Днепр вышел в финал лиги Европы! В финал Лиги Европы, Карл!!!
Результаты поиска по запросу «
голые из бл
»
фэндомы грамматика украинский язык Моя Україна разная политота
Жартівливі картинки, які раз і назавжди викорінять русизми з вашої мови
Рівненщина фэндомы словарь Українська мова Україна диалекты Моя Україна разная политота
словник села Бутейки Сарненського району Рівненщини
Його підготував і видав місцевий ентузіаст без філологічної освіти, історик-аматор Петро Макаренко.
Спершу думав, що таких слів буде з півсотні. Тоді не планував укладати словник. У 2015 році серйозно захопився. Розпитував старших людей, які ще у повсякденному житті користувалися місцевою говіркою. Коли вже зібралося слів 500, тільки тоді зрозумів, що потрібно готувати книгу.
Зібравши понад 2 тисячі слів бутейської говірки, які увійшли до словника, Петро Макаренко зрозумів, наскільки багатшою могла б бути українська мова з діалектами — справжніми мовними перлинами. Такі села — це ті етнографічні острівки, які об’єднують народ у монолітний державний континент. За його словами, у перспективі книгу доведеться доповнювати: ще є близько тисячі місцевих слів та висловів, які потрібно зафіксувати, зберегти.
Редактором та упорядником словника став волинський науковець, кандидат історичних наук, доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Микола Півницький, який у передмові зазначив, що бутейська говірка багата своїм глибинним змістом, інтонаціями, образами, які передаються зі століття у століття, від одного покоління до іншого.
Кілька прикладів зі словника бутейської говірки «Відлуння сивої давнини, або Слово про слова»:
Аргуль — будь-який спиртний напій.
Байбас — балбес.
Беремна, важка, груба — вагітна жінка.
Бізіяна — мавпа.
Булєбочка — перша зварена молода картопля.
Бульбаники — деруни.
Вальба — овальна грудка масла або сиру вагою до 500 грамів.
Ґалахват — безшабашний, пройдисвіт.
Ґендзьор — великий скляний бутель.
Глєжана — пещена, так із заздрістю говорять про жінку, в якої люблячий чоловік.
Ґуґло — жмут клоччя, який важко розірвати.
Дать гримайов — натовкти кулаком у плечі.
«Держать жонку» — одружений чоловік, який є господарем, а не приймаком і не підкаблучником.
Дивило — дзеркало.
Дойонка — відро, в яке доять молоко.
Жмойда — скупердяй.
Забейда — легковажний, невдоволений.
Зтуля — звідти.
Кінуца по бабах — піти до ворожок.
Ковганка — неохайна господиня.
Куцуня — свиня.
Латун — заношений рваний одяг.
Льєжньовка — дорога, вимощена через грузьку місцину з дерев’яних кругляків.
Лякан — опудало.
Мерліни — похоронний обряд.
Муцікі — поросятка, котрих годує свиноматка.
Наклавса, як голодний вовк глєю — без міри наївся.
«Нах-нах» — так підкликають пса.
Нацицник — бюстгальтер.
Пізіть — жалібно та без міри рюмсати.
Посьєдалі на вирачки — про жінок, що проводять тривалий час у теревенях.
Про колісь — про далеке минуле.
Робить валюшку — небезпечна дитяча забава, під час якої діти бігають по тонкому льоду.
Розтопша — дуже повна людина.
Салісовка — дорога квітчаста хустка.
Скаржопит — ябеда.
Скомініздіть — вкрасти.
Стогнота — зануда.
Хабаль — гулящий чоловік.
Хапун — найчастіше вживають при сварці: «Щоб тебе хапун ухопив!» Дух, що несподівано забирає людську душу.
Хлєбняга — самогон.
Шабльовка — гостра на язик жінка.
Шманделок — великий кусок.
Тепер загадка. Що мається на увазі у цьому реченні "Одягнула припинду і нацицника, прошкувала до дзюрка та й зустріла балдиша"?
фэндомы лошади архитектура живность конюшня Моя Україна разная политота
Ровесник США, або Як виживає найстаріший кінний завод країни
В 80-ти километрах от оккупированного Луганска, в селе Новодеркул, находится старейший конезавод Украины. Он пережил крепостное право, несколько войн, революций, царей и генсеков. Сегодня 253-летнее предприятие, о существовании которого большинство украинцев даже не подозревает, оказалось на грани выживания.
В 2013-м Деркульский завод и еще с десяток подобных предприятий объединили под вывеской ГП 'Коневодство Украины'.
Бюджетных денег фактически не выделяют. Коневоды выживают за счет собственных пахотных земель, на которые давно положили глаз бизнесмены.
Киев-Лисичанск-Беловодск-Новодеркул. Поездом, затем маршрутками по безнадежно разбитым дорогам. 960 километров. Сутки в пути. Добраться из столицы до 'Деркульского государственного конного завода №63'– задача не из легких. Туристы сюда не доезжают. Представители власти бывают крайне редко.
Внимательные пользователи Google Maps в череде спутниковых снимков луганской степи могут разглядеть странные постройки. Они образуют надпись 'Е II' – зашифрованный привет из имперского прошлого, монограмма, означающая 'Екатерина Вторая'. В таком виде местные конюшни сохранились с середины 19 века.
Казенный завод на восточной окраине Дикого Поля появился по указу императрицы Екатерины Второй. Официальная дата его рождения – 25 октября 1776 года. День, когда к речушке Деркул доставили первую партию племенных лошадей.
Сначала 73 лошади, а в 1776 году насчитывалось уже 469. В 1786 – тысяча. Были и арабские скакуны, и ахалтекинцы, и тяжеловозы из Европы.
Деркульский замыкает тройку старейших госзаводов бывшей Российской империи и является древнейшим в Украине. Главной целью были поставки лошадей в армию: в гусарские, уланские, драгунские полки.
В радиусе 20-30 км так называемая 'Беловодская группа конных заводов': Деркульский – 18-го века, а Стрелецкий, Новоалександровский и Лимаревский – 19-го. Эти земли – прародина отечественного коневодства.
Местные старожилы, заставшие немецкую оккупацию в 1942-43 годах, сохранили легенду: летчики Люфтваффе не стали бомбить конезавод, зная, что его основательница – Екатерина, уроженка Пруссии. Правдива эта легенда или нет, но Вторую мировую Деркульский прошел без серьезных увечий. В 50-х прошлого века в погоне за светлым будущим здесь окончательно разрушили Николаевскую церковь 1841 года, но целыми, помимо центральных конюшен, остались усадьба управляющего 1828 года и уникальный манеж 1897-го.
Манеж называют 'японским', внешне похож на пагоду, изнутри – на раскрытый зонтик. Его каркас держится на одном центральном столбе - результат сложной, геометрически выверенной системы растяжек и опор. Манеж по назначению используют до сих пор – для тренировки. Опоры из сибирской лиственницы не менялись с конца 19 века – вечное дерево. Из такого же сделаны сваи, на которых до сих пор держится вся Венеция.
За 253-летнюю историю деркульские коневоды вырастили немало выдающихся лошадей, завоевавших медали и кубки:
– жеребец Гаммураби, английская верховая, в 1906 году выиграл Большое Всероссийское дерби. В 1908-м он стал первой лошадью из Российской империи, которая выступила на полях Британии, родине английских скакунов.
– жеребец Задорный блистал в советский период – 'трижды венчанный', победивший в трех крупных соревнованиях СССР. В 60-е он произвел фурор в США, взял призовое место под Вашингтоном. Тогда американцы предлагали за него 250 тысяч долларов. Но Задорного, конечно, не продали. Он вернулся на родину с именной попоной. В знак того, что Задорный все-таки из Украины, американцы на попону с советским флагом прилепили синюю полоску (знамя УССР состоял из двух полос – красной и синей).
![ШИУРДБЙ т.гн^1903ТрУчист.верх. )льти Мор-Гапьциона) ¡нст'190бгТОбладатель Приза Ее Величества 1 дарынм Императрииы]Р^ЧНМН| 13,Зоп^,;а* «едапь и царсш подарок над оссиискои конной выставке 1910 гЯ ¿дооныг И№Н1№Ш, 0. С -- а | мтеШатюш,Моя Україна,фэндомы,лошади,архитектура,architecture,](http://img1.reactor.cc/pics/post/full/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D0%BB%D0%BE%D1%88%D0%B0%D0%B4%D0%B8-%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0-%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C-5921889.jpeg "Моя Україна,фэндомы,лошади,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,живность,конюшня,разная политота")
Цена на деркульских лошадей, как и на остальных коней с госзаводов Украины, колеблется в среднем от 400 до 3 тысяч долларов.
За годы независимости ни один из украинских президентов не удостоил деркульский завод своим вниманием.
По словам Павла Бруско, хоть какие-то попытки поддержать племенное дело были при Викторе Ющенко. А до того пришлось задабривать Леонида Кучму подарком – жеребцом по кличке Хмель. Хотя и это не сильно помогло. Коневоды Новодеркула получали зарплату в основном натурой – с окрестных полей.
Сегодня на Деркульском заводе 170 голов. Их обслуживают 54 человека. На содержание работников и поголовья нужно 500 тысяч гривен в месяц. Держатся только за счет пашни.
Без бюджетного финансирования Деркульский завод переживает самый сложный этап в своей 253-летней истории. В Киеве, похоже, закрывают глаза даже на то, что комплекс деркульских построек относится к недвижимому культурному наследию, а сам завод образовали в год, когда в Америке приняли Декларацию о независимости США.
Ситуация, в которой оказался Деркульский конезавод – красноречивый пример того, в каком убогом положении оказалось все коневодство Украины.
Еще одна проблема: в Украине развалена система ипподромов. Тотализатор, в отличие от стран с развитым коневодством, запретили законом. Полноценной обкатки лошадей нет. Возникает нехватка зоотехников, тренеров, жокеев.
Джерело: https://fromua.news/article/2498104/rovesnik-ssha-abo-yak-vijivaie-naystarishiy-kinniy-zavod-kraini/
фэндомы Моя Україна разная политота
Реліз книги "Вогневир - Flameström" 2020. Трейлер. Арти. Та уривок тексту.
Зимою чи навесні 2020 року побачить світ книга в жанрі темного епічного фентезі у сеттінгу Київської Русі "Вогневир" (Flameström") письменника Володимира Кузнєцова. Зараз триває передзамовлення на сайті Воля https://thewill.com.ua/catalog/kniga-vognevir/
"Нікому не уникнути Вогняного Виру. Від нього не сховатися, не втекти – він затягне у себе, загорне в палаючи обійми. Війна прийшла на нашу землю – війна, дотепер небачена й незнана. Незчислена орда. Смертоносні машини. Чорні чари. Війна не чує благань. Війна поглинає слабких. Хто наважиться постати на її шляху?"
Спільнота видання в мордокнизі https://www.facebook.com/vognevyr/
Синописис:
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
В якості бонусу до передзамовлення - ексклюзивна суперобкладинка.
Уривок з тексту чіпляє. Мова досить мальовнича, що в купі з багатим сеттингом, щедро здобреним всілякою східнослов'янською нежиттю, обіцяє захопливе чтиво.
Уривок.
Селище було невелике – з десяток халуп, низьких, ледь не по стріхи заглиблених в землю, кільцем стояли довкруж невеличкого майдану з колодязем-журавлем. Біля колодязю лежав мертвий собака – роздутий як діжка, з висолопленим, чорним язиком. Над селом висіла глуха, мертвотна тиша – здавалося, навіть мала пташка не наважувалася завести поблизу своєї ранкової пісні. Тільки листя шепотіло на вітру, та стиха скрипіли віти.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
Розваги від Моя Україна фэндомы Моя Україна разная политота
Мальовниця
Доброго всім вечора! Зіграймо в мальовницю! Правила прості. Я роблю перший малюнок, ви домалювуєте свій (і викладаєте в коментарі), після вашого домальовують свій, і так ми отримаємо комікс. Стиль і кольори – за вашим бажанням.
Початковою темою я обрав нинішній тренд ЗРАДУ. Тож, уперед!
P.S. Вибачте, не розрахував розмір тексту.
P.P.S. Якщо хтось устиг раніше за вас, усе одно викладайте.
