українські меми

Слава Україні! Героям Слава! – такое приветствие использует значительная часть украинцев. 

Но как оно возникло и кем было произнесено впервые знаю не многие. 
Надеюсь информация в данном посте будет интересна не только украинцам ^^

В 1900 году в Харькове была очень напряженная политическая обстановка.  В городе действовала РУП (революционная Украинская партия), члены этой партии приветствовали друг друга лозунгом  "Слава Україні!". А в ответ слышат  “По всій землі слава!”.

Историк Юрий Юзич (тут много его работ) пишет о том, что знаменитый украинский предприниматель  Микола Левитский будучи в гостях у основателя РУП Александра Коваленко  непосредственно в городе Харьков, гуляя по городу увидел студента, который пел под свой нос гимн. Пан Микола обратился к этому студенту с приветствием  "Слава Україні!" и в ответ услышал “По всій землі слава!”.

Таким образом уже в 1900 году выражение "Слава Україні!" было известно украинцам.  Кто именно стал автором этого приветствия остается загадкой, но есть люди считающие что тадададдам это был Тарас Шевченко.  Ну куда же без него ^^. 

В своем стихе «До Основ’яненка» (1840, у варіанті 1860 року) Шевченко писал:

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

Я не считаю, что именно он стал автором этого лозунга. Но факт остается фактом уже в его время "Слава Україні!" существовала и использовалось в речи.

Во время революции 17 года в Киеве и Петрограде происходили украинские демонстрации на которых звучал этот лозунг. И именно благодаря харьковским национал-патриотическим организациям и студентам  "Слава Україні!"  закрепилось в литературе, газетах, общественной жизни и в сердцах миллионов украинцев. 
В марте 17 года в Киеве только началась революция, но в регионах уже тогда на  “Хай живе автономія України!”  можно было услышать в ответ “Слава! Слава Україні!”.

газета “Нова рада”  15 марта 1917 року в с. Діївка (теперь это часть г. Днепр)

В вот вам Иркутск, совсем не Украина даже на тот момент ^^, демонстрация местных работников. С флагами Украины, и транспарантами на которых были надписи “Хай живе вільна Україна!”  и  “Хай живе автономія України! Слава Україні! Слава всім націям!”. Все это по свидетельствам  современников. 

Из воспоменаний генералла Михайла Володимировича Омеляновича-Павленка:

Трагічно роз’єднані і одірвані одна від другої братні українські армії після півроку важкої розлуки і тяжких військових подій знов будуть звільняти необ’яті простори Рідного Краю від жорстокого ворога, — повідомляв полковник О. Удовиченко М. Омеляновичу-Павленку 6 травня 1920 року. — В сей день в усіх частинах дорученої мені дивізії панує нечувана в світі радість, — радість воскреслого з мертвих Українського Народу. Повсюди лунає гучний козацький поклик: «Слава Україні і Головному отаману Петлюрі!» «Слава отаману Омеляновичу-Павленко, усій старшині і козацтву славної Дієвої армії!» Знов воскресла Україна і вже ніколи не вмре, не загине!..

В его  приказе как  генерала армии УНР от 19 квітня 1920 року Ч. 18 ведется речь о следующим: 

Всім частям армії на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: «Слава Україні».

Село має звичайний мирний вигляд, але група парубків, що йшла по вулиці, і співаючи «Серед степу на просторі» — озброєна. У всіх рушниці, у декого шаблі і револьвери, у одного шабля старовинна, оправлена в срібло.
Під’їжджаю до них:

— Добридень хлопці!

— Слава Україні! — відповідає декілька голосів. Це мене трохи змішало. Я не знав, що у холодноярців заведено замість «Здоров» вітатися «Слава Україні», а відповідається — «Україні слава».

Есть еще много свидетельств упоминаний этого лозунга в книгах (тут детальней).

Лозунг родился в Харькове. Прогремел на всю Украину с Киева. Сохранился благодаря усилиям галичан и волынян во Львове и Ровном. Но Степан Бандера не есть отцом цього гасла.  И я уже молчу про отсылки к нацистской германии. 

В українській історії є ще чимало нерозвіданих сторінок, і однією з таких є художник початку ХХ століття Василь Гулак, який став автором більше трьох сотень листівок. Ніяких певних відомостей про нього немає. Ні про його освіту, ні про життя, ні навіть чи це його справжнє ім'я. Причину цього, мабуть, не треба пояснювати . 

Ідеологічно художник підтримував демократичні ідеї. В період революції 1905-1906 років створював малюнки, що критикували правлячий уряд. Та незважаючі на це Василь Гулак передовсім мав гумористичні роботи, такі зрозумілі простому люду. Чого варта лише серія "10 заповідей молодим дівчатам". 

Але, до нас дійшли лише 8 з 10 порад. 

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.5

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Тернопільська обл. Заліщицький район

Модель: Ярина Дронь. Засновниця реконструкторської майстерні українських традиційних прикрас «ВидимоНевидимо». Скрипалька, займається відновленням та популяризацією етнічної музики. 

Чорна вишивка на Поділлі ніколи не вважалася жалобною. Цей колір асоціювався з кольором землі, а отже з родючістю, достатком та добробутом. У цьому регіоні так вишивали навіть весільні сорочки. Частіше за все нитки для такої вишивки виготовляли з вовни чорних овець. 

Ґердан – традиційна дівоча прикраса з бісеру, що використовувалась як частина головного убору. У XIX столітті бісер був настільки дрібним, що для низання ґерданів доводилося використовувати кінський волос.

Рівненська обл. Сарненський район

Модель: Оксана Мітюхіна. Займається збереженням, дослідженням, відтворенням та популяризацією української вишивки. 

Постоли (личаки) – взуття, плетене з кори дерев: верби, липи, в'яза тощо. В Україні найкраще збереглася традиція носити таке взуття на Поліссі. Одягали їх на полотняні або вовняні онучі, які намотували майже до колін. Личаки зношувались вкрай швидко – за чотири дні літом, і до тижня зимою. За рік одна людина змінювала близько 50 пар. 

Окрім взуття із лика виготовляли ще й сумки – навіски. Вони були популярними на початку XX століття. Використовували їх для зберігання дрібних речей та грошей.

Івано-Франківська обл. Снятинський район

Додільна сорочка - майже до самої землі.

Окрийка, окрійка - вишитий пасок.

Уплітки - сплетені у вигляді кіс, червоні гарусні нитки або стрічки з червоних гарусних ниток, які впліталися в коси. Гуцулки прикрашають свої уплітки мідними бляшками або ґудзиками. Найчастіше уплітки обвивають навколо голови, утворюючи своєрідний вінець з кіс. 

Полтавська обл. Миргородський район

Модель: Олена Дідик. Археолог, етнограф, дослідник та реконструктор традиційного одягу українських селян. Учасник фольклорного гурту «Гуляйгород». 

 Гаман – торбинка, в якій зберігали гроші та дрібні речі. На Полтавщині жінки шили їх з яскравої тканини, прикрашали вишивкою та аплікацією. Кріпили такий аксесуар до поясу або ж пришивали до спідниці. 

 Юпка – верхній жіночий одяг, що побутував у центральній та лівобережній Україні в ХІХ – першій половині ХХ століття. Шили юпки зазвичай із купленої мануфактурної тканини: вибійки, черкасини, або ж китайки. У кінці ХІХ століття кількість вусів на спинці юпки була ознакою заможності: чим багатша жінка або дівчина – тим більше складок нараховувалось на її верхньому одязі. На Полтавщині разом з крамними зустрічались юпки, пошиті з домотканого сукна.

Волинська обл. Ратнівський район

Модель: Олена Видрич. Фольклорист, дослідник традицій українського Полісся. Займається відродженням давніх традицій гуртового співу. Керівник дитячого фольклорного гурту «ЯсноКрасно». 

Як застібку для коміра сорочки, окрім кольорової стрічки на Поліссі використовували «шпоньку» («спінку») - металеву прикрасу у вигляді двох кружечків, з’єднаних штифтиком. Менший, не оздоблений кружечок, просовували в петлі на комірі, більший, зазвичай декорований кольоровим скельцем, залишався ззовні. 

Унікальна техніка декорування одягу аплікацією збереглася лише в декількох селах Волинської області. Таким чином оздоблювали сорочки, фартухи, притулки та плати. На біле полотно нашивалися смужки червоного, чорного та голубого кольору, що імітували розташування тканих узорів.

Сумська обл. Охтирський район

Модель: Марія Пошивайло. Дослідник українського гончарського фольклору, майстер народного мистецтва з соломоплетіння, писанкарства й виготовлення традиційних дівочих головних уборів.  

Особливо модним у кінці ХІХ століття стає кубовий ситець – тканина мануфактурного виробництва, із нанесеним на неї квітчастим візерунком. В Україну його почали завозити з 1840-их років. Найчастіше використовували для пошиття керсеток, юпок, спідниць та очіпків. 

 У деяких регіонах України вважалося соромом виходити за межі подвір’я без запаски, особливо негоже було, щоб їх у такому побачив сторонній чоловік. Найбільше цінувалися виготовлені з привозної парчі, золоті та срібні запаски. Їх вдягали лише на свята. Парчеві запаски були дуже коштовними, тому деяким дівчатам доводилося позичати їх на весілля у своїх подруг.

«Бобер на Україні»

Друзья, а вы видели первый в Украине и в Советском Союзе фильм о природе?

Снято было в Киеве, там где Жуков остров. Лента покоилась в немецких архивах еще со времен войны, а главным ее героем является - бобер! В течение XIX века численность бобра европейского (Castor fiber) резко сократилась в Европе, а где-то и исчезла вообще из-за чрезмерного охоты и уничтожения его оселища. В начале ХХ в. в Украине эти животные, по данным Мигулина (1938), стали очень редкими, лишь несколько десятков особей сохранились на севере Киевской, Житомирской и Черниговской областей. Для восстановления численности бобров в разных странах были созданы бобровые фермы из которых затем животных расселяли в природу.

На сегодняшний день численность бобров значительно увеличилось и они вернулись ко многим водоемам, где проживали ранее. Численность животных оценивают по данным учетов в охотничьих хозяйствах и на заповедных территориях. Сейчас в Украине проживает более 40000 особей бобра европейского (данные на 2010 год).

Бобер - вид трансформатор, который активно влияет на среду своего обитания. Бобровые ставки способствуют увеличению биоразнообразия, сохраняют воду и улучшают микроклиматические условия. Несмотря на увеличение численности, и сегодня бобры могут в затруднительном положении. Из-за изменений климата и постоянное вмешательство людей в функционирование естественных водоемов в последние годы много рек, озер, болот пересыхают на несколько месяцев. А некоторые из них просто исчезли. Без воды бобр очень уязвим - его могут поймать хищники (волк, дикие собаки) и не имеет безопасной тайника для зимних запасов пищи. Кроме того, увеличилось количество случаев браконьерства - незаконного добывания животных, которое чаще всего происходит с помощью капканов и петель ...

UNCG благодарит за помощь @Natali Brusentsova

Ми часто чули та чуємо від старших людей, які вчилися ще до другої світової війни, а також від наших українців з Канади чи США, для нашого вуха трохи дивну вимову низки слів. Вони досі говорять руці, нозі, вуші; чотиридесят і дев’ятдесят; якось не так звучать в них слова стіл та ніс. В чому тут справа?

Сьогодні поговоримо про вживання букв І та Ї. Особливо про вживання другої букви, відповідника якій власне і немає в російській мові.

Як правильно?

Як же ж повернутись до правильної вимови (а потім і написання) наших слів аби не перегнути палку? Лише не кажіть, що це неможливо — он цілу мову іврит люди відродили через дві тисячі років забуття.

Найкраще правило вживання твердої букви/звуку І та м’якої (пом’якшувальної) букви/звуку Ї виробили українські професори-мовознавці на на своїй нараді під головуванням Стефана Смаль-Стоцького у 1892 році. Цей документ називається «Руска правопись» і він вже враховує правила і «кулішівки» і «желехівки», які з’явилися трохи раніше.

Правопис 1892 року стосується багатьох різних правил написання українських слів, але ми розглянемо лише сьогоднішню тему. Як правильно казати (а згодом і писати — якщо переглянути офіційний правопис) — ніс чи нїс? Отже, правила такі (для сучасного розуміння).

В коренях слів (у пнях слів — за лексикою 1892 року):

Завжди перед І твердо вимовляємо звуки, які в нашій мові ніколи не бувають м’якими (Б В Г Ґ Ж К М П Р Ф Х Ч Ш): біг, вінок, гілка, жінка, кіт, місто, пір’я, річка, фіртка, хіть, чітко, шість.

Твердо вимовляємо приголосні Д Т Л Н З С Ц перед І в тих словах, в яких цей звук чергується з О (також можна порівнювати з відповідним О в ро́сійській мові): дім (до дому), стіл (до столу), ніч (до ночі), ніс (до носа), сіль (до солі), росіл, спосіб; у множині: осіб (особа), ніг (нога).

М’яко вимовляємо приголосні Д Т Л Н З С Ц перед І в тих словах, в яких цей звук не чергується з О (також можна порівнювати з відповідним Е в ро́сійській мові, а насправді там, де в старослов’янській мові писали Ѣ) — для наочності пишемо Ї як у 1892 році: дїд, дїйсно, дїло, тїло, лїс, лїд (леду), залїзо, слїд, слїпий, снїг, нинї, нїмий, зїлля, сїно, сїсти, сїчень, сїяти, сусїд, цїдити, цїкавий, цїна.

Цїкаво ), що у слов’янських мовах для м’яких приголосних є навіть окремі знаки — у сербській вуковицї Ђ, Ћ, Љ, Њ; у македонській кирилицї відповідно Ѓ, Ќ, Љ, Њ; у горватській ґаєвицї Đ, Ć, Lj, Nj; у словацькій мові відповідно пишуть мекчень (mäkčeň) Ď, Ť, Ľ, Ň; у польській використовують діакритичнї Ć, Ń, Ś, Ź (зауважте — не у всїх мовах є всї наші звуки). Нас же в цих випадках виручає м’який знак Ь і дуже би пригодилося для цїєї справи повноцїнне використання букви Ї.

Ну і щоби знову не вертатись на Балкани — спритнї македонцї пишуть Ѕ замість ДЗ та разом зі сербами Џ замість ДЖ — чим не ідея для доповнення української абетки?

У суфіксах слів (у наростках слів):

В рідних наростках вимовляємо і пишемо тверде І — бідність, гордість, милість, злість; калинівка, млинівка; братній, природній, вчорашній, прийдешній, майбутній, колишній.

В чужих суфіксах (наростках) -ік, -іка, -іст, -ізм, а відтак і в похідних -ійний, -ійський, -іяльний, -ічний тощо після Д Т З С Ц Р Ж Ч Ш корені (пні) треба вимовляти твердо і писати зовсім тверду И: будизм, медик, методика, методичний, періодичний, артист, артистка, артизм, артистичний, граматика, граматичний, критик, критика, критичний, математика, математичний, практика, практичний, симпатичний, музика, музикальний, фізик, фізика, фізичний, містицизм, Африка, історик, історичний, фабрика, фабричний, фашизм, галицизм.

В чужих суфіксах після Б В Г Ґ К М П Ф Х корені вимовляємо твердо та пишемо тверду І: армійський, епідемічний, кубічний, епічний, атавізм, ґрафіка, ґрафічний, етноґрафічний, парафіяльний, стеноґрафічний, софіст, софізм, остракізм, монархічний, монархіст.

В чужих суфіксах після Л Н корені пом’якшуємо та пишемо м’яку І (для наочності напишемо Ї як у 1892): лїнїйний, машинїст, механїк, механїка, механїчний, механїзм, технїк, технїка, технїчний, унїя.

Правопис 1892 пропонує те саме правило застосовувати також для суфіксів –ія, але тут вигляд слів Азия, Росия, Франция, Італїя, Анґлїя, Наталїя точно вже надто архаїчний.

В закінченнях слів:

В закінченнях іменників чоловічого роду у множині твердо вимовляємо та відмінюємо тверді звуки коренів однини: сад—сади—садів, віл—воли—волів, пліт—плоти—плотів, віз—вози—возів, пан—пани—панів.

В закінченнях іменників чоловічого роду у множині м’яко вимовляємо (для наочності напишемо Ї) та відмінюємо там де є м’які звуки однини: король—королї—королїв, зять—зятї—зятїв, лось—лосї—лосїв, кравець—кравцї—кравцїв, ведмідь—ведмедї—ведмедїв.

В закінченнях прикметників скороченої форми давального й місцевого відмінків вимовляємо й пишемо тверде І: зелений — зеленім/зеленому — в зеленім/в зеленому, твердим — твердім/твердому — на твердім — на твердому, багатий — багатім/багатому — у багатім/у багатому.

Ще обов’язково відзначимо, що окличний вімінок був п’ятим в нашій мові — і аж ніяк не сьомим і точно не зайвим. Просто його немає і ніколи не буде в російській, а москвини тут вже зовсім не могли знести ще й такої відмінності української мови:

"Загадкова буква ї: ніс чи нїс? природний, природній чи природнїй?"