,указать [guidance], світло,свет [light], священне пламя, священное пламя [sacred flame], створення чудес, чудотворство [thaumaturgy]1 рівен магії (4 осередка): лікування ран, лечение ран [cure wounds], божественне благословіння, божественное благоволение [divine favour], нанесення ран, нанесение ран [inflict wounds], захист від добра, защита от добра [protection from good], щит із віри, щит веры [shield offaith]2 рівен (3 осередка): вічний вогонь, вечный огонь [continual flame], втримати особистість,удержание личности [hold person], магічна зброя, магическое оружие [magic weapon], зброя духу, духовное оружие [spiritual weapon]3 рівен (3 осередка): прокляття, проклятие [bestow curse], розсіяння магії, рассеивание магии [dispel magic], стражі духу, духовные стражи [spirit guardians] Мульти-атака. Гріша робить дві атаки своїм ціпком +1.Ціпок +1. Рукопашна атака зброею: +5 до атаки, досягаемість півтора метри, одна ціль. Влучення: дробящий урон 7 (1к8 + 3). 

  Стічна чума це загальна назва широкої категорії хвороб процвітаючих в каналізаціях, смітниках і застійних болотах які переносяться істотами що живуть в цих місцях такими як щури, люди і отіджі.Якщо гуманоїда вкусить істота, що переносить цю хворобу, або якщо він вступить в контакт з брудом або відходами, що містять цю хворобу, істота має досягти успіху в рівні здоровья( з шансом на 11 до 20 на хороший результат), інакше воно стане зараженим. Через 1-4 дня симптоми стічної чуми проявляються на хворій істоті. Симптоми включають втому і судоми. Хвора істота отримує одну ступінь виснаження і відновлює тільки половину звичайного числа хітів після сну, і не відновлює хіти в кінці тривалого відпочинку. В кінці кожного тривалого відпочинку заражена істота має зробити іспит здоровью зі складністью 11 із 20. При провалі воно отримує одну ступінь виснаження. При успіху виснаження істоти зменшується на одну ступінь. Якщо успішна діагностика показуе що ступінь виснаження хворої істоти нижче 1, істота зцілюється від цієї хвороби. Послідовники Святого Солларс, Двічі Мученика, вибрали своїм будинком монастир Жовтої Троянди. Він знаменитий всьому континенту зборами творів Ільмаретіанского мистецтва, історіями про землі Кривавого Каменя і сховищем архівів, родоводів. Монастир завжди був бастіоном цивілізованої культури в цьому небезпечному регіоні Фаеруна і не піддавався загрозі багато століть.Висота гір Кам'яного Шпиля і льодовик Білого Хробака ізолювали монастир від мирської суєти.Він став би ідеальним місцем для створення елементальних вузлів повітря - джерел неймовірної руйнівної сили для тих, хто знає, як її приборкати. Як тільки культ виючого Вітру дізнавсяпро існування монастиря, то вирішив отримати над ним контроль і створити всередині елементальнийвузол. Після створення вузла елементальні культи зазвичай створюють елементальних маяк, за якимвони наглядають і захищають. Елементальний маяк не існує в цьому світі, і тому, щоб перенести його з власного плану і змусити парити в повітрі, потрібно створити величезну бурю і керувати нею. Цей ритуал вимагає багато елементів повітря і зруйнує весь монастир, якщо допустити хоч одну помилку. Культисти готові піти на такий ризик, однак знають що буря приверне увагу ріноманітних сил. Тому для успіху їм потрібні час і тайна. Ченці Ільматера завадять здійснити задумане, якщо дізнаютьсяпро ритуал. Напад в лоб занадто ризиковано, не кажучи про увагу, яку воно приверне.Культистам довелося діяти інакше... Вітер може бути тихим і непомітним. під керівництвом людини, відомого як Бладвінд, культисти проникли в монастир, як невідома отрута. Культу навіть не потрібен був повний контроль:його впливу виявилося досить, щоб наставляти на хибний шлях чесних ченців... Монастир - величезний масивний лабіринт, в основному без людей. Проникнути в монастир нелегко: треба багато терпіння і мати магічні навички. Молоді послушники, відвідувачі монастиря і ледь помітна магія, в кінцевому рахунку, зробили свою роботу. Як тільки це сталося, Бладвінд почав підготовку до ритуалу і працював над створенням маяка,керуючого вузлом. Але вітер рідко залишається слабким і непомітним на довгий час, і ця історія - не виняток. Один з ченців, писар по імені Лана, дізналася надто багато. Культисти напали на Лану і покинули помирати, однак вона вижила і вислизнула в Мулмастер. З тих пір з'явилася величезна буря, і, укупі зі зникненням одного з ченців, вона привертає увагу впливових особистостей...8,26, потрібно проплатити десятину и другі борги, дуже не хотілось виходити монахам з комфортної келії, на сьогодні Григорію видали 200 монет, потрібно було проплатити 140 до 1 числа и лишалось ще кредит на 90 (щоб зарядити магічної сфери)... і потрібно купити капусти. 

 В Григорія було лише ще трошки грибового зілля. Ось уже кожного дня, двадцять вісім років, він постійно вживав курильну суміш з магічних грибів. Якщо він довго не вживав магії грибів, то становився повільним, злим, грубим і жорстоким... Досить часто він вживав рисидіум(магічний порошок), що трохи допомагало ... але рисидіум було тут дуже важко знайти... місцевий аналог був надзвичайно дорогий й дуже поганої якості... 

  Клірик заніс гроші в храм і отримав там цілий рюкзак делікатесів... земляні горіхи, лущене соняшне зерно, з рослининною оліею і з дуже гострим соусом(томати, солодкий перець, перець-чілі) - пісна страва що була основним компонентом сухого пайку на 10 днів. До пайку входили кубики з рибним і мясним бульоном, сухарі і солодкі галети, мед з лісними горіхами, чай і шоколад... Гриць поїв майже одразу весь шоколад... на 50 монет жрець купив 2 головки капусти, свіжу булку хліба, мішечок цукру, пару кілограм гороху, свічок, папір і дві пляшки монастирського вина. Свята вода коштувала дуже дорого, вже не кажучи про магічні елексири і освячену зброю. Біля одного дому, з подвір'я Гріша вкрав дорогий і теплий шалик. Зима близько... 

 Гріша завітав до "Сірої Устриці" - рибного ресторану в гавані. Більшу частину припасів він продав тут. Цей заклад був відомий великими порціями їжі пристойної якості за розумною ціною, і тому він користувався популярністю у солдатів, торговців і ремісників. Купці і капітани часто використовували ресторан для ділових зустрічей. «Сіра устриця» являла собою великим кам'яним будинком поруч з гаванню. Її помітний дерев'яний знак у вигляді устриці заклично розгойдувався на сильному вітрі. Усередині ресторану було тепло і сухо, вогонь печі зігрівав велику загальну кімнату. В обідню пору тут було сильно завантажено... Коли Гриць попитав про роботу, поговорив з капітанами суден і місцевим персоналом - миттєво направили і відвели його для зустрічі з лордом Гарвілом, в персональну кабінку. Гарвей - чорнявий величний чоловік в дорогому одязі, з ним в кабінці ще був Дорнан Бєлобородов, міцний, так само дорого вдягнений дварф. Лорд Гарвей Держ - старший син сім'ї Держ, впливової родини в Мулмастере, чия репутація в останні місяці була трохи заплямована. Сам Гарвей все життя намагався свою репутацію підтримувати бездоганною, він був відомий як прагматична, амбітна і працьовита людина, незважаючи на те, що йогоочікування від співробітників і клієнтів були дуже високі, з великим бажанням більшість найманців працювали на нього, Гарвей рахувався справедливим і завжди дотримувався своїх власних стандартів. Вони піднялися і привітали Григорія, кожний особисто... Звичайно, основною темою, як і на вулицях, була поточна погода. Буря лютувала вже кілька днів. Бували і більш сильні бурі, але жодна з них не тривала так довго, та й кількість дощів викликає занепокоєння населення. Мало хто вважає, що причина такої погоди природні, і чутки про неїпродовжують поширюватися. Трохи зіпсованого майна і невеликий спад торгівлі - поки єдині наслідки бурі на даний момент. Однак така погода не йде на користь посівам, і люди серйозно стурбовані втратою врожаю і повним крахом морської торгівлі. Вони розповіли що зустріч присвячена потенційно небезпечній місії з пошуку причин дивною погоди, але відмовилися розповісти про неї поки слуги не занесли їду і випивку у кабінет. Трапеза відбубалась поволі, з екзотичними блюдами і напоями, під тріо бардів і гімнастку. Поки насолоджувалися десертом - Гриця розпитали про минуле... Той розповів як був рабом дроу і як в підземному лабіринті, в поселенні з назвою Відстійник, зумів побудувати храм і привернути дюжину послідовувачів... згадав кумедну історію про свою вчительку:"Високорівневий жрець кастуе низькорівневе заклинання за допомогою максимальнорівневого вузла святої Сили. Всі дивляться на неї як на безумну. 10 ворогів провалюють вдачу і підпадають під заклинання Наказ, жрець всміхнулась й наказала - "Срати! Але найсмішніше - саме це принесло перемогу легіону. Так як на той момент ним командувала жрец. Тисяча легіонерів почала сумлівно серти... а потім на ворога напала сотня берсеркерів що бігли без штанів. В цей час загін кавалеристів напав на лівий флан, вони вбивали і стягували штани з трупів. По всьому фронту виступили загони двух обісраних полків, наполовину без штанів, половину в засраних... побачивши це і почувши нестерпний запах ворог здригнувся і теж почав сратися... і бій був програнний, сотні бійців полягли з брудними штанцями... при тому що у легіон були лише дві втрати - від дезинтерії." Гарвей згадав, що сьогодні пізніше він збирається зустрітися з послідовницею Ільматера, яка нібито знає більше про те, що відбувається, і він був би щасливий, якби всі приєдналися до нього... Ільматер, Зломлений Бог. Він є законно-добрим божеством витривалості, мучеництва і страждань. Він дає підтримку і допомогу пригнобленим і переслідуваним, закликаючи їх до терпіння. Інших він закликає допомагати, приймаючи тягар страждають на себе. Він - втілення співчуття і вічний ворог страждань. Будинок страждань був присвячений Ільматеру. Цей храм також функціонував в якості притулку для бездомних і лікарні. Він був розташований в найбіднішій частини міста на сході від гавані. Про Лані там майже нічого було не відомо, за винятком того, що вона недавно прибула в цей краї з монастиря Жовтої Троянди і вона поклоняється Ільматеру. Вона не дуже балакуча, але люди чули, як вона з презирством відгукувалася про нову примху, яка називається «Жовте Дихання». 

 Сьогодні у Григорія був день народження... зранку його привітала коханка. На обід до нього завітало більше дюжини друзів... на вечерю "сіра устриця" була забита гостями що прийшли поздоровити іменинника з сорокачотиреріччям... І всі вони заразилися хворобою що прояве себе через чотирнадцять днів. 

 Йому подарували декілька кумедних речей: Дварфський підручник по статевому дозріванню, для тих кому за сорок. Бочку зілья від імпотенції. Статую нагої дроу, в натуральну величину.

Вгадайте символ зашифрований в українському рушнику

День Гідності та Свободи

Дівчина з національним прапором закликає проїзджаючих автомобілістів долучитися до акції протесту. Перші дні Майдану. Ще ніхто не уявляв, що нас чекає. Дівчина з друзями верталася не то зі свята, не то з весілля. Вони підійшли, подивились, що відбувається на Майдані, послухали, поспілкувалися. Після цього вона попросила в когось прапор і стала біля дороги, намагаючись звернути увагу людей, що проїжджали по Хрещатику в машинах. Все відбувалося під прохолодним осіннім дощем, але це нікого не хвилювало.

01.12.2013

Демонстранти сплять на підлозі храму під час всенощної служби, сховавшись від переслідувань. Перша ніч після розгону студентів, люди намагалися відпочити і зігрітися, прихистком для них стала церква. Священики ходили навшпиньки поміж людей. Відбуваючи нічну службу, памятаю як я боявся налякати людей звуком затвору камери.

11.12.2013

Прохід до Адміністрації Президента цілодобово охороняли солдати внутрішніх військ. Дівчата-мітингувальниці намагалися схилити силовиків на сторону народу. Эту фотографию я сняла рано утром на Банковой. Люди принесли розы к ограждению возле Администрации Президента. Цветы выглядели торжественно и нелепо. Но невероятно красиво.

Фото Ганна Грабарська 

11.12.2013

Дівчина вдома спостерігає за спробою розгону Майдану. Інтернет-трансляції з ключових точок протестів велися волонтерами і журналістами цілодобово. В цей день відбулася перша серйозна спроба зруйнувати барикади і розігнати мітингарів. Солдати внутрішніх військ і Беркут проривалися з вул.Михайлівської та вул.Інститутської. Штурм почався опівночі. Завдяки інтернету за декілька годин "захисників" стало в рази більше. Сутички тривали до 9-ї години ранку. Это было больше похоже на фильм ужасов. Я работал за компьютером и собирался было скачать фильм и под попкорн его посмотреть. Зашел по привычке в Фейсбук проверить новости. Не для кого ни секрет, что социальные сети стали мощным толчком в революционном процессе. Подружка Тотоша уже была в кровати. Я позвал её. Она с ужасом наблюдала за происходящим.

15.12.2013

Недільне віче на Майдані побило всі рекорди по кількості людей. Зйомка з даху будинку Профспілок. Вражаюча картина - мільйон людей на центральній площі твоєї країни, що зібралися на недільне Віче 15 грудня 2013го. Дивлячись на неї розумієш, що один зі слоганів часів Євромайдану "Я крапля в океані" не є вже такою метафорою - і таки кожен окремо разом з усіма має силу океану. 

19.01.2014

Цей день в історії назвали "криваве Водохреща". Після того, як колону з Майдану, що прямувала до стін Верховної Ради, не пропустила міліція, почалися активні сутички з використанням спочатку каміння, а трохи пізніше і коктейлів Молотова. На фото - протестувальники пішли в контратаку на спецпризначенців спецпідрозділу "Беркут", які періодично під час зіткнень намагались заарештувати найактивніших євромайданівців. Хаотична некерованість і відсутність плану дій, безмежна хоробрість і люта ненависть до "беркутів", за всі ті жахливі речі, що вони встигли натворити під час Євромайдану, і відсутність з боку влади будь якої адекватної реакції, виплеснулись на Груші у неймовірне вуличне протистояння, коли люди вершили правосуддя на свій розсуд. Ці двоє "беркутів", незважаючи на всю драматичність зображеного, насправді не дістали жодних поранень, завдяки їх обладункам, через мить вони підхопились і побігли до своїх. Це сталось, через те, що так званим правоохоронцям здавалось, що вони ще контролюють ситуацію.

21.01.2014

Протестувальники стоячи на автобусі, що згорів під час сутичок, б'ють палицями по бочках і розмахують прапором України. Це був третій день сутичок на вулиці Грушевського. Силовики привезли машину з величезним прожектором і освітлювали лінію зіткнення. В той вечір йшов дуже гарний сніг. Люди стоять на спаленому автобусі внутрішніх військ, один з яких грюкає ломиком по залізній бочці. В контровому освітленні протестувальники виглядали дуже гарно. А ще в той вечір я взувся в берці, які були дуже слизькі і я дуже боявся, що якщо беркут раптово піде у наступ, то я не зможу втікти, бо буду падати.

22.01.2014

Протестувальники з "кокетейлем Молотова". "Дівчино, це перша лінія оборони", - так мене застерішали ці двоє хлопців з "Коктейлями Молотова". Тут готуються йти вперед чи зустріти "Беркут", якщо вони підуть в атаку.

21.01.2014

Спецпризначенці внутрішніх військ МВС несамовито б'ють беззахисного протестувальника, який не чинить жодного опору. Це було схоже на море - хвилі силовиків накочувались вулицею Грушевського на протестуючих, ламаючи слабких та тих, хто не встиг втекти, відтісняючи їх аж на Хрещатик і так само, трохи заслабнувши та розпорошивши свої сили, відкочувались назад для перегрупування для хвилі наступної, полишаючи за собою понівечені тіла та розтоптані прапори держави, яку нібито мали б захищати.

22.01.2014

Співробітники Беркута (спецпідрозділ МВС) використовують "коктейлі Молотова" проти мітингуючих. Під час "зачистки" вулиці Грушевського, Беркутівцям було замало гранат і куль, вони любили "порозважатись з вогнем". 

22.01.2014

Співробітник Беркута стріляє впритул гумовими набоями в волонтера-медика. "Зачистка" вулиці Грушевського. Спочатку поцілили в медика-волонтера, потім в журналіста, який був свідком. На щастя нас врятували люди, котрі відволікли на себе увагу стрілка. На задньому плані жінка з волонтерського медпункту намагається зупинити стрілка, є думка, що це саме Надія Савченко.

24.01.2014

Протестувальникі біля стадіону "Динамо" стіляють з великої саморобної рогатки. Я всё пытался влезть поближе, но меня пару раз отталкивали и настоятельно просили не мешать, мол есть тут дела поважнее. Опять таки, стена дыма, огня... Прилетающие с той стороны "резинки"... теперь всё это кажется нереальным...

27.01.2014

Хлопець із самооборони Майдану та дівчина з медичної служби Майдану на барикаді. Рідкісний момент людської теплоти в місці, яке сприймалося як місце протистояння, палаючий покришок і вибухають гранат. Місці, де постійно очікуєш небезпеки.

18.02.2014

Протестувальники передають бруківку до місця зіткнень. Бій між протестувальниками, й правоохоронцями, які перекрили підхід до Верховної Ради на перехресті вулиць Інститутська і Шовковична тривав вже декілька годин й ніхто і не думав припиняти боротьбу. Десь за гучною лінією бою, я побачив як люди тихо й методично працювали, намагаючись зробити і свій внесок в загальну справу. Хтось видобував бруківку з тротуарних доріжок, а інші вишикувалися у живий ланцюг й передавали найактивнішим на передову. Вражало, як різні люди в критичні моменти швидко самоорганізовувались й розуміли один одного майже без слів.

18.02.2014

Беркутівці б'ють фотокореспондента Володимира Бородіна, щоб відібрати у нього відзняті матеріали, особисті речі та фотоапаратуру. ..Володя Бородін веде під руки пораненого до медиків, він же намацує пульс в когось з людського «штабелю», фотографує впритул «беркутівців», які стріляють та кидають коктейлі Молотова зі схилів Жовтневого палацу. За декілька хвилин вже на мосту до "Глобуса" його грабують ті самі «беркутята». Починали з шолома, та не ризикнули відірвати його разом з головою – переключились на красивенький фотоапарат та великі об’єктиви, забрали і документи, телефони, гроші. Вони просто звірі. 

20.02.2014

Медик-волонтер біля щита, який використовувався як ноші для транспортування пораненого на вул. Інститутській.Насправді, події 20 лютого я пам'ятаю уривками. Пам'ятаю, як лежали загиблі біля поштамту, люди стояли і мовчали. У дядька в камуфляжі постійно дзвонив телефон, він відповідав порожнім, рівним голосом - Ні, це не Саша. Саша мертвий. Це його сотник. - Телефон дзвонив знову.

23.02.2014

Жалоба за загиблими патріотами. Жінка обіймає дерево за яким люди ховались від куль. Кров, біль, квіти. Саме в той день я вперше зненавидів свою роботу. Нескінченний потік людей і майже повна тиша. Звук працюючої камери рвав її на шматки - механічний лічильник людської скорботи. Хотілося щоб все це було не насправді. Не з нами, не в нашому місті, і не в нашій країні. А краще, щоб не було зовсім.

Цей фотопроект присвячений Простим Людям, які творили Революцію та відкрили  можливість для змін в Україні.

Більше фото тут humanfactor

Інквізиція по-українськи

У 15–18 століттях Європу лихоманила відьомська істерія. Стратили десятки тисяч людей. На українських землях масових репресій не сталося, але й цілком безпечно підозрювані у чаклунстві тут не почувалися.

Одним з яскравих проявів так званої «нічної віри» (К. Юнг) українців були народні перекази про відьом, злих духів жіночого роду. Вважається, що перекази про відьом принесені циганами з Індії. У руських слово «відьма» майже завжди супроводжувалося епітетом «київська». Київські відьми регулярно влаштовували шабаші на Лисій Горі під Києвом. Були також відьмаки, відьмуни, відьмарі — відьми «чоловічої» статі. Народна демонологія вирізняла серед демонічних істот природжених і навчених. Наводилися точні прикмети, за якими можна було розпізнати цього монстра. В природженого відьмака не може бути вусів, бороди, і взагалі волосся на тілі. В нього зовсім немає статевих органів, але є невеличкий хвостик із чотирма волосинками. Зображення в його зіницях перевернене догори ногами. Вихідний отвір для душі знаходиться під колінною чашечкою, або під стегном, або під куприком. 

Цьому двохдушнику — людині-демону приписували надприродні здібності. Він, приміром, може вийняти в людини очі й по­вернути їх на місце; подути в рота — випадуть усі зуби; він керує бджолами й розганяє хмари. Після смерті відьмак перетворюється на упиря. Для того щоб цього не сталося, народні демонологи радили відрубати йому голову, покласти в могильну яму обличчям донизу й забити в рота кіл, а біля самої могили тричі розсипати мак (вважалося, що відьмак буде його рахувати й не встигне вчасно вийти з могили).

Звична для нас дуля вважалася образливим жестом, оберегом від нечистої сили й була незамінним народним засобом визначення відьми. Так, у Харківській губернії рекомендувалося прийти під неділю до житла відьми, стати спиною доглухої стіни, повернути голову назад, три рази плюнути і тикнути в це місце дулю. Вважалося, що вранці відьма сама обов’язково прийде до вас і запитає: «Нащо ти мені дулю давав?». 

Ще один спосіб розпізнання відьом: під час свята, проходячи повз жінок, слід надягти картуза навпаки і тримати дві дулі: однув кишені, а другу за пазухою. Якщо жінки почнуть лаятися, отже, вони відьми. 

Автор «Словаря живого великорусского языка» ВолодимирДаль розповідає таку трагікомічну історію з життя малоросійських «відьом». Одна п’яна баба, посварившись із сусідкою, прийшла до суду й заявила, що її противниця забирає всю росу. А в цей час і справді не було роси. «Відьму» негайно схопили, судили й спалили. Проспавшись, наклепниця знову заявилася до суду й покаялася: мовляв, обмовила. Почувши таке з зінання, судді тільки сказали: «От тобі й раз!».

Першою відомою нам жертвою забобонів на українських теренах є Настася Чагрівна. 1171 року коханку галицького князя Ярослава Осмомисла внаслідок інтриг боярів оголосили відьмою і спалили на вогнищі. Масштабне переслідування чаклунів почнеться у 16–17 століттях, коли в багатьох європейських країнах чарування буде серед найстрашніших злочинів. Вважалося, що відьма укладала договір з Дияволом, що перетворювало її на ворога всього людства. Оскільки довести факт такої угоди було складно, зізнання витягали з підозрюваних тортурами. 

(на малюнку: галицькі бояри тягнуть на багаття фаворитку князя Ярослава Осмомисла, малюнок Клавдія Лебедєва. Джерело: Електронна енциклопедія і бібліотека Руніверс)

В архівах можна знайти чимало справ про чари, але найчастіше вони виглядають як дрібний злочин або розслідування побутової сварки. Поблажливе ставлення місцевих суддів до відьом мало низку причин.

- Злочин відьми полягав у завданні конкретної шкоди конкретній людині, тому покарання призначали бути еквівалентним завданим збиткам.

- Судді досить вільно послуговувалися нормами права, й підозрювані відбувалися «суворим попередженням».

- Справи про чари не мали чіткої юрисдикції. На Лівобережній Україні траплялися випадки, коли світські та духовні суди спихали один одному підозрювану відьму, не бажаючи починати процес. 

Але то були випадки, коли постраждала сторона шукала справедливості в суді. Так траплялося не завжди.

Смерть Москаленчихи

На початку 1740-х років в селі Обухівка на Миргородщині сталася пошесть на худобу. Селяни знаходили на стріхах та полях «завитки» — специфічним чином скручені колоски, що їх начебто робила відьма, аби зурочити врожай, господарів чи їхню худобу.

Підозра впала на місцеву жительку Вівдю Москаленчиху: одного разу, коли вона пасла сільських коней, кобила війта повернулася з вистриженою гривою, а після того половина його стайні здохла. На сусідньому хуторі знайшли знахаря, котрий начебто міг знайти «шкодуючого чародія». Знахар приїхав, випив зо дві чарки горілки і оголосив Москаленчиху відьмою.

Сусідку «взяли під арешт», але сотник і священики відмахнулися від справи. Тоді селяни «всеобще» вирішили Вівдю спалити. Викотили на роздоріжжя велику бочку, запхнули туди жінку, облили дьогтем і підпалили. Попіл закопали, а над могилою вбили осиковий кілок.

Цей випадок потягнув за собою судове слідство, що тривало десять років. Остаточний присуд належав гетьману: призвідців та головних учасників було жорстоко покарано за вчинення самосуду. Сам факт спалення селянами відьми є лише вершиною айсберга соціальних взаємин. Це убивство було кульмінаційним моментом, якому передувала довга історія сусідських та родинних взаємин, майнових інтересів, стосунків сільської громади і місцевої духовної та світської влади - і все це в атмосфері вірування у чаклунство. Задокументованих джерел про самосуди, подібних до випадку спалення Вівді Москаленчихи, трапляється дуже мало, зазвичай справи зі з винуваченням у відьмовстві розглядалися в рамках офіційного судочинства. У багатьох випадках самосуду справа не доходила до офіційного розслідування, а тому такі випадки лишалися незадокументованими. 

Цап-відбувайло

Обухівські селяни знали, що «яко издавна слишно, что ведям палят», хоч суди не виносили подібних вироків. Людина з поганою репутацією ставала для наляканих сусідів цапом-відбувайлом за епідемію, неврожай, голод. У випадку з Москаленчихою призвідці самосуду з часом були покарані, однак в часи масової істерії спалення могло ініціюватися місцевою владою, тоді винуватців ніхто не шукав.

У 1720 році на півдні Волині бушувала епідемія. Жителі Красилова були впевнені, що хворобу наслала відьма, і запідозрили в тому сторічну Проську Каплунку. З відома містечкового управителя жінку зачинили в тюрмі, де вона просиділа п’ять днів, поки люди розшукували знахаря для підтвердження своїх підозр. За цей час родичі Каплунки випросили управителя відпустити стару, і разом з нею виїхали з міста.

Але тут повернулися гінці від знахаря, який підтвердив, що Каплунка — відьма. Натовп рушив до її схованки. Бабу з зятем привезли на роздоріжжя. Проську закопали по плечі в землю, накидали зверху дров і підпалили. Опісля змусили зятя привезти зі свого млина жорновий камінь, яким завалили місце страти.

Страшний сон Дракули

У чаклунстві звинувачували не тільки жінок. Не менше за відьом боялися упирів, які теж були здатні спричиняти епідемії та неврожаї. Згідно з народними віруваннями, упир має подобу звичайної людини та за походженням може бути сином відьми й чорта або трупом, в якого вселилась нечиста сила. Упирі відрізняються злою вдачею та полюбляють капостити людям.

Карпати здавна вважалися містичним регіоном, країною, депанують мольфари — злі духи, різновид чортів. М. А. Орлову своїй книзі «Історія зносин людини з дияволом» називає карпатський регіон класичною країною вампіризму. Так, як приклад, можна також навести легенду про гору Чорногору в Карпатах, куди злітаються неприкаяні душі самогубців, повішеників і потопельників. Там вони під наглядом чортів кують град й у величезних хмарах розносять його по всьому світові.

1738 року в селі Гуменець на Поділлі сталося ритуальне вбивство вампіра. Аби вберегти своє село від пошесті, жителі вночі обходили його хресною ходою. У полі натрапили на шляхтича Михайла Матковського з сусіднього села, який блукав з вуздечкою в руках, шукаючи зниклих коней. Підозрюючи в ньому упиря, парубки жорстоко побили Матковського. Ледве той дістався дому, як з Гуменця прибіг посланець, дізнатися, чи він живий. Ще до світанку дім шляхтича оточили люди з рушницями, косами й ціпами. До полудня чекали, що його видадуть, а потім штурмували будинок.

Бідолаху привели до Гуменця, де всипали йому 50 ударів. Попри твердження Матковського про невинуватість у поширенні епідемії, селяни за підтримки місцевої шляхти і священика вирішили його спалити.

Ритуальна страта вимагала підготовки. Вирізали смужку сиром’ятної шкіри, обв’язали голову жертви, за вуха підклали камінці. Засунули палицю у вузол ременя, почали крутити, сильно стискаючи жертві череп. Хтось замазав Матковському рот свіжим гноєм, а дяк зав’язав йому очі ганчіркою, перед тим вмочивши її в дьоготь. Після влаштували величезне вогнище, на якому спалили нещасного.

(на малюнку чоловіки вбивають вампіра в могилі. Румунія, гравюра 1893 року.)

Іван Франко написав у журналі «Кіевская старина» публікацію «СОЖЖЕНІЕ УПЫРЕЙ ВЪ с. НАГУЕВИЧАХЪ ВЪ 1831 г.» Щоб читач міг зорієнтуватися – цього року англійський природознавець Роберт Браун виявив у клітині ядро, Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, а також відбулася масштабна епідемія холери. 

Головними дійовими особами подій у Нагуєвичах стали упирі. Саме їх селяни в Нагуєвичах вважали винуватцями епідемії холери. Епідемії жахали людей, та ніхто точно не знав, що є їхньою причиною. 
Ось що про це пише Франко: «Неудивительно поэтому, что такое страшное бѢдствіе, постигшее нашъ народъ, должно было глубоко потрясти все его моральное существо и моментально пробудить къ жизни разныя темныя силы, дремлющія, но не исчезнувшія въ глубинѢ души народной. СуевѢрный страхъ передъ упырями безспорно принадлежалъ къ такимъ темнымъ силамъ, и вотъ въ самый разгаръ эдидеміи страхъ этотъ доводитъ народъ до ужасной расправы — сожженія нѢсколькихъ человѢкъ».
Далі Франко цитує записки ієромонаха Косака, який, виїжджаючи із Нагуєвичів, побачив на околицях села велике попелище. Коли той поцікавився, що це все означає, місцевий житель відповів, що тут «палили упирів», які «підтинали людей» в холеру. Ієромонах не на жарт злякався, і поцікавився тим, як селяни взнавали, хто упир.
«А бувъ тутъ у сели, — разсказываетъ съ наивнымъ суевѢріемъ человѢкъ, — такый хлопець; той ходывъ видъ хаты до хаты та по волоссю на грудяхъ пизнававъ упыривъ. Тыхъ заразъ бралы и тутъ на пастивныку терновымъ огнемъ палылы». Достатньо було лише, щоб на тебе вказав якийсь «хлопець», щоб тебе кинули у вогонь. Добре, що хоч про цей випадок прознала цісарська влада, «зъихала зъ Самбора комисія, та килькадесять хлопивъ забрала до криминалу, божъ то не мало людей и то добрыхъ господаривъ, на стосахъ попалылы». 

Інших упирів попекли на вогні та й залишили скованими лежати коло попелища. Їхні дружини носили з дому молоко та обливали їх, бо молоко вважалися ліками від опіків. Деякі із скалічених «упирів» промучилися тиждень, поки не померли.

З панами й свинями не знайся

Суди теж не завжди були поблажливими, коли в ролі постраждалої виступала людина значно вищого статусу, ніж підозрюваний. 1730 року шляхтич Лукаш Малинський звинуватив свою селянку Марину Перисту: та начебто похвалялася, що зможе зачарувати пана і вже підкорила своїй силі його дружину. Хоч у цьому випадку ніхто не захворів і не помер, до Марини двічі застосовували тортури. Вона не визнала себе винною, тож за законом її слід було відпустити. Але зробили виняток — стратили.

Найгучніша українська справа за участю можновладців — «полювання» гетьмана Івана Брюховецького.

Для українців загалом характерне в цілому іронічне ставлення до нечистої сили. Пізніше демонологічний світ представлений переважно в комедійному плані, що помітив свого часу і В. Даль. Відомо, наприклад, що аж до початку XX століття на Закарпатті велася справжнісінька торгівля з дияволом. Угоди укладалися через особливих посередників, іменованих «непростими», «віщунами», «веждунами». З їхньою допомогою можна було закласти душу свою чи дитини або просто худобу для отримання певної вигоди. Крім того, українські селяни намагалися роздобути нечисту силу як прислугу. Згідно з народною легендою можна навіть «народити», буквально виносити свого маленького домашнього біса. 

Хованець (годованець, вихованець) — дух, що збагачує свого хазяїна. Згідно з народними повір’ями, хованець або виходив із викидня через сім років після аборту (цікаво, яким чином?), або із «зноску» — маленького яєчка чорної курки, знесеного наприкінці яйценосіння, яке треба було носити протягом дев’ятиднів під пахвою лівої руки. При цьому не можна було вмиватися, стригти нігті, молитися, хреститися. Якщо не доносиш — може замучити до смерті. Чортеня, що вилупилося, слід годувати одними галушками й обов’язково без солі, бо сіль призводила до буйства духу, по-нашому — полтергейсту: поб’є посуд, виб’є хазяїну очі, а йдучи, забере із собою щастя. Смертельну небезпеку для Хованця являв грім. Ударом навідліг його можна умертвити, а ударом буковою паличкою по голові — воскресити. 

Приблизно з середини 18 століття закони забороняють переслідування чаклунства у судовому порядку, проте українські суди розглядають такі справи ще й на початку 19-го. Віра у знахарів, відьом та упирів живе серед селян й надалі. Аж до 20 століття траплялися самосуди, коли вони били «відьму», розкопували чи заливали водою могилу «упиря».

Посилання на джерела: 

https://was.media/uk/2019-02-05-inkvizicija-po-ukrainski/

http://skaz.net.ua/?act=post&id=315

http://chtyvo.org.ua/authors/Chuhuienko_Mykhailo/Ukraina_iaka_shokuie_Labirynty_istorii/ - книга "Україна, яка шокує. Лабіринти історії", Михайло Чугуєнко

Ламповый Киев