Колись фотографії у полі лаванди можна було зробити лише за кордоном. Але за останні кілька років в Україні з’явилось кілька лавандових полів, причому у різних куточках країни.
Усі поля приватні – це приватні ферми, вони здаються в оренду для фотосесій. Просто приїхати подивитися чи зробити фото на телефон в багатьох випадках неможливо. Зазвичай лаванда зацвітає у середині червня (залежить від сорту і погоди) та цвіте близько трьох тижнів.
Добропарк, село Мотижин, Київська область dobropark.com
Великий дендропарк під Києвом відкрився у 2020 році весною, під час цвітіння тюльпанів. Літом серед інших квітів тут зацвітає поле з лавандою. Тут її планують підрізати, тому вона має цвісти два рази за літо. На території парку є кемпінг, фудкорт, атракціони для дітей, місце для паркування авто, можна взяти напрокат велосипеди, пледи та кошики для пікніків. Також сюди можна з домашніми тваринами. Парк працює щодня крім понеділка, вартість квитків https://dobropark.com/vhidnij-kvitok/ .
Лавандовий гай, село Порадівка, Київська область
Приватне лавандове поле зацвітає у середині червня та цвіте близько трьох тижнів.
Поле здають в оренду для фотосесій. 2020 року мінімальна ціна за годину починалась від 600 грн (за компанію з 7 людей). Але у 2021 році планують відкрити нове велике поле площею 1 гектар, яке функціонуватиме як парк, де кожен охочий зможе погуляти, просто купивши вхідний квиток.
У власників також є власне виробництво натуральної косметики на основі ефірної олії лаванди.
oLawander, село Димер, Київська область
Органічна ферма, яку заснувало подружжя у 2018 році. Тут вони вирощують лаванду, ожину та полуницю. Лавандове поле тут невелике — всього 15 соток, але його планують розширити та зробити на території ферми еко-парк з окремим зонами для фотосесії, прогулянок і відпочинку. Також у планах своє кафе.
Лавандове поле, село Тарнівці, Закарпатська область
У 2019 році подружжя з Ужгорода вирішило висадити лавандове поле, а 2020 вони вже відкрились для відвідувачів. Поле можна відвідувати як парк. У 2020 році вхід коштував 50 грн, час перебування необмежений. Також можна орендувати поле для фотосесії.
Лавандова Гора, місто Перечин, Закарпатська область
Фермерське господарство на Закарпатті https://www.lavandova-gora.com.ua/ , де вирощують лаванду та троянди на площі 75 гектарів. Інформацію щодо відвідування та фотосесій на території потрібно уточнювати у соц. мережах або за телефоном. А ще це місце особливо гарне та відрізняється від інших, оскільки лаванда тут росте на фоні мальовничих гірських пейзажів.
Лавандове поле, село Василівка, Одеська область
Велике лавандове поле за 70 км від Одеси, до Затоки 20 км, також поряд курортне містечко Сергіївка, тож відвідування плантації можна поєднати з відпочинком на морі. Це приватне поле, тому не можна зривати та витоптувати кущі.
Поле відкрите, але є охоронці, вартість вхідного квитка у 2020 році була 50 грн, дітям вхід безкоштовний. За професійну фотосесію окремо платити не потрібно. Координати поля: 46.012222, 30.295518. На машині краще їхати зі сторони моря, зі сторони села дуже погана дорога.
Луцький Прованс, село Лище, Волинська область
Невелике лавандове поле на Волині створила підприємиця з Луцька. Лаванду висадили у 2019 році. У 2020 у період цвітіння поле було закрите для відвідувачів, тому що кущам потрібен час, щоб розростись, стати пишними та гарними, якими ми їх зазвичай бачимо на фото. Детальніше можна дізнатися на сторінці https://www.instagram.com/lavander_lutsk/?igshid=absfgl6qnwqb
Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ.
Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.
У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)
Херсонська обл. Великолепетинський район
Модель: Вероніка Давиденко – журналіст телеканалу ICTV, захоплюється народною культурою та усіляко підтримує її. Хобі – театр, література та яскраві люди.
Колюче намисто - один з різновидів традиційного намиста. Намисто виготовлялося з тонких коралів, нарізаних у формі трубочок, або продовгуватих циліндриків. Кінці кількох разків намиста кріпили разом та оздоблювали одною - трьома кольоровими стрічками, що зав’язувалися на шиї та звисали по спині.
Львівська обл. Яворівський район
Модель: Ірина Дрогомирецька – захоплюється українським традиційним вбранням, зокрема вишитими сорочками. Героїня сама вчиться вишивати, освоює різноманітні техніки. До того ж, у вільний від навчання час, працює в родинній майстерні вишиття.
Бавниця – невисокий обруч з полотна, оздоблений тканням , або вишивкою червоним та жовтогарячим кольором. Поверх неї надягали білу полотняну хустку, вишиту на одному з кінців квітчастим узором (китиця або гільце). Над чолом хустку закладалали спецільною складою -”ріжок” або “дзьобик”. Вдови чи старші жінки носили бавниці з перевагою синього кольору.
Шорц – локальна назва святкової спідниці, що побутувала на Львівщині. Ткали її у повздовжні різнокольорові смуги льняними, бавовняними та вовняними нитками по білому тлі, та закладали у дібні складки - збиранки.
Дніпропетровська обл. Дніпровський район
Модель: Ольга Троян – засновниця прикрасної майстерні «MAKOVIYA». Займається дослідженням та відтворенням традиційних українських прикрас та святкових жіночих головних уборів.
Очіпок - стародавній головний убір заміжніх жінок, під який ховали волосся. Шився з парчі, оксамиту, шовку та інших дорогих крамних тканин у формі шапочки з твердою основою з полотна проклеєного тістом. Щоб заховати волося під очіпок, його намотували на спеціальний обруч – кибалку, або ж заплітали в коси та викладали зверху «в коронку».
“Крамну” юпку шили з купованої мануфактурної тканини – черкасину, китайки, а найчастіше – набійки. На Дніпропетровщині ій притаманний характерний квадратний виріз горловини, який оздоблювали вистрочками, зборками, смужками тканини. Подекуди юпки утеплювали – між тканиною та підкладкою прокладали шар вати, фіксуючи його ручним, а пізніше машинним вистьобуванням.
Дрібні речі зберігали в невеликій накладній кишені. Для зручності її кріпили до пояса з шільного крамного матеріалу та прикрашали машинним вистрочуванням різнокольоровими бавовняними нитками.
Луганська обл. Кремінський район
Модель: Сусанна Карпенко – співачка, співкерівниця фольклорного гурту «Божичі» та «Школи традиційного народного танцю».
Завіска - локальна назва фартуха на Луганщині. Святкові завіски шили з білого полотна, оздоблювали вишивкою та мереживом, на відміну від буденних, що були виготовлені з дешевих фабричних тканин іноді зі скромною обшивкою з тасьми.
Сережки – один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас. В Україні подекуди дівчаткам проколювали вуха в дворічному віці. Діти носили мідні, а дівчата та жінки - срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Іноді їх виготовляли з монет, що скріплювались між собою, або доповнювались металевими квітковими розетками.
Чернівецька обл. Заставнівський район
Модель: Діана Гоменюк. Героїня ролику захоплюється українською традиційною культурою, зокрема старовинними жіночими прикрасами, має власну невеличку колекцію.
«Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!
Мінтян – своєрідна хутряна довга безрукавка, оздоблена тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап’яну, та вишивкою.
«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалось тяжким гріхом. Буковинки покривали голову нафрамою – домотканою, тонкою, візерунчастою тканиною, що мала довжину до 3 метрів.» - Марічка Квітка, консультант проекту СПАДОК.
Ідеальна людина та ідеальні стосунки. Чи можливо це взагалі? Бува таке, що ти знайшов ту саму дівчину (хлопця), але з часом все руйнується і настає якась повна срака... Як ви гадаєте, з ким можливі ідеальні стосунки?
Олександр Положинський припиняє діяльність "Тартака" і "Був’є"
Незмінний лідер гуртів "Тартак" та "Був’є" Олександр Положинський сповістив про припинення своєї участі у цих колективах. Про це 5 лютого музикант повідомив у відеозверненні, поширеному на своїй особистій сторінці у Фейсбуці.
«Це сумно, непросто і болісно, але я зрозумів, що все: більше не можу. Просив би вас не впадати в депресняк з цього приводу. Все-таки, це були прекрасні роки й багато хорошого ми зробили, подарували одне одному безліч приємностей.
Що буде у майбутньому – не знаю: планів конкретних не маю. Це важко пояснювати словами. Можливо, це з часом відродиться у якось кращому, яскравішому варіанті. Хочу подякувати вам усім за те, що буди з нами усі ці роки, любили, підтримували: і для вас це все теж було чимось важливим – не тільки для мене».
Нагадаємо, гурт "Тартак" було засновано у 1996 році. За цей час ним було випущено десять альбомів, останній з яких побачив світ у 2018 році.
Гурт "Був’є" зявився у 2014 році як сайд-проект, в рамках якого Положинський реалізовував музичні ідею, що з різних причин не могли бути утіленими в межах "Тартака". На сьогоднішній день дискографія цього гурту налічує два альбоми: «12 Пісень, Якими Був’є Сповіщає Про Своє Існування» (2016) та «12 Пісень, Якими Був’є Не Хоче Нікому Нічого Доводити» (2019).
Також у Олександра є третій – напівжартівливий проєкт – "Ол.Ів.’Є", який він робить разом з фронтменом гурту "NRavitsa Planet" Іваном Маруничем. В його рамках музиканти під акустичну гітару виконують дотепні пісні, знімаючи це на відео, і щосуботи викладали ці ролики на Youtube.
