південний парк

Нова Каховка

Сейчас живу в Хмельницком

Сходить бы погулять, пивка попить, да вот только я никого не знаю в этом городе

Но на самом деле город не важен

Приоритет конечно же ближайшим, но я совсем не против съездить в гости в любой город и любую область :)

кратко о себе: фрилансер, в прошлом году уехал из донецкой области

p.s. вконтактика и прочих социалок не имею

Дивовижне місце, Бакота, перекладається як "бажане місце". І, дійсно, всі, хто тут побував, одразу ж закохувалися в цей квітучий край. Раніше Бакота була столицею Поділля, але історія розпорядилася інакше. У 1255 році разом із приходом татаро-монгольського ярма поселення було фактично стертим із лиця землі. Із часом село відновили, але в 1981 році під час будівництва Новодністровської ГЕС населення було виселено, а землі затоплені. Сьогодні це село навіть не можна знайти на карті, і багато хто не знає, що тут знаходяться залишки скельного монастиря, створеного тим самим Антонієм, який заснував Києво-Печерську лавру.

Хто був на Поділлі, а не бачив Бакоти, то можна зачислити до категорії людей, які були в Римі, а не бачили Колізей. На Дністрі, за 55 км від залізничної станції Кам’янець-Подільський на території Національного природного парку «Подільські Товтри», знаходиться шматочок раю – Бакота. Бакота – село, Колодіївської сільської ради Кам’янець-Подільського району. Але цього села ви не знайдете на карті України. Колишні його мешканці не можуть повернутися, поблукати між порожніми хатами, подивитися на закинуті садки. Бо там, де колись була Бакота, сьогодні тече Дністер. У зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року Бакоту було виключено з облікових даних…

В 1255 році скориставшись зрадою тодішнього намісника Бакоти Мілея, містом оволоділи монголо-татари. На ціле століття Бакота з усіма прилеглими землями потрапила у татарське ярмо. Але місто і його сільська округа існували і далі. В другій половині XIV ст. Бакота і придністровські землі перейшли під політичну владу феодальної Литви. Це сталося після того, як великий князь Литовський – Ольгерд розбив у 1362 році на Синіх Водах загони татар. Ольгерд передав володіння Поділля своїм племінникам – братам Коріатовичам. Щоб уберегти ці землі від спустошливих набігів татар, розгортається відновлення укріплень, в т.ч. і в Бакоті. Коли литовці прийшли в Бакоту, то побачили тем ченців і монастир в горних скелях. Так 1362 рік став першою датою згадки про скельний печерний монастир. На той час все менше в літописах згадується назва “Пониззя”, а поступово, після 1362 року в термінологію входить “Поділля” із центром спочатку Смотрич, а потім Кам’янець.

В другій чверті XV ст. продовжується боротьба польських і литовських феодалів за володіння Поділлям. У 1431 році між Польщею і Литвою було укладено перемир’я, за умовами якого Бакотська волость була визнана нейтральною прикордонною зоною між державами. Скориставшись з цієї ситуації, жителі Бакоти та її округи вигнали у 1431 році з своїх маєтків українських, польських і литовських феодалів й оголосили себе вільними людьми. І лише в 1434 році повстання було придушене польсько-шляхетськими військами, замок зруйнований вже назавжди, а місто поступово втратило своє значення як адміністративний і господарський центр. Археологічні дослідження на території Бакоти розпочалися лише наприкінці ХІХ ст. У 1883 р. професор В.Б. Антонович оглянув і обстежив рештки скельного монастиря. Розкопки були проведені у 1891-1892 роках. Значний речовий матеріал було зібрано, але звіти про розкопки не збереглися. І тільки перелік знайдених речей відтворюється в одній з праць Ю.Й. Сіцинського. І надалі історія Бакоти вабила до себе науковців.

Бакота – затоплена доля

В 60-ті роки по селу почали ходити чутки про можливе затоплення села в зв’язку з будівництвом гідроелектростанції на річці Дністер. На початку 70-х років доля села була вирішена примусово і однозначно: будівництво буде і потрібно виселятись. Це стало ще одним етапом трагедії села Бакота. Спеціально сформовані бригади вирубували і спалювали по долинах дерева, інші переносили цвинтарі (досить неприємне явище) на відведені місця, також були сформовані будівельні та інші організації, що забезпечували вчасне переселення. Та обов’язковою умовою для переселенців було те, що кожен сам свою хату руйнував та вирубував дерева у садку. Не в одного бакотянина тремтіли руки, на очах з’являлись сльози, коли піднімав сокиру над затишною хатою або виплеканою яблунею. Загнаний у безвихідь, кожний бакотянин долю вирішував по-своєму. Жителі розділились на 4 групи: одні купили оселі в різних навколишніх селах і переїхали туди, другі почали будівництво в селі Колодіївка, треті – в с. Гораївка, четверті – в с. Стара Ушиця. Всього переселенню підлягало 7486 дворів із 63 сіл Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей. Неможливо описати ту важку ношу по будівництву оселі і роботі в радгоспі одночасно, яку взяли на свої плечі жителі цих сіл. Бакота опустіла, зруйнувалась. З 1981 року почалось заповнення басейну водою.

Продовження: http://igormelika.com.ua/shhodennik-mandrivnika/podorozhi-ukrajinoyu-bakota-misce-jakogo-nemaje-na-karti

Сміх і горе

Я з Півдня - українофобські ідеї та міцний селянський суржик тут звична справа. А хто із Заходу? Чи справді таке з дітьми робиться?

Запорожье, ДнепроГЭС, Хортица .

Ездил в Запорожье покататься на пароходике вокруг Хортицы, ну и по ней самой тоже прогуляться. пароходик выезжает из порта им. Ленина и сразу прыгает в шлюз. 

Чтоб не болтаться внутри шлюза, пароход одним бортом швартуют к специальным буям на полозьях.

Осторожно, двери закрываются.

И поехали вниз.

И еще ниже.

Оказывается, это самый глубокий шлюз в Европе (37 м). Опускаемся долго. Главные темы разговоров: клаустрофобия, техногенные катаклизмы и что будет если тут оказаться без парохода.
Внизу открываются двери, уже с другой стороны.

пароход экскурсионный, и экскурсовод все время что-то вещает так, что слышно всему пароходу. На выходе она сказала, что капли с пилонов приносят счастье. Или здоровье. или загадать желание. Или лечат от порчи. В общем, без них никак, поэтому надо ловить.

Сверху мост, и народ смотрит как пароход проходит шлюз. Когда пассажиры начинают ловить капли, зрители на мосту думают, что все им дружно машут, и тоже начинают махать. Ну или показывать факи, кто как.

Все, на волю.

Днепрогэс оказался меньше, чем я думал. Может потому что видели его только издалека. По нему проходит дорога, вот оттуда посмотреть должно быть интересно.

На камнях ниже плотины прекрасно живут бакланы и чайки.

Берега Хортицы оказались очень крутыми. Повезло местным скалолазам.

Еще тут любят прыгать с моста на веревке.

Приговоренный ждет появления парохода, чтобы сигануть вниз у всех на виду. Я, кстати, этот момент прозевал.
На Хортице <a> -- запрещенный тэг.

В Запорожье затеяли парк: молодые деревца, пруд, беседка, то-сё. И откуда-то переняли традицию запирать любовь на замок и вешать на забор. Точно видел такое же в Ужгороде.

Потом поехали на саму Хортицу. Оказывается, самый большой речной остров, опять же в Европе. Я тут не при чем, но гордость все равно распирает.
Тут есть музей казачества. Для любителей музеев -- ниче такой. Древние и старинные предметы за стеклом, диарамы. Сами по себе эти вещи конечно интересные. Но когда они превращаются в экспонат с биркой под стеклом, для меня очень сложно почувствовать их возраст и ценность. Так что для любителей.

Хортица -- заповедный остров не только по историческим причинам. А еще и по природоохранным: ради сбережения уникальной флоры и фауны. Фауна не встретилась, а флора вполне интересная.

Хоть гербарий собирай.

Запорожье:

......

Выезжайте иногда в новые места: проветрить голову, посмотреть как люди живут, посмотреть на плотину вдали. Нефиг дома сидеть.

Источник - http://www.dp.com.ua/

Продолжаем развивать уголок Украинских патриотических песен :)