Хмельницька область

Як би виглядали історичні особистості у модному 2020 році

Проект Nazar Dubiv

Наконечник скіфської стріли

Лемурийское (розовое) озеро

Расположено озеро в селе Григорьевка Чаплинского района, в одной из бухт залива Сиваш. Это километрах в ста от Херсона. Поэтому если вы решили отдохнуть на Херсонщине, есть возможность узнать, почему так ценят эту воду и грязи туристы из-за рубежа. Кстати, если вы видели, как отдыхают туристы на Мертвом море, на Ближнем Востоке, то у вас есть возможность так же полежать на воде с книгой или газетой и на украинском Мертвом море – Лемурийском озере. Ведь вода в этом озере настолько насыщена солями, что здесь вы тоже не утонете.

Вода Лемурийского озера очень обогащена различными минералами, кислотами, углеводами, азотистыми веществами, солями, преимущественно хлористого магния и калия, йодистого натрия, бромистого магния. Именно эта розовая вода, взаимодействуя с грязями Сиваша, значительно усиливает их качества.

Вокруг Лемурийского озера возникло много легенд. Как рассказывают, открыли этот источник случайно – в 70-х годах прошлого столетия здесь упал советский военный самолет. Вроде бы именно от удара и мощного взрыва на месте падения образовалось небольшое озеро, которое начало наполняться водой розового цвета.

А еще говорят, что Розовое озеро – это остатками доисторического Лемурийского моря. Периодически вода в озере отступает, и вы оказываетесь на пляже из розовой соли – благодаря микроорганизмам, которые называют озерным планктоном, и которые дают этот цвет. Здесь очень красиво, глаза разбегаются от пейзажей.

«Исследуют грязи озера летом представители известной косметической фирмы. Эти грязи сертифицированы в ЕС», - говорит Сергей Клищевский, председатель Присивашской сельской объединенной территориальной громады, в которую входит село Григорьевка.

Сейчас здесь делают необходимые шаги для того, чтобы отдых туристов на Лемурийском озере Херсонщины был более комфортным – начат процесс выкупа земельного участка для строительства возле озера кафе и небольшой гостиницы. Сельская власть также занимается поиском средств для создания там кемпингового городка.

ну и бонус ;)

Ан-12

Крейдяні скелі біля с.Білокузьминівка на Донеччині - геологічна пам'ятка природи. Утворилися близько 90 млн років тому на дні океану Тетіс.

Cкладаються з відкладень останнього періоду мезозойської ери, які сформувалися в теплих морських водах з невеликих морських організмів з вапняним скелетом

https://twitter.com/pan_zugzwang/status/820683724660625410

Істинна Мекка гончарства скромно причаїлася в невеличкому селі, розташованому на кручах берегів Ворскли. Про Національний музей українського гончарства та Інститут керамології чуло небагато людей. Побувавши в селі Опішня, у вас з'явиться унікальний шанс познайомитися з історією гончарства, яке активно розвивається в цьому краї останні 3 тисячоліття. Не забудьте купити опішнянську свистульку на пам'ять.

Опішня, Полтавська область – За сорок кілометрів від Полтави розташована гончарська столиця України – селище Опішня, яку ще називають «українським Римом». З давніх-давен тутешні гончарі створюють кераміку, яку знають та цінують в усьому світі. Ще у середині минулого століття Олександр Довженко записав у своєму щоденнику, що саме Опішню варто перелаштувати у «зразковий центр уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців». Колгоспники залишилися в історії, а мистецтвознавці й туристи Опішню увагою не оминають. Хоча місцева молодь не вважає своє селище зразковим і намагається шукати кращої долі не в «українському Римі».

Понад річкою Ворсклою на семи мальовничих пагорбах розкинулося селище міського типу Опішня. Археологічні знахідки свідчать, що на цьому місці ще до нашої ери існувало кілька городищ. Однак перша писемна згадка про «український Рим» датована лише ХІІ століттям.

Офіційна назва селища «Опішня». Однак самі жителі здебільшого вживають давню етнографічну назву «Опішне».

«Під впливом російських канцеляристів назву було змінено ще за радянської доби на «Опішня». Але населення ще досі говорить «Опішне», «Опішнє», «в Опішному», «в Опішньому», – пояснив Радіо Свобода заступник голови Наглядової ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні Олесь Пошивайло.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця…

Уже кілька століть Опішню називають гончарською столицею України, адже споконвіків у селищі займалися гончарним промислом. Місцеві мешканці кажуть, що саме тутешні майстри придумали глиняних баранців та свистунців.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця віддавна славилася в усьому світі. На межі ХІХ та ХХ століть гончарною справою у селищі займалися близько тисячі родин. У другій половині ХХ століття протягом сорока років в Опішні працював завод «Художній керамік». Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі.

83-річний Микола Пошивайло – гончар із діда-прадіда. Каже, що за півстоліття гончарування виготовив незліченну кількість виробів.

«Батьки, діди були гончарі, і я в них учився гончарувати. Я ніколи не шкодував, що став гончарем. Був я і в сільському господарстві на тракторі, але все одне тягнуло до гончарства. У нашому великому селі було багато гончарів. А зараз є небагато молодих, які навчалися в училищі, поки завод існував. Дуже гарні майстри вийшли», – каже Микола Гаврилович.

12-річний Віталій Заліський також нащадок гончарів. Зараз він навчається в Опішнянському «Колегіумі мистецтв», а у вільний час допомагає мамі-майстрині проводити майстер-класи.

Хлопець згадує, як п’ять років тому вперше взяв до рук глину і спробував щось зліпити: «Я беру перший шматочок глини і намагаюся відтворити якийсь там виріб, щось пробувати. Це, звісно, передалося від мами, мені сподобалося, і я вирішив в майбутньому стати гончарем. Зараз мені подобається гончарювати і ліпити традиційні іграшки».

Нині в Опішні проживають близько п’яти тисяч осіб. У селищі є дитячий садочок на півтори сотні місць та дві школи – «Колегіум мистецтв у Опішні» та із поглибленим вивченням фізики та математики.

Звісно, опішняни займаються не лише гончарним промислом. Крім школи та лікарні, можна ще заробити на прожиття торгівлею. Виконувач обов’язків селищного голови Світлана Падченко переконувала, що в Опішні низький рівень безробіття.

«Виїжджає молодь на навчання, але й повертається. Після повернення знову ж таки працює у цих галузях, багато тих, хто закінчив «Колегіум мистецтв», після повернення створюють свою приватну майстерню, гончарують, реалізовують, і з цього живуть. Цей промисел – не на папері. Він діє і розвивається», – зауважує Світлана Падченко.

«Ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати»

Тим часом місцеві кажуть, що молодь, яка виїздять із села на навчання, назад здебільшого не повертається. Випускниця Опішнянської школи Інна Омеляненко цього літа вступатиме у харківські виші. Дівчина подаватиме документи одразу на дві спеціальності – фармацевтичну та акторську. Інна переконана: ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою, – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати. Бо перспектив тут не бачить.

Вперше за чверть віку на Південному Бузі пройшов потужний льодохід

Радоновое озеро - пример как начать что-то делать, вместо того, что б ныть и проводить исследования и обсуждения

Сначала немного про само озеро:Чёрное (Радоновое) озеро представляет затопленный гранитный карьер Гранитно-степного Побужья. Из-за особенного рельефа и климата эту территорию называют “’Украинской Швейцарией”.Радоновое озеро — главная достопримечательность Мигии, так как вода в нем необыкновенно голубого цвета. Глубина озера — до 42м. Именно Мигию ещё называют столицей Украинского рафтинга. 

 А теперь про само событие произошедшее менее года назад:Одной из самых известных природных достопримечательностей Николаевской области теперь можно любоваться как на ладони. Сегодня, 8 июня, в селе Мигия Первомайского района открылась смотровая площадка с видом на знаменитое Радоновое озеро.Еще два месяца назад на месте сегодняшней смотровой площадки была заброшенная траншея, заполненная мусором. Теперь это комфортное место для приятного времяпровождения. Для удобства туристов здесь организован паркинг, поставлены деревянные беседки, установлены лавочки, сидя на которых вам откроется наилучший обзор мигийских красот. Рядом с площадкой также стоят информационные стенды, на которых туристы могут узнать подробную информацию о Радоновом озере, национальном парке «Бугский гард», а также о других природных сокровищах Николаевщины. Отметим, что Радоновое озеро – это один из немногих туристических объектов, который популяризирует бренд области.Идея соорудить смотровую площадку с видом на озеро принадлежит депутату Николаевского облсовета, бывшему главе Первомайской райгосадминистрации. Он признался, что это было его давней мечтой с момента, когда он впервые увидел это озеро. Путешествуя по Америке, он увидел, как там обустроены площадки для туристов, и загорелся построить подобное в Первомайской районе. Спустя два года мечта воплотилась в реальность. Это стало возможно благодаря совместным усилиям представителей бизнеса и местной громады.

Для меня это чудесный пример того, как люди берут и делают, а не начинают вместо того собирать круглые столы и проводить 100/500 исследований призывая "специалистов" и маркетологов, в итого тратя на них все деньги и делая вывод - мы б могли сделать круто, но денег не хватило

Тунель любви