эротика ссср

23 лютого була днюха Казимира Малевича

"Пропала грамота" - культовый украинский фильм, который 10 лет "лежал в ящике"

"- Чого товариство забажає?

- Ковбаси - багато. Сала - багато. Оселедців - багато. Вареників - багато. Шинки - багато. Тарані - багато.
- Горілки пити не будемо. Пампушок з часником.
- А мо вип'ємо трішечки?
- Нема сили відмовитись. Трішечки. Але відро. Ну два... відра.
- І бочечку пива".

«Пропавшая грамота» - украинский советский художественный фильм 1972 кинорежиссера Бориса Ивченко. Экранизация по мотивам одноименной повести Николая Гоголя.

Героическая комедия повествует о полном приключений путь казаков Василия и Андрея с гетманской грамотой к царице в Петербург, а затем - об их счастливом возвращении в родную Диканьку.

Работа над фильмом началась в феврале 1971 году. Съемки начались в конце мая 1972 года и закончились в сентябре. Выполнялись на Киевской киностудии им. А. Довженко. Изначально режиссером рассматривали Виктора Греся, который рассматривал фильм как лирический романтический рассказ о национальном мечтателе-романтике. «Пропавшая грамота» была частью программы киностудии с экранизаций произведений Гоголя, и досталась Ивану Драчу, поскольку тот постоянно был в поездках, а фильм не требовал большого сценария. Сценарист черпал материал из нескольких источников: произведений Гоголя, Николая Стороженко, козацких переводов, эпизоды из произведений Г. Квитки-Основьяненко, М. Кропивницкого, А. Стороженко, народных поверий, народные песни. Госкино СССР одобряли создание фильма, однако изменение режиссера на Бориса Ивченко сказалась на сценарии. Впрочем, большую часть режиссерской работы выполнил Иван Миколайчук, который также сыграл главную роль. На счету актера и музыкальное оформление: он пригласил к работе трио «Золотые ключи» (Маричка Миколайчук, Нина Матвиенко, Валентина Ковальская), подобрал песни и «Козацкий марш», который стал лейтмотивом фильма. Сценарий был в короткие сроки переписано и в мае 1972 начались съемки, которые происходили на Полтавщине в селе Красногоровка Великобагачанского района и в Петергофе.

"- А цариця така воспитана! Отако плюне… От щоб ти зробив? А вона плюне і розітре, плюне і розітре…" 

В ноябре пленки были переданы киностудии, где ряд сцен был сокращен, речь царицы переозвучена с немецким акцентом, добавлен финал с наставлением Василия мальчику, местами заменена музыка. После этого фильм был направлен в Москву, где были высказаны замечания относительно конца ленты. В частности, требовалось затушевать иронично-критическое отношение козаков к царице и переозвучить ее речь на украинском. Однако фильм после этого был «положен на полку» на 12 лет, до начала «перестройки». 

Существует несколько версий, почему показы отложили. Основная утверждает, что в Госкино СССР пощечину царице Екатерине (которую в финальной версии заменили на пощечину Потемкину) в Москве восприняли как оскорбление всего русского народа. Также существует мнение, что решение об отложении было принято уже после обсуждения в Москве, в Киеве. По другой версии, цензура не пропустила возвеличивания козацкого прошлого Украины, что контрастировало с эпизодами с царицей, которая олицетворяла всю российскую власть. Также считается, что цензоров оскорбил отказ Миколайчука удалить ряд сцен и сходство секретаря по идеологии Валентина Маланчука с чертом Куцем.

ссылка на гифку

"— Андрію, може покаємось?

— Та йди до всіх чортів, он чоловік у карти програє!"

Также украинское издательство "А-ба-ба-га-ла-ма-га" в 2019 году выдала книгу Николая Гоголя "Пропала грамота" в украинском переводе Степана Васыльченка с иллюстрациями Андрея Потурайла.

"- Танцювала риба з раком, риба з раком,
А петрушка-а-а з пастернаком, пастернаком,
А цибуля з часником, а дівчина з козаком!
Тиррям-тиррирям пам-пам-пам, тира-лира трататам!"

(Те, що фільм вже був на сайті 2 рази, я в курсі)

Буцький каньйон

Хоч селище Буки, яке розташоване у Маньківському районі Черкаської області, досить старе (перші згадки відносяться до 1515 року), але від давніх історичних часів в ньому залишилося небагато. Чи не найстарішою архітектурною його пам’яткою є напівзруйнований кам’яний млин. Також у поселенні є руїни однієї із перших малих ГЕС в Україні (та й в СРСР). Але безперечно не антропогенні пам’ятки мають найбільшу туристичну цінність у Буках. Головна туристична атракція – це каньйон Гірського Тікича.

Розповідь про Буцький каньйон буде не повною, без розповіді про Український кристалічний щит. Хоча б коротенької. Отже починається він у Рівненський області. Простягається із північного-заходу на південний схід, аж до Азовського моря. В довжину сягає 1 тисячі кілометрів при максимальній ширині у 250 км. Кристалічний фундамент (фактично камінь) є піднятою частиною Східно-Європейської платформи і має на собі незначну товщу осадових відкладів. Часто фундамент лежить над базисом ерозії, і тоді він скелями та порогами випірнає над осадовими відкладами (над землею). Найбільше таких ділянок в долинах річок, зокрема у прируслових частинах. 

Породи що складають УКЩ – граніти та гранітоїди (типу гранітоподібні) – дуже міцні, тому річкам знадобилася не одна сотня мільйонів років, щоб прорізати собі дорогу. Але вода камінь точить. Нехай не швидко, але досить упевнено. Так і проточила вона дорогу (русло) для Гірського Тікича, вік долини якого перевищує вік долини Дніпра у десятки разів.

Починається річка Гірський Тікич у Оратівському районі Вінницької області. На півдні Черкаської області вона зливається із Гнилим Тікичем і утворює коротеньку річку Тікич. Тікич же, впадає у Синюху, яка котить свої води у Південний Буг.

Ділянки Тікича у Маньківському та Тальнівському районах Черкаської області часто схожі на гірську річку, тому він і називається Гірським. Наймальвничіша (за словами очевидців) ділянка розташована поряд із селищем Буки. Починається вона від греблі та містка у центрі селища і прямує на південь та південний схід. Кажуть, що південніше також є мальовничі ділянки. Але мабуть не настільки.

Вище містка розташована гребля водосховища (із шлюзом та закинутим пам’ятником Леніну в очеретах). Нижче починається плоска похила кам’яна поверхня із жолобом для річкового русла. Тут шумить водоспад, який отримав назву Вир. Хоча, на мою думку, це не зовсім водоспад – це падун чи перекат. Влітку у межень він такий собі, а ось навесні значно потужніший.

Нижче по течії (не скажу протягом скількох км) Гірський Тікич протікає у скелястих берегах, які інколи змикаються у справжній вузький каньйон. В погожу днину тут багато туристів із наметами. Часто вони шкрябаються вгору на скелі – тренуються. Глибоко у долині збереглися руїни ГЕС. Цю бетонну споруду звели у далекому 1929 році. Потім закинули.

Покинута ГЕС 1929 року. 

Недалеко від сучасної греблі стоїть старовинний млин. Зараз це лише стіни, але хтось узявся вкрити їх новим дахом. Що то буде – хто зна. Місцеві кажуть, що кафе або готельчик. Це не дуже далеко від Києва – близько 200 км. Спочатку по трасі Е-95, а потім через Жашків на Маньківку (або на Буки). 

Водяний млин (кін. 19 ст.) 

Хоч каньйон рекреанти трохи підпсували, але він все рівно залишається величною і видатною пам'яткою природи. Подейкують, що зараз є план із відновлення старовинної ГЕС, зведеної у 1929 році. Думаєте варто?

На мапі: https://www.google.com/maps/place/49.094328,30.402603 

Хрещатик, 1975 рік. Юна водій тролейбуса.

   Так виглядав український паспорт-віза 100 років тому. Записи українською, німецькою та французською. Визнавався в європейских країнах, США, Канаді.

Гопак на футбольном матче ГДР - СССР в 1976 году

Данило Мигаль завоевал титул первого украинского стрикера, выбежав на поле с украинским флагом и станцевав гопак. Как по мне - очень красиво получилось.