армия росиии

акт 3, початок http://ua.reactor.cc/post/4615313

акт 2 - http://ua.reactor.cc/post/4620873

7:15, 29.11.2020

 Світанок був примерзенним, на вулиці, сиро, холодно, через пару днів настане зима... ворони 

голосно каркали відчуваючи поблизу смерть...

 А в кімнаті таверни - тепло, зручно, мерехтливі свічки ховали пилюку, бруд і природній сморід 

великого, здорового чоловіка... трохи ладану, пару молитовників, охапка пахучого свіжого сіну, 

горщик з пісною кашею, кухоль нерозбавленного когору і кімнатка вже набувала приемного, затишного вигляду... вже можна було запрошувати місцеву селянку щоб разом там почитати молитви, вивчити діяння святих...

2:18,30

 Гриби майже закінчилися, ресідіум що е в продажі - жахливої якості і надзвичайно дорогий. Потрібно зв'язатися на днях с демоном щоб Григорій хоча б через дві неділі(коли отримає золото з церкви) зміг купити два з половиною грамма грибів. Також йому необхідно зібрати військо і почати з вербування найманців для бойової групи.

22:46,3.12.

 Вдалося, нарешті, дістатися до Судрава - гірського села з 600 мешканцями.

Місцеві жителі, це міцні, працьовиті люди що віддавали перевагу, щоб їх залишили в спокої.

Через це вітали Григорія явно холодніше, ніж в Равенсбурзі, але мешканці не відмовилися від 

можливості щось вигідно виторгувати за припаси... селяни рекомендували не ходити в гори, вони чули, що міст у «Танцюючий орка» був зруйнований. Хоча вони відзначають - досвідчені шукачі пригод зможуть перетнути річку...

 З Судрава в Томрав дорога йшла серпантином через гори, періодично небезпечно спускаючись по каньйонах і відкриваючи захоплюючий вид на озеро Танучого льоду і Земляний ліс внизу.

16:06,4

 Почалася буря. Суворий вітер, дощ і брудні дороги зробили подорож Гріші складніше, але також прибрали з його шляху диких звірів і майже всіх інших мандрівників. Звуки бурі зловісно грохотали, хоча іноді заглушалися ревом річки. Коли дорога досягла вершини наступного хребта, Григорій зміг розгледіти джерело звуку - у маленькій долині внизу, крізь зарості ялинок, неслась брудна і бурхлива річка. Моста не було, хоча його рештки до сих пір трималися за круті береги. Крізь дерева було видно кам'яну вежу і кілька солом'яних дахів. З труби найбільшої будівлі йшов дим. Проте, все це знаходиться на іншій стороні річки.

 Жрець знайшов місце де вода не доходила, в глибину, до грудей середньої людини. Активував всіх трьох своїх мерців, і ті перенесли його з речами...

 Але коли Григорій с зомбі пробиралися до будівель, з кущів напала п'ятірка здоровенних(як для типових представників своєї раси), товстих, добре озброєних гобліноїдів... лисі, зелені істоти з загостреними кінчиками вух, були захищені щитами і хутряним обладунком...

 Підбігши блищи гобліни почали кидати короткі списи ... Гріша наказав скелету хапати лук і той вистрілив потрапивши одному з нападників в коліно, цього-ж жрець вдарив силою молитви священного вогню... Два зомбі вибігли вперед розмахуючи кулачками. П'ятірка гобліноїдів вихопила моргенштерни та почала лупцювати зомбі... 

 Григорій застосував молитву пекельних мук - одного монстра паралізовало... мертвяки догризли (незважаючи на удари) гобліна і напали на паралізованого... трійця що залишилася спочатку здається розгубилася, але сконцентрувалась і добряче відгамселила одного із зомбі, так що той вже не рухався... 

 За цей час їм за спину зайшов Григорій і раптово атакував. Скелет рівномірно, як заведений,  стріляв з короткого лука. 

 Гобліноїди зосередились на Гриці і добряче натовкли боки жрецю, та той, прочитавши молитву лікувального молебна, майже повністю відновив собі сили... мерці добили третього гобліна й напали на іншого... Григорій проломив череп ще одному. Останній намагався втекти, та під дією магії паралізації далеко не побігаєш...

 Трупи гоблінів жрець наказав з'їсти своїм мерцям (зомбаки їли м'ясо, а скелет збирав кістки), це підвищило в їх тілі кількість Сили що дозволила їм стати на рівень краще, зомбі отримали перший рівень варварів, а скелет перший рівень злодія...

20:43,5

«Танцюючий орк» - це простий готель, що складався з великої кам'яної вежі і прибудованої до неї стайні. Поруч з нею була ферма і квадратна вартова башта, в якій постійно жило троє солдатів. Усе це було оточене дерев'яним палісадом заввишки метри три. Тут і посилився наш "герой".

 Григорій зумів заробити пакетик грибів: Зустрів двох бродячих бардів з півкілограма золота, одна з них вже декілька днів страждала від грибної ломки і благала про хоча-б одну дозу, її чоловік теж різко забажав ... вони дуже зраділи взнавши що е можливість і запропонували все золото ... 

 Гріша провів ритуал Виклику і виміняв у демона, за бардівське золота, три пакетика(по три грами в кожному) грибочків непоганої якості...  Накурившись грибів Гриць в екстазі зайнявся сталкінгом в сновидіннях бігаючи по Чорній Астральній Зоні... коли його попустило він мусив усвідомити - ці грибі були раза в три гірші(за ті шо він вживав останній раз), але вже були запліднені й містили 

спори... жрець довго думав як ефективно проростити грибницю - при успіху можна було мати непогані 

урожаї... частину спор він подумував за сотню золотих продати бардам(перед тим як віддати їхні два 

пакетики - спори Гріша вибрав собі)...

 Гриць надіслав магічне повідомлення одному знайомому духу що страждав від алкоголізму й наркоманії. 

Невздовзі той з'явився... Розплатившись з духом двома дозами грибів - змусив того ідентифікувати й 

оглянути дивний магічний предмет якого клирік знайшов в одному із прихованих біля дороги алтар

місцевих святих. Дух казав що це був древній предмет запису звуків... Григорій відправив шукати 

місця де можна буде дістати гриби і ресидіум.  Незабаром дух запропонував за пів-кілограма золота 

- грам рисідіума і хотів двісті грам золота за 1 грам дуже хороших(за його словами) грибів.

0:36,6

 Після грибів Григорій був дуже збуджений і тому зайшов в таверну щоб трохи заспокоїтись парочкою 

кухлів гарячого, нерозбавленого вина з спеціями... там він познайомився з одним із трьох місцевих 

стражників - сержантом Сергором, той був на нічній зміні, та був чимось засмучений і тупо 

нажирався дешевим елем... Григорій вмовив, за десять монет, супроводити його до монастиря...

 Також познайомились з великаншою, два з половиною метровою жіночкою, Маарікою Друїдом. Вона також прямувала до монастиря Жовтої Троянди. Разом вони чекали коли вщухне буря...

12:24

 Храру, могутній ведмежатник(дуже великий і товстий гоблін) цих земель зв'язався з якимись 

культистами, він встановив контроль над племенем, викрав і взяв в заручники кількох жителів 

Томрава. Тепер мешканці Томрава (ті, хто розуміють ситуацію, що склалася) були змушені підкорятися наказам культу. На щастя, в більшості випадків все, що потрібно робити - просто спостерігати за дорогою і затримувати мандрівників, що прямують до монастиря.

 Це Григорій узнав магічно перевівши записи з паперів з'їдених гоблинів. Показавши це великанші 

вони разом надавили на стражника і той зізнався - в заручниках тримали сім'ю сержанта Сергора. Та 

брат і дружина брата ніколи-б йому не пробачили, якщо Сергор дозволить маніпулювати собою і зробить щось безчесне. Тому він якраз шукав можливості зробити хоч щось з мінімальним ризиком для заручників, і Гриць з Маарікою - були його шансом. При розмовах з ними він був дуже обережним, тому що вважав - поруч знаходилися гобліни, які спостерігають за дорогою й таверною і він боявся великого числа шпигунів серед людей з «Танцюючий орка».  Він намагався говорити не привертаючи до себе уваги, і передав жрецю таємну записку, щоб переконати їх прийти на зустріч за стайнею цієї ночі. 

  Гріша виміняв за три Благословення у селян мішок картоплі. І зараз, розвівши вогнища, варив, пік 

і жарив. Частину плодів жрець віддав в жертву Божественній Матері...

 Коли стемніло Гриць зустрівся з Маарікою і пішли чекати стражника за стайню строячи з себе 

закохану парочку ... незабаром з'явився стражник.

 Опинившись наодинці з жрецем і веліканшою він розповів про свою проблему і попросив їх допомогти.

Йому не було що запропонувати в якості нагороди, але він був упевнений, що у культистів знайдуться 

скарби і інформація, і що мер Томрава ймовірно запропонує нагороду після всього цього. Він розповів 

що гобліни тримають заручників в недавно покинутій шахті Деру, в дюжині миль на захід від Томрава.   

Він знав, що гобліни з племені Тіньового Кігтя раніше були союзниками, а також чув розмови 

медвежатників про те, що не всі гобліни задоволені новим положенням. За чутками, колишній вождь 

Саштек все ще живий, і Храр наглядає за ним. Ходили чутки що старий вождь відмовився говорити, де захований скарб племені, але може і по якісь іншій причині.

 Сергор був біля цієї шахти усього два рази. Він пам'ятає два будинки і відкритий сарай, обнесений 

огорожею. Вхід в шахти закривали міцні дерев'яні двері. Наскільки він знав, там не було інших 

виходів, хоча він ніколи не заходив всередину.

 Для вигляду сержант хотів післати звістку культу про мандрівників. Він запевняв, що це для того щоб 

ввести в оману культ. Сергор боявся, що навколо були шпигуни, і краще перестрахуватися, а 

повідомлення все одно прийде в шахти пізніше, ніж вони дійдуть до них. Крім того він дозволив Грицю 

надиктувати повідомлення, де описав себе як бідного монаха, а друїдессу - як незаміжню паломницю. 

 Сергор пообіцяв допомогти, з ще двома селянами родичі яких були в заручниках...

11:20,7

 Дорога вела в вузьку ущелину, яка простягалася на сто кроків і закінчувалася стрімкою скелею. 

Вузька земляна стежка в однієї зі стін ущелини піднімалася на 15 метрів до уступу. Вище уступу 

через ущелину було перекинуто декілька балок і мережа з канатів, на яких бовталися блоки. Від 

уступу вглиб скелі йшов тунель... хід губився в темряві.

 Вхід в ущелину перекривала трійка невеликих будівель, оточених триметровою огорожею з згнилої 

деревини. Кам'яна хижа (20 на 30 кроків) - раніше була одномісним будиночком для шахтарів. Зараз 

його займав вождь ведмежатників. Аналогічний міцний будиночок поменьше займали інші гобліни... 

 Свист сильного вітру глушив майже всі звуки, лише далеко лунало відлуння гортанного гоблінского 

говору. Ледь чутно скрипіла деревина і доносився тихесенький звук що нагадував плач. Один з людей-

розвідників, що працювали на гоблінів за золото, лежав й скучав на даху прибудови в дозорі...

 Трое медвежатників патрулювали огорожу навкруги шахти, вони встали в найдальшому куті від домівки вождя і щось швиденько пили, передаючи по колу велику керамічну пляшку... 

На них побігли трое стражників з двома зомбаками і почали гамселити гоблінів-переростків гострими списами... Розвідника з даху, коли той помітив побиття гобліноїдів, окутала лозою і чіпкими травами Мааріка за допомоги магії друїдів. До нього вдерся Григорій і забив на смерть ціпком...

 Розправа над трійцею медвежатників прошла непомітною для інших розбійників. Це допомогло добре 

оглянути будинки і підготувати пастки. В одном з домів заблокували колодамии ватажка з дивним гостем(подібним Храру,вождю медвежатників - гобліном-велетнем), а іншу будівлю з чотирма гоблінами і двома чоловіками-найманцями підпалили... виходи заблокувавши так що ворог в паніці, по одному, вискакував на шість гострих списів ...

 Храр та його гість, як тільки почали підпалювати і його будинок, здався. В третій будівлі було 

кілька рабів-гоблінів що повтікали як тільки їм пришла нагода...

 Шахта Деру утворилася вимиванням гірських порід талими водами льодовика, що знаходиться по той бік гір. Підлога шахти була з твердого каменю, як і поверхню ущелини, у деяких місцях на підлозі були постелений довгі дошки. Тунель висвітлили, розставленими через рівні проміжки, масляними лампами.

Відчувався сильний запах гарі палаючого масла в лампах і сморід немитих тіл.... довгий коридор вивів в невелику кімнату з пласкою підлогою,  світильником що стояв на столі, двома лисими мужиками в темних мантіях які сиділи на стільцях і грали в кості... загін з стражників, зомбі, скелета і друїда, на чолі з Грицем, увірвались і швиденько списами закололи лисих. Далі, за прикритими дерев'яними дверми, була трохи більша кімната з ще двума лисими, які разом валялися на одному ліжку, з чотирьох двух-ярусних... поки ті вскакували намагаючись натягнути кальсони - стражники з мертвяками закололи їх списами... Крім ліжок в цій кімнаті був очаг посеред кімнати, невеличкій стіл з декількома табуретками, шафа і дві маленькі скрині, але нічого цінного знайти тут не вдалося, лише лахміття й залишки їжі. Також там були ще одні прикриті двері... далі була довга печера де плішивий, з бородою і чорній рясі секстант, володіючи жахливою магією, під охороною двох магічних істот (Повітряних Елементалів) і двох накаченних чоловіків в шкіряних масках,  катував і гвалтував бранців ...

 Увірвавшись стражники простромили списами кінцівки лисого чим полонили злого чародія... Григорій заставив його відігнати, назовні(щоб потім по одному знищити) елементалів, в цей час мертвяки з друїдесою забили двох головорізів...

  Серед голих, закатованих полонених був величезний гоблін, замордований, зломлений Саштек, бувший вождь племені, якого переміг Храр... але не вбив, а полонив, і майже кожен день мучав й гвалтував.

 Гріша уклав угоду Саштеком, той зцілює його рани, а здоровенний медвежатник, мав вірно працювати на жреця. Із врятованої дюжини людей різного віку і статі, були і брат Сергора з його дружиною. 

Вони замерзли, зголодніли і зневірилися... За допомогу врятування своїх родичів й знайомих сержант 

Сергор, з двома сильними селюками, пообіцяли надати охорону... мінімум в дорозі до монастиря...

8:47, 8.12.20

 Ритуал пройшов бездоганно. Григорій був дуже задоволений - в нього вдалося купити в демонів майже десять грамів грибів непоганої якості. Він віддав в жертву богам рештки елементалів, гоблінів, культистів, а також своїх мертвяків. І темні злі сили нагородили Грішу зробивши його жрецем сьомого рівня домена Смерті...

 Він продемонстрував свою нову силу Мааріці, і та була зачарована. Григорій запропонував друїдесі 

приєднатися до нього, пообіцявши їй нову Силу, і та швидко погодилась, і вони одружились... 

12:04, 12.12.2020

 Томрав - невелика шахтарська село, в ньому проживало приблизно 400 людей, дварфів і полуорків. 

Воно було на шляху до монастирю Жовтої Троянди. Звивиста дорога бува єдиним шляхом до поселення і до монастиря для возів. Місцями вона настільки була вузька, що і візок ледве зміг-би проїхати. 

Сильний вітер, дощі, мокрий сніг і круті підйоми робили цю частину дороги мало не найважчою. Камені 

та скелі місцями вкривали від вітру і дощу, але давали лише короткочасне полегшення і зустрічалися 

дуже рідко... 

 Друга половина шляху до монастиря проходила високо в горах, що дуже знижувала нормальну швидкість пересування вдвічі... 

 Частина шляху проходила через довгий звивистий тунель що називали Солітьюд... В тунелі поселились гігантські павуки... Та Григорій, з кладовища шахтарського села(за згодою селян), піднімав по три скелета(стільки поміщалося по ширині тунелю) з кирками що рубили павуків і яйця... а павутиння Гриць підпалював за допомогою магічного вогню... на це пішло декілька днів, поки не очистили тунель... вісім велетенських павуків було знищено. 

 Біля виходу з тунелю, на мертвяків(що йшли першими) напало двое велетенських Бурих Тюфтіїв(напів-жуків, напів-гуманоїдів що жили під землею)... Друїдесі й жрецю вдалося іх оглушити магіею й полонити...

 Григорій приніс в жертву, в ритуалі Смерті, одного тюфтія щоб передати силу Мааріці. Вона була 

в захваті від нових можливостей що появилися в неї коли ритуал зробив із неї друїда пятого рівня. 

 Вона, на радощах дозволила Грицьку взяти наложницю... бо їй надоїло спостерігати як Гріша гвалтує

зомбі по кущах, а в неї самої починалась вагітність... 

 Гриць купив в селян Томрави, за сотню золотих монет, місцеву молоду, незайману монашку на ім'я 

Сестра Чурм Мристар... й заставляв її, за миску каші і щоб не їбали в сраку, двічі на день(зранку і 

на ніч), робити масаж чи орально задовільняти Гриця і Ма... 

10:43,13

 Попереду йшов бурий тюфтій, несучи на шиї Григорія, в стальному обладунку, щитом, мечем і списом, 

далі двое неповнолітніх дівчат-зомбі несли ложі з друїдом, за ними шли монахиня, гобліноїд і трое 

стражників що несли клітки з мертвяками. Вони пробиралися крізь хуртовину і через мить вишли з неї. Сніг перестав падати, вітер став легким бризом, а над головою крізь сірі хмари проступило блакитне небо. Стало помітним велетенську будову що розкинулась по скелястій стороні гори високо над загоном. Невелика стежка вилася вгору, проходячи через кілька воріт, перш ніж досягала головної будівлі. Комплекс монастиря складався з двох частин: перед входом розташувалася група невеликих білих будівель, а за ними - великі жовтуваті будівлі, ближче до схилу гори. Позаду них на сонці переливався великий купол головної будівлі. 

 Над воротами на стіні був викарбуваний напис:

«Страждати з іншими - значить бути іншими; втрачати себе і розглядати будь-яке страждання не як 

своє власне - ось наша істина.»

 Перша брама виглядала міцною, поруч висів великий бронзовий дзвін.

 Монастир виглядав древнім і спокійним куточком цивілізації посеред вкрай небезпечної дикої місцевості. Монастир Жовтої Троянди - це древня організація, заснована сотні років назад в усамітненні, в горах Кам'яного Шпиля. Вона була присвячений Ільматеру, Плачещему Богу, божеству страждань і стійкості, він став бастіоном цивілізації на тисячу років... але зараз його основи почали хитатись...

Замок-не-барона Штейнгеля на Ярославовом Валу, 1

Готический особняк возле Золотых Ворот сохраняет тысячи легенд и имеет столько же названий. Рассказываем о Замке барона Штейнгеля, Прибежище Рыцаря и Обитель Синей Бороды.

На самом деле замок никогда не принадлежал киевскому предпринимателю барону Максиму Штейнгелю, а был усадьбой польского помещика Михала Подгорского. Мистическая сила всегда оберегала дом. Дом, но не владельцев. Только за первые двадцать лет более 10 человек владели им. Та же сила еще не давала замку стать жертвой во имя очередного гигантского проекта.

Однако дом мог и не родиться. Сначала именно на его месте церковь рекомендовала строительство Владимирского собора. Впоследствии здесь появился приусадебный фруктовый сад.

Картина конца XIX в.

А что же господин польский помещик? В 1895 и 1897 годах Михал Подгорский оформил долгосрочные ссуды на строительство экзотического доходного дома. За два года строительство завершено. А через год в Берлине судьба помещика оборвалась. Зато жизнь захлестнуло нововозведенный готический особняк. Такая вот реинкарнация по-киевски.

Дом заигрывает с визуальным восприятием наблюдателя: со стороны улицы видим четыре этажа, со двора - девять, если считать подвал и мансарду.

"Кто идет сюда, оставь все надежды!", - молча сообщают крылатые демоны, украшающие главные ворота. А прямо под парадной лестницей на полу выложено латинское приветствие "SALVE".

Въездная арка с шариками-отбойниками и зловещими демоническими статуями сверху.

Помещик Михел Подгорский умер, оставив после себя экзотический имение в трех минутах от метро. С тех пор владельцы менялись один за другим. В конце концов особняк достался Льву Бродскому, тогдашнем ̶г̶е̶н̶и̶ю̶, миллиардер, сахарозаводчику и филантропу.

Сразу после завершения строительства на первом этаже появилась кафе-кондитерская А La Porte D`Or. В газете Киевлянинъ от 1899 пишут, что в замке "откритъ роскошный лътний террасъ съ електрическимъ освъщениемъ", в ассортименте многообразие "английских бисквитов и вафель собственной фабрикъ".

После кондитерской был "Кинотетаръ-иллюзионъ" Уникатъ ". Здесь киевляне могли наслаждаться экранизацией культовых Les Misérables.

С 1916 года собственником бывшей недвижимости Ярошинского стал крупнейший сахарозаводчик Лев Бродский. Он, насколько могу судить, оставался хозяином «замка» вплоть до революции.

С открытки начала ХХ в.

Известно, что в Киеве издавна существовала крупная община чехов и словаков. В период первой мировой войны, когда Россия и «лоскутная империя» Габсбургов оказались по разные стороны линии фронта, община всячески демонстрировала здешним властям лояльность и приняла участие в формировании боевой дружины, воевавшей на стороне русской армии. В нее зачисляли и военнопленных чехов и словаков, многие из которых сдавались братьям-славянам добровольно. Штаб-квартирой чешского движения, местонахождением Чешского Комитета в Киеве был отель «Прага» на Владимирской, 36, – тот самый дом, на котором теперь висит мемориальная доска в честь Ярослава Гашека и его героя Швейка.

Дом на Ярославовом Валу, 1 находился совсем близко от чешского центра. В кафе, устроенное здесь, нередко заглядывали киевские чехи; содержателем кинотеатра «Уникат» был также чех – Йозеф Петраш. В этом же доме с 1915 года действовали разные комиссии чехов и словаков, в частности, по делам военнопленных. Более чем вероятно, что здесь побывал и военнопленный Ярослав Гашек.

 А в 1917 году в комнатах и ​​коридорах замка рождалась Чехословакия. Часть помещений «замка» использовали для так называемой «Одбочки» (отделения, филиала) Чехословацкой Народной Рады на Руси. Руководителем «Одбочки» был выбран виднейший лидер чешского движения, профессор Томаш Масарик. Он проводил здесь заседания филиала.

В декабре 1917 года, когда на Большой Подвальной (Ярославовом Валу), 1 проходило пленарное заседание «Одбочки», его участники сфотографировались во дворе «замка». В первом ряду, посередине – 67-летний Томаш Масарик, будущий президент Чехословакии. Помимо Масарика, на снимке присутствуют и другие незаурядные личности. Так, слева от будущего президента сидит Рудольф Медек – чешский литератор и военный деятель, близко знавший Гашека, оставивший мемуары о киевских событиях. 

Роспись арендаторов дома на 1918 год включает таких занятных нанимателей, как Первое еврейское потребительское общество (державшее в подвале пекарню) или редакция газеты «Наша думка». Уже в ходе гражданской войны «замок» был приобретен совладельцами Хаскелем Гительмахером и И.Дунаевым. Но с 1919-го вся коммерческая недвижимость в Киеве была национализирована. Не составил исключения и дом на Ярославовом Валу, 1. После революции 1917 года замок национализировали и следующие 90 лет здесь находились коммунальные квартиры - он перешел в распоряжение пресловутых «жилтоварищей»: новое население коммунальных квартир дома образовало жилищный кооператив. Под их надзором «замок» выглядел облезлым и заплатанным, но все же исправным. 

Конечно, дом был очень популярен: известный издатель открыток Дмитрий Марков даже включил его в довольно ограниченную серию карточек «Киев. Красивые здания».

В послевоенные годы дом оставался одним из самых приметных в старом Киеве. Он служил моделью художникам – от добротного реализма Александра Пащенко до гротескных пейзажей Семена Каплана.

Фотографы охотно запечатлевали «замок» и помещали его снимки в фотоальбомах. Обращали на него внимание и писатели. Особенно будоражила их воображение надпись «SALVE», выполненная у порога (кстати, не единственный пример такого приветствия в Киеве).

Не мог остаться равнодушным к «замку» поэт Николай Ушаков, хорошо знавший киевскую старину и посвятивший ей многие строки.

Писал про него художник и литератор Валерия Акопова в «Сантиментальные прогулки по старому Киеву»  (книга была написана в 1978–1979 годах и издана в 1991-м).

При всем при этом дом на Ярославовом Валу, 1 практически не упоминался в путеводителях, в справочниках по Киеву. Оно и понятно: в течение многих лет никто не мог дать внятного ответа на элементарные вопросы – когда здание построено, кто его проектировал? И все же 21 января 1986 года решением Киевского горисполкома № 49 «замок» был признан памятником архитектуры и взят под опеку государства. На его фасаде была установлена охранная доска от имени УССР, которая висит здесь до сих пор...

Все эти годы здание оставалось жилым. К слову, среди тех, кто проживал в доме № 1 как в предвоенные, так и в послевоенные годы, – одно из светил киевского акушерства и гинекологии, профессор, доктор наук М.Ф.Айзенберг. А помещения на первом этаже использовали для учреждений. И, конечно же, здесь нельзя не упомянуть Киевское бюро путешествий и экскурсий. Думаю, многие читатели моих строк еще помнят его в этих стенах.  

На Ярославовом Валу, 1 находилась диспетчерская экскурсбюро, где киевские гиды получали путевки на работу. Здесь же действовал методический кабинет, на полках которого накапливались планы и тексты всевозможных экскурсий. 

В 1990-е годы, когда очень многое изменилось, экскурсбюро ушло из «замка». Но помещения в нижнем этаже продолжали служить культуре. На некоторое время здесь обосновался отдел архитектурной керамики при Софийском заповеднике. Первоначально он действовал в трапезной Михайловского монастыря, но когда храм вернули верующим, отдел и его коллекции перевели на Ярославов Вал.

Это было тем более резонно, что сам «замок» тоже мог бы служить экспонатом выставки керамики. Ведь в нескольких его комнатах до сих пор сохранились разнообразные, поразительно изысканные кафельные печи работы известной киевской мастерской Иозефата Андржейовского. Благодаря этим шедеврам здание считается теперь не только памятником архитектуры, но и памятником искусства.

А в жилых помещениях остатки былой шляхетской роскоши соседствуют с убогим наследием «совка» и «постсовка». 

Однако, начиная с 1998 года, предприниматель и депутат Киевсовета А. Лойфенфельд начал выкупать квартиры здания, и уже в 2006-м он был владельцем всего Замка. С тех пор памятник архитектуры пришел в запустение.

Правда, не так уж давно на первом этаже наводили порядок, сделали шикарные витрины. Там ненадолго обосновалась арт-галерея.

Бывший вестибюль галереи

Возмутительным является тот факт, что в 2013 году президент Чехии Милош Земан предложил погасить госдолг Украины перед Чехословакией за строительство газотранспортной системы за счет передачи замка посольству Чехии. Это было бы сверхвыгодное соглашение, которая спасла бы замок от упадка и подарила бы ей новую жизнь. Но нет - владелец здания был против. И на него никто не смог или не захотел повлиять.

Сегодня замок-не-барона, который является памятником архитектуры и монументального искусства - не заброшенный. У него есть владельцы, арендаторы, но это никак не спасает столетний дом от постоянного разрушения. Старинные витражные окна заменяются пластиковыми стеклопакетами, а время неумолимо разрушает богатейший лепной декор фасада.

Владелец здания, ООО "Львовская брама плюс" (зарегистрирован по адресу Ярославов Вал, дом 1/37) - не инвестирует ни копейки на сохранение своего недвижимого имущества (судя по состоянию фасадов).

http://photohistory.kiev.ua/articles.php?a=1-4

https://www.facebook.com/renovation.map/photos/a.819182278132631/2737588249625348/?type=3&theater  

На мапі: goo.gl/maps/XGb3eLu6GyopRZwq5 

Прогулятися замком: photos.app.goo.gl/r4hTQd7vChEeNk3CA
Історія: photos.app.goo.gl/dPSRMDjrJVFhSXML6 

Фото, зроблені на Закарпатті у 1920-ті

Мати, колиска, дитя, коноплi (с. Сухий, 1921).

-Сіножать. Полуденок сільської толоки. (Ясіня, 1921р., фотограф Rudolf Hůlka).

-Гуцул-пасічник, 1921р.

-Скрипаль (Ясіня, 1921р., фотограф Rudolf Hůlka).

С праздником вас детки ^^ 

Ровесник США, або Як виживає найстаріший кінний завод країни

В 80-ти километрах от оккупированного Луганска, в селе Новодеркул, находится старейший конезавод Украины. Он пережил крепостное право, несколько войн, революций, царей и генсеков. Сегодня 253-летнее предприятие, о существовании которого большинство украинцев даже не подозревает, оказалось на грани выживания.

В 2013-м Деркульский завод и еще с десяток подобных предприятий объединили под вывеской ГП 'Коневодство Украины'.

Бюджетных денег фактически не выделяют. Коневоды выживают за счет собственных пахотных земель, на которые давно положили глаз бизнесмены.

Киев-Лисичанск-Беловодск-Новодеркул. Поездом, затем маршрутками по безнадежно разбитым дорогам. 960 километров. Сутки в пути. Добраться из столицы до 'Деркульского государственного конного завода №63'– задача не из легких. Туристы сюда не доезжают. Представители власти бывают крайне редко.

Внимательные пользователи Google Maps в череде спутниковых снимков луганской степи могут разглядеть странные постройки. Они образуют надпись 'Е II' – зашифрованный привет из имперского прошлого, монограмма, означающая 'Екатерина Вторая'. В таком виде местные конюшни сохранились с середины 19 века.

Казенный завод на восточной окраине Дикого Поля появился по указу императрицы Екатерины Второй. Официальная дата его рождения – 25 октября 1776 года. День, когда к речушке Деркул доставили первую партию племенных лошадей.

Сначала 73 лошади, а в 1776 году насчитывалось уже 469. В 1786 – тысяча. Были и арабские скакуны, и ахалтекинцы, и тяжеловозы из Европы.

Деркульский замыкает тройку старейших госзаводов бывшей Российской империи и является древнейшим в Украине. Главной целью были поставки лошадей в армию: в гусарские, уланские, драгунские полки.

В радиусе 20-30 км так называемая 'Беловодская группа конных заводов': Деркульский – 18-го века, а Стрелецкий, Новоалександровский и Лимаревский – 19-го. Эти земли – прародина отечественного коневодства.

Местные старожилы, заставшие немецкую оккупацию в 1942-43 годах, сохранили легенду: летчики Люфтваффе не стали бомбить конезавод, зная, что его основательница – Екатерина, уроженка Пруссии. Правдива эта легенда или нет, но Вторую мировую Деркульский прошел без серьезных увечий. В 50-х прошлого века в погоне за светлым будущим здесь окончательно разрушили Николаевскую церковь 1841 года, но целыми, помимо центральных конюшен, остались усадьба управляющего 1828 года и уникальный манеж 1897-го.

Манеж называют 'японским', внешне похож на пагоду, изнутри – на раскрытый зонтик. Его каркас держится на одном центральном столбе - результат сложной, геометрически выверенной системы растяжек и опор. Манеж по назначению используют до сих пор – для тренировки. Опоры из сибирской лиственницы не менялись с конца 19 века – вечное дерево. Из такого же сделаны сваи, на которых до сих пор держится вся Венеция.

За 253-летнюю историю деркульские коневоды вырастили немало выдающихся лошадей, завоевавших медали и кубки:

– жеребец Гаммураби, английская верховая, в 1906 году выиграл Большое Всероссийское дерби. В 1908-м он стал первой лошадью из Российской империи, которая выступила на полях Британии, родине английских скакунов.

– жеребец Задорный блистал в советский период – 'трижды венчанный', победивший в трех крупных соревнованиях СССР. В 60-е он произвел фурор в США, взял призовое место под Вашингтоном. Тогда американцы предлагали за него 250 тысяч долларов. Но Задорного, конечно, не продали. Он вернулся на родину с именной попоной. В знак того, что Задорный все-таки из Украины, американцы на попону с советским флагом прилепили синюю полоску (знамя УССР состоял из двух полос – красной и синей).

Цена на деркульских лошадей, как и на остальных коней с госзаводов Украины, колеблется в среднем от 400 до 3 тысяч долларов.

За годы независимости ни один из украинских президентов не удостоил деркульский завод своим вниманием.

По словам Павла Бруско, хоть какие-то попытки поддержать племенное дело были при Викторе Ющенко. А до того пришлось задабривать Леонида Кучму подарком – жеребцом по кличке Хмель. Хотя и это не сильно помогло. Коневоды Новодеркула получали зарплату в основном натурой – с окрестных полей.

Сегодня на Деркульском заводе 170 голов. Их обслуживают 54 человека. На содержание работников и поголовья нужно 500 тысяч гривен в месяц. Держатся только за счет пашни. 

Без бюджетного финансирования Деркульский завод переживает самый сложный этап в своей 253-летней истории. В Киеве, похоже, закрывают глаза даже на то, что комплекс деркульских построек относится к недвижимому культурному наследию, а сам завод образовали в год, когда в Америке приняли Декларацию о независимости США.

Ситуация, в которой оказался Деркульский конезавод – красноречивый пример того, в каком убогом положении оказалось все коневодство Украины.

Еще одна проблема: в Украине развалена система ипподромов. Тотализатор, в отличие от стран с развитым коневодством, запретили законом. Полноценной обкатки лошадей нет. Возникает нехватка зоотехников, тренеров, жокеев.

Джерело: https://fromua.news/article/2498104/rovesnik-ssha-abo-yak-vijivaie-naystarishiy-kinniy-zavod-kraini/

Українська мова належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Кількість мовців – понад 45 млн, більшість яких живе Україні.

Сучасна українська мова налічує близько 256 тисяч слів включена до списку мов, які успішно розвиваються.

7 відмінків іменника, до яких ми звикли, вирізняють українську мову серед східнослов'янських. Сьомий, кличний відмінок, існує лише в граматиці древніх мов: латині, грецькій та санскритській граматиці.

Найбільша кількість слів в українській мові починається з літери «П». Найменш уживаною виявилась літера «Ф», у більшості випадків, слова які починаються з цієї літери, запозичені з інших мов.

Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», а найбільшу кількість разів перекладений літературний твір – «Заповіт» Тараса Шевченка, котрий перекладено 147 мовами.

Поездка севастопольца на Запад Украины или москаль в Бандерштадте.

Это мы подбираемся к главной достопримечательности города, которую видно, к сожалению, не будет — Хустскому Замку(он на той горе, что слева на фото).

Чортків, Тернопільська область

Первое письменное упоминание о Черткове - 1427 как о с. Чартковице Теребовлянского уезда, собственность Я. Прадонтича, сына Прадонты Копиценського (Копичинського). 

Исследователи связывают название города со злым Чернобогом, по другим преданиям название происходит от первого поселенца К. Черного или от Чертовой долины, которая была известна до возникновения поселения. Также существует еще одна гипотеза о происхождении названия местности от фамилии поляка Чартковского - магната, которому принадлежали данные земли. Но в основе последней версии лежит анахронизм: Чартковского получил Чартковице (Чертков) через столетие после первого упоминания об этом городе

Чертков - город в Тернопольской области с населением около 30 тыс. чел. Небольшое и уютное, оно производит приятное впечатление на туристов. Интересное прежде всего старым полуразрушенным замком, неоготическом костелом Св. Станислава, Покровской церковью, ратушей и деревянными храмами.

А главное - «чертову» название с лихвой компенсирует огромное количество храмов различных конфессий в городе. Только имеющих возраст более 100 лет, в Черткове - 8. А еще несколько возведенных уже во времена независимости. Но и этого чертковцам оказывается мало: церкви в городе продолжают строить.

Костел Матери Божьей, святого Розария и святого Станислава (именно такое полное название имеет храм) впервые возведено в 1610 году для кляштора (монастыря) доминиканцев. Костел и сегодня выглядит как оборонительный, а в давние времена еще и был окружен высокими оборонительными стенами с башнями, остатки которых до сих пор сохранились с тыльной стороны храма. Так же во время многочисленных нападений татар за храмовыми стенами скрывалось местное население. Первые лица Польши неоднократно посещали монастырь. В 1663 году Чертков посетил, приняв участие в Литургии в костеле, король Ян Казимир, следовавшего походом на Смоленск. А в 1683 году в монастырском костеле побывал следующий польский король - Ян III Собеский.

В конце XIX века костел уже не вмещал всех прихожан, число которых постоянно росло. Возникла потребность в новом, более просторном храме.  Часть стен старого костела частично разобрали, а на его месте стараниями Яна Саса-Зубжинського, польского архитектора, профессора Краковского университета, в начале ХХ века появился новый величественный храм в стиле Надвислянского готики, украшали скульптуры святых, изготовленных мастерами Чеславом Столбом и Диаманте Станкевичем. Перестройка длилась долгих десять лет и закончилась почти перед началом Первой мировой войны. И радость местных католиков была недолгой: в 1914 году российские войска сняли и вывезли колокола. Остался только один, самый большой, который оккупанты не смогли снять. Но и его через 3 года вывезли немцы, разбив на части и сняв. За два года колокола вернулись на свое место. Советская власть оказалась более жестокой: в 1941 году перед наступлением немцев костел и монастырь подожгли, а почти всех отцов и монахов-доминиканцев замучили на окраине Черткова. До 1946 года костел еще некоторое время принадлежал римо-католикам. В 1947 году его передали православным, а в 1959 году превратили в склад горторга. В конце 80-х годов храм все же вернули доминиканцам. Тут есть орган.

бывший Окружной суд начала ХХ века.

Деревянная Вознесенская церковь - один из самых совершенных творений подольской школы народной архитектуры. Храм возведен в тогдашнем пригороде Черткова, Нижний Выгнанке, в 1717 году (по другим данным - в 1738), хотя церковь, разрушенная турками и татарами, стояла здесь еще с 1630 года. Сразу же поражает его сложный силуэт с тремя высокими верхами и удлиненным притвором. Центральный купол с двумя уступами доминирует над другими двумя, имеющих по одному залу, а совершенства достопримечательности предоставляет навес на фигурных кронштейнах, которое служило прихожанам для защиты от непогоды. Не менее интересна и деревянная колокольня, отстроена в 90-е годы прошлого века, и уютный, почти домашний интерьер храма. 

Считается, что первая синагога в Черткове построена в 1682-1686 годах во времена польского короля Яна Собеского, который благосклонно относился к евреям. Старинную колокольню и сегодня можно увидеть в центре города, недалеко от новой ратуши, по адресу ул. Гоголя, 2. Но в одноэтажном здании с толстыми стенами синагоги уже давно нет... Известно, что в 1754 году еврейская община начала строительство еще одной синагоги, деньги на которую дал раввин Майер Кац. Возможно, что речь идет об этой же старой колокольне - Большую синагогу, а датировка ее в реестре местных достопримечательностей 80-ми годами XVII века ошибочно.

В 1860 году Ружинский цадик Давид Моше Фридман основал в Черткове хасидский центр. В начале ХХ века евреи составляли треть населения города, поэтому появилась необходимость в строительстве новой синагоги. Построена по проекту венского архитектора Ганса Гельдкремера в течение 1905-1909 годов, она получена название «Новой синагоги». Построенная в романтическом стиле с использованием мавританских мотивов, образница походила скорее на фешенебельный дворец, чем на дом молитвы. Роскошности ей предоставило отделка резьбой, выполненное итальянскими мастерами. Главный фасад здания состоит из центрального ризалита, который скрывает под собой покрытый четырехскатной крышей объем здания, одноэтажных флигелей и размещенных по краям двухэтажных граненых башен.

Костел бывшего монастыря кармелитов. К сожалению, информации о монастыре осталось очень мало. Известно, что монастырь кармелитов босых в Черткове основан в 1635 году (по другим данным - в 1697) по инициативе графа Станислава Потоцкого. Костел, который мы видим сегодня, возвели во второй половине XIX века.

Храм окружен двухэтажным, квадратным корпусом келий, который имеет просторный внутренний двор. Сегодня в бывшем костеле действует церковь Непорочного Зачатия Девы Марии, а в бывшем корпусе келий расположены дом для детей и престарелых «Каритас» и Высшая дьяковской-катехизическая академия.

Замок в Черткове построен в XVI веке по инициативе первого владельца этих земель Ежи Чартковского (Jerze Czortkowski), на левом берегу реки Серет. Сначала укрепление было деревянным и служило для защиты от нападений татар и валахов. После уничтожения его татарами, Станислав Гольский (Stanislaw Golski) в 1610 году, на этом месте заложил и каменный замок.

Замок в плане пятисторонний, на углах возвышались угловые башни. До перестройки, замок по периметру, был застроен жилыми и хозяйственными помещениями, а внешние стены строений были оборонной стеной крепости. От них остались только подвалы. Две башни выступали за линию стен. Юго-западная пятиконечная, имеет два яруса и большие подвалы. Северо-западная - четырехугольная, имеет один ярус с подвалом. Перекрытия башен не сохранились. После перестройки дворец занял западную часть замка. Прямоугольный в плане, обоими торцами примыкал к угловым башням замка, которые фактически стали его продолжением. Ренессансный по стилю замок имел со двора два этажа, которые украшали изысканные аркадные галереи.

По внешнему фасаду дворца, между башнями, была обустроена терраса, в нижней части которой находятся большие подвалы. Терраса выходила наружу красивой аркадной композицией. Южная четырехгранная башня сохранилась на уровне первого яруса.

Станислав Гольский (н / в-1612) женился второй раз на Анне Потоцкой (Anna Potocka 1593-1623) герба Пилява (Pilawa), и в 1612 году умер. С 1672 году город и округа захватили турки и находились здесь до 1683 года. Замок стал резиденцией субпаши.

С середины XVII века замок перешел в собственность Потоцких, которые достроили и укрепили крепость. Замок находился в собственности Потоцких до конца XVII века. Следующим владельцем замка стал Гиероним Садовский (Hieronim Sadowski). В конце XIX века Гиероним Садовский передал свои права на владение замком польском женскому монастырю сестер-кармелиток. В дальнейшем в замке были склады. А в коммунистические времена нефтебаза.

Археологические находки

В Черткове обнаружены археологические памятники среднего палеолита, трипольской культуры, поселения древних славян. Трипольский поселения близ города обнаружено в 1920-х годах.

В Черткове насчитывается 3 памятника археологии:

- Стоянка Чертков І - средний палеолит (150-40 тыс. лет назад) - в урочище Карьер.

- Поселение Чертков ІІ - пражская культура - в центральной части города, ул. Рынок, на территории РайПО, правый берег р. Серет

- Поселение Чертков ІІІ - трипольская культура;культура Ноа - на северозападной окраине города, ул. Ольховая I - II надпойменные террасы безымянного ручья.

Город расположен на территории надднестровского (опильского) говора. В «Надднестрянский региональный словарь» внесены следующие слова и фразеологизмы, применяемые в Черткове:

Босакы - босоножки

бурты - суконная обувь

Жидык - птица, которая перед дождем кричит

закопьянкы - вид сапог

карниши - карнизы

кобрак - теплая безрукавка

марок - прибор для проведения грядок на поле

нанашка - крестная мама

палюшкы - клецки из тертого картофеля и муки

райтыкы - брюки-галифе

сволок - брус, поддерживающий потолок

тырба - суп из кукурузной муки

шмир - мазут

Ябчанка, ябченка - суп из яблок

ягодянка - суп из ягод. 

В этом году в июле остановлено строительство мемориального памятника, посвященного 100-летию Чертковского офензиви, из-за выявления факта надругательства над захоронениями. Территория кладбища, на котором вырыли котлован для строительства мемориального памятника воинам Украинской Галицкой армии, оказалась местом захоронения. 

Вырытую землю вместе с человеческими останками строители, как утверждают, вывезли в мусор. Сейчас полицейские устанавливают это место, чтобы была возможность осуществить перезахоронение. На территории, где вырыт котлован, при осмотре тоже обнаружены останки человеческих костей. 

Полиция отреагировала на обращение общественных активистов, у которых были подозрения, что именно в этом месте находится Военное кладбище, где похоронены Украинские Стрельцы, погибшие в 1919-1920-х годах. О том, что перед началом строительных работ необходимо провести исследования, неоднократно подчеркивала ОО "Альтернатива-Чертков".