голый член

Андрей Шкуро достаточно противоречивая личность, но, есть то что мы не знали.

Например то, что он был настоящим украинцем.

Вот что удалось найти в архиве ОУН при библиотеке им. О.Ольжича 

Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського Козачого Війська, зголошую готовність станути під прапор Організованого Українського Націоналізму згідно з вашим покликом з дня 6 липня 1941 року. 

На це моє рішення вплинули оці обставини: 
1. Часи, що тепер переживаємо, покладають на всіх Українців обовязок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях. В цій боротьбі не може остати осторонь українське козацтво, як теж воно не може вести осібної якої - небудь акції. 
2. Рішення козацької старшини на терені Сербії, що однозгідно заявило готовність повести козацтво визволяти Батьківщину з-під московсько-жидокомуністичного режіму. 
3. Жахливе положення козацтва в Сербії, виставленого на страшні переслідування з боку сербів, - мовляв, ми винуваті, Москва (біла й червона) не є в силах дати їм поміч. 
В виду цього козача старшина й козацтво доручили мені повести на терені Незалежної Хорватії переговори в справі включення козацтва до активної боротьби з московським большевизмом в складі української самостійно формації, а коли це неможливе, то у складі козачих частин в складі німецько або хорватського війська. 
В усіх трьох випадках прохаємо, щоб під козацтвом з території бувшої Югославії розумілося усіх козаків: кубанських, чорноморських, донських терських, астраханських, і других без огляду на їх народність, виходячи з заложення, що всі вичислені козаки представляють у всіх своїх станицях на Рідних Землях один національний в державному розумінні склад і тому непобажаним було б виріжнювати й розділювати їх на українців, москалів та інших інородців. Це побажання виправдовує обставиною, що за ввесь час свого перебування в Югославії не визнало себе козацтвом членами рускої нації, не визнало компетенцій руских правленій,а все й усюди признавало себе просто козаками. 
В другому й третьому випадкові (участь у складі німецького чи хорватського війська) є нашим безумовним бажанням вжити нас в операціях тільки на українських етнографічних територіях. 
Про це все договорився я з Вашим уповноваженим представником у Незалежній Державі Хорваті і, складаючи Вам оцим мою чолобитню, підтверджую своїм власноручним підписом. 

Слава Україні!

Загреб, дня 19. VIII. 1941. 
Генерал-поручник Кубанського Козачого Війська. 
Представник ОУН у Незалежній Державі Хорватії Василь Войтанівський.

Заґреб, дня 19.VIІІ.1941. 

Вoлoдимир Вoйтанівський, 
Представник OУН у Xoрватії 

Генерал пoручник Андрій Шкурo, 
генерал-пoручник Kуб[анськoгo] кoз[ачoгo] війська. 

В Україні живе Богиня Європи!

Жизнь в Украине. 1942 год.

Есть такие традиции про которые мы не все знаем и не все. Сегодня решила нарушить чучуть атмосферу няшности, ну порадовать реакторчан ^^

1. Девушка решала кто будет ее мужем. 

до 17 столетия украинские девчули могли прийти в дом где проживал парен, в которого она была влюблена, и при всех его родственниках предложить руку и сердце. Отказать девушке было очень плохой приметой, ну сами понимаете 17 век... Поэтому парни в такой ситуации были змушенi женится или выходить замуж :D даже если это была не та единственная. 

2. Вечорницi

На вечорницях была традиция, которая позволяла людям так сказать общаться ближе чем просто общение.  Не замужние парни и девушки собирались дома у вдовы, которая должна была следить за ними... (WTF?!) ну пили, ели, играли, ну типа вписка, но со взрослыми. А потом занимались так называемыми "притулами". Это когда пары ложились спать и занимались сексом на половину, то есть так что бы девушка не лишилась девственности и не забеременела. Я не знаю как это. Есть данные, но в статье не указан источник данных, что 45,6 % девушек , которые ходили на вечорницi, теряли девственность до брака. 

3. Лишить девственности любой ценой. 

Ну всем известно уже, что первая брачная ночь была прям развлечение для всех гостей. Это и традиция про чарку горiлки с пробитым донышком. И вот еще одна традиция. Пока проходило таинство первого секса (возможно и не первого, если была знакомая вдова) под дверью стояли родственники и гости и пели песни. Первый брачный секс лимитировался временем, на него давали всего 30 минут. Ну понятное дело , что под ор пьяных гостей не у всех все получалось, тогда на помощь должен был прийти дружок. Или отец, или еще какой родственник. Если они отказывались (ну блин хоть что то у кого то святое было), то девственности невесту лишали подружки....... пальцами.

4. Менструация. 

Менструальная кровь у нас считали нечистой. В те самые дни женщина должна была сидеть дома. Ей нечего нельзя было делать. Ну и поскольку не было нижнего белья, то это даже очень правильно. А еще менструальную кровь считали опасной для мужчин. То место откуда вытекала это кровь считали каналом в потусторонний мир, что может затянуть в себя и укусить. Я не вру. Но не смотря на все это , менструальной кровью превораживали. Пару капель в борщ и вес. Мужик под каблуком. (Не проверяла.)

5. Вырасти домовушу.

Гуцулы верили, что с яйца ,которое снесла черная курица можно выносить газдівника (домовова). Его они должны были носить в течение 9 дней в подмышке. Этого бытового чертика называли "хованець", "антипко", "служка". 

6. Похороны

А еще гуцулы славный народ с особенными традициями в проведение похорон.  Умершого держали пару дней ,  а на третий хоронили. Вечерами вокруг покойного собирались родственники, соседи, друзья и читали псалмы а. потом все угощались горiлкою.  Ну тут нечего странного, странно то что во время похорон молодые люди играли в игры в те же самые  в которые играли во время весених празднований и свадьб. 

Еще были такие игры когда макет головы козы надевали на палку и ходили вокруг покойника. Пели , танцевали...

А еще в доме где лежал покойный не пили воду, поскольку верили что покойны может пить ее. 

пока все. Дальше про ругательства поговорим. ^^

Троха історії про Хуст, Карпатську Україну і низка історичних фото.

15 березня 1939 року у місті Хуст була проголошена незалежність Карпатської України

Що теє було Карпатська Україна?

Хоча Карпатська Україна існувала менше доби, невелике провінційне містечко вмить стало відомим на увесь світ та зуміло капіталізувати цю короткочасну славу у певний статус – Хуст і досі є об'єктом уваги істориків, публіцистів, журналістів чи й просто пересічних туристів.

Хуст колись володів високим статусом – поселення було  коронним містом Угорського королівства. Але втратило своє стратегічне значення 1766 року — після влучення блискавки у порохову вежу Хустського замку.

Фортеця, що протягом століть була центром місцевого життя, перетворилась на руїни, а темп розвитку міста значно уповільнився.

Життя в Хусті дещо пожвавили регулярні ярмарки. А наприкінці ХІХ століття тут з'явилася залізниця.

Так розмірено містечко жило до кінця Першої світової війни.

У 1919 році, після Тріанону, Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехословацької республіки.

В результаті поділу комітату Марамарош між Чехословаччиною та Румунією, адміністративним центром його чехословацької частини став саме Хуст. Завдяки цим подіям місто отримало новий імпульс для розвитку.

Будувались нові житлові та адміністративні будинки, медичні та освітні заклади, крамниці, казарми для військових, промислові підприємства та склади.

Місто отримало сучасні мережі водопостачання, каналізації та електромережі.

На початку 1920-их років Підкарпатська Русь була найвідсталішим регіоном Чехословаччини, і центральна влада республіки спрямовувала величезні ресурси на розвиток краю.

Старше покоління закарпатців у своїх споминах називає міжвоєнний період "золотою добою".

Втілювала містобудівну концепцію Хуста ціла плеяда блискучих чеських архітекторів – Їндржіх Фрейвальд, Ярослав Бом, Ярослав Фраґнер, Мілан Бабушка, кожен з яких спроектував одну або кілька будівель для міста.

За короткий проміжок часу Хуст перетворився на справжнє європейське містечко з модерною забудовою та сучасними комунікаціями.

Одна з фото  колекцій міститься в архіві Українського наукового інституту Гарвардського університету (Harvard Ukrainian Research Institute).

 Під час роботи в цьому архіві мені вдалося віднайти унікальну підбірку фотографій 1939 року, які висвітлюють історію Карпатської України.

Реконструкція. Колона озброєних січовиків. Квітень 1939 р. Словаччина

еконструкція. Січовик на бойовій позиції з легким кулеметом VZ-26/30. Квітень 1939 р. Словаччина

учасники реконструкції з кінокамерою

Члени Карпатської Січі в строю. Другий зліва Олександр Блестів («Гайдамака»). Лютий-перша половина березня 1939 р. Хуст

Закарпатські діти у школі села Богдан (1937 рік). Фото з журналу Life

Федір Коріятович - один із братів Коріятовичів, онуків литовського князя Гедиміна, які після вигнання ординців із Правобережної України у XIV сторіччі князювали на Поділлі. Після конфлікту з литовським князем Вітовтом Федір емігрує на Закарпаття, розбудовує замок у Мукачеві і, за легендою, приводить з собою 40 тисяч українців із Поділля. Ця листівка є українським пропагандистським матеріалом весни 1939 року, вважають на форумі reibert.info:

 Видання Карпатської України "Нова Свобода". 4 грудня 1938 року

Лютий 1939 року. Агітаційна бригада Українського національного об'єднання

 "Урядовий вісник" - офіційний орган Президії уряду Карпатської України.

Сурсы с полной инфой:

http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2017/03/13/149615/

http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/03/16/31888/

http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/03/15/117613/

https://twitter.com/pan_zugzwang/status/841772115233779713

Фото Дмитра Муравського.