ЗСУ :: хлопці з ЗСУ

«Спіймати Кайдаша»

«Спіймати Кайдаша» — українська телесеріальна обмежена серія 2020 року. Телесеріал створений продакшн-компанією ПроКіно для телеканалу СТБ. Сценаристкою та виконавчою продюсеркою проєкту є Наталка Ворожбит. Серіал знято за мотивами повісті Івана Нечуй-Левицького «Кайдашева сім'я».

Прем'єра телесеріалу відбулася 2 березня 2020 року на телеканалі «СТБ». Після прем'єри першого сезону творець серіалу Наталка Ворожбит неодноразово заявляла, що це обмежена серія з закінченим сюжетом й вона не планує створювати другий сезон.

Події з книги перенесені у період 2000/2010-их років та додані багато нових сюжетних ліній.

Події телесеріалу відбуваються хронологічно з 2005 по 2014 роки, протягом 9 років у період вже після відновлення незалежності України у 1991 році. Основні сюжетні лінії торкаються віковічної проблеми протистояння двох поколінь однієї родини — покоління батьків та дітей. Водночас, сюжет телесеріалу містить в собі вкраплення політичних подій, які супроводжують життя головних героїв.

Огляд серіалу від "Geek Journal"

Саундтреком фільму стала здебільшого російськомовна попмузика 1990-их і ранніх 2000-их: пісня «Полюби меня такой» Наталі Могилевської, «Дым сигарет с ментолом» «Ненсі», «Снег» Ірини Білик і Філіпа Кіркорова тощо. Після показу телесерілу шоуранерка проєкту Наталка Ворожбит повідомила, що не жалкує про використання російськомовної попси у серіалі оскільки це «правда життя». Ворожбит також зізналася, що початково за задумом творців у першій серії також мала звучати одна з російськогмовних пісень гурту «Руки Вверх!», але цього так і не сталося оскільки через «фінансові» або «політичні» причини зараз українські серіалотворці практично не мають змоги купляти права на пісні російських виконавців (придбати права на пісню гурту «Ненсі» творці змогли виключно завдяки «спільним знайомим»).

Окрім російськомовних пісень у фільмі також звучить інструментальна композиція українського етно гурту «ДахаБраха» «Шо з-под дуба». Ця пісня раніше вже неодноразово використовувался у кінематографі, окрім іншого, в українському документальному фільмі «Не один вдома» (2013), в словацько-українському художньому фільмі «Межа» (2017), у епізоді другого сезону американського телесеріалу «Фарґо» (2017) та в інагураційному рекламному ролику бренду для гоління Девіда Бекхема House 99 (2018). За словами Наталки Ворожбит, вона хотіла б придбати більше пісень ДахиБрахи, однак цього не дозволив обмежений бюджет проєкту.

Окрім придбаних композицій, у серіалі також звучить спеціально скомпонована музика стилізована під «ДахуБраху».

Перша серія на Youtube 

Всі інші можна подивитись тут: https://teleportal.ua/serials/stb/spiymaty-kaydasha

Миф о братских народах

1622 — приказ царя Михаила с подачи Московского патриарха Филарета сжечь в государстве все экземпляры отпечатанного в Украине «Учительного Евангелия» К. Ставровецкого 

1690 — осуждение и анафема Собора РПЦ на «киевския новыя книги» П. Могилы, К. Ставровецкого, С. Полоцкого, Л. Барановича, А. Радзивиловского и других 

1720 - указ Петра I о запрещении книгопечатания на украинском языке и об изъятии украинских текстов из церковных книг 

1729 - приказ Петра II переписать с украинского языка на русский все указы и распоряжения 

1763 - указ Екатерины II о запрете преподавания на украинском языке в Киево-Могилянской академии1769 - запрет Синода на печать и использование украинского букваря 

1775 - разрушение Запорожской Сечи и закрытие украинских школ при полковых казацких канцеляриях 

1832 — реорганизация образования на Правобережной Украине на общеимперских принципах с переводом на русский язык обучения 

1847 — разгром Кирилло-Мефодиевского брат ства и усиление жестокого преследования украинского языка и культуры, запрет лучших произведений Шевченко, Кулиша, Костомарова и других 

1862 — закрытие бесплатных воскресных украинских школ для взрослых в подроссийской Украины.

 1863 — Валуевский циркуляр о запрете давать цензурное разрешение на печатание украиноязычной духовной и популярной образовательной литературы: «никакого отдельного малороссийского языка не было и быть не может» 

1864 — принятие Устава о начальной школе, по которому обучение должно было проводиться только на русском языке 

1870 — разъяснения министра образования России Д.Толстого о том, что «конечной целью образования всех инородцев неоспоримо должно быть обрусение» 

1876 - Эмский указ Александра о запрещении печатания и ввоза из-за границы любой украиноязычной литературы, а также о запрете украинских сценических представлений и печатания украинских текстов под нотами, то есть народных песен 

1881 — запрет преподавания в народных школах и произнесения церковных проповедей на украинском языке. 

1884 — запрет Александром III украинских театральных представлений во всех малороссийских губерниях 

1888 — указ Александра III о запрете употребления украинского языка в официальных учреждениях и крещения украинскими именами. 

1892 — запрет переводить книги с русского языка на украинский. 

1895 — запрет Главного управления по делам печати издавать украинские книжки для детей. 

1911 — постановление VII-го дворянского съезда в Москве об исключительно русскоязычном образовании и недопустимости употребления других языков в школах России. 

1914 — запрет отмечать 100-летний юбилей Тараса Шевченко; указ Николая II о запрете украинской прессы. 

1914, 1916 — кампании русификации Западной Украины; запрет украинского слова, образования, церкви. 

1925 — окончательное закрытие украинского «тайного» университета во Львове. 

1926 — письмо Сталина «Тов. Кагановичу и другим членам ПБ ЦК КП(б)У с санкцией на борьбу против «национального уклона», начало преследования деятелей «украинизации». 

1933 — телеграмма Сталина о прекращении «украинизации». 

1938 — постановление СНК СССР и ЦК ВКП(б) «Об обязательном изучении русского языка в школах национальных республик и областей», соответствующее постановление СНК УССР и ЦК КП(б)У.

1947 — операция «Висла»; расселение части украинцев из этнических украинских земель «врассыпную» между поляками в Западной Польше для ускорения их ополячивания. 

1960-1980 — массовое закрытие украинских школ в Польше и Румынии. 

1970 — приказ о защите диссертаций только на русском языке. 

1972 — запрет партийными органами отмечать юбилей музея И. Котляревского в Полтаве. 

1973 — запрет отмечать юбилей произведения И. Котляревского «Энеида». 

1984 — начало в УССР выплат повышенной на 15% зарплаты учителям русского языка посравнению с учителями украинского языка. 

1989 — постановление ЦК КПСС о «законодательном закреплении русского языка как общегосударственного». 

1990 — принятие Верховным Советом СССР Закона о языках народов СССР, где русскому языку предоставлялся статус официального.

Інтер'єр української хати

Поліський інтер’єр

Інтер’єр української хати був різний в залежності від того чи іншого регіону. Риси архаїчної простоти були характерні для Полісся (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей). Саме з цим регіоном пов’язують використання найдавнішого виду печі – курної – коли дим виходив не через димар, а відразу в хату (в стрісі робились спеціальні отвори щоб дим виходив назовні).

Такі печі зникли з ужитку ще в кінці ХІХ століття. Їм на зміну прийшли напівкурні печі – над їхньою черінню прибудовували навислий комин для вловлювання диму. З комином одним боком з’єднувався лежак. Іншим своїм боком він був приєднаний до отвору в сінешній стіні. Таким чином дим опинявся в сінях і на горищі. Через отвори в стрісі цей дим виходив з  хати. Печі сучасного типу з’явилися пізніше. Такими ж архаїчними і простими були й речі поліщуків. Керамічний посуд – горщики, глечики, гладушки (глечики без ручки) – був димлений. Серед меблів – ослін, стіл (сектор харчування), піл, ліжко і колиска (спальний центр). Також в хаті були мисник і скриня, щоб було де складати речі. Мисник – для посуду, а в скриню складали одяг.

Київський інтер’єр 

На центральній і південній Київщині піч теж розміщувалася в кутку біля дверей. Димар такої печі був опертий на стовпчик і нависав над припічком. Піч часто прикрашали рослинними і тваринними орнаментами. На початку ХХ століття на зміну природним (червоній глині і рослинним барвникам) прийшли анілінові фарби.

Стіни в хаті також подекуди прикрашалися рослинними орнаментами. Інколи наші предки додавали сюди і зображення птахів – півня, галки, сороки. Ці малюнки виконувалися  олійними фарбами. Замість мисника – відкритих поличок для посуду – часто була засклена шафа. Попід вікнами навпроти печі встановлювали переносну лавку.

Полтавський інтер’єр 

Типовим інтер’єром для лівобережних районів житла був полтавський (Полтавська область). Для нього характерно те, що піч розміщувалась в кутку біля дверей. Припічок печі був закритий стінами комина. Мисник знаходився в протилежному боці. В найсвітлішій частині хати ставили довгу лаву на якій встановлювали кужіль з прядивом.

Особливістю інтерєру полтавської хати був поперечний сволок (балка). Він становив основу несучої конструкції стелі. На ньому вирізьблювали культові орнаменти – хрести, солярні знаки тощо.

Південний інтер’єр 

Лівобережні райони України на Півдні (Дніпропетровська область, частково Запорізька, Донецька і Луганська області) були облаштовані аналогічним чином. Тут розписом, який тепер знаний як петриківський прикрашались не тільки верхня частина стін і піч, але й стеля. Припічок у печі закривали стінки комина. Власне саме цим вирізнялося житло українців, що жили в південних регіонах Лівобережжя.

Подільський інтер’єр 

На Поділлі (Вінницька і Хмельницька області) частини хати мали таке ж розташування, як і  в більшості регіонів Україні – піч з боку від входу, навпроти мисник, під вікнами лава.

Піч оздоблювалась малюнками, які виконувались кольоровими глинами. Розмальованими також були миски, які виставлялись напоказ у миснику. На сволок кріпились паперові прикраси – витинанки

Західний інтер’єр 

Гуцульське житло (Івано-Франківська і частково Чернівецька та Закарпатська області)  має багато загальноукраїнських рис в розташуванні всіх елементів інтер’єру. Вирізнялось таке житло в першу чергу мистецькою вишуканістю. Заможні господарі викладали піч купованими кахлями, що мали малюнки: фрагменти традиційно-побутового життя гуцулів. Сволок, вхідні двері і меблі гуцули прикрашали мудрованим різьбленим орнаментом.

В Західній частині Україні, на Лемківщині (Закарпатська область), на відміну від значної частини інших регіонів, отвір печі орієнтували не чільну, а на причілкову стіну. У зв’язку з цим розташування деяких меблів відрізнялось. Ліжко розміщувалося на традиційному місті – під тильною стіною. Проте його ставили не впритул до печі, а на певній відстані. У верхній частині причілкової стіни лемки вішали образи, народні картини і розмальовані тарелі.

Український переклад мультсеріалу «Великий рот» на Netflix

Доброго дня шановне панство!

ЧОМУ BadComedian - це ШМАТОК ЛАЙНА?

Я надіюсь, що всі українці відпишуться від цього совкового підераса і його відео не будуть залітати в наші тренди.

Великий герб України

Раніше на світлинах не помічав. Великого Герба досі не прийнято, а вже висить нарівні з державними символами.

Нагадаю, проєкт Великого Герба України мали затвердити ще на початку створення української держави, але на той час цьому завадили, вочевидь, совкові настрої парламенту, тому якось протиснули хоча б Малий.

Надалі було проведено декілька конкурсів, серед яких виділився проєкт О. А. Івахненка, але й до нього були геральдичні претензії: колосся, що "лежить", княжа корона на гербі республіки, нечервоний колір жупана, положення корпусів козака й галицького лева – за прискіпливості вони мали б помінятися місцями, відсутність традиційної корони в лева, завузький крок його задніх лап, відсутність символів інших земель України. Коротше, а хура й досі там.

До речі, це проєкт уряду УНР в еміґрації за роботи художника Битинського. Тут наведені герби Правобережжя, Галичини-Буковини, Кубані, Закарпаття та Лівобережжя. Щитотримачами є Архангел Михаїл, традиційний символ Київщини та й на правах покровителя України, і галицький лев.