Хмельницький

  Тож що ми знаємо про Мазепу? Так, він син білоцерківського городового отамана, народився у селі Мазепинці і одержав відмінну, передову на той час освіту, він герой багатьох літературних творів, (романтичний образ бунтівника привабив Байрона, Пушкіна, Гюго…), про українського гетьмана знято кілька кінострічок. Дехто, можливо, чув про меценатську діяльність Мазепи, та більшість українців чомусь схильні вважати, що гетьман «розтринькував» кошти  державної скарбниці, незважаючи на те, що кошти Івана Мазепи підтримували українську освіту (будівництво шкіл, Києво – Могилянської академії) та культуру (будівництво соборів). Є, правда, і ті злощасні 10 000, які Мазепа передав Голіцину, та росіянин у будь – якому разі їх би отримав – як не від Мазепи, то від іншого претендента на гетьманську булаву.

  Український гетьман намагався догодити Петру I, щоб потім користуватися з того, і тому підписав дуже тяжкі для України Коломацькі статті, які передбачали русифікування українського народу через шлюби з росіянами. Потрібно визнати, що допомога Мазепи була неоціненною для російського імператора, адже Петро I 1695 року не зміг узяти Азов, і тільки наступного року, з допомоги трьох козацьких полків імператорові це вдалося. Мазепа отримав «Андрія», і кілька інших орденів, і здавалося, був цілком щасливий.

  1701 року Петро I відмінив універсал про нові торгівельні шляхи з Європою. Імператор хотів, щоб українці торгували через Архангельськ, адже економічна незалежність України означає і політичну незалежність… Тож економіку України потрібно було обмежувати. До Іван Мазепа, з життєвим досвідом прийшло і розуміння наслідків такої політики, і український гетьман почав шукати нових союзників. Таким союзником став шведський король Карл XII, і Мазепа почав вести таємні переговори зі шведами.

  В цей час козацькі старшини почали тиснути на Мазепу: «Як ми за душу Хмельницького молимось, так ми тебе будемо проклинати». Гетьман «відкрив карти», а Кочубей швиденько написав «кляузу» Петру I. Та Російський цар справді довіряв Мазепі, тож не повірив ні Кочубею, ні Іскрі.

 Та коли (за відсутності у фортеці Мазепи) Меньшиков поїхав в Україну ліквідувати гетьманство, полковник Ніс його впустив, і Меньшиков написав цареві довгого листа з доносом: «Мазепа сие учинил не ради одной своей особы, а ради всей Украины». Тоді Меньшиков і Петро I зруйнували Батурин, запорожці підтримали універсал Мазепи, але Європа не підтримала його. Мазепа помер на чужині, під патронатом Турецького султана, який поклявся на Корані, що не видасть Мазепу.

  Тож Мазепа не зрадив свій народ, він зрадив царя, і ми можемо критикувати хіба що помилки його політики, які він визнав і намагався виправити.

Чи є тут хтось з Луцьку, хто бажає випити пивка та прогулятись містом? :)

Доброго всім здоров'я. Десь рік тому(чи більше) я писав сюди, щоб знайти "друзів" у Луцьку, у зв'язку з моїм переїздом з Криму. Але тоді я аж нікого не знайшов, на превеликий жаль. Проте не так давно я помітив, що тут(на реакторі) є лучани, тому я хочу спитати ще раз: чи є хтось з Луцьку, хто хоче, мабуть, зустрітись, прогулятись, зайти у паб, випити пива тощо? 

Це накшталт сходки Сала у Києві. Сьогодні п'ятниця, якщо хтось забажає зустрітись, то можно це зробити, наприклад, завтра. 

Пишу одразу в усі 2 великих тега(Сало, Моя Україна), щоб більше людей це побачило. Дякую за увагу, ось вам гарна пісня.

Cкачать Реанимация Козацька бесплатно на pleer.com 

На фото: Луцьк, коло Київського Майдану. Дуже красива осінь на Волині...

Направления улиц украинских городов

Запуск фонариков в честь дня города

З Новим Роком Моя Україна !!!
Здоров'я, миру, добра та любові, нових ідей, мрій, сподівань та їх здійснення та достатку в усьому, що дозволить сказати: "Я щаслива людина!"

Цей день в історії

7 лютого 1933 року в Києві в 76 років помер Микола Садовський (Тобілевич), актор, режисер, корифей українського побутового театру.

Микола Садовський у кінці 1880-х, коли церква не дозволила Марії Заньковецькій повінчатися з ним

Народився 13 грудня 1856-го в селі Кам’яно-Костувате Херсонської губернії (тепер – Миколаївська область). Брат Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського й Марії Садовської-Барілотті.

Навчався в Єлисаветградському реальному училищі. Доброволець російсько-турецької війни 1877-1878 років, відзначений Георгіївським хрестом – у рукопашному бою на Шипці під зливою куль врятував прапор полку.

Після повернення на батьківщину зайнявся сімейним захопленням – театром. У 1888-му організував власну трупу. У 1905 р. на запрошення з Галичини Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, чим (разом із М. Заньковецькою) сприяв значному піднесенню театральної культури на Західноукраїнських землях.

В 1906-му заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою роботу 1906 року в Полтаві, а потім діяв аж до 1919 в Києві.

Афіша Театру Городського Народного Дому “Бранка Роксоляна”, надрукована в газеті “Рада” № 58. 10 (23) березня 1912 року

Був щедро наділений акторськими даними: вмінням перевтілюватися, пристрасним темпераментом, стрункою поставою, виразним обличчям, багатою мімікою, пластичністю тіла. Прекрасно виконував народні пісні, оригінально – народні танці. Вершиною його акторської майстерності стали героїко-драматичні образи Назара Стодолі, Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Тараса Бульби.

Головний уповноважений у справах народних театрів в уряді УНР. Головний розпорядник урочистостей на Софійському майдані в Києві під час проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919-го. 1920 року в Галичині, з 1921 — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді.

Театральна трупа Руського театру, м. Ужгород

Програма святкування сорокарічного ювілею М. К. Садовського. м. Ужгород. 19 грудня 1921 р.

Сцена зі спектаклю Руського театру, м. Ужгород

У 1923-му еміґрував до Праги, але за три роки повернувся в Україну на запрошення уряду УСРР. Не маючи можливості створити власну трупу, виступав у різних театрах, знявся у головній ролі в фільмі «Вітер з порогів» (1929), де зіграв старого лоцмана і, попри поважний вік, без дублера пірнав у Дніпро.

Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

«Український інститут національної пам'яті»;

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.1

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Запорізька обл. Вільнянський район

Модель: Анастасія Вергелес – актриса, телеведуча, менеджер творчої програми фестивалю «З країни в Україну».

Керсетка – жіночий плечовий одяг без рукавів та коміра, оздоблений спеціальними складками по спинці – вусами. Особливо багато вусів (до 17-ти) мали керсетки з дорогих тканин – оксамиту, щільного шовку, кубового ситцю. Щоб отримати складки в умовах селянського побуту, кравець складав тканину потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі. Зверху накладалася друга дошка і близько трьох мішків збіжжя. Під таким пресом матеріал висихав і форма фіксувалася так міцно, що склади не розходилися.

Харківська обл. Балаклійський район

Модель: Ірина Данилейко. Етномузиколог. Учасниця фольклорного гурту «Михайлове Чудо». Ініціатор створення музично-етнографічного проекту «ЕГЕ-films».

Дукач – традиційна прикраса українських селянок, що мала вигляд великої монети з металевим бантом, оздобленим кольоровими скельцями. На його виготовлення потрібно було дві монети: одну вставляли в оправу, а з іншої робили бант. Золотий дукач своїй похресниці дарував хрещений батько на першу річницю хрестин. Бажано було, щоб на монеті був викарбуваний образ тієї великомучениці, ім’я якої носила похресниця: Катерина, Варвара, Марія тощо.

Черкаська обл. Черкаський район

Модель: Катерина Афанасьєва. Захоплюється українськими народними мистецтвами – писанкарством та малярством. 

Ґерсет – тип керсетки, характерний для Півночі Черкащини. Шили його з тонкої крамної вовняної тканини, а поли закладали у дуже дрібні складки. Технологія створення таких складок в умовах селянського побуту була наступною: кравець складав сукно потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі, згори накривав другою дошкою і ставив три мішки збіжжя. Під таким пресом сукно висихало і форма фіксувалася настільки міцно, що складки більше ніколи не розходилися.

Хмельницька обл. Новоушицький район

Модель: Лідія Афанасьєва. Бабуся, що є хранителькою традицій роду. Виховала дітей, онуків і навіть правнуків. 

Баюр – вовняний кольоровий тканий пояс, довжиною до 3 метрів. Існує багато різних способів його пов'язування . На більшій частині України пояси пов'язували поверх сорочки та стегнового одягу, підтикуючи спереду або позаду. Вийти без пояса за ворота у кінці XIX ст. вважалося настільки ж непристойним, як вийти оголеним.

Закарпатська обл. Виноградівський район

Модель: Анастасія Єрмакова. Фольклорист. Займається дослідженням та популяризацією бессарабської народної культури. Солістка Національної філармонії України. 

Пацюрки – локальна назва намиста на Закарпатті, яке виготовляли з кольорового скла. Специфічна технологія виготовлення зумовлювала легкість та мерехтливість прикраси. Воно було досить дешевим, але, на жаль, нетривким. 

Баршун – ткана шийна прикраса з бісеру. Такі прикраси дівчата та жінки виготовляли у домашніх умовах, використовуючи бісер чеського виробництва.У Карпатах виготовлення прикрас з бісеру для себе та подруг було улюбленим заняттям дівчат у вільний від господарської роботи час, коли вони могли кілька годин присвятити нанизуванню "пацьорок" на нитки.