Хмельницький

Реставрація дверей у Львові

Цьогоріч місто Львів планує відреставрувати щонайменше 40 дверей в будинках, які розташовані в історичній частині міста. Усі роботи проводять відомі місцеві реставратори по дереву та металу. При реставрації брам 70% вартості робіт оплачуються із міського бюджету, 30% – сплачують мешканці. 

У центрі Львова відновили одну з найвищих брам середмістя - на вулиці Театральній, 3. Висота дубової конструкції майже 4 метри.

Ця дубова брама зроблена орієнтовно у 30-х роках ХХ ст. З того часу було втрачено елементи решіток, які були прикрашені рідкісним та специфічним сплавом нейзильбером – це спеціальна речовина з міді, нікелю і цинку. Окрім того, встановлена нову клямку, максимально схожу до автентичної.

До і Після

Ця нова брама стала справжньою сенсацією, адже тепер вона прикрашатиме вхід у нещодавно відновлену медіатеку «Під Високим Замком», що на вулиці Богдана Хмельницького, 175.  Історичні дубові двері за підтримки ЛКП «Бюро спадщини» фахівці виготовляли упродовж двох місяців. 

Упродовж двох років на замовлення Львівської міської ради проводили реставрацію фасаду будівлі, також мешканці будинку подали заявку на участь у програмі співфінансування відновлення брами. 

«Раніше тут стояла простенька радянська брама, яка була дуже знищена, ми вирішили відновити браму, яка була тут первинно. До слова, її креслення розробили ті ж архітектори, які відповідали за проєкт реставраціїї фасаду будівлі та оновлення простору бібліотеки», – розповів реставратор Ростислав Малецький. 

Нагадаємо, що нещодавно медіатека «Під Високим Замком» зазнала суттєвих змін і відкрила свої двері для відвідувачів. Проект реставрації гозробила архітекторна фірма «Рутенія», за яким історичну будівлю відреставрували, а сам простір оновили та осучаснили врахувавши усі побажання бібліотекарів та цільових аудиторій. 

До

Після

На мапі відновленої спадщини Львова з’явилася ще одна відреставрована брама, цього разу на вулиці Івана Котляревського, 13. Раніше вона була замальована чорною фарбою, а її красиве засклення забите фанерою. Фахівці відновлювали історичну браму близько трьох місяців. 

«Сама конструкція брами була викривлена, під нашаруванням старої фарби приховувалося багато заржавілих елементів та деформацій, а нижня її частина та пороги були просто знищені. Це все нам довелося відновлювати», – розповів реставратор Юрій Миколаїшин.

Окрім цього, фахівці встановили нову клямку, відновили роботу автентичних завіс і встановили відреставрований австрійський замок, який хоч і не рідний, але відповідає по віку цій брамі. 

До

Після

Ще одна відреставрована брама з’явилася на мапі відновленої спадщини Львова: цього разу в будинку на вулиці Володимира Короленка, 17. Раніше вона була деформована, зафарбована непримітною фарбою, а безліч декоративних елементів були втрачені. 

«Ми старалися повернули первісний вигляд цій дубовій брамі, адже за тривалий час служіння мешканцям вона збереглася не в найкращому стані. Її конструкція ледь трималася, не вистачало дерев’яних елементів. На поверхні залишилось безліч пошкоджень та слідів від врізання замків, а красиве ручне різьблення з рослинними мотивами було затерте. Ми це все виправили», – розповів реставратор Павло Войтович.

Також фахівці відновили засклення брами, ковані решітки та встановили нову клямку, яка відповідає стилістиці схожих брам.

Реставрація брами коштувала близько 65 тис. грн., з яких 70% оплатило місто в рамках програми співфінансування. Решту витрат взяли на себе мешканці будинку.

Сейчас живу в Хмельницком

Сходить бы погулять, пивка попить, да вот только я никого не знаю в этом городе

Но на самом деле город не важен

Приоритет конечно же ближайшим, но я совсем не против съездить в гости в любой город и любую область :)

кратко о себе: фрилансер, в прошлом году уехал из донецкой области

p.s. вконтактика и прочих социалок не имею

"А Московські дари суть всі в рогожах, то і народ живучи з ними, доведений буде до вбогості"

 Після підписання Зборівського миру, який утвердив незалежність України, Хмельницький наказав присилати у Чигирин депутатів на Сейм, як колись присилали до Варшави. Туди ж прибули і посли трьох держав - Польщі, Туреччини і Московії, кожен намагався схилити Україну до своєї протекції, і кожен привіз свої дари, для гетьмана, для старшини і для війська. 

Гетьману дарували, наприклад, булаву, всипану діамантами, старшині - дорогі тканини, ну а для війська, наприклад, турецький султан привіз "40 мішків срібних левів".

 Була одна деталь, що потім виявилась важливою. Польські дари були загорнуті в килими, турецькі - в паперові мішки і обмотані шовком, а московські - в мішки з рогожі. 

Почалося обговорення. Гетьман наголосив, що протекція народу необхідна з огляду на відкритість нашої землі і погану її придатність до укріплення. Обрати протекцію гетьман запропонував зборам. Польська протекція була відкинута одразу, бо ще свіжою в пам'яті були звірства поляків, що, власне і спричинили нещодавню війну. (Тому силует польського посла на картині розмитий і віддалений.) 

Турецька протекція не сильно подобалась з огляду на мусульманську віру, дуже схилялось товариство до московської протекції, однак рішуче проти виступила "фракція" молодих козаків на чолі з Іваном Богуном. 

Не втримаюсь від того, щоб не привести їхню аргументацію повністю: «в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може;і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати. Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».

Прийшла черга висловити свою думку і духовенству думку якого висловив улюблений в народі проповідник Федір Гурський, який тут таки розкрив і зачитав Євагелію в тому місці де три царі принесли дари новонародженому спасителю, і кожен з дарів мав своє значення. Після того проповідник перевів увагу депутатів у кімнату, яка, власне, і зображена на картині і попросив подивитись, у що ж "вдягнені" дари кожного з царів.

 Мовляв польскі дари загорнуті у килими, тож з'єднавшись з поляками народ матиме килими, а з'єднавшись із турками вдягатиметься у шовки. "А Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі."

Вражені талановитою промовою і наглядною презентацією, козаки зовсім розгубилися і рішення про вибір протекції так і не було ухвалено.Сергій Гудим

Взято отсюда:

http://mysliwiec.livejournal.com/2535473.html

Весь світ - трішки Дніпро

Українське народне житло (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Полісся.

Полісся — історико-етнографічна область, природно-географічний край, частина колишньої прабатьківщини слов'ян, давня етноконтактна зона. Полісся розташоване на території чотирьох держав: Білорусі, України, Польщі та Росії. Українське Полісся поділяється на Правобережне та Лівобережне — залежно від розташування на берегах Дніпра. Відповідно до цього уживаємо також назви Східне й Західне Полісся. Західне Полісся називають також Прип'ятським, східне — Наддеснянським або Чернігівським, розмежовуючи такі номінації тоді, коли йдеться про Полісся по обох берегах Дніпра. 

За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину, північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей). Південну межу Полісся за діалектними ознаками мовознавці визначають умовною лінією Володимир-Волинський — на південь від Луцька —Здолбунів —Житомир — Фастів-Васильків — Переяслав-Хмельницький — Прилуки — по річці Сейм.

Музей народної архітектури та побуту України, поліська пасіка та Воскресенська церква із села Кисоричі, Рівненська обл.

Велика кількість лісів і боліт, нестача родючих земель, ізольованість від основних шляхів культурних та економічних зв'язків, робило цей район у минулому одним із найбільш відсталих на Україні. Бідність економічних ресурсів Полісся, соціальний гніт та злиденне існування трудового селянства створювало умови, при яких народне житло немов застигло у своєму розвитку, зберігаючи на кінець XIX і навіть на початку XX ст. багато старовинних прийомів та архаїчних рис, що сягають своїм корінням у глибину віків.

Музей народної архітектури та побуту України, окружний двір із села Солов'ї, Волинська обл.

Основний традиційний будівельний матеріал в цьому районі - дерево, а основний конструктивний прийом, що тут застосовується здавна, - зруб.

Народне будівництво північних районів відзначається граничною простотою і навіть деякою мірою аскетичністю архітектурного рішення, відповідно до конструктивних та функціональних вимог Народний майстер дуже стримано застосовував і декоративні засоби оздоблення Інтер'єрів та екстер'єрів. Єдине, що привертало його увагу, були фронтони у західних районах Полісся, які прикрашалися скромними елементами глухого різьблення чи контурної порізки, та завершення вікон у центральних і східних районах Полісся, що оздоблювались традиційними для українського народного декоративного мистецтва стародавніми мотивами геометричного різьблення по дереву.

Звичайно завершення вікон та віконниці фарбувалися у світлі тони (білий, блакитний), завдяки чому ставали добре помітні на темному тлі рубленої стіни (східні райони). В окремих випадках віконниці розписують застосовуючи переважно елементи геометричного орнаменту, що надавало фасадам сільського житла більшої привабливості і мальовничості (центральні райони Полісся).

На західному Поліссі своєрідно вирішуються також завершення фронтонів двосхилих дахів, що прикрашались контурною порізкою кінців вітряних дощок, які формою нагадували голови коней або якихось химерних істот.

Стіни сільського житла Полісся вирішувались, як правило, у відкритому зрубі, який у більшості випадків білили і лише в окремих районах північного Полісся він мав природний колір і фактуру дерева. Це стосується лише стін жилої частини хати, стіни господарчих приміщень (сіни, комора), що робились також із зрубу, завжди мали природний колір дерева.

В різних районах Полісся народне житло має свої особливості у формі даху (на заході поширені дво- та чотирисхилі дахи, на сході тільки чотирисхилі), розташуванні вікон на фасадах, характері тектонічної структури рубленої стіни і рішенні архітектурних елементів та деталей.

Досить скромним і стриманим був також інтер'єр народного житла на Поліссі, особливо на заході. Лише в окремих районах можна зустріти різьблення на сволоку, своєрідні типи меблів, особливо мисників, бокові стінки яких мали елементи контурної порізки, характерне рішення груби - у вигляді стіни, що прикрашалась пластичним оздобленням. Значну роль в інтер'єрі поліської хати відігравали також декоративні тканини і особливо вишивані рушники.

Схематичні малюнки з книги  "Українське народне житло (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)" (1972 р.), В.П. Самойлович:

Хата з села Дідковичі Коростенського району Житомирської обл.

Етнографічний регіон Полісся відображає хата перевезена з села Дідковичі Коростенського району Житомирської області, збудована у другій половині ХІХ ст. та має традиційне для даного періоду трикамерне планування: хата (світлиця)-сіни-комора.

Складена хата з двох окремих зрубів, що виготовлені із соснових плашок-осередків, з’єднаних між собою замками. Осередок – середня частина стовбура. Найцінніша нижня частина – окоренок, а верхня – вершок, з якого здебільшого будували господарські приміщення. Використовували виключно дерево, з якого не брали живиці. Ширина плашок від 45 до 57 см. Нижній вінець (підвалини) – дубовий, решта 7 – соснові. Шви між плашками заповнювалися мохом під час накладання вінців, згодом їх замащували білою глиною ззовні та зсередини. Цією ж глиною замість вапна побілена світлиця, як ззовні так і зсередини.

В світлиці праворуч від входу стоїть піч з глиняних вальків. Дим виходить через отвір в стіні, що розділяє хату та сіни й через дерев’яний комин. Стеля й дах тримається на одному повздовжньому сволоці, на якому лежать три поперечні сволочки та дощата стеля, утеплена шаром глини 25-30 см. Ліворуч від дверей світлиці встановлений посвіт – конструкція для освітлення приміщення за допомогою соснової лучини. Складається з дерев’яної труби, що вставляється в отвір у стелі та глиняного горщика. В хаті три шестишибкові вікна: два на центральному фасаді, орієнтованому до південного сходу, та одне на лівому причілку, розвернутому до південного заходу.

Правий зруб хати двокамерний під сіни та комору. Сіни мають наскрізний прохід: двері на чільній та тильній стіні на кованих завісах. Стеля відсутня. В коморі стеля з соснових дощок, проте, на відміну від світлиці, не утеплена глиною. Дах споруди двосхилий покритий драницею.

Посилання на джерела:

http://etno-selo.com.ua/ua/muzej/ekspozytsiia/polissya

http://www.hllab.dp.ua/Store/texts/jitlo/bud.htm

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%81%D1%8F

Украинский художник Николай Ивасюк

Он родился и работал в Украине, а в своих работах освещал ее историю, быт, пейзажи. Его творчеством восхищались такие известные художники того времени как Юзеф Брандт и Илья Репин. Ему предлагали оставаться на территории других государств, и он вернулся. Его предупреждали не ехать в Киев, потому что там советская власть, репрессии, - и он решился. За Украину, за любовь к ней, за ценный вклад, который он только мог сделать - развивать украинскую культуру, - его расстреляли.

Микола Івасюк. Пастель. Художник Станіслав Яновський, 1894

Родился в 1865 в городе Заставна на Буковине. После окончания школы в Заставне вступает в Черновицкую высшую реальную школу, где профессором живописи является украинский художник Юстин Пигуляк. Он и воспитывает у Николая Ивасюка любовь к искусству, давая бесплатные уроки.

Впоследствии Николай Ивасюк едет учиться в Венскую академию искусств. Здесь художник подает хорошие надежды, поэтому после успешного окончания его рекомендуют (как одного из лучших художников исторического жанра) Мюнхенской академии искусств для дальнейшего совершенствования мастерства.

Учась в Мюнхене, Николай Ивасюк знакомится со своей будущей женой-немкой, а также находит собрата на всю жизнь - польского художника-баталиста Юзефа Брандта.

Брандт, врожденный шляхтич, каждое лето приглашает друзей-художников к своей усадьбе в Ороньско, где они рисуют и отдыхают. Друзья-художники образовали там «Свободную Ороньско Академию». Здесь же Ивасюк знакомится с Ильей Репиным, который увлекся работами Ивасюка, а еще больше его замыслу полотна о Богдане Хмельницком. Репин посоветовал художнику поехать в Киев, чтобы сделать зарисовки местности для будущей работы.

Украинцу предсказывают выдающееся будущее художника и предлагают остаться на чужбине, но он все-таки решает работать на свою культуру и возвращается домой.

В'їзд Богдана Хмельницького до Києва 

На родных просторах, в Черновцах, Николай Ивасюк организовывает первые персональные выставки, где представляет свои картины: «Въезд Богдана Хмельницкого в Киев», «Богун под Берестечком», «Битва под Хотином», «Отдых», «Жатва», « Буковинец »,« Мать »,« Без хлеба »,« Бедная крестьянская хата » и другие.

Значительное внимание в своем творчестве художник уделяет Украинской национальной революции XVII в. под руководством гетмана Богдана Хмельницкого. В частности, он создает несколько работ, посвященных легендарному казацкому полководцу Ивану Богуну, который сыграл важную роль во времена польско-украинской войны 1648-1657 годов.

К известной картине «Въезд Богдана Хмельницкого в Киев» Ивасюк создал немало эскизов. А над ней самой работал около 20 лет, - так утверждают исследователи его творчества. Однако по словам дочери Ивасюка - Елены, на самом деле он работал над этой картиной более 40 лет - с 1892 до 1936 года. Дочь Ивасюка вспоминает, что все эти годы отец что-то в картине дорисовал. Столько лет изучал и постоянно добавлял новые детали, вполне можно назвать эту работу - смыслом его жизни. 

Работа очень больших размеров - имеет 3,5 м на 5,5 м. Сейчас экспонируется в Национальном художественном музее Украины в Киеве. В фондах львовского музея два эскиза этой картины, созданные рукой Ивасюка.

Также дочь Ивасюка подает еще одни интересные факты об этой картине: если присмотреться, то в углу есть три женщины - и это не кто иной, как жена художника и две его дочери - Александра и Елена. 

В 1899 году основывает художественную школу для «талантливой и бедной молодежи», которой руководит до отъезда во Львов в 1908 году. Вместе с учениками расписывает церковные иконостасы в Заставне, в Кицмани и в некоторых селах на Буковине. 

В момент, когда началась Первая мировая война, Ивасюк проживал во Львове. 3 сентября 1914 российское войско вступает во Львов, а уже в апреле 1915 года его посещает Николай II, приезд которого поручили изобразить Николаю Ивасюку. (В Национальном музее украинского изобразительного искусства хранится эскиз Ивасюка к картине «Въезд Николая II во Львов»). 

После этого, в середине апреля, немецко-австрийские войска переходят в контрнаступление и отвоевывают большую часть Галичины. А российские войска, отступая, берут с собой заложниками полсотни ведущих украинских деятелей, среди которых был и Николай Ивасюк.

С клеймом «немецкий шпион» художника высылают в Ростов-на-Дону, и со временем он возвращается в Украину.

В 1919 году Николай Ивасюк по заказу правительства Директории Украинской Народной Республики делает дизайн почтовых марок. В проекте их было 14, 8 из них удалось реализовать. Тематика марок была, как и творчество Ивасюка, - историческая. Вышли они под названием «Венская серия» (от места печати), но случилось так, что когда их напечатали, УНР уже не существовала, поэтому марки так и не использовались. 

Мати. Микола Івасюк 

В 1925 году Николая Ивасюка и профессора Евсевия Липецкого председатель Совнаркома УССР Влас Чубарь приглашает преподавать живопись в Киевской Академии художеств. Липецкий не принимает приглашение и предостерегает Ивасюка не ехать в СССР, поскольку от беглецов наслушался о коммунистическом режиме и массовых репрессиях. Однако наивный художник не слушает друга и уже в конце 1926 года вместе с семьей переезжает в Киев, где они получают советское гражданство.

Художник Василий Кричевский впоследствии рассказывал, что перед смертью Николай Ивасюк очень бедствовал и был разочарован такой «Украиной».

18 сентября 1937 в квартиру Николая Ивасюка ворвались энкаведисты и устроили обыск. Здесь они ничего подозрительного не нашли и все же бросили художника в Лукьяновскую тюрьму.

Уже через месяц на художника «накатали» постановление, в котором говорилось о том, что Николай Ивасюк является активным участником украинской националистической террористической организации и агентом германской разведки, и якобы удерживал явочные квартиры немецкой и гетманской агентуры.

«Обвиняемый Ивасюк Николай Иванович виновным себя не признал», - так напишут следователи. Однако это отнюдь не спасет талантливого украинского художника.

14 ноября 1937 был вынесен приговор: «Ивасюка Николая Ивановича расстрелять. Лично принадлежащее ему имущество конфисковать».

11 дней 72-летний художник ждал в камере смертников своих палачей. Они пришли в 24 часов 25 ноября 1937: по одним данным, расстрелян в Быковне, по другим данным - в Октябрьском дворце. Похоронен в Быковне. 

Реабилитировали имя украинского художника аж в 1980 году «за отсутствием состава преступления».

«Автопортрет» Микола Івасюк, 1887 

Николай Ивасюк был хорошим портретистом - создал немало портретов известных людей. Он жил в нужде, в то время художники тяжело зарабатывали на хлеб, а портреты помогали хоть немного улучшить материальное положение.

К лучшим относятся: «Автопортрет», портреты Ивана Франко, В. Залозецкого, О. Кобылянской, А. Мишуги, жены художника, Тараса Шевченко, супруги Петращук, М. Скрипника и тому подобное.

До наших дней картина «Въезд Богдана Хмельницкого в Киев» сохранилась благодаря случаю: в 1937 году, когда Николая Ивасюка арестовали, много имущества конфисковали, в том числе его произведения. Но эта картина сохранилась только потому, что она была скручена и стояла за дверью в ванной - на нее просто не обратили внимания, не поняли, что это картина. 

Источники пишут, что художник нарисовал около 500 полотен. К сожалению, их очень мало сохранилось. Художник часто переезжал, менял место жительства. Национальный музей во Львове имени Андрея Шептицкого - единственный в Украине, который имеет наибольшую коллекцию произведений Николая Ивасюка. Хотя все же, если сравнивать с другими коллекциями, то не такая уж и большая - около 20 единиц. Многое в частных коллекциях и их судьба, к сожалению, неизвестна. 

Меморіальна дошка у Львові на вул. Фредра, 7 

Джерела: https://zik.ua/news/2019/05/11/svit_zahoplyuvavsya_srsr__rozstrilyalo_velykyy_podvyg_ukrainskogo_myttsya_1567681

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D1%81%D1%8E%D0%BA_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 

Про те, які функції має місто, і з якими проблемами зітнулись багато великих міст світу. Як подолати ці проблеми і що робити для того, щоб мешканці міста почували себе захищеними і радісними.

про фізіологію людини, і про те як на наші відчуття впливають розміри міста і будинків. Як має будуватись місто враховуючи масштаби людини? Як на місто впливає автомобільний рух? І чому висотне будівництво це зло?