Результаты поиска по запросу «
Хто не чув, той побачить
»
український YouTube фэндомы Joan Cat Пісні України Моя Україна разная политота
5 #uamade Riffs
Ось і настав той час, когда я снова вижу вас коли я зможу щось запропонувати в "український YouTube".
фэндомы северное сияние фото Моя Україна разная политота
Киевская область, серверное сияния на все небо
фэндомы Моя Україна разная политота
Реліз книги "Вогневир - Flameström" 2020. Трейлер. Арти. Та уривок тексту.
Зимою чи навесні 2020 року побачить світ книга в жанрі темного епічного фентезі у сеттінгу Київської Русі "Вогневир" (Flameström") письменника Володимира Кузнєцова. Зараз триває передзамовлення на сайті Воля https://thewill.com.ua/catalog/kniga-vognevir/
"Нікому не уникнути Вогняного Виру. Від нього не сховатися, не втекти – він затягне у себе, загорне в палаючи обійми. Війна прийшла на нашу землю – війна, дотепер небачена й незнана. Незчислена орда. Смертоносні машини. Чорні чари. Війна не чує благань. Війна поглинає слабких. Хто наважиться постати на її шляху?"
Спільнота видання в мордокнизі https://www.facebook.com/vognevyr/
Синописис:
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
В якості бонусу до передзамовлення - ексклюзивна суперобкладинка.
Уривок з тексту чіпляє. Мова досить мальовнича, що в купі з багатим сеттингом, щедро здобреним всілякою східнослов'янською нежиттю, обіцяє захопливе чтиво.
Уривок.
Селище було невелике – з десяток халуп, низьких, ледь не по стріхи заглиблених в землю, кільцем стояли довкруж невеличкого майдану з колодязем-журавлем. Біля колодязю лежав мертвий собака – роздутий як діжка, з висолопленим, чорним язиком. Над селом висіла глуха, мертвотна тиша – здавалося, навіть мала пташка не наважувалася завести поблизу своєї ранкової пісні. Тільки листя шепотіло на вітру, та стиха скрипіли віти.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
історія України фэндомы Іван Мазепа длинопост Моя Україна разная политота
Тож що ми знаємо про Мазепу? Так, він син білоцерківського городового отамана, народився у селі Мазепинці і одержав відмінну, передову на той час освіту, він герой багатьох літературних творів, (романтичний образ бунтівника привабив Байрона, Пушкіна, Гюго…), про українського гетьмана знято кілька кінострічок. Дехто, можливо, чув про меценатську діяльність Мазепи, та більшість українців чомусь схильні вважати, що гетьман «розтринькував» кошти державної скарбниці, незважаючи на те, що кошти Івана Мазепи підтримували українську освіту (будівництво шкіл, Києво – Могилянської академії) та культуру (будівництво соборів). Є, правда, і ті злощасні 10 000, які Мазепа передав Голіцину, та росіянин у будь – якому разі їх би отримав – як не від Мазепи, то від іншого претендента на гетьманську булаву.
Український гетьман намагався догодити Петру I, щоб потім користуватися з того, і тому підписав дуже тяжкі для України Коломацькі статті, які передбачали русифікування українського народу через шлюби з росіянами. Потрібно визнати, що допомога Мазепи була неоціненною для російського імператора, адже Петро I 1695 року не зміг узяти Азов, і тільки наступного року, з допомоги трьох козацьких полків імператорові це вдалося. Мазепа отримав «Андрія», і кілька інших орденів, і здавалося, був цілком щасливий.
1701 року Петро I відмінив універсал про нові торгівельні шляхи з Європою. Імператор хотів, щоб українці торгували через Архангельськ, адже економічна незалежність України означає і політичну незалежність… Тож економіку України потрібно було обмежувати. До Іван Мазепа, з життєвим досвідом прийшло і розуміння наслідків такої політики, і український гетьман почав шукати нових союзників. Таким союзником став шведський король Карл XII, і Мазепа почав вести таємні переговори зі шведами.
В цей час козацькі старшини почали тиснути на Мазепу: «Як ми за душу Хмельницького молимось, так ми тебе будемо проклинати». Гетьман «відкрив карти», а Кочубей швиденько написав «кляузу» Петру I. Та Російський цар справді довіряв Мазепі, тож не повірив ні Кочубею, ні Іскрі.
Та коли (за відсутності у фортеці Мазепи) Меньшиков поїхав в Україну ліквідувати гетьманство, полковник Ніс його впустив, і Меньшиков написав цареві довгого листа з доносом: «Мазепа сие учинил не ради одной своей особы, а ради всей Украины». Тоді Меньшиков і Петро I зруйнували Батурин, запорожці підтримали універсал Мазепи, але Європа не підтримала його. Мазепа помер на чужині, під патронатом Турецького султана, який поклявся на Корані, що не видасть Мазепу.
Тож Мазепа не зрадив свій народ, він зрадив царя, і ми можемо критикувати хіба що помилки його політики, які він визнав і намагався виправити.
фэндомы коронавирус все плохо Моя Україна разная политота
В Украину прилетел самолет из Китая
Люди с открытой формой туберкулеза в общественных местах.
Дети без прививок от кори в детских садиках.
Эвакуированых из Китая повезли в пансионат.
фэндомы Дніпро пиво бухло Моя Україна разная политота
Пивна допомога у Дніпрі!
Шановне товариство! Я знов виходжу на зв'язок зі звичним для мене питанням: де можна випити смачного пива(від місцевої броварні) у Дніпрі? Незабаром я буду у цьому місті вперше для себе. В мене буде деякий час перед від'їздом, тому я б хотів погуляти містом й пропустити, мабуть, келих справжнього, доброго українського пива. Отож звертаюсь за допомогою до місцевих й не тільки, хто може мені підказати щось цікаве. Минулого разу мені підказали дуже добру броварню "Театр пива "Правда" у Львові, тому я довіряю місцевим любителям пива. :)
