Тікай з городу

Отныне - "Переяслав"

Одному из самых старых городов Украины вернули историческое название.

Основанный в 907 году город до середины прошлого века имел более лаконичное имя Переяслав. Приставку Хмельницкий добавили 12 октября 1943 на основании решения Президиума Верховного Совета РСФСР.

14 декабря 2017 Киевский областной совет поддержал переименование. Также рассматривается демонтаж памятника в честь 300-летия Переяславской рады.

18 сентября 2019 на заседании Комитета Верховной Рады по вопросам организации государственной власти, местного самоуправления, регионального развития и градостроительства депутаты единогласно поддержали решение о переименовании Переяслава-Хмельницкого на Переяславль.

30 октября 2019 Верховная Рада Украины переименовала город Переяслав-Хмельницкий на Переяславль.

Нет единой версии происхождения названия города. По одной из версий название происходит от события: воин князя Владимира победил печенежского богатыря и «перенял у них славу». По другой - от мужского имени Преслав. Название употреблялось как Переяславль, то есть указывала на то, что город принадлежал Переяславу или был основан ним.

У Переяслава также много эпитетов. Распространено название «Город-музей».

В то время были часты нападения степных кочевников. С битвы против печенегов легенда об основании города связывает и само его название:

"Налетели то на поселение враги. Среди кочевников был один непобедимый витязь. Стал тот витязь вызвать себе врага из русинов, но никто из княжеской дружины не решался принять вызов. Загрустил ясный князь - стало ему стыдно и обидно. И тут вышел юноша из простолюдинов, что и согласился стать на поединок с язычником. Жестокий был поединок. И одолел парень печенега, чем и "перея славу" себе. В честь этой победы город стали называть Переяславлем".

Перемога Кожум'яки над печенігом з «Радзивіллівського літопису»

Владимир Великий заложил здесь большую крепость для защиты южных границ Руси от кочевников.

Остатки городища Х-ХIII вв сохранились в районе слияния рек Альта и Трубеж. Здесь находился детинец - (центральная часть города), где жили представители власти - как княжеской, так и религиозной. Еще во времена Владимира Великого детинец укрепили защитными стенами и сторожевыми башнями. Ремесленники и неимущие мещане заселяли предместье.

В это время город назывался Переяславль Руський - в отличие от Переяславля Залесского во Владимиро-Суздальском княжестве (теперь Ярославская область России), основанного выходцами из Переяславля Русского (там даже есть река Трубеж).

Перезавантаження

Всім Привіт З Вами Сирний Гуль.

До Дня Народження ще 10 днів. А Ютуб Вже Вирішив Мене Привітати.

Та Видалив Мій Канал.

Канал Для Мене Був Виключно Як Хобі.

Але Все Одно Шкода. Всеж Таки Каналу Було Багато Років.

Тим Паче Все Трапилось За Якихось 2 Дні. Попередження. Видалення Відео. А наступного Дня Вже Привіт. Наче Навмисно. Хоча Було Тільки Одне Попередження.

Тому Запрошую Всіх На Новий Канал (поки що нічого там немає, думаю постити бекаби чи ні)

Займатись Буду Тим Чим І ЗАймався. Огляди. Дочасний Доступ . Та Стріми. Звичайний Ігровий Канал Яких ДОстобіса.

Як Бонус Повний Банер Каналу.

https://www.youtube.com/channel/UCh_1ImCwXzxyNFyKu3sme_w

Фото: Dmytro Soloviov, 2020

Сграфіто (італ.sgraffito) — техніка створення настінних зображень, перевагою яких є їх велика стійкість; техніка декорування керамічних виробів.

Мова – це зброя, сильніша за гармати. 
З Днем української писемності та мови !

Робот-павук Asagumo

Засновник Spacebit - Павло Танасюк (Pavlo Tanasyuk) народився в одному місті з Сергіем Корольовим - у Житомирі.У 2005 році продовжив здобувати економічну освіту у Британії .Наприкінці нульових разом із Юрієм Чайкою створив власну платіжну систему MoneXy котру згодом продав, та на вилучені гроші вирішив займатись чим захоплювався з дитинства - дослідженням космосу.

У якості об'єкта дослідження він обрав дуже цікаву геологічну формацію - лавові труби/тунелі .Це печери яки утворилися під час виверження лави на поверхню - зовнішні шари лави охолоджуються та утворюють стіни печери, а внутрішні продовжують витікати поки печера не спорожніє. Ці печери є дуже слушним кандидатом на якість оселі для колоністів через страбільність температури (-30 С)та захищеність від радіації.

Саме тут і буде доцільний робот-павук який зможе пройти там де не зможуть більш великі ровери з колесами.Павучок обладнан лазерними сканерами які утворять тривимірну модель печери.Почне свою роботу він на початуку місячного ранку(саме тому він і зветься Asagumo - з японської приказки : "ранковий павук приносить вдачу, вечірний - приходить як грабіжник"). Нажаль функціонувати він буде тільки частину місячного дня (протягом 12 земних діб), після чого замерзне.

Інтерв'ю з Павлом Танасюком

"Пропала грамота" - культовый украинский фильм, который 10 лет "лежал в ящике"

"- Чого товариство забажає?

- Ковбаси - багато. Сала - багато. Оселедців - багато. Вареників - багато. Шинки - багато. Тарані - багато.
- Горілки пити не будемо. Пампушок з часником.
- А мо вип'ємо трішечки?
- Нема сили відмовитись. Трішечки. Але відро. Ну два... відра.
- І бочечку пива".

«Пропавшая грамота» - украинский советский художественный фильм 1972 кинорежиссера Бориса Ивченко. Экранизация по мотивам одноименной повести Николая Гоголя.

Героическая комедия повествует о полном приключений путь казаков Василия и Андрея с гетманской грамотой к царице в Петербург, а затем - об их счастливом возвращении в родную Диканьку.

Работа над фильмом началась в феврале 1971 году. Съемки начались в конце мая 1972 года и закончились в сентябре. Выполнялись на Киевской киностудии им. А. Довженко. Изначально режиссером рассматривали Виктора Греся, который рассматривал фильм как лирический романтический рассказ о национальном мечтателе-романтике. «Пропавшая грамота» была частью программы киностудии с экранизаций произведений Гоголя, и досталась Ивану Драчу, поскольку тот постоянно был в поездках, а фильм не требовал большого сценария. Сценарист черпал материал из нескольких источников: произведений Гоголя, Николая Стороженко, козацких переводов, эпизоды из произведений Г. Квитки-Основьяненко, М. Кропивницкого, А. Стороженко, народных поверий, народные песни. Госкино СССР одобряли создание фильма, однако изменение режиссера на Бориса Ивченко сказалась на сценарии. Впрочем, большую часть режиссерской работы выполнил Иван Миколайчук, который также сыграл главную роль. На счету актера и музыкальное оформление: он пригласил к работе трио «Золотые ключи» (Маричка Миколайчук, Нина Матвиенко, Валентина Ковальская), подобрал песни и «Козацкий марш», который стал лейтмотивом фильма. Сценарий был в короткие сроки переписано и в мае 1972 начались съемки, которые происходили на Полтавщине в селе Красногоровка Великобагачанского района и в Петергофе.

"- А цариця така воспитана! Отако плюне… От щоб ти зробив? А вона плюне і розітре, плюне і розітре…" 

В ноябре пленки были переданы киностудии, где ряд сцен был сокращен, речь царицы переозвучена с немецким акцентом, добавлен финал с наставлением Василия мальчику, местами заменена музыка. После этого фильм был направлен в Москву, где были высказаны замечания относительно конца ленты. В частности, требовалось затушевать иронично-критическое отношение козаков к царице и переозвучить ее речь на украинском. Однако фильм после этого был «положен на полку» на 12 лет, до начала «перестройки». 

Существует несколько версий, почему показы отложили. Основная утверждает, что в Госкино СССР пощечину царице Екатерине (которую в финальной версии заменили на пощечину Потемкину) в Москве восприняли как оскорбление всего русского народа. Также существует мнение, что решение об отложении было принято уже после обсуждения в Москве, в Киеве. По другой версии, цензура не пропустила возвеличивания козацкого прошлого Украины, что контрастировало с эпизодами с царицей, которая олицетворяла всю российскую власть. Также считается, что цензоров оскорбил отказ Миколайчука удалить ряд сцен и сходство секретаря по идеологии Валентина Маланчука с чертом Куцем.

ссылка на гифку

"— Андрію, може покаємось?

— Та йди до всіх чортів, он чоловік у карти програє!"

Также украинское издательство "А-ба-ба-га-ла-ма-га" в 2019 году выдала книгу Николая Гоголя "Пропала грамота" в украинском переводе Степана Васыльченка с иллюстрациями Андрея Потурайла.

"- Танцювала риба з раком, риба з раком,
А петрушка-а-а з пастернаком, пастернаком,
А цибуля з часником, а дівчина з козаком!
Тиррям-тиррирям пам-пам-пам, тира-лира трататам!"

(Те, що фільм вже був на сайті 2 рази, я в курсі)

14 років тому саме з цієї вишиванки народилося Свято Вишиванки

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.1

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Запорізька обл. Вільнянський район

Модель: Анастасія Вергелес – актриса, телеведуча, менеджер творчої програми фестивалю «З країни в Україну».

Керсетка – жіночий плечовий одяг без рукавів та коміра, оздоблений спеціальними складками по спинці – вусами. Особливо багато вусів (до 17-ти) мали керсетки з дорогих тканин – оксамиту, щільного шовку, кубового ситцю. Щоб отримати складки в умовах селянського побуту, кравець складав тканину потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі. Зверху накладалася друга дошка і близько трьох мішків збіжжя. Під таким пресом матеріал висихав і форма фіксувалася так міцно, що склади не розходилися.

Харківська обл. Балаклійський район

Модель: Ірина Данилейко. Етномузиколог. Учасниця фольклорного гурту «Михайлове Чудо». Ініціатор створення музично-етнографічного проекту «ЕГЕ-films».

Дукач – традиційна прикраса українських селянок, що мала вигляд великої монети з металевим бантом, оздобленим кольоровими скельцями. На його виготовлення потрібно було дві монети: одну вставляли в оправу, а з іншої робили бант. Золотий дукач своїй похресниці дарував хрещений батько на першу річницю хрестин. Бажано було, щоб на монеті був викарбуваний образ тієї великомучениці, ім’я якої носила похресниця: Катерина, Варвара, Марія тощо.

Черкаська обл. Черкаський район

Модель: Катерина Афанасьєва. Захоплюється українськими народними мистецтвами – писанкарством та малярством. 

Ґерсет – тип керсетки, характерний для Півночі Черкащини. Шили його з тонкої крамної вовняної тканини, а поли закладали у дуже дрібні складки. Технологія створення таких складок в умовах селянського побуту була наступною: кравець складав сукно потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі, згори накривав другою дошкою і ставив три мішки збіжжя. Під таким пресом сукно висихало і форма фіксувалася настільки міцно, що складки більше ніколи не розходилися.

Хмельницька обл. Новоушицький район

Модель: Лідія Афанасьєва. Бабуся, що є хранителькою традицій роду. Виховала дітей, онуків і навіть правнуків. 

Баюр – вовняний кольоровий тканий пояс, довжиною до 3 метрів. Існує багато різних способів його пов'язування . На більшій частині України пояси пов'язували поверх сорочки та стегнового одягу, підтикуючи спереду або позаду. Вийти без пояса за ворота у кінці XIX ст. вважалося настільки ж непристойним, як вийти оголеним.

Закарпатська обл. Виноградівський район

Модель: Анастасія Єрмакова. Фольклорист. Займається дослідженням та популяризацією бессарабської народної культури. Солістка Національної філармонії України. 

Пацюрки – локальна назва намиста на Закарпатті, яке виготовляли з кольорового скла. Специфічна технологія виготовлення зумовлювала легкість та мерехтливість прикраси. Воно було досить дешевим, але, на жаль, нетривким. 

Баршун – ткана шийна прикраса з бісеру. Такі прикраси дівчата та жінки виготовляли у домашніх умовах, використовуючи бісер чеського виробництва.У Карпатах виготовлення прикрас з бісеру для себе та подруг було улюбленим заняттям дівчат у вільний від господарської роботи час, коли вони могли кілька годин присвятити нанизуванню "пацьорок" на нитки.

Вітаю з Днем захисника України, Днем Українського козацтва та святом покрови!

Вітаю з Великднем!