Як пришвидшити вакцинацію
Результаты поиска по запросу «
як-1
»фэндомы Житомир Украина Моя Україна разная политота
в Житомире снесли фабрику, производившую легендарные носки.
Т_________________Т
У Житомирі знесли фабрику з виготовлення панчіх і шкарпеток "Легка хода". За деякими даними, замість неї побудують гіпермаркет та багатоповерхівки. До слова, фабрику збудували ще в 1935 році. Продати її вирішили в квітні 2021 через мільйонні борги.
F
F
F
F
F
F
F
F
F
F
F
F
F
F
Борщ еда фэндомы кулинарный реактор длиннопост Моя Україна разная политота
Український борщ
Доброго дня. Вирішив теж викласти рецепт, за яким ми готуємо борщ.
Зазвичай ми варимо борщ з того м’яса, яке зараз є в домі. Яловичина чи свинина, шия чи задок, байдуже.
Цього разу у нас борщ зі свининою.
М’ясо заливаємо холодною водою, ставимо на вогонь. Коли вода закипить, солимо та додаємо морквину та половину цибулі, зменшуємо вогонь та варимо до готовності м’яса десь 1-1,5 години.
Цибулю та моркву викидаємо, м’ясо нарізаємо порційними шматочками, повертаємо у бульйон.
Буряк та моркву натираємо на крупній терці, картоплю нарізаємо кубиками, шинкуємо капусту, нарізаємо болгарський перець скибочками.
Замість томатної пасти ми використовуємо заправку для борщу та томатний соус зі спеціями.Квасолю беремо консервовану. Квасолю можна брати білу, можна червону, це непринципово.
У казані розігріваємо соняшникову олію, висипаємо буряк та моркву, додаємо столову ложку цукру та трохи окропу та тушкуємо під кришкою на невеликому вогні.
Одночасно висипаємо картоплю в каструлю з бульйоном.
Через 10 хвилин у казан з буряком додаємо заправку для борщу та кілька ложок томатного соусу, а у каструлю – капусту та болгарський перець.
Варимо та тушкуємо ще 10 хвилин.
Настав відповідальний момент. У каструлю з бульйоном висипаємо тушковані буряк з морквою.
Додаємо квасолю. Варимо все разом ще кілька хвилин.
Наприкінці додаємо зелень. Все!
Даємо борщу трохи настоятися, насипаємо у полумисок, додаємо сметану. Смачного!
фэндомы кулинарный реактор кулинария Полтава Украина длиннопост Моя Україна разная политота
Як галушка стала символом Полтави
У місті галушці звели пам'ятник, у музеях цитують присвячені їй рядки класиків, а на честь неї проводять фестиваль влітку. Частування нею – обов’язковий елемент в будь-якої туристичної програми. Зо два десятиліття галушку просувають як гастрономічний бренд Полтави.
Галушки є загальноукраїнською стравою на теренах Наддніпрянської України. Етнологиня, докторка історичних наук та засновниця садиби-музею «Лялина світлиця» Олена Щербань каже, що поширеність галушок на території Лівобережжя пов’язана з тим, що українці здавна були землеробами. Наші предки вирощували хліб, тому в культурі харчування переважали страви з борошна. Робота у полі вимагала значних витрат енергії, а галушки, були швидкою, смачною, ситою їжею, якої хлібороби потребували після важкої праці.
Попри те, що галушки готують у різних регіонах України, на Полтавщині ця страва історично укорінилась завдяки впливу літератури. Про це каже кандидатка економічних наук, доцентка катедри менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, та організаторка міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» Яніна Барибіна:
«Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Галушки згадуються у період Полтавської битви. Ми маємо згадки, коли війська куштували саме полтавську галушку. Чому так сталося? Тому що галушка була однією з найпростіших страв, але при цьому вона була достатньо ситною, а раціон пересічного українця не був надто багатим щодня».
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали, —
Насилу із-за столу встали
І спати послі всі лягли".
уривок з "Енеїди" І. Котляревського.
Про роль літератури у створенні гастрономічного образу Полтави говорить і старша наукова співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Валентина Скриль:
«Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки. Наприклад, що галушка була просто великим подарунком, у голодні роки. Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він взагалі у своїй “Енеїді” згадує понад 160 назв українських страв. Це просто енциклопедія української кулінарії, української кухні. Не дивно, що наша Полтавщина, до Котляревського нахиляючись, символом міста зробила отаку просту страву, як галушка».
Ситуація з джерелами ускладнюється тим, що сьогодні галушка не є повсякденною стравою українців. Ґрунтуючись на рецептах господинь, зібраних під час досліджень, етнологиня дізналася, якою має бути правдива галушка.
Найперше, говорить Щербань, ми маємо зрозуміти, що сучасні галушки значно відрізняються від тих, які готували раніше. У давнину їх робили з гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. Борошно не було таким білим і такого дрібного помелу. Воно мололося жорнами на млинах, і тому було грубе та іншої консистенції. Відповідно галушки не були тими галушками, які ми сьогодні бачимо.
Окрім того, що сучасні галушки готують переважно на основі білого борошна, сам рецепт тіста теж істотно змінився. Так, зі слів етнологині, раніше галушки варилися на основі кисляку (кефіру), соди, борошна, іноді з додаванням яйця.
Готували українці галушки так: замішували тісто, розгортали і різали його смужками, а потім відщипували шматочки і кидали в киплячу воду, молоко, бульйон. Галушки були щипані і рвані, другі просто нарізали ножем. Можна сказати, це були перші спроби приготування домашньої локшини.
Сьогодні галушки готують різними способами і з різних інгредієнтів (манка, картопля, сир), подають на стіл замість хліба до борщу, м'яса або просто з маслом, шкварками, фруктовим соусом, медом або сметаною.
Їдять галушки виключно гарячими - тільки так вони максимально смачні.
А ще галушкам присвятили пісню - слова написав Анатолій Лихошвай, музику – Василь Якубович.
"Був я, друзі, у Тюмені -Добрі ліплять там пельмені,Та немає краще страви,Як галушки у Полтаві.Приспів:Ой, галушечки-галушки, -Нема в світі краще юшки:І на салі, і в сметані,І пшеничні, і гречані, -Ось які!..Полтавські галушки.Заїжджав я до Кавказу –Там харчо – згориш відразу,Аж в очах зірки світились,Та галушечки все снились.Приспів.Хвалить брат мій щі "по-флотськи" -Вигляд в нього парубоцький;Я ж здоров'ячко теж маюІ йому своє співаю.Приспів.Любі друзі, приїжджайте,До Полтави завітайте;Будемо вас ми частуватиІ галушки подавати.Приспів."
Картопляні галушки із сиром
Галушки з гречаного борошна з цибулею і салом
фэндомы Моя Україна разная политота
На Житомирщині спалили сухостій разом із сільрадою
В селі Будо-Бобриця на Житомирщині, повністю згоріла будівля місцевої сільської ради. Не неї перекинувся вогонь з палаючої сухої трави. Полум'я охопило площу в 1 г і згодом перекинулося на адмінбудівлю. Вогнеборцям знадобилось близько 5 годин, аби загасити вогонь повністю.
фэндомы Днепр Україна сравнения архитектура скульптуры Дивовижна Україна Моя Україна разная политота
Весь світ - трішки Дніпро
![^ е — * «А ***\ «î г & «¿¿íS it**- Ш #г- ЪГ Штш , д т+ * f *ГТ Л, ■ „1 ^V1 Pi- у %>ТЯ '-Ч1 .Ti ±- ÜL >/\j/,t ’ ^nRV jVи.''^»-’"г^ 1 ■ м yplgfl Мр^у 1.1л/0] » *tÍF-v '* Г JDB ]TJ7Jf ЁШ;{ |îl,Моя Україна,фэндомы,Дніпро,Україна,страны,Днепр,сравнения,архитектура,architecture,](http://img0.reactor.cc/pics/post/full/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%8B-6839436.jpeg "Моя Україна,фэндомы,Дніпро,Україна,страны,Днепр,сравнения,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,скульптуры,Дивовижна Україна,разная политота")
![Ял ÿwt ¡g* ‘ AtfpV' J t€jHyh ta»J >.$i 1^ , J¡¿í¡y>íiDC Ш, ■*§ C^aätjÄ таь * ná4U( e I i] » 1 I I> J,Моя Україна,фэндомы,Дніпро,Україна,страны,Днепр,сравнения,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,скульптуры,Дивовижна Україна,разная политота](http://img1.reactor.cc/pics/post/full/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%8B-6839453.jpeg "Моя Україна,фэндомы,Дніпро,Україна,страны,Днепр,сравнения,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,скульптуры,Дивовижна Україна,разная политота")
фэндомы политика Розваги від Моя Україна Моя Україна разная политота
Сегодня замечательный день. День Конституции Украины. А поскольку её мало кто читал предлогаю вам сыграть в игру :) " моя самая любимая статья в конституции Украины "
фэндомы фильм Тени забытых предков Українське мистецтво длиннопост історія України Моя Україна разная политота
История создания фильма "Тіні забутих предків"
«Тени забытых предков» в международном прокате «Диќие лошади огня» (англ. Wild Horses of Fire) - украинский советский художественный фильм режиссера Сергея Параджанова, снятый в 1964 году на киностудии имени Александра Довженко. Это экранизация одноименной повести Михаила Коцюбинского, написанная под впечатлением его пребывания на Гуцульщине в 1911 году. В произведении рассказывается о любви гуцулов Ивана и Марички из враждующих родов, трагически завершается для обоих. В повести ярко передано гуцульские быт и жизнь с элементами фольклора.
История создания повести Коцюбинским
Возвращаясь из Италии летом 1910 года, Михаил Коцюбинский заехал в карпатское село Крыворивня. Короткие посещение того края с живописной природой и первозданным бытом жителей гор не дали писателю достаточно материала для произведения, однако желание написать о «необычном сказочном народе», гуцулах, не оставило его. Коцюбинский еще раз посетил гуцульский край, где изучал обычаи, быт, фольклор его жителей. По мнению писателя, гуцулы и в XX в. остались язычниками. Впечатления от «волшебного плена» горцев легли в основу повести. У художника давно зрел план воспроизвести свои глубокие и противоречивые впечатления от путешествия Гуцульщине.
Этот край навсегда оставил в его памяти образ погибшего охотника Маки, большого ребенка гор, танки и пьянку у гроба покойника (обычай, оставшийся со времен язычества), мизерные кресты на могилах, беспомощный писк несчастного ребенка, которого мать считает подмененым. Приблизительно так рождался замысел напоенной народными легендами Гуцулии повести «Тени забытых предков».
История создания фильма
Сценарий фильма написали Иван Чендей, известный тогда как составитель закарпатских сказок, и Сергей Параджанов, режиссер Киевской киностудии. Параджанов жил у Чендея почти месяц. Учил Марию Чендей делать голубцы из виноградных листьев. Спал в рабочем кабинете Ивана Михайловича. После ужина ложился на диван и до двух ночи рассказывал писателю технологии написания сценариев. Задевал темы, о которых супруги боялись говорить. Иронизировал:
"Мне не могут пришить украинский буржуазный национализм, потому что по национальности я армянин".
Работа над фильмом продолжалась с 30 мая 1963 до 15 октября 1964 года.
Сергей Параджанов о съемках:
"Я оскорблял группу тем, что изучал храмы, ходил на крестины, на похороны. Все, что видите на экране, было на самом деле. Так, как плачут гуцулы, никто не может плакать. Это был год жизни, прожитый у костра, возле источника вдохновения. Это необычный край, который надо познавать и изучать во всей его прелести".
8500000 зрителей увидели «Тени забытых предков» в течение 1965 года - первого года проката.
1988 года в Киеве Сергей Параджанов заявил: "Фильм не появился на пустом месте ... Был великий классик Коцюбинский. Пораженный красотой Карпат, он создал своих Ромео и Джульетту, поэтическую притчу о любви. Помните картину Тициана, на которой изображены две женщины - "Любовь земная и Любовь небесная". В моем фильме это - Маричка и Палагна".
"Любовь земная и Любовь небесная" Тициана, которая вдохновила Параджанова
Для Ивана Миколайчука главная мужская роль в "Тенях ..." стала первой в кинематографе. О его пробах Сергей Параджанов позже вспоминал так: "Он очаровал нас. Юный, очень взволнован, он светился удивительным светом. Такая чистота, такая страстность, такая эмоциональность выплескивали из него, что мы были потрясены, забыли обо всем, даже о том, что уже утвержден другой актер..."
Интересно, что цензура запрещала показывать в фильме интерьер настоящей гуцульской церкви. Также Параджанов во время съемок приглашал рядовых местных жителей Карпат сниматься в кино.
Дом, где жил режиссер во время съемок, был постоянно переполнен местными гуцулами. Это место Сергей нашел с художником картины Георгием Якутовичем, который знал и любил Карпаты. Снятие продолжались почти круглосуточно. Если не работали на площадке, то делали это в доме Параджанова, где проходили постоянные совещания.
В свободные от съемок дни Параджанов ходил на свадьбу или похороны в окрестностях, изучал быт или отправлялся в местный музей народного костюма. В картине можно увидеть много обрядов Гуцульщины. На съемках было много местных жителей, которые контролировали подлинность постановки. В одной коломыйке Сергей Параджанов услышал аллегорию на неравный брак - человек захомутал невесту в ярмо. В своем фильме режиссер буквально совершил обряд ига над героями - Иваном и Палагной. Это возмутило гуцулов, которые боялись позора за несуществующий в них обряд. Сам режиссер объяснял суть эпизода так: Иван женится на Палагне, заведомо зная, что им обоим придется тянуть ярмо собственного брака.
Оператор Юрий Ильенко рассказывал, что на съемках частыми были разногласия между ним и Параджановым. Однажды спор дошел до дуэли на старинных гуцульских пистолетах, которые принес один из местных жителей. Юрий так описал эту историю:
- Шел дождь, мы должны были встретиться на мосту Черемош. Но река разбушевалась так, что мост снесло, а с тридцати метров между нами на противоположных берегах я никак не мог стрелять. Вечером из Киева пришли первые проявленные пленки. Мы пришли в зал, сели по разным углам. Посмотрели первую коробку, и я понял, что никуда не поеду. Мы обнялись, поцеловались - и начали снова драться.
Иногда дотошность режиссера была жестокой. В сцене прощания Ивана и Марички идет дождь - снятие проходили в начале октября, поливочная установка лила воду с температурой 2 градуса, но актеры сделали около 10 дублей. На съем эпизода с серебряным лесом команда выезжала несколько десятков раз. Параджанову не нравилась погода, он заставлял перестраивать рельсы, по которым должен был «плыть» призрак Марички. Для эффекта потустороннего мира серебряную краску нанесли не только на лица актеров, но и на листья деревьев. Позже, друг Параджанова, режиссер Василий Катанян вспоминал в своей книге «Прикосновение к идолам»:
- В 1966 году под Косово, что в Украине, я увидел скалы, словно окрашены синькой. Осенью, среди золотых листьев, это выглядело необычно. Почему вдруг синие? Никто не знал. А Сергей воскликнул: "Да это же я их покрасил для "Теней..."! Неужели до сих пор не облезла?
Сергей Параджанов для написания музыки к своему фильму решил пригласить композитора из Западной Украины, потому что, по его мнению, только здесь могли справиться с «карпатской» темой. Среди претендентов были Анатолий Кос-Анатольский, Николай Колесса, но выбор пал на Мирослава Скорика. Режиссер поставил ему задачу создать для фильма «гениальную музыку». Сам же композитор впоследствии оценил свою работу как «достойную». Кроме авторской, фильм насыщен народной музыкой в аутентичном исполнении. М. Скорик вспоминал:
"Гуцулов даже возили в Киев, записывали их в павильоне. Таких звукозаписей до тех пор не было. И даже теперь нельзя найти... А еще помню, как нам надо было записать трембиты... На открытом пространстве это трудно было сделать, и Параджанов десять трембитеров вместе с трембитами едва запихнул в самолет и привез в Киев... Причем инструменты везли в пассажирском салоне. Я ездил в экспедиции в Карпаты, подбирал музыкантов".
Музыка стала одним из главных компонентов образной структуры фильма. В фильме звучат распространены в Карпатах инструменты - флейта-денцовка, свирель, коза, варган, трембита. Песни, мелодии свадебных музыкантов, причитания, колядки ( "Добрий вечір, пане-господарю", "Во Вифлиємі нині новина", "Го-го-го, коза"), другие обрядовые песни (веснянка "Вербова дощечка") и аутентичность народного говора создают особую целостную звуковую философско-эстетическую концепцию фильма. По определению современных исследователей, "такого богатства звуковых составляющих до "Теней забытых предков" не знал ни один украинский фильм, который является одним из новаторских признаков ленты".
Действительно, сильное влияние фильма в значительной степени обусловлен причудливым и экспрессивным применением звука: безусловно, это стало одной из причин того, почему на достаточно раннем этапе было рекомендовано сохранить фильм с оригинальной украиноязычной звуковой дорожкой. Просто нет способа, как, скажем, причитания Ивановой матери передать другим языком, а уникальный тембр гуцульских голосов так же важен, как и то, что говорят персонажи. Некоторые звуки, особенно невидимый топор и трембиты, повторяются как лейтмотив, становясь важной составляющей общей поэтической структуры фильма.
Георгий Якутович (художник) связал себя с «Тенями забытых предков» дважды: как художник-постановщик кинокартины Сергея Параджанова и как иллюстратор повести Михаила Коцюбинского. Такая двойная обработка одного произведения предусматривало различные подходы и методы работы, что привело к продолжительности теме «Теней ...» в творчестве Якутовича. Не стоит ограничиваться видимыми результатами в виде книжных иллюстраций и художественного оформления фильма. Воплощению идей предшествовали такие события, как иллюстрирования другого произведения Коцюбинского «Fata Morgana», путешествие в Карпаты и самостоятельное знакомство с культурой гуцулов. Только достигнув определенного уровня мастерства, в 1963-м году художник взялся за разработку иллюстраций к «Теней ...». И, сделав всего три гравюры, Якутович был приглашен к работе над фильмом Параджанова. Столь глубокое погружение в тему способствовало перенасыщенности, из-за чего художник берет перерыв на несколько лет после выхода киноленты. Оформление повести было завершено уже в 1966-м, через два года после премьеры фильма.
Георгий Якутович "Встреча враждующих родов", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1966, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)
Георгий Якутович "Кошара", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1965, дереворит, коллекция Сергея Якутовича (Киев)
Георгий Якутович "Вечер в долине", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1966, дереворит, 16х12, коллекция Сергея Якутовича (Киев)
Георгий Якутович "Иван и Палагна", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1963, дереворит, коллекция Сергея Якутовича (Киев)
Георгий Якутович "Мольфар. Буря", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1965, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)
Георгий Якутович "Под Рождество. Иван и Палагна на молитве", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1965, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)
Георгий Якутович "Погребальный обряд", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1966, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)
- Прежде, фильм "Тени забытых предков" - это момент самоидентификации украинцев, - отмечает настоятель села Крыворивня, настоятель церкви Рождества Пресвятой Богородицы отец Иван Рибарук. - Сергей Параджанов говорил, что он создал гениальный фильм - от слова "гены". Это те банки памяти, где хранится вся информация о человеке, вложенная в нее Богом. Мне кажется, что Параджанову те банки удалось открыть. Это - художественно-документальный фильм - вражда между семьями и гибель человека на церковном дворе действительно были в Крыворивне. Когда-то мы имели два храмовых праздника. Одно - на праздник Положения ризы Пресвятой Богородицы, второе - на День Рождества Пресвятой Богородицы. После этого трагического события люди отказались от второго, потому что на этот праздник было спровоцировано трагическую схватку между двумя хозяевами. Один из них погиб.
Жителей, участвовавших в съемках фильма, осталось совсем мало. Многие из гуцулов были задействованы в массовых сценах. Называют фамилии Анны Чабанюк, Анны Бойчук, Марии Шкрибляк, Василия Коржука, Марии Руденко, Анны Левик...
"Живые только те, кто тогда играл роли детей, - говорит Анна Луцюк. - В Крыворивне - Мария Потяк, которая в фильме, еще девочка, во время свадьбы вылезает на лестницу и кричит: "Идут!". Сейчас ей за 60. А Анна Чабанюк, которой на время съемок фильма было 18 лет, сыграла фрагмент роли молодой-княгини на гуцульском свадьбе".
2001 по инициативе хозяев дома Василия и Марии Химчак, где во время съемок "Теней ..." жили режиссер Сергей Параджанов, художник Георгий Якутович и композитор Мирослав Скорик, был создан музей. Именно в этом доме снято много фрагментов фильма. В частности известный эпизод, когда Иван (актер Иван Миколайчук) и Палагна (Татьяна Бестаева) сидят в углу, "обвенчаны" ярмом. Пани Маричка помогала подбирать истинно гуцульский наряд для актеров и сама снималась в эпизодах.
Рассказывает заведующая отделом музея Ивана Франко, что в Крыворивне (филиал Ивано-Франковского краеведческого музея), Анна Луцюк:
- На похоронах есть обряд, который называется "посіжіння", или "груша". У нас и сейчас сходятся люди, но только сидят и разговаривают. В древности они собирались у покойника и играли в разные игры, веселились. В фильме как раз и показано игры у покойника. И это очень трудно понять людям, которые этого не пережили. Моя мама в Крыворивне этого не помнит. Но в отдаленных горных селах Головы, Гринява эти традиции сохранились дольше. Не могу назвать реалистичными кадры, когда в фильме надевают ярмо на молодых. Не знаю, вообще было ли у нас такое. Хотя этот эпизод символичен, потому что жизнь гуцульских семей всегда была тяжелой.
Бывшая владелица дома-гражды, где сейчас создан Музей "Теней забытых предков", Мария Химчак считала, что с мольфарством в фильме Параджанов немного перебрал. Оно гуцулам было присуще, но не в такой степени, как это показано в фильме: человек руками махнет - и облака останавливаются, и ветры.
Гуцулы действительно зависели от природных явлений. Ежедневно их жизнь была в опасности. Прибывая на пастбище, они целовали землю и просили Бога, чтобы помог им мирно переждать лето и вернуться домой со скотом. Когда-то в лесу было много диких зверей: медведей, волков, лисиц. Пастухи в долине должны были целыми ночами курить огонь, чтобы отгонять их от скота.
Дом-гражда в Криворивне - место съемок фильма «Тени забытых предков» (2009)
Акция во время премьеры
4 сентября 1965 года в 20-00 в г. Киеве в кинотеатре "Украина" перед началом сеанса состоялась встреча зрителей с творческой группой, которая участвовала в создании фильма "Тени забытых предков". Этот день стал знаковым не только для украинского кино, но и для диссидентского движения. Во время премьеры фильма состоялась политическая акция. Ее устроили еще молодые на то время диссиденты литературный критик Иван Дзюба, аспирант-литературовед Василий Стус и журналист Вячеслав Чорновил. Они призвали присутствующих в зале встать в знак протеста против арестов украинских интеллектуалов, которые произошли летом 1965 года. Поднялись далеко не все, но встали. Под протестным письмом подписалось 140 присутствующих. Просмотр фильма превратился в стихийную антисоветскую демонстрацию.
Иван Дзюба вспоминал, что опасался ссоры с Параджановым за сорванную премьеру. Впрочем режиссер не только не обиделся, но и поддержал протест, поскольку и сам был человеком внесистемной, с огромным жаждой свободы.
Іван Дзюба
В'ячеслав Чорновіл
6 сентября 1965 КГБ УССР сообщал, что после выступления режиссера-постановщика Параджанова, на сцену поднялся литературный критик Дзюба Иван Михайлович, обратился к зрителям с речью. По словам присутствующих на премьере граждан, Дзюба заявил: "Сейчас происходят массовые политические аресты украинской интеллигенции и молодежи в Киеве, Львове и других городах. Повторяется 1937 год. Молодежь должна заявить протест власти, заклеймить позором за несправедливость". Некоторая часть зрителей возгласами одобрения и аплодисментами пыталась поддержать Дзюбу. Присутствуюший в зрительном зале корреспондент Чорновил обратился к публике с призывом подняться с мест в знак протеста против «политических репрессий». Некоторая часть публики откликнулась на этот призыв. Большинство граждан с возмущением реагировали на выступление Дзюбы, требуя призвать его к порядку. Выступление Дзюбы вмешательством администрации кинотеатра было прервано. В 22 часов после окончания демонстрации фильма один из зрителей (личность устанавливается) стал кричать: "Где же правда? Почему не дают говорить правду? Это безобразие!" В это же время группа молодежи в количестве 20-25 человек пыталась создать давку у выхода из зала и задержать зрителей. Граждане, которые были вблизи, оттолкнули этих лиц и публика покинула зал".
В дополнительной справке, датированной 20 октября 1965, сообщалось: "Человеком, который выкрикивал 4 сентября 1965 в кинотеатре "Украина" слова: "Где же правда? Почему не дают говорить правду? Это безобразие!", оказался Стус".
По воспоминаниям Дзюбы, как только он начал акцию "... сразу заревела сирена. Очевидно, в наших кинотеатрах все предусмотрено - на всякий случай". В то же время директору кинотеатра Федору Брайченко показалось, что вместо сирены зазвучала музыка "Сориентировавшись, я немедленно вырвал из рук политического хулигана микрофон. Секретарь партийной организации кинотеатра т. Кузьмич Олег Степанович включил радиодинамик, по которому начала транслироваться музыка, а в это время мной было сделано все для того, чтобы локализовать событие". Кинотеатр быстро был окружен бойцами внутренних войск.
После акции реакция власти была молниеносной - Ивана Дзюбу уволили с работы в издательстве «Молодежь» и исключили из аспирантуры Киевского педагогического института, Черновола уволили из редакции газеты «Молодая гвардия», Василия Стуса отчислили из Института литературы АН УССР, где он был аспирантом.
Картина получила 39 международных наград в 21 странах, и этот факт отмечен в Книге рекордов Гиннеса. Параджанову присылали свои поздравления Феллини, Антониони, Куросава, а польский режиссер Анджей Вайда стал перед Параджановым на колени и поцеловал руку, благодаря за этот шедевр. Благодаря "Теням забытых предков" Параджанова считают основоположником поэтического кинематографа.
Всемирное признание ленты - это плод мольфарських чар. По крайней мере на это намекнул последний известный мольфар (так гуцулы называют человека, наделенного сверхъестественными способностями) Михаил Нечай. Он жил в селе Верхний Ясенив на Ивано-Франковщине и в 1960-х годах консультировал Сергея Параджанова по поводу гуцульской самобытности и истории края.
Гарвардский университет добавил ленту в список обязательных для просмотра студентам, претендующих на высшую ступень в киноведении.
Посилання на джерела:
https://espreso.tv/article/2015/09/04/10_faktiv_pro_legendarnyy_film_quottini_zabutykh_predkivquot
мова много букв фэндомы Моя Україна разная политота
Чому варто спілкуватися українською мовою та як почати?
Колись я писав допис про володіння англійською мовою, а цього разу позичив статтю про нашу рідну. Написано "живо", цікаво й подекуди кумедно, як на моє почуття гумору. Допису вже третій рік, тому, можливо, хтось із вас бачив. Автор: киянин Зен Антипоп. А для шапки й наочності знайшлось зображення з інструкцією.Щодо маленької анотації: Автор намагається донести соціальне, політичне значення питання та навіть перспективи на цьому заробляти. І, звичайно, оцінюють людину за її вчинками й нема різниці, якою мовою говорить свиня. За епіграф наступної статті якнайкраще підійдуть слова Магатма Ґанді: "Хочеш змінити світ - почни з себе".
Й увага - багато тексту! Приємного перегляду чита́ння!
Звісно ж слід володіти якомога більшою кількістю різних мов. Це зручно й корисно. Але вкрай важливо не тільки знати, але й активно та щоденно послуговуватися мовою своєї країни. Спробую коротко обґрунтувати цю тезу. Отже.
ЧОМУ ВАРТО СПІЛКУВАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ?
1. По-перше, це красиво! Українська є не лише однією з найдавніших, але й чи не наймелодійнішою мовою світу.
2. Це додає вам шарму. Бо російською навіть останній лугандонець може, і друг стєпєй калмик. А от гарною українською...
3. Це стильно й концептуально: жити в окремій країні та спілкуватися окремою від усіх мовою, а не мовою сусідньої держави, наприклад.
4. Це добре для економіки. Що більше людей спілкуються виключно українською, то більша потреба в іноземних компаній адаптувати свої продукти під нашу мову. [На ваших очах готується хитрюща змова жидобандерівців - прим. мої]. А то не лише створює додаткові перепони для конкурентів наших фірм (а отже певним чином захищає наш ринок, що в епоху глобалізації є вкрай важливим), але й також надає можливість нашим людям та компаніям заробити, зокрема надаючи послуги з тієї адаптації.
5. Це захищає наш інформаційний простір не лише від проникнення в нього недружньої попаганди, але й ускладнює збір даних з боку ворожої розвідки. Особливо це стосується чутливих сфер, як то радіоперемовини військових, тощо. Але й відкритих джерел це стосується не менше.
6. Це забезпечує зв'язок поколінь та безперервність культурного та історичного спадку народу України. Навіть якщо ваші батьки є російськомовними, то їхні батьки швидше за все були україномовними, так само як і усі попередні покоління вашої родини. Навіть пращури педставників інших національностей, які споконвічно жили на нашій землі, поряд зі своєю національною мовою говорили ще й українською. Зокрема це стосується євреїв. [Овва! Ось і поплічників згадали]. Та й навіть якщо ваша родина - етнічні росіяни і усі ваші пращури володіли лише російською, то зараз саме час особисто вам започаткувати нову родинну традицію. Власне, чому ні? Адже ваша родина й нащадки будуть жити тут, тож інтереси України - це й їхні інтереси також!
7. Якщо ми самі, живучи в себе вдома, не шануємо власну історію, культуру й мову, як нас будуть поважати інші народи? Не треба буде пояснювати іноземцеві (зокрема й росіянину), чому ти українець з України розмовляєш лише російською. Також це змушиватиме іноземців, що приїздять в Україну вчитися, працювати або жити, вивчати саме українську, а не російську.
8. Як показують останні події, занадто багато говорити російською небезпечно - вас можуть на цій підставі прийти "визволяти" зелені чоловічки путлєра, навіть якщо ви цього насправді не бажаєте. Крим, а особливо Донбас, вже догралися - не повторюйте цих помилок!
А зараз кілька порад щодо того,
ЯК ПОЛЕГШИТИ СОБІ ПЕРЕХІД НА УКРАЇНСЬКУ:
1. Не соромтесь того, що ви наразі не надто досконало вмієте говорити українською. Якщо ви не робитимете це регулярно, то ваше вміння НІКОЛИ не вдосконалиться. Єдиний спосіб ідеально оволодіти мовою - це регулярно її застосовувати. Що більше ви говоритимете українською, то легше й краще вам це вдаватиметься.
2. Більше читайте українською. Купуйте українські книжки, газети та журнали, дивіться українські передачі, слухайте україномовне радіо. Дивіться фільми українською. Або такі, що дубльовані українською (тим паче, що професійний український дубляж часто є кращим за російський). В кінотеатрі йдіть на україномовний сеанс, коли завантажуєте кіно з інтернета, шукайте копію з українським дубляжем. До речі, її дуже легко знайти. Майже всі фільми, наприклад, на ex.ua мають копію де є кілька звукових доріжок, серед яких дуже часто є українська. Під час перегляду обирайте саме її. [Також є портал з торент-толокою Гуртом і невеличка команда дубляжу аніме та серіалів Ukrdub].
3. Якщо вам психологічно (або з інших причин) важко одразу перейти на тотальне спілкування українською, робіть це частково та/або поступово.
Наприклад, почніть спілкуватися українською у себе в родині, або серед найближчих друзів. Або, коли потрапляєте у нове коло спілкування - спілкуйтесь одразу українською. Якщо вас не знали раніше, ні в кого не виникне здивування та зайвих запитань на кшталт, "чего это ты вдруг по-украински заговорил?"
Або спілкуйтеся виключно українською з незнайомими людьми - в транспорті, на вулиці, у магазині чи в ресторані, під час спілкування з операторами гарячих ліній, з міліцією та іншими держслужбовцями, тощо. Це не лише полегшить вам психологічний перехід на мову, але й сприятиме відтворенню україномовного наволишнього середовища. Бо досі, зокрема в Києві, панує феномен, навіть коли людина вдома та з друзями природньо спілкується українською, а у громадських місцях та/або на роботі переходить на російську (бо "так заведено"). Маємо змогу створити протилежний тренд.
4. Якщо не можете українізуватися самі, українізуйте своїх (майбутніх) дітей. Купуйте їм українські дитячі книжки, показуйте україномовні мультики, тощо. Віддайте їх до українського садочку, школи, класу, тощо. Усіляко плекайте їхню любов та повагу до української мови, історії, традицій, культури.
5. Коли знаходитесь за кордоном, розмовляйте лише українською. Тоді вас не переплутають з росіянами, яких в світі зараз люблять ще менше, ніж раніше. Не будьте схожим на "русо-турісто"! [їх упізнають трохи за іншими критеріями]
6. Почніть писати виключно українською. Наприклад ділові листи, або у твітері [на головній Реактору. Годі приховувати нашу "окупацію" - всі й так з України :D].
7. Крім того, українізуйте речі навколо себе:
- змініть інтерфейс телефона, інших гаджетів, комп'ютера, веб-сайтів та соцмереж на українську. Зокрема, всі девайси від Apple завжди підтримували українську мову "з коробки" й не потребують додаткового її встановлення - просто поміняйте мову інтерфейсу у налаштуваннях і все. Facebook, twitter і навіть ВК та Одноклассники мають українську локалізацію (хоча останніми двома не рекомендує користуватися навіть СБУ);
- в банкоматі зажди обирайте українську, взагалі скрізь де є можливість обрати українську - робіть це. А де нема - запитуйте у власників "чому" й вимагайте, щоб було;
- коли шукаєте щось у Гуглі, чи деінде, шукайте спочатку українською. Не хвилюйтеся, Гугл розумний і навіть російськомовні результати ви не пропустите, якщо вони будуть релевантні вашому запиту. Коли юзаєте Вікіпедію, заходьте спочатку на українську версію, а на іншомовну лише якщо такої статті в українській нема, або інформації в ній недостатньо (як альтернативу раджу не російську, а англійську версію - вона зазвичай повніша та об'єктивніша особливо зі спірних питань) [поганим знавцям в нагоді стане Вікіпедія спрощеною англійською]. Оці запити та фактичні переходи на україномовні сайти або їхні версії є вкрай важливими для підвищення статусу української у кіберпросторі, бо статистика усе це враховує;
- коли пишете оголошення чи табличку, пишіть українською. Навіть якщо це напис на вашому гаражі або об'ява у вашому під'їзді.
Гадаю, ви зрозуміли ідею. Можна ще багато чого тут вигадати. І все це легко перетворити на веселу гру й навіть змагання. Хоча б і на змагання із самим собою.
А головне, якщо ми самі почнемо усе це робити, жодних зусиль держави у цьому потрібному напрямку не знадобиться. Ми ж з вами вже переконалися, що наше суспільство діє значно швидше й ефективніше за державу. До того ж у держави зараз є завдання важливіші. Люстрація, наприклад. [йшов шістнадцятий рік... люстрацією якщо й пахне, то тільки сміттєвою]
І ще. Якщо ви бажаєте любити Україну виключно або здебільшого російською (чи будь-якою іншою мовою) - це ваше право, я на нього не посягаю. Робіть як вважаєте за потрібне. Але перед тим все ж перечитайте ще раз перші 8 пунктів цього допису й пообіцяйте мені подумати про викладені там думки, гаразд?
P.S. І дуже прошу, МАКСИМАЛЬНО РОЗПОВСЮДЖУЙТЕ цей текст та ці ідеї! Можна навіть без посилання на мене. Головне - результат! А він неодмінно буде!
Слава Україні!
