я тебе люблю, нє не ти

Немного о войне. ч.5.1 [ответы на вопросы]

Ещё накидали вопросов. Отвечаю.

> А какие ножи юзаете? Ну и вобще пользуютесь ли каким ХО?

Ну без ножа никак. У меня четыре:
- два типа метательные, но я метать их не умею, держу при себе, потому как они легкие и удобные. Купил по скидке в военторге вместе с колиматором. Использую повсеместно.
- один перочинный ножик, куплен в магазине АТБ ещё хуй знает когда. Взял его с собой из дому, берегу его, ношу в кармане, использую для продуктов питания;
- ну и один армейский нож, хуй его знает чей он, достался от волонтеров. Тяжелый, относительно большой (похож на штык-нож от калаша), но удобный. Использую как топор.
Непосредственно в работе нож никогда не использовал, ведь для этого нужно сначала проебать винтовку

> Как поменялось лично твое отношение к россиянам? К российским военнослужащим? Особенно после увиденного лично. Не думаешь, что эти чувства могут остаться и после окончания войны?

Дебильный вопрос. Честно. Вот как бы ты относился к людям, которые пришли к тебе домой, выебали твою мамку, искалечили малолетнюю сестру, убили батю и спиздили стиралку? Ты наверное подумал бы, что не все они такие уйобки и есть лучик человечности во тьме их деяний, да?

Нет. Только искренняя ненависть и презрение.
Я вот часто во сне вижу расстрелянных детей, которых я впервые увидел в... одном освобожденном, от русни, населенном пункте. Как думаешь, каково это? Есть этому оправдание?

Практически каждый день по мирному населению Украины летят ракеты, они не сами взлетели, их на координату отправили люди, россияне. Ранее прифронтовые города бомбили авиабомбами с самолетов, самолеты взлетали не сами по себе и бомбы скидывались не сами по себе. Везде хладнокровно давали комманду россияне.
Вы скажете, что это все вояки, население тут не при чем?
Что ж плохого сделали мирные люди в например ТРЦ Винницы, Киева или Кривого Рога? За что на их головы упали бомбы?
За что уничтожили Мариуполь? В чем виноваты дети, погибшие на этой войне?

Я не то что думаю, останутся ли эти чувства после войны, я уверен в этом. И я приложу максимум усилий, дабы аналогичные чувства были у моих детей и внуков.

Надеюсь я в полной мере ответил на вопрос

> Как можно заминировать животных, ну в принципе?

Я такой трешак видел в Чернговсой области по весне. И вот в крайние дни в Херсонской. Животных привязывают или закрывают где-то, ну например сарай или погреб, если корова или коза... в домах в шкафах/комодах или диванах котов или собак закрывают. Суть в том дабы животное орало или как-то реагировало на шум и человек рефлекторно пошел его спасать - открыл дверь, поднял диван и т.п.

> Цьом, котику! И передай цьомки другим котикам, до кого дотянешься)

А можна я не буду цьомати цих бородатих мужиків? Вони страшні, піздєц.

> А зачем рядовым солдатам нужны камеры на касках/теле? Что бы потом работу над ошибками проводить или с них прямая трансляция идёт?

Как минимум - статиска. Возвращаясь с задания возникают вопросы - сколько русаков положили? Десять? Сто? А чем докажешь? А какой танк сгорел? А какой БК вы подорвали?
На такие вопросы проще отвечать пересматривая видос, который потом ляжет в архив как подтверждение циферок генштаба.

Уважаемы пидоры, позвольте откланяться, наш уютненький поезд делает "чух-чух" на новое место работы.
До новых встреч :)

Слава Україні!

З Днем Незалежності, Моя Україно!

Дивень

Одним із різновидів традиційних ласощів на Дніпропетровщині є хлібні (нагадують смак бублика) палички, які називають дивнем. Печуть їх на очеретині, яка якимось дивним чином не горить в процесі випікання. Такі дивні є весільним обрядовим печивом. Але на ярмарках, етнофестивалях їх також можна побачити цілими оберемками.

На Полтавщині дивнем називають весільну хлібину з отвором посередині, через який Молода дивилася на Молодого. Тому й дивень.

Дивень – обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виготовляли найчастіше з плетінки втроє, вчетверо, а потім з’єднували краї, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, зверху до якої прикріпляли квітку з жита, калини, квітів (живих чи штучних). Цей весільний хліб здебільшого характерний для Півдня, частково Полтавщини і Слобожанщини. У деяких районах, зокрема на Дніпропетровщині, для дивня взагалі не випікали хлібинки, обмежившись гілочками, обплетеними тістом, запечених на спеціальних рогачиках і прикрашених квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень Молода дивилася на молодого, звідки може походити й назва. Коли печуть дивень, загадують, яке буде в Молодих життя. Вдашній – Молоді житимуть щасливо. Садовлячи його в піч, приспівували:
"Світи, жар, у печі ясно
Печись, дивень, красно
Гостям – на велике диво,
Молодим – на щастя,
На долю, на свою родину.
Печись, дивень, не схились, не пригори,
Молодим серця та й не зсуши!"

Той, хто ти є

Як галушка стала символом Полтави

У місті галушці звели пам'ятник, у музеях цитують присвячені їй рядки класиків, а на честь неї проводять фестиваль влітку. Частування нею – обов’язковий елемент в будь-якої туристичної програми. Зо два десятиліття галушку просувають як гастрономічний бренд Полтави.

Галушки є загальноукраїнською стравою на теренах Наддніпрянської України. Етнологиня, докторка історичних наук та засновниця садиби-музею «Лялина світлиця» Олена Щербань каже, що поширеність галушок на території Лівобережжя пов’язана з тим, що українці здавна були землеробами. Наші предки вирощували хліб, тому в культурі харчування переважали страви з борошна. Робота у полі вимагала значних витрат енергії, а галушки, були швидкою, смачною, ситою їжею, якої хлібороби потребували після важкої праці.
Попри те, що галушки готують у різних регіонах України, на Полтавщині ця страва історично укорінилась завдяки впливу літератури. Про це каже кандидатка економічних наук, доцентка катедри менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, та організаторка міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» Яніна Барибіна:
«Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Галушки згадуються у період Полтавської битви. Ми маємо згадки, коли війська куштували саме полтавську галушку. Чому так сталося? Тому що галушка була однією з найпростіших страв, але при цьому вона була достатньо ситною, а раціон пересічного українця не був надто багатим щодня».

уривок з "Енеїди" І. Котляревського.

Про роль літератури у створенні гастрономічного образу Полтави говорить і старша наукова співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Валентина Скриль:
«Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки. Наприклад, що галушка була просто великим подарунком, у голодні роки. Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він взагалі у своїй “Енеїді” згадує понад 160 назв українських страв. Це просто енциклопедія української кулінарії, української кухні. Не дивно, що наша Полтавщина, до Котляревського нахиляючись, символом міста зробила отаку просту страву, як галушка». 

Ситуація з джерелами ускладнюється тим, що сьогодні галушка не є повсякденною стравою українців. Ґрунтуючись на рецептах господинь, зібраних під час досліджень, етнологиня дізналася, якою має бути правдива галушка. 

Найперше, говорить Щербань, ми маємо зрозуміти, що сучасні галушки значно відрізняються від тих, які готували раніше. У давнину їх робили з гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. Борошно не було таким білим і такого дрібного помелу. Воно мололося жорнами на млинах, і тому було грубе та іншої консистенції. Відповідно галушки не були тими галушками, які ми сьогодні бачимо.
Окрім того, що сучасні галушки готують переважно на основі білого борошна, сам рецепт тіста теж істотно змінився. Так, зі слів етнологині, раніше галушки варилися на основі кисляку (кефіру), соди, борошна, іноді з додаванням яйця. 

Готували українці галушки так: замішували тісто, розгортали і різали його смужками, а потім відщипували шматочки і кидали в киплячу воду, молоко, бульйон. Галушки були щипані і рвані, другі просто нарізали ножем. Можна сказати, це були перші спроби приготування домашньої локшини.

Сьогодні галушки готують різними способами і з різних інгредієнтів (манка, картопля, сир), подають на стіл замість хліба до борщу, м'яса або просто з маслом, шкварками, фруктовим соусом, медом або сметаною. 

Їдять галушки виключно гарячими - тільки так вони максимально смачні.

А ще галушкам присвятили пісню - слова написав Анатолій Лихошвай, музику – Василь Якубович.

Картопляні галушки із сиром

Галушки з гречаного борошна з цибулею і салом

Хто ти в СБУ?

Давно мріяв про роботу в органах безпеки? Саме для тебе Служба безпеки України зробила короткий тест, аби ти дізнався, на яку вакансію зміг би туди влаштуватися! Не зволікай!

ТЕСТ