ЗСУ :: хлопці з ЗСУ

«І будуть люди» онлайн: серіал офіційно виклали у відкритий доступ

Цієї осені на телеканалі СТБ відбулась прем’єра 12-серійного фільму «І будуть люди» виробництва студії FILM.UA за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України. Події відбуваються на Полтавщині в буремні часи ХХ століття: перша світова війна, революція, прихід радянської влади. Історія драматичних змін, пристрасного кохання і цінності людського життя.

Робота над проєктом тривала цілих 5 років. Початок її прийшовся на 2015, коли FILM.UA Group підписала угоду щодо екранізації роману з удовою письменника Євдокією Дімаровою. Автор роману Анатолій Дімаров на власні очі побачив турбулентні події початку сторіччя. Мати з маленьким Анатолієм та його братом мусила покинути рідне село та змінити прізвище, рятуючись від розкуркулення. Вона і є однією з героїнь і книги, і фільму.

Режисер Аркадій Непиталюк після успіху кінофільмів «Кров’янка» і «Припутні» не збирався повертатися до роботи в телесеріалах, але закохався у проєкт. Щоправда, він погодився стати його режисером з другого разу. «Для мене серіал “І будуть люди” цінний перш за все тим, що ця історія покаже сучасним українцям, як їхні діди-прадіди зуміли вижити й залишитись людьми за нелюдських обставин. Це буде потрібним та корисним прикладом для сьогодення», – зазначив режисер.

Музику для серіалу написав молодий і надзвичайно талановитий композитор Роман Черенов. А дві головні пісні, які стали лейтмотивом, створив українсько-німецький фольк-джаз гурт LELEKA. Ці композиції – варіації української народної пісні «Зозуля». 

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.3

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Херсонська обл. Великолепетинський район

Модель: Вероніка Давиденко – журналіст телеканалу ICTV, захоплюється народною культурою та усіляко підтримує її. Хобі – театр, література та яскраві люди. 

Колюче намисто - один з різновидів традиційного намиста. Намисто виготовлялося з тонких коралів, нарізаних у формі трубочок, або продовгуватих циліндриків. Кінці кількох разків намиста кріпили разом та оздоблювали одною - трьома кольоровими стрічками, що зав’язувалися на шиї та звисали по спині.

Львівська обл. Яворівський район

Модель: Ірина Дрогомирецька – захоплюється українським традиційним вбранням, зокрема вишитими сорочками. Героїня сама вчиться вишивати, освоює різноманітні техніки. До того ж, у вільний від навчання час, працює в родинній майстерні вишиття. 

Бавниця – невисокий обруч з полотна, оздоблений тканням , або вишивкою червоним та жовтогарячим кольором. Поверх неї надягали білу полотняну хустку, вишиту на одному з кінців квітчастим узором (китиця або гільце). Над чолом хустку закладалали спецільною складою -”ріжок” або “дзьобик”. Вдови чи старші жінки носили бавниці з перевагою синього кольору. 

Шорц – локальна назва святкової спідниці, що побутувала на Львівщині. Ткали її у повздовжні різнокольорові смуги льняними, бавовняними та вовняними нитками по білому тлі, та закладали у дібні складки - збиранки.

Дніпропетровська обл. Дніпровський район

Модель: Ольга Троян – засновниця прикрасної майстерні «MAKOVIYA». Займається дослідженням та відтворенням традиційних українських прикрас та святкових жіночих головних уборів. 

Очіпок - стародавній головний убір заміжніх жінок, під який ховали волосся. Шився з парчі, оксамиту, шовку та інших дорогих крамних тканин у формі шапочки з твердою основою з полотна проклеєного тістом. Щоб заховати волося під очіпок, його намотували на спеціальний обруч – кибалку, або ж заплітали в коси та викладали зверху «в коронку». 

“Крамну” юпку шили з купованої мануфактурної тканини – черкасину, китайки, а найчастіше – набійки. На Дніпропетровщині ій притаманний характерний квадратний виріз горловини, який оздоблювали вистрочками, зборками, смужками тканини. Подекуди юпки утеплювали – між тканиною та підкладкою прокладали шар вати, фіксуючи його ручним, а пізніше машинним вистьобуванням. 

Дрібні речі зберігали в невеликій накладній кишені. Для зручності її кріпили до пояса з шільного крамного матеріалу та прикрашали машинним вистрочуванням різнокольоровими бавовняними нитками.

Луганська обл. Кремінський район

Модель: Сусанна Карпенко – співачка, співкерівниця фольклорного гурту «Божичі» та «Школи традиційного народного танцю». 

Завіска - локальна назва фартуха на Луганщині. Святкові завіски шили з білого полотна, оздоблювали вишивкою та мереживом, на відміну від буденних, що були виготовлені з дешевих фабричних тканин іноді зі скромною обшивкою з тасьми. 

Сережки – один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас. В Україні подекуди дівчаткам проколювали вуха в дворічному віці. Діти носили мідні, а дівчата та жінки - срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Іноді їх виготовляли з монет, що скріплювались між собою, або доповнювались металевими квітковими розетками.

Чернівецька обл. Заставнівський район

Модель: Діана Гоменюк. Героїня ролику захоплюється українською традиційною культурою, зокрема старовинними жіночими прикрасами, має власну невеличку колекцію.

«Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!

Мінтян – своєрідна хутряна довга безрукавка, оздоблена тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап’яну, та вишивкою. 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалось тяжким гріхом. Буковинки покривали голову нафрамою – домотканою, тонкою, візерунчастою тканиною, що мала довжину до 3 метрів.» - Марічка Квітка, консультант проекту СПАДОК. 

З Днем державного прапора України, друзі! Будьмо гідними свого синьо-жовтого стяга!  Вiн там - де ми !

Папки SPRAVA: В команді гонок RENAULT F1 з'явилась тека з тризубом

На фото інженер на піт-стопі перевіряє автомобіль, тримаючи в руках відомо усім українцями стандарту теку для держустанов.

палац у Чернятині, Вінниччина

Панський маєток Вітославських, в якому зараз знаходиться коледж Вінницького аграрного університету. Рожевим готичний палац став ще в радянські часи. Збудували палац англомани Вітославські.

Західний фасад, який охороняють два леви по боках. Чомусь у кожного — по одній лапі. Раніше лев опирався правою лапою на геральдичний щит з гербом власника.

Інші сторони позбавлені готичного декору, навпаки — поряд з терасою стоїть романтична кругла вежа. А все тому, що спочатку маєток був одноповерховим будинком поміщицького типу. Перебудовувався і на рубежі XVIII та XIX століття, коли готика була дуже модною, набув її рис.

Багато легенд ходить довкола підземного ходу, що бере початок у музеї. Він, звичайно, закритий. Як каже Аркадій Волкотруб, його родичі розповідали, що такий підземний хід простягався від маєтку до польського костьолу в селі Маньківці Барського району. Перший господар і будівничий палацу Вітославський був католик.

Сіл із назвою «Чернятин» у Вінницькій області два - це в Жмеринському районі. На Західному автовокзалі можна сісти на автобус напрямком «Вінниця-Могилів-Подільський». Одразу після вказівника на аграрний коледж, вийти на повороті направо. Як такої, зупинки тут немає. Тож доведеться «стопити» машину, або чекати на автобус, який їде із Жмеринки. Назад можна доїхати автобусом до Жмеринки. А там пересісти на транспорт, який прямує до Вінниці. Або добратися до міста електричкою.  
Джерело: https://vn.20minut.ua/Podii/rozheva-neogotika-v-seli-pidzemni-hodi-chernyatinskogo-palatsu-ta-dub--10560531.html 

Одесская рок-группа "Epolets"

Карикатура з німецького сатиричного журналу "Simplicissimus"

"Увага! Увага! Говорить Москва! А зараз наш товариш з України виступить зі спростуванням повідомлень про голодомор!"