як-1

Будинок-купол із пінопластового матеріалу з доступними енергоощадними технологіями побудував полтавський винахідник Віталій Майборода.

Різдвяні листівки УПА

Текст на звороті попередньої листівки: "Веселих Свят і щасливого Нового року бажає Гуцул. 1 січня 1946". Іван Бутковський – "Гуцул", колишній командир Воєнної округи "Говерля" (Івано-Франківщина), а на еміграції керівник Місії УПА при ЗП УГВР привітав із Новорічними святами Володимира Макара – "Вадима", секретаря Миколи Лебедя.

Бійця УПА вітають попередники у створенні держави - князь і гетьман. Без місця і часу видання. Автор невідомий. На звороті надрук чотирма мовами: "Поштова листівка. Post card – Carte postale – Postkarte".

Молитва у наметі. На звороті напис: "Різдво в Україні 1952 року".

Повстанський вертеп: вірою і зброєю по сталінському концтабору. Видана у 1947 р.

Текст на звороті попередньої листівки: "Другові Вадимові! Веселих Свят і Щасливого Нового Року бажає Омелян (?). 1 січня 1946"

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.4

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Донецька обл. Костянтинівський район

Модель: Людмила Чиркова – актриса, телеведуча, працює з дубляжем кіно на українську мову. 

Кохточка - короткий жіночий плечовий одяг із рукавами, коміром-стійкою та асиметричною застібкою збоку на дрібні гудзики. Шили з крамних бавовняних та вовняних тканин, прикрашаючи різноманітними складками, зборами, мереживом тощо. Особливо модно було вдягати “парочку”: кохту і спідницю з однієї тканини.

Миколаївська обл. Веселинівський район

Модель: Олена Скрипка. Колекціонує традиційне вбрання селян кінця 19-го – початку 20-го століття, до того ж захоплюється відтворенням історичного одягу. 

Блузниця – спідниця з крамного матеріалу (кашеміру, кольорового сатину тощо), що зшивалась із 5-6 полотнищ, котрі закладалися у дрібні збори (ряси) і зверху вшивалися у пояс (пасок). Кількість та якість використаного матеріалу свідчила про добробут власниці спідниці. Найбільше цінувалися блузниці з щільних шовкових та вовняних тканин. 

Хустка – широко розповсюджений по всій території України квадратний платовий головний убір. Існує велика кількасть її локальних назв: хустиця, хустинча (Бойківщина), пінка, півка, завійка (Лемківщина), рубець (Покуття), ширинька, мацьок (Галичина), кирух (Західне Полісся).

Чернігівська обл. Городнянський район

Модель: Наталя Хоменко. Викладач кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Керівник Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається дослідженням українського жорстокого народного романсу, вивчає тему любові у фольклорі. 

Свита – довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна. Найдорожчими вважалися білі свити, найдешевшими чорні та брунатні. Колір та якість домотканого сукна залежали від віку та породи овець, найкраще сукно отримували з вовни ягнят. 

Окрім вишитих сорочок на Поліссі побутували і ткані сорочки, орнамент на яких майстриня створювала в процесі виготовлення полотна. Зазвичай їх оздоблювали геометричним та рослинно-геометризованим орнаментом.

Крим - Жіноче святкове вбрання кримської татарки. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. 

Модель: Халісе Зінєдін – керівник кримськотатарської редакції іномовлення України. Ведуча мовно-культурного проекту «Еліфбе» та ведуча проекту на радіо «Время гостей». 

Традиційна кримськотатарська верхня сукня "çabuvlı anter" має символічні деталі. Кримські татарки боковими елементами "çabuv" (з кр. клин) візуально розширювали лінію стегон. Дівчата навмисно збільшували кут çabuv, бо поєднували факт широких стегон з дітонародженням. 

Сукня обов'язково доповнюється el kap (з кр. манжет), які пришивають як окремий елемент. El kap мають відворот, з зовнішньої сторони якого, золотими нитками вишитий традиційний рослинний орнамент. 

Yipişli quşaq – традиційний філігранний пояс, використовується у весільному обряді кримських татар. В кожній родині перед весіллям, наречений дарував дівчині yipişli quşaq з чистого срібла, чи золота. Перед обрядом вдома батько вдягав дівчині пояс, а після обряду, в домі чоловіка, його батько знімав пояс – це символізувало перехід дівчини до іншої родини. Пояс, разом з іншими традиційними прикрасами, вважався приватним майном дружини. Особливим центральним елементом прикраси є виноградні листи, вони символізують родючість, продовження роду.

Київська обл. Васильківський район

Модель: Ярина Сізик. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається культурно-просвітницькими проектами, зокрема «Дідова хатчина». 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалося тяжким гріхом. За народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала невдачі, неврожай, хвороби та пошесті. Протягом першого року подружнього життя молодиці не дозволялося навіть «світити очіпком», тобто ходити з непокритим хусткою очіпком. 

На Київщині носили довгі сорочки, вони були додільними або «до підточки». Додільна сорочка шилася з суцільного полотна, тоді як у сорочки «до підтички» верхня частина – стан, виготовлялася з тоншого домотканого полотна, а підточка – з грубшого. 

Старовинний корал, який у селі ще називали «добре намисто», був дуже дорогим. Кількість разків відігравала роль показника соціального становища власниці. У Середньому Подніпров'ї бідніші селянки в наряді мали по 3-4 разки, багаті – по 25 ("від шиї по самий пояс"). В народі вважалося, що дівчина, яка не має коралів, не може вийти заміж. Часто такі прикраси переходили у спадок, мати ділила своє намисто порівну між дочками. 

Коралове намисто в Україну привозили переважно з Італії та Франції, воно мало яскраво червоне, глухе червоно-рожеве або сірувато-рожеве забарвлення. Найбільше цінувалось намисто інтенсивного червоного забарвлення з гладеньких чистих, непоточених коралин. Вартість такого намиста в деяких місцевостях сягала ціни пари волів(!).

Укр.

Одна з традиційних страв української кухні-палюшки. На Львівщині їх називають палюшки, на Івано-Франківщіні - клюски, ще їх називають ледачими варениками або пальчики. Радехівчани під назвою "ліниві вареники" бачать пальчики з начинкою, частіше це сир. Палюшки ж готують без начинки, приправляють шкварками і смаженою цибулею.

Для приготування потрібно:

відварена картопля приблизно 1 кг.,

яйця 1-2.,

борошно 1-2 ст.,

крохмал 1-2 ст.л, сіль. 

Відварну картоплю потовкти і охолодити, після охолодження знову потовкти або пропустити через м'ясорубку до утворення однорідного м'якого пюре.

Одно из традиционных блюд украинской кухни-палюшки. На Львовщине их называют палюшки, в Ивано-Франківську - клюски, еще их называют ленивыми варениками или пальчики. Главным ингредиентом является толченый вареный картофель. Радехивчаны под названием "ленивые вареники" видят пальчики с начинкой, чаще это творог. Палюшки же готовят без начинки, приправляют шкварками и жареным луком.

Для приготовления потребуется:

отварной картофель примерно 1 кг.,

яйца 1-2.,

мука 1-2 ст.,

крахмал 1-2 ст.л, соль. 

Отварной картофель растолочь и охладить, после охлаждения снова растолочь или пропустить через мясорубку до образования однородного мягкого пюре.

Укр.

Рус.

Укр.

Замісити туге тісто, припотребі можна додати 1-2 ст.л. крохмалю, щоб тісто було достатньо тверде.

Рус.

Замесить тугое тесто, при необходимости можно добавить 1-2 ст.л. крахмала, чтобы тесто было достаточно жесткое.

Укр.

Сформувати пальчики і відразу варити в окропі.

Рус.

Укр.

В киплячу підсолену воду вкинути палюшки, довести до кипіння акуратно помішуючи. Як тільки закиплять вийняти на друшляк і обдати холодною водою.

Рус.

В кипящую подсоленную воду опустить палюшки, довести до кипения аккуратно помешивая. Как только закипят вынуть на дуршлаг и обдать холодной водой.

Укр.

Готові палюшки відкинути в миску і перемастити  смальцем, присипати шкварочками і можна нямати. Від себе додам що ми їх смакуємо зі сметаною або смаженими грибами.

Рус.

Готовые палюшки отбросить в миску и перемазать жиром, присыпать шкварками и можно няматы. От себя добавлю что мы их кушаем со сметаной або жареными грибами.

Лебійська мова - таємна мова кобзарів і лірників

Таємною лебійською мовою спілкувалися українські кобзарі та лірники. Сліпі виконавці говорили лебійською один із одним та з поводирями. Мова дозволяла зберігати кобзарські таємниці.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Опанаса Говтвана, 1909 р.

Як лексика, так і навіть сама назва лебійської мови зафіксовані дослідниками, сильно варіюють залежно від регіону. Відомі такі варіанти назви:

- За Боржковським, який досліджував старців на Поділлі, таємна мова мала назву «лобурської» або «лебійської», від слова «лебій» — «дід».

- Водночас у Студинського, який збирав інформацію на Галичині, слово «лебій» перекладається як «жебрак», а для «дід» у сенсі старець-виконавець наведено інший відповідник — «липетень». Відповідно, професійну мову старців він називав або просто «дідовською (жебрацькою)» або «лепетинською мовою».

- Гнатюк, що також працював на Галичині, називав мову «либійською», від слова «либішчак» — лірник.

- Також у словнику Гнатюка зустрічається «липко» — лірник, учений із хлопа, або дід учений, що має титул «майстра». На думку Кушпета, це може означати походження назви «лепетинська» або «липетенська» від слова «липник».

- Тіханов у Поліссі зафіксував назви «старцівська» й «люцька мова», від слова «любок» (дід, старець, каліка перехожий).

- Романов, який досліджував побут жебраків Могилівської губернії, зафіксував назву «любецький лемент» від самоназви місцевих старців — «любки».

- Малинка, що записав у Поліссі невеличкий словник, не лишив автентичної назви мови, але «старець» у його словнику має унікальний переклад — «шпарець».

- У Мартиновича та Харкова, які працювали на Полтавщині та Слобожанщині, використовується назва «сліпецька». На думку Кушпета, це або штучна, або нова назва, оскільки традиційно старці називали себе «незрячими», а слово «сліпець» використовували в переносному, несхвальному значенні.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря  Самійла Яшного, 1903 р.

Лебійська мова була поширена від Галичини та Західного Поділля до Могилева та Брянська. Походження лебійської мови невідоме. Слова лебійської мови були запозиченими із мов сусідніх народів і придуманими лірниками. Самі старці наводили дослідникам різні, часто сумнівні й фантастичні версії (походження від жаргону розбійників, придумана Соломоном) або чесно зізнавались, що не знають.

Більшість дослідників вважає старцівську мову штучною та відмічає, що вона, незважаючи на велику кількість запозиченої лексики (наводяться приклади запозичень з української, новогрецької, південноукраїнської, циганської, румунської, мадярської, тюркської, старогебрейської, єврейської, російської, церковнослов'янської, шведської та інших мов), формувалась і функціонувала за законами тогочасної розмовної української мови, що свідчить про її місцеве походження й побутування. Також, незважаючи на місцеві особливості, відмічається спільність таємної мови старців України й Білорусі.

Проте, можна помітити (О. Горбач), що часто ця мова складається з кількох частин: 1) вставка додаткового елементу до звичайних слів (всі — бівсі); 2) фонетичне деформування (каша — ашоха); 3) метафоричні та метонімні утворення (годинник — цибуля); 4) іншомовні запозичення (охвес — ό θεός — бог). 

Окрім запозичень, значна кількість слів лебійської мови утворювалась асоціативно: "віз" — "котень", "бити" — "кулати", "копсати", "боксати",  "Склев манькови бенника" – зроби мені цигарку тощо.

Деякі слова сьогодні відомі багатьом як блатні: лох (мужик), гальомий (великий !), хаза (хата).

Словник таємної мови українських лірників і шаповалів - http://litopys.org.ua/rizne/lirn.htm

На Галичині мовознавці записали пісеньку місцевих лірників:

“Коби мені кумса сяна,

А до кумси ще й тириня

І бутельбух вовчаку,

Каравона чорнобрива”.

У перекладі це означає:

“Коби мені хлібець святий,

А до хліба трошки сира,

А до сира склянка пива

І дівчина чорнобрива”.

Лебійська мова існувала до 1930-х. Востаннє мовознавці зафіксували її під Харковом.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Петра Сіроштана, 1887 р. 

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Дмитра Скорика, 1876 р. 

Опанас Сластіон. Портрет хлопця-кобзаря Петра, учня І. Крюковського, 1876 р.

О богатстве украинского языка знают все, а вот о море синонимов слов «Мовити», «Казати», «Говорити» скорей всего знает никто :) Как правило в романо германских языках  имеется 5-10 глаголов для обозначения понятия «Говорити». И это вполне достаточно.  Но не нам ^^ Мы имеем 108 синонимов к этому понятию. Кстати, достичь такого числа синонимов одному слову дано не в каждом языке. Среди всех индоевропейских языков украинский один имеет  діє-слово (глагол) «мовити», которое пошло от іменника (существительное) «мова», с таким космичиским разнообразием. 

1.Мовити (промовляти Слово) 

2.Казати (казку) 

3.Говорити (правду) 

4.Балакати (синонім: лялякати) 

5.Відати (повідати словом) 

6.Розмовляти (з кимось) 

7.Ректи (урочисто проголошувати) 

8.Гутарити (ладно домовлятися) 

9.Цвірінькати (ніжнозвучно говорити) 

10.Тьохкати (розмовляти як пара соловейок) 

11.Лепетати (дитяча мова) 

12.Шкабарчати (не дуже приязно говорити) 

13.Прорікати (майбутнє) 

14.Цвікати (докоряти) 

15.Співати (тихо мовити колисанку діткам) 

16.Промовляти (Слово, Орацію) 

17.Пащекувати (грубо говорити) 

18.Бормотати (мовити не розкриваючи рота) 

19.Гомоніти (лагідно, приглушено говорити) 

20.Сокотати (ніжно, солодко говорити) 

21.Триндити (казати неправду) 

22.Наговорювати (текст у мікрофон; на когось) 

23.Лаяти (за аморальні вчинки) 

24.Висловлювати (думку) 

25.Гиркати (перекидатися словами, сваритися) 

26.Туркотіти (мило перемовлятися) 

27.Цвенькати (мовити іноземною мовою) 

28.Нарікати (на дощ або пекуче сонце; долю) 

29.Провіщати (ладну погоду, майбутнє) 

30.Ґерґотати (незрозуміло балакати) 

31.Звіщати (Добру Новину) 

32.Балабонити (пустомовити) 

33.Верзти (незрозуміло говорити) 

34.В'якати (мовити) 

35.Кликотіти (мовити швидко, як лелеки) 

36.Жебоніти (мовити ласкаво, тихо, як потічок) 

37.Базікати (про пусте)

38.Бельмекати (не розуміючи щось казати) 

39.Варнякати (мовити у сні) 

40.Галдичити (одне і те ж) 

41.Проказувати (напам'ять поезію) 

42.Шепотіти (тихенько мовити) 

43.Гаркавити (нечітко вимовляти літеру «Р») 

44.Агакати (мовити часто слово «ага») 

45.Гуморити (мовити смішне) 

46.Гарчати (грубо говорити) 

47.Ляпати (язиком, говорити) 

48.Мурмотіти (мовити з напіввідкритим ротом)

49.Буркати (зрідка відгукуватись під час розмови) 

50.Воркотати (тихо говорити) 

51.Гурити (научати) 

52.Талдичити (мовити як у Біблії, Талмуді) 

53.Бурчати (корити, незадоволено говорити) 

54.Журчати (про любу мову, текучу як джерело) 

55.Квохтати (мама до своїх дітей) 

56.Кликати (людей, кур, гостей) 

57.Кпити (висміювати) 

58.Журити (соромити за содіяне) 

59.Напучувати (научати словом) 

60.Голосити (голосно плакати, причитаючи) 

61.Замовляти(словом хворобу) 

62.Повідати (історію, бувальщину) 

63.Оповіщувати (вість громаді) 

64.Лебедіти (закохано говорити) 

65.Розказувати (діткам казку) 

66.Розпатякувати (секрети всім) 

67.Розмовляти (душа в душу) 

68.Торохтіти (бистро мовити) 

69.Брякати (невдало вставляти слово) 

70.Тараторити (скоромовкою повторювати одне і те ж) 

71.Патякати (говорити не те і не тим) 

72.Бубоніти (глухо мовити) 

73.Теревенити (мовити про незначне) 

74.Оповідати (бачене, почуте) 

75.Обговорювати (нові поезії) 

76.Радити (раду; щось добре або зле) 

77.Галдіти (розмовляти голосно)

78.Славити (словом) 

79.Вуркотіти (говорити ніжно як голубки) 

80.Мимрити (мовити з закритим ротом) 

81.Розраджувати (втішати словом) 

82.Словоблудити (софістика, хуцпа; обман інших) 

83.Славословити (Бога, Богиню) 

84.Скоромовити (говорити скоромовкою) 

85.Примовляти (лихо) 

86.Переказувати (усно твір у школі, вузі; вітання) 

87.Домовляти (-ся обом сторонам про мир) 

88.Переговорювати (-сь одне другого) 

89.Нараяти (побажати щось хороше іншим) 

90.Прославляти (Богів) 

91.Перемовляти (-ся одне одного) 

92.Словославити (Богів і лицарів-героїв) 

93.Торочити (настійно повторювати те ж саме) 

94.Триндичити (говорити пусте) 

95.Радославити (радо славити Радунь Вічних Богів і Богинь) 

96.Благословляти (словом) 

97.Шкандалити (скандалити словесно, обмовляти) 

98.Шпетити (присоромлювати) 

99.Розпатякувати (розказувати секрети всім) 

100.Підмовляти («юнак дівку підмовляє») 

101.Іронізувати (мовити з іронією, але без сарказму) 

102.Базарити (сленґ: говорити, домовлятись) 

103.Проговорювати (важливі теми) 

104.Закликати (до тиші; ангелів, Божества) 

105.Гейкати (часто мовити слово «ге», «гей») 

106.Бубніти (читати вголос) 

107.М'ямлити (нечітко мовити) 

108.Галасувати (гуртом промовляти різні слова).

Дома без заборов и флаг Украины

Про те, які функції має місто, і з якими проблемами зітнулись багато великих міст світу. Як подолати ці проблеми і що робити для того, щоб мешканці міста почували себе захищеними і радісними.

про фізіологію людини, і про те як на наші відчуття впливають розміри міста і будинків. Як має будуватись місто враховуючи масштаби людини? Як на місто впливає автомобільний рух? І чому висотне будівництво це зло?