українські меми

Український павільйон на Всесвітній виставці в Чикаго, 1933

На площі, що зайняла 427 акрів землі вздовж озера Мічіган, розмістились павільйони різних країн. І посеред них— павільйон «Україна».

Попри протести СРСР, Україна, якої тоді не було на карті як окремої держави світу, отримала свій павільйон. Кошти зібрали спільнокоштом, висилали українці з цілого світу. Павільйон відвідали 1 800 000 людей.

Павільйон “Україна”, який яскраво вирізнявся серед інших павільйонів - був єдиний, який не спонсорував уряд (адже України не існувало). До слова, сусіди українців - поляки - тоді не змогли організувати свій павільйон через економічну кризу.
Для української діаспори цей період був ще важчим - крім Великої депресії, в Україні лютував Голодомор і діаспора намагалася всіма засобами допомогти своїм співвітчизникам.

Йшлося про шалену на той час суму – понад 20 тисяч доларів лише на будівництво, і це під час Великої Депресії, коли зарплатня людей не перевищувала кількадесят центів!

Для збору коштів українська громада Чикаґо поширила світом таке оголошення:
“Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! Усі цивілізації світу проявляють себе. Український нарід мусить показати свою національну жит­тєздатність. Це він може осягнути тоді, коли візьме участь у Всесвітній виставці. Ми хоть без власної держави, але американці трактують нас як державницький народ. Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не долучилися до цієї події".

Люди висилали, хто скільки міг по долару і кільканадцять центів, але гроші зібрали.

Наперекір обставинам, в тому числі і протестам Москви, українці Чикаго зробили все можливе і неможливе, щоб використати виставку для представлення України та щоб нагадати цілому світові про існування українського народу, його історію та культуру.
Всесвітня виставка була чудовою нагодою для цього - український павільйон відвідали 1 800 000 людей. Вхід коштував п’ятдесят центів, але у вишиванці можна було зайти безкоштовно.

«Замало показати шаровари і малюнки на зразок "Козак коня напував". Зі всього світу приїдуть люди мистецтва, і для них павільйон мусить щось дати,» – каже редактор діаспорного часопису "Свобода" Лука Мишуга.

У павільйоні були зали, присвячені українській історії та культурі, відбувалися концерти, вечорниці, із неймовірним успіхом там виступили національний хор і танцювальні колективи. Також можна було відвідати персональну виставку скульптора Олександра Архипенка. Автора ідеї рухомих білбордів.

Під час Всесвітньої виставки в Чикаго також відбувся світовий конкурс краси накшталт сучасного конкурсу “Міс світу”, а перемогла на ньому українка – Марія Любас.

Історію про цей - без перебільшення - подвиг закордонних українці варто пам’ятати і поширювати. Особливо в наші часи.

Навіть якось незвично від того що раніше Схід був більш україномовним, ніж Захід. Як вийшло так що сторіччя потому ситуація протилежна?

На початку 18 ст. указом російського царя Петра І у Східній Україні було заборонено друкувати українською мо­вою релігійну літературу. Це позначилося на книгови­давничій справі в цілому.

Староукраїнська літературна мова силоміць витіснялася російською. Українська мова функці­онувала фактично лише на західноукраїнських землях, які перебували в складі Австро-Угорщини.

З кінця 18 ст. зароджується нова українська літературна мова на народній основі. Основоположником її став Іван Котляревський. Тарас Шевченко своєю творчістю під­ніс українську літературну мову до рівня загальнонародної.

Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості Пантелеймон Куліш, І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.

У 60—80-х рр. 19 ст. розвиток української літературної мови галь­мувався царськими заборонами (Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876).

З початку 20 століття українська літературна мова була представлена не тільки у художній, а й у науковій та публіцистичній літературі. Особ­ливо бурхливо вона розвивається після віднов­лення української державності (1917) і практично до кінця 1-ї третини 20 ст.

Вона входить у всі сфери суспільного буття, ставши знаряддям освіти, науки й культури.

З її допомогою виросла нова українська інтелігенція.

І хоч у роки більшовицьких репресій робилося усе, щоб загальмувати процес роз­витку української мови, однак знищити мову, укорінену в системі освіти й культури, засобах масової ін­формації, було вже неможливо. Новий наступ на неї здійснено в часи застою: вона почала зникати з навчальних закладів, науки, інших сфер суспільного життя.

1989 року завдяки зусиллям патріотичної української громадськості BP республіки прийняла Закон УPCP "Про мови в Українській PCP", який на­дав У. м. статус державної. Цей статус закріпле­но в Конституції України 1996.

Влітку 1771 року захворів на чуму, але за тиждень повністю одужав 29-річний лікар із Чернігова Данило Самойлович. У тому, що він захворів, не було нічого дивного. Він знаходився серед тисяч хворих у самому епіцентрі епідемії, в охопленій чумою Москві. А от те, що він одужав, було дивно.Летальність бубонної чуми в той час становила 95 %. І навіть ті, хто все ж виживав, хворіли довго і важко, тижнями перебуваючи на межі життя і смерті. А тут усього кілька днів, без особливої важкості та з повним одужанням! Один день Самойловича мучили слабкість та головний біль, потім — біль у паху, там виник один чумний бубон, але за тиждень він розсмоктався. І все! Надзвичайно легкий перебіг для такої хвороби! При тому, що підлікарі (помічники Самойловича) гинули один за одним! За кілька місяців померло троє!Самойлович відчув гостре здивування — чому всі навколо вмирають, а він одужав? Та ще й перехворів настільки легко? 

Будь-хто інший був би щасливий, а Самойлович здивувався. Дивне відчуття для людини, що мала померти. Але саме це здивування приведе Самойловича до світової слави, зробить його першим українцем, який був визнаний у світі як науковець. І, до речі, першим підданим Російської імперії, визнаним за внесок у медичну науку.У бліх стравохід перед входом до шлунку має потовщення, зоб. У цьому потовщенні рух їжі сповільнюється, і чумна бактерія, коли вона потрапляє сюди, в силу фізичних причин осідає на стінках. Тут чумна паличка швидко розмножується. Маса бактерій перекриває прохід далі, блокує шлунок. Блоха продовжує жити, її мучить голод, вона скаче від однієї жертви до іншої, намагається пити кров, але марно. Їжа, яку поїдає блоха, уся та кров, яку вона смокче, пройти до шлунку не може, вона залишається в стравоході. Блоха їсть, місця в стравоході мало, стравохід весь забитий, і їжа (кров) виливається назад — разом із чумними паличками. Ця відригнута їжа потрапляє туди, де наразі їсть блоха, тобто на місце укусу, прямо туди, де шкіра пошкоджена. Та ще й людина втирає ті палички, розчісуючи місце укусу. Так чумна паличка потрапляє в організм людини, відразу минаючи бар’єр шкіри.Під шкірою паличку підхоплює плин тканинної рідини, і вона потрапляє в лімфатичні судини, а потім — у лімфатичні вузли. У лімфатичних вузлах вартують стражники організму — спеціальні клітини, які називаються «великими пожирателями», макрофагами. Вони нікого стороннього повз себе не пропустять, тим більше чумну паличку. Макрофаги пожирають її, але убити не можуть. Паличка настільки добре захищена, що всередині макрофагів, у смертельному для будь-якого іншого мікроба середовищі, чумна паличка продовжує жити. Більш того — розмножуватися. Дуже швидко паличок стає так багато, що лімфатичний вузол розбухає. Розвивається гостре запалення, і лімфатичні вузли, а вони розташовуються групами, зливаються між собою в один конгломерат. Цей конгломерат називається чумним бубоном.Бубон — це таке потовщення, пухлина під шкірою завбільшки з великий горіх або маленьке яблуко. Він заповнений гноєм із великим вмістом чумних паличок. І він є надзвичайно болючим. Бубон — головна ознака бубонної чуми. Бачиш бубон? Усе, це чума! 

Про чумну паличку і бліх за часів Самойловича не знали. Взагалі, нічого не було відомо про здатність мікроорганізмів спричиняти інфекційні хвороби. Чумну паличку відкриють тільки через 120 років. Про роль бліх дізнаються ще пізніше. Чума в 1771 році являла собою велику і страшну таємницю.Медики, нічого не знаючи про хворобу, реагували на ту єдину зовнішню ознаку, що була добре помітною, — на бубон! Підлікарі, тобто помічники лікаря, обробляли бубони припарками, щоби ті швидше «дозріли», відділилися від навколишніх тканин. Тоді приходив лікар, розтинав бубон і пальцями вичавлював із нього гній. З таким методом лікування саме лікар піддавався найбільшому ризику — адже саме він буквально копався пальцями в чумному гної, у мільйонах чумних паличок. Але чомусь гинули підлікарі, а лікар Самойлович вижив. Це було незрозуміло, це було дивно.Сотні років лікарі бачили чуму. Сотні років вони бачили, як гинуть майже всі, хто захворів. І гинули самі. Але іноді лікарі ставали свідками чуда — хтось виживав. За такого щасливця раділи, але ніхто ніколи не питав себе, чому. Це мав бути саме Самойлович, щоби поставити таке запитання.Можливо, одужання Самойловича не було проявом якоїсь закономірності, а було чистою випадковістю? Самойлович не міг не врахувати й такої можливості. Чи існують інші випадки, які б підтвердили, що його парадоксальне одужання є результатом якоїсь закономірності? 

Самойлович працював у чумний лікарні на 2000 ліжок, яку він сам добровільно зголосився організувати й у якій добровільно оселився. Але епідемія охопила все місто, і хворих було занадто багато для однієї лікарні. Існувала й маленька лікарня, яку організував відставний бунтівник Петро Погорецький (той, який створив російську медичну термінологію), теж випускник Києво-Могилянської академії, теж доброволець, який сам зголосився працювати в чумному місті. Самойлович пішов до нього. Виявилося, що з Погорецьким сталася така ж історія — його підлікарі гинули один за іншим, а сам Погорецький захворів, але видужав. Тепер було зрозуміло, що парадоксальне одужання — закономірність. Тут було про що подумати.Може, лікар весь час контактує з гноєм, а отже і з його компонентами, і в такий спосіб поступово «звикає» до чумної «отрути»? Коли такий лікар стикається з «повноцінною» чумою, його організм, «який уже звик» до «отрути», страждає менше? А підлікарі з гноєм не працюють, їхній організм не має можливості «звикнути», і тому чума в них протікає так само важко, як і в інших?Це була ідея про можливість щеплення проти чуми. Більш того, клінічно обґрунтована ідея!До часів Едварда Дженнера з його першою у світі вакциною — вакциною проти віспи — залишалося ще 25 років, але існувала, хоча й не була дуже поширеною процедура варіоляціі, дуже ризикований метод щеплення проти віспи. Віспа — на латині «варіоліт», звідси й назва. На відміну від вакцини Дженнера, де вакцинація проводилася віспою корів і тому була безпечною для людей, варіоляція полягала в тому, щоби втирати в шкіру здорового віспяні струпи хворих, тобто прищеплювати справжню людську віспу. Не дивно, що після варіоляція люди часто насправді хворіли на віспу і вмирали.Самойлович побачив схожість. Виходило, що він, сам того не підозрюючи, несвідомо пройшов варіоляцію проти чуми!Те, що відкрив Самойлович, уперше в історії людства давало надію в безнадійній до того часу боротьбі з чумою. 

Ні, до вакцини проти чуми було ще далеко, але науково доведена можливість щеплення кардинально змінювала погляди на чуму. У минулому залишалися часи, коли чума вбивала від третини до половини всіх жителів Європи. Попереду проглядало майбутнє, де чума стане рідкісною, навіть екзотичною хворобою.Цього мало. До Самойловича ідея варіоляціі повністю замикалася на віспі. Тепер виявлялося, що щеплення можливе і проти іншої хвороби. А де дві хвороби, там і сотні! Доказ, що існує можливість послаблювати хвороби інші, ніж віспа, що можливо робити щеплення не тільки проти віспи, була подібна революційному шквалу, який пронісся тодішньою Європою.Не дивно, що ця здогадка миттєво зробила Самойловича європейською знаменитістю. Дванадцять (прописом — дванадцять) академій обрали його почесним членом.Тим часом епідемія чуми набирала силу. Вона вже призвела до смерті близько половини всіх жителів міста, почався чумний бунт. Розлючені городяни вбили архімандрита, почалося полювання на всіх «при владі» й насамперед на лікарів. Самойловича теж зловили й хотіли вбити, але він зумів відбрехатися.У таких умовах Катерина II направила до бунтівного міста свого фаворита графа Григорія Орлова. Той уперше за весь час епідемії вирішив, що треба порадитися зі спеціалістами. 

Орлов зібрав лікарів — усіх 23 лікарів Москви (на 130 тис. населення), включно із Самойловичем.І знову вміння Самойловича мислити не так, як інші, призвело до революції. Те, що він запропонував, а потім втілив у життя, зробило його незаперечним світовим авторитетом у боротьбі з чумою. Самойлович виявився генієм не на одне осяяння, а на повний переворот.У ті часи боротьба з епідеміями базувалася на чотирьох принципах. Кожен із них, на перший погляд, здався б розумним і сучасним людям. Це:1) карантин для тих, хто контактував із хворими,2) знищення заражених речей,3) заборона масових скупчень людей, і4) ізоляція зараженої території від решти країни.Саме ці заходи, однак, виявилися неефективними і привели до бунту.Що з ними не так? 

ІЗОЛЯЦІЯ КОНТАКТНИХКарантин для тих, хто контактував з хворими, означав, що на 42 дні ізолювались годувальники сімей. Ті, хто опинявся в карантині, не могли працювати й не могли годувати своїх рідних. Запаси їжі та грошей в той час у переважної більшості людей були мінімальні, всього на кілька днів. Фактично, карантин прирікав сім'ї на голодну смерть. Часто, рятуючи рідних від загрози ізоляції, хворі йшли з дому і вмирали десь в місті, ще більше поширюючи заразу і роблячи неможливим виявлення контактних.Що запропонував Самойлович, в чому він зміг переконати графа Орлова? Досвід Самойловича показував, що людина, яка не захворіла за 16 діб, вже не захворіє. І він зумів переконати в цьому інших. Карантин скоротили з 42 діб до 16. Але головне — людей в карантині почали годувати! 

ЗНИЩЕННЯ ЗАРАЖЕНИХ РЕЧЕЙЗнищення заражених речей означало, що цілі родини втрачали все, що накопичили за все життя. Спалювалося житло, одяг, меблі, побутові речі. Ніби цього мало, часто виявлялося, що «спалювальні» команди крали й перепродували майно, а це ж були речі з чумних будинків! Це ще більше поширювало заразу.Самойлович запропонував нічого не знищувати, а — уперше в історії (!) — дезінфікувати! Це було щось нечуване! Щоби переконати владу, Самойлович цілу добу сам проходив у продезінфікованому одязі чумного хворого. Тоді Орлов виділив для експерименту засуджених. Їх привели до будинку, усі жителі якого померли від чуми. Там засуджених змусили жити. Та ще й носити речі, які там залишалися, речі, просочені чумним гноєм. Але перед тим і сам будинок, і речі обкурили спеціальним димом. Засуджені прожили в цьому будинку 15 діб і на 16-ту добу були випущені на свободу — зовсім на свободу, зі скасуванням вироку. Після цієї демонстрації дома та речі хворих більше не знищували. Метод обкурювання придумав уродженець Києва, теж випускник Києво-Могилянської академії професор Касіян Ягельський. Той із цією метою запропонував використовувати спеціальну суміш, майже порох — сірку із селітрою. Суміш запалювали, а димом проводили обкурювання. Самойлович приймав настільки активну участь у випробуванні методу, що весь посинів, суглоби в нього були нібито вивихнуті, а руки — в опіках. Самойлович же написав інструкцію щодо процедури обкурювання. 

ЗАБОРОНА МАСОВОГО СКУПЧЕННЯ ЛЮДЕЙЗаборона масових скупчень людей означала, що ремісничі майстерні та мануфактури були закриті, знову ж перекриваючи джерело доходів для жителів міста. Мало того, були закриті громадські лазні, а бруд сприяв поширенню зарази. Після втручання Самойловича для неконтактних роботу дозволили, а митися всім наказали регулярно, але індивідуально, вдома. 

ІЗОЛЯЦІЯ ТЕРИТОРІЇІзоляція міста означала, що були перекриті шляхи постачання продовольства, що зробило ціни захмарними. Тепер влада взяла на себе привіз до міста продуктів.Усі ці ідеї призвели до того, що бунт затих, епідемія до кінця року закінчилася, а чума остаточно зникла в середині 1772 року.Авторитет Самойловича в Європі досяг нечуваних висот. Самойлович не просто подолав велику пандемію чуми, але зробив її останньою. Чума 1771 — остання велика пандемія чуми в історії людства. І те, що вона стала останньою, — заслуга Самойловича. Розроблений метод боротьби з цією хворобою більше ніколи не давав новим спалахам чуми розростатися до великих масштабів. Самойлович посіяв ідею шукати шляхи щеплення проти інших, ніж віспа, хвороб. Він дав надію одного разу створити вакцину проти чуми.Його наукову монографію видали в Парижі, потім у Лейпцигу і знову в Парижі. Її у французькому варіанті читали по всій Європі, у тому числі на батьківщині автора. На цю книгу посилалися практично в кожній науковій медичній роботі упродовж наступних 50 років.А Самойлович не вгамовувався — він першим в історії запідозрив, що чуму можуть спричиняти мікроорганізми, і робив спроби відшукати їх за допомогою мікроскопа. І це наприкінці 18 століття, коли до неймовірного відкриття — інфекційні хвороби викликаються бактеріями — залишалося ще сто років. 

Що ж зробило Самойловича світовим науковим авторитетом? Як серед сірості тодішньої медицини Російської імперії і відсутності в державі медичної науки могла спалахнути відразу така зірка?Зрозуміло, Самойловичу сприяли обставини, які не дозволили чинопочитанню й заздрості заткнути вискочку назад до села. У Москві Самойлович був тоді проїздом. Він прямував із російсько-турецької війни, де захворів і був списаний, до Оренбурга нести гарнізонну службу. Якби чума не була такою страшною хворобою, якби ситуація не була настільки катастрофічною, хто б став слухати безрідного невідомого 29-річного приїжджого, списаного з армії? Або якби на своєму шляху до Оренбурга Самойлович розминувся тоді з епідемією чуми…Одним із факторів, який виділяв Самойловича, була любов до своєї справи. Ну от цікаво йому було розбиратися із чумою! На тій же російсько-турецькій війні він сам, добровільно йшов у чумні вогнища, коли всі інші цілком розумно намагалися триматися від тих вогнищ якомога далі. Полк Самойловича стояв у Бухаресті, де в той час якраз була епідемія. Місцеві ізолювали хворого поза домом (у дворі) і годували його з довгих палиць. І це дійсно зменшувало передачу чуми. Самойлович зробив із цього несподіваний для тодішньої медицини висновок, що чума викликається не міазмами, а «заразою», тобто передається до людини від хворого або від речей хворого — тільки таке припущення пояснювало, чому палиця була ефективною. А значить, з чумою можна боротися — ізоляцією, чистотою, дезінфекцією. Цінними подарунками Самойлович змусив «чумного капітана» Бухареста показати йому всіх відомих хворих на чуму, і навчився діагностувати чуму на ранній стадії, коли вона зовні не відрізняється від отруєння чадним газом — поширеним явищем у ті часи. Самойлович навіть описав особливу нерівномірність пульсу як симптом ранньої стадії чуми. У результаті в Москві 1771 року він виявився не просто найдосвідченішим фахівцем із чуми, фактично єдиним фахівцем, але і вченим, який уже встиг зробити в науці про чуму кілька відкриттів.Але й це, напевно, не головне. 

Самойлович умів мислити не так, як інші, умів ставити собі питання там, де інші взагалі нічого гідного питань не бачили. Напевно, це і зробило Самойловича першою зіркою, яка спалахнула на небосхилі вітчизняної науки.Цікаві факти:· Під час епідемії 1771 року в Москві виник слух, що цар Петро III вижив. Цим слухом скористався донський козацький отаман Омелян Пугачов і в 1773 році підняв одне з найбільших у Російській імперії повстань. Пугачова схопили в 1774 році й направили в клітці до Москви для страти. До міста він прибув тяжко хворий, із запаленням легень. Щоби бунтівник дожив до страти, покликали для лікування Самойловича. Той перевів бунтівника до теплого приміщення, сам давав йому ліки із сенатської аптеки і 2 тижні не дозволяв допитів. Коли прокурор вирішив, що Пугачов одужав, Самойловича відсторонили, але змусили стояти на страті біля самого ешафоту, щоби констатувати смерть.· Після Самойловича було ще кілька епідемій чуми. Наприклад, Третя чума, що розпочалася в 1896 році, і Маньчжурська епідемія 1910–1911 років (напевно, частина Третьої чуми), від якої померло сто тисяч осіб. Обидві ці епідемії вкотре довели дієвість протиепідемічних заходів, розроблених Самойловичем. Фактично обидві вони сталися лише через те, що ці заходи застосовувалися не в належному масштабі. Під час Третьої чуми випадки чуми реєструвалися практично у всіх країнах, але ніде вони завдяки методу Самойловича не перетворилися на епідемію, крім британських колоній в Азії (насамперед, в Індії), де цей метод не застосовувався й де загинуло 12,5 млн осіб. Індійці звинувачують англійців — сил, виділених на боротьбу з епідемією, було недостатньо, додаткових коштів із метрополії не присилали, роз’яснювальної роботи не проводили. Англійці звинувачують індійців — кожний із протиепідемічних заходів йшов всупереч з індійськими традиціями та зустрічав повсюдний дикий опір. Усе закінчилося вбивствами англійців та повстанням. Перемогти Третю чуму вдалося завдяки конкретній людині — одеситу Мордехаю-Вольфу Хавкіну (при народженні — Володимиру Ароновичу), учню Мечникова, який таки розробив вакцину, передбачену Самойловичем.· У наш час чума ще трапляється, але загрози для людства більше не являє. Летальність становить 5 %, той же порядок, цифр, що й для летальності ковіда. Остання епідемія була на Мадагаскарі у 2014–2017 рр. Тоді заразилося 292 людини._________________________________________________ 

Цей текст не є науковою публікацією, а являє собою компіляцію кількох джерел, в тому числі і нижчеперелічених. Для подальшого читання рекомендуються: Samoilovich Danilo Lettre a l'Acad mie de Dijon, Avec R ponse a Ce Qui a Paru Douteux Dans Le M moire Sur l'Inoculation de la Peste, reprint 2018; Блинкин С. Данило Самойлович Самойлович, 1980; Бородій Н. Самойлович, 1985; вікіпедія; Шифрін Михайло «100 оповідань з історії медицини», 2019; і звичайно професійна література!__________________________________________________ 

джерело https://www.facebook.com/eduard.kanalosh

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.4

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Донецька обл. Костянтинівський район

Модель: Людмила Чиркова – актриса, телеведуча, працює з дубляжем кіно на українську мову. 

Кохточка - короткий жіночий плечовий одяг із рукавами, коміром-стійкою та асиметричною застібкою збоку на дрібні гудзики. Шили з крамних бавовняних та вовняних тканин, прикрашаючи різноманітними складками, зборами, мереживом тощо. Особливо модно було вдягати “парочку”: кохту і спідницю з однієї тканини.

Миколаївська обл. Веселинівський район

Модель: Олена Скрипка. Колекціонує традиційне вбрання селян кінця 19-го – початку 20-го століття, до того ж захоплюється відтворенням історичного одягу. 

Блузниця – спідниця з крамного матеріалу (кашеміру, кольорового сатину тощо), що зшивалась із 5-6 полотнищ, котрі закладалися у дрібні збори (ряси) і зверху вшивалися у пояс (пасок). Кількість та якість використаного матеріалу свідчила про добробут власниці спідниці. Найбільше цінувалися блузниці з щільних шовкових та вовняних тканин. 

Хустка – широко розповсюджений по всій території України квадратний платовий головний убір. Існує велика кількасть її локальних назв: хустиця, хустинча (Бойківщина), пінка, півка, завійка (Лемківщина), рубець (Покуття), ширинька, мацьок (Галичина), кирух (Західне Полісся).

Чернігівська обл. Городнянський район

Модель: Наталя Хоменко. Викладач кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Керівник Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається дослідженням українського жорстокого народного романсу, вивчає тему любові у фольклорі. 

Свита – довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна. Найдорожчими вважалися білі свити, найдешевшими чорні та брунатні. Колір та якість домотканого сукна залежали від віку та породи овець, найкраще сукно отримували з вовни ягнят. 

Окрім вишитих сорочок на Поліссі побутували і ткані сорочки, орнамент на яких майстриня створювала в процесі виготовлення полотна. Зазвичай їх оздоблювали геометричним та рослинно-геометризованим орнаментом.

Крим - Жіноче святкове вбрання кримської татарки. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. 

Модель: Халісе Зінєдін – керівник кримськотатарської редакції іномовлення України. Ведуча мовно-культурного проекту «Еліфбе» та ведуча проекту на радіо «Время гостей». 

Традиційна кримськотатарська верхня сукня "çabuvlı anter" має символічні деталі. Кримські татарки боковими елементами "çabuv" (з кр. клин) візуально розширювали лінію стегон. Дівчата навмисно збільшували кут çabuv, бо поєднували факт широких стегон з дітонародженням. 

Сукня обов'язково доповнюється el kap (з кр. манжет), які пришивають як окремий елемент. El kap мають відворот, з зовнішньої сторони якого, золотими нитками вишитий традиційний рослинний орнамент. 

Yipişli quşaq – традиційний філігранний пояс, використовується у весільному обряді кримських татар. В кожній родині перед весіллям, наречений дарував дівчині yipişli quşaq з чистого срібла, чи золота. Перед обрядом вдома батько вдягав дівчині пояс, а після обряду, в домі чоловіка, його батько знімав пояс – це символізувало перехід дівчини до іншої родини. Пояс, разом з іншими традиційними прикрасами, вважався приватним майном дружини. Особливим центральним елементом прикраси є виноградні листи, вони символізують родючість, продовження роду.

Київська обл. Васильківський район

Модель: Ярина Сізик. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається культурно-просвітницькими проектами, зокрема «Дідова хатчина». 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалося тяжким гріхом. За народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала невдачі, неврожай, хвороби та пошесті. Протягом першого року подружнього життя молодиці не дозволялося навіть «світити очіпком», тобто ходити з непокритим хусткою очіпком. 

На Київщині носили довгі сорочки, вони були додільними або «до підточки». Додільна сорочка шилася з суцільного полотна, тоді як у сорочки «до підтички» верхня частина – стан, виготовлялася з тоншого домотканого полотна, а підточка – з грубшого. 

Старовинний корал, який у селі ще називали «добре намисто», був дуже дорогим. Кількість разків відігравала роль показника соціального становища власниці. У Середньому Подніпров'ї бідніші селянки в наряді мали по 3-4 разки, багаті – по 25 ("від шиї по самий пояс"). В народі вважалося, що дівчина, яка не має коралів, не може вийти заміж. Часто такі прикраси переходили у спадок, мати ділила своє намисто порівну між дочками. 

Коралове намисто в Україну привозили переважно з Італії та Франції, воно мало яскраво червоне, глухе червоно-рожеве або сірувато-рожеве забарвлення. Найбільше цінувалось намисто інтенсивного червоного забарвлення з гладеньких чистих, непоточених коралин. Вартість такого намиста в деяких місцевостях сягала ціни пари волів(!).

^____^

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.2

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка).

Кримський півострів. Курманський район

Модель: Міла Боріскіна - блогер та велнес консультант. Хоббі: акторська майстерність, етнічний дизайн та вивчення українських обрядів. Після проекту народила сина Даміра. 

Брокарівська вишивка. Вишивка хрестиком не є архаїчною на території України. Вона набула поширення у кінці XIX ст., завдяки продукції фірми Brokard – стилізовані зображення троянд та розеток з квітів прикрашали обгортки туалетного мила «Крестьянское». Тому вишиті хрестиком сорочки та фартухи ще називають брокарівськими.

Кіровоградська обл. Олександрійський район

Модель: Домініка Данилейко – школярка, донька українських фольклористів та музикантів. Займається народними мистецтвами: піснями, танцями та писанкарством. 

Каламаковий пояс – пояс фабричного виробництва з тонкої кольорової вовни червоного, зеленого, синього кольорів. Він міг бути як однотонним так і різнобарвним у тонкі повздовжні смуги. Оперезуючись поясом дівчата випускали його кінці спереду, жінки з лівого боку або позаду. Старі бабусі каламайкових поясів не носили. 

Черевички - жіноче шкіряне взуття на невисокому підборі (“черевики на корках”). Могли бути відкритими або з халявою, що стягувався по нозі шнурівкою або застібалася на ґудзики. Підошви черевиків підбивали дерев’яними кілочками, а підбори – металевими підківками.

Вінницька обл. Крижопільський район

Модель: Олександра Бойко. Радіоведуча. За освітою театральний критик і журналіст. Вважає себе справжньою українкою, хоча народилася в іншій країні. Любить подорожувати, фотографувати, знайомитись з новими людьми і відкривати для себе світ. Веде власний блог про різноманітне рукоділля та донечку Варвару.

Баламути - намисто зі скам’янілого перламутру. Достеменно невідомо, коли і як в Україні з’явилися ці дивовижні, вершково-жовтуваті намистини. Одна з версій – вони були завезені в Україну паломниками з Єрусалиму. Намиста з перламутру з’явилися в результаті перенизувань чоток. Тому низки баламутів були короткі і часто – з намистин різної (круглої і овальної) форми. Сьогодні намисто з баламуту вважається традиційною українською прикрасою, реліквією окремого роду, окремої сім’ї і є об’єктом зрозумілого інтересу антикварів. Наместини баламуту цінуються, як і старий корал, та йдуть у валюті за грами. Чим крупніший баламут, чистіший, тим він дорожчий.

Житомирська обл. Баранівський район

Модель: Олена Янчук (Росава). Співачка, має у творчому доробку 5 різножанрових альбомів, серед яких два дитячі. Вдало поєднує українську автентику з сучасними музичними тенденціями. Автор курсу гармонійного розвитку та музичного виховання для малюків "Забавлянки та співанки з Росавою".

Літник – спідниця з домотканого матеріалу. Найчастіше його шили з вовняної тканини в дрібні кольорові смужки на червоному тлі (в паски), або у клітинку (гратки). У деяких селах для їх виготовлення використовували покупні білі нитки - більку, яку фарбували в домашніх умовах у різні кольори. До літника часто пришивали тонкий тканий пояс – крайку, що закінчувався зав’язками – шнурками: торочками, поворозками, учіпками, бечками.

Одеська обл. Кодимський район

Модель: Світлана Папенко. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія», а також фольк-рок гурту «Yasnytsia». 

Шарафан – тип жіночого вбрання, характерний для півночі Одеської області (Східне Поділля). Назва походить від слова «шарий» – сірий. Буденні шарафани були саме сірими або чорними, а святкові – яскравих насичених кольорів. Шили їх переважно з покупних бавовняних тканин, низ спідниці рясно прикрашали стрічками, мереживом, плисом тощо. На пошиття такого шарафану йшло близько 6-8 метрів тканини. 

Бесаги – подвійна ткана торба, що перекидалася через плече. Використовували їх як дорожню торбу, а також носили в них паски до церкви на Великдень. Цікаво, що окрім дрібних предметів та їжі, у них могли переносити дітлахів.

В последнее время мы очень активно обсуждали дебильный закон от Олички Богомолец (вот же кому фамилия прям подходит) И даже помним гения, который смог доказать, что гондон  это вовсе не оскорбление, а приятная отсылка к писателю... Благодаря всем этим трагическим стечениям обстоятельств в украинском обществе заговорили о исконно наших матюках .... предлагаю вам тестик на самого патриотичного матершиника ^^ 
Ответы в комментариях 

Вопрос 1

Щось у мене голова в труси падає… - так можна сказати, коли ми...

а. Дуже хочемо сексу

б. Відчуваємо сильну втому

в. Нам соромно

Вопрос 2

Як можна назвати чоловіка, схильного до залицяння до жінок?

а. Бик-заплідник

б. Спідничник

в. Фраєр

г. Усі названі

Вопрос 3

Як по-іншому можна сказати “мастурбувати”?

а. Бити масло

б. Драконити

в. Полірувати торпеду

г. Усі варіанти правильні

Вопрос 4

Про нікчемну людину можна сказати усіма фразами, крім:

а. Ти піт на яйцях бабуїна

б. Гузно волохате

в. За гроші в церкві пердне

Вопрос 5

Усі ці вислови означають “потрапити в халепу”, крім:

а. Пересрав дідько дорогу

б. Нарватися дупою на іржавий цвях

в. Впасти як сливка в гівно

г. З рибалки носити копчену рибу

Вопрос 6

Усі ці вислови означають “блювати”, крім:

а. З горла сраку робити

б. Сцяти кип’ятком

в. Давати клятву унітазу

Вопрос 7

“Він уміє сракою цвяхи витягати!” можна сказати про:

а. Людину, яка не гребує засобами для досягнення цілі

б. Спортсмена

в. Людину, яка може досягти успіху у дуже складних ситуаціях

Вопрос 8 
Як можна сказати про когось, хто відчуває сильний переляк?

а. Діти в яйцях пищать

б. Штопає гондон чорними нитками

в. Бздливий ящик

г. Бігає як упісяний таракан

Вопрос 9 
Як по-іншому можна сказати “постаріти”?

а. Гарний як срака навиворіт

б. В голові не мозок, а куряче гівно

в. Як гімно в шлейках

г. Аж яйця гудуть

ґ. Вже не могти так високо сцяти

Вопрос 10
Котрий з цих висловів означає “Ні туди, ні сюди”:

а. До дупи дверцята
б. Срати я хотів
в. Потрібен як зуб у сраці
г. Як не срачка, то дристачка

 ответы пишите в коментариях ))