іван виговський

25 лютого 1573 р. Іван Федоров заснував у Львові одну з перших українських друкарень

Євробачення 2021: мережа вибухнула новими мемами і реакцією на виступ гурту GO_A

і сам виступ

 

Як галушка стала символом Полтави

У місті галушці звели пам'ятник, у музеях цитують присвячені їй рядки класиків, а на честь неї проводять фестиваль влітку. Частування нею – обов’язковий елемент в будь-якої туристичної програми. Зо два десятиліття галушку просувають як гастрономічний бренд Полтави.

Полтавський краєзнавець Борис Тристанов каже, що популярність полтавських галушок зросла на тлі загального захоплення історією у 2000-х роках. За його словами, інтерес до цієї страви підсилився після зведення пам’ятника страві у Полтаві у 2006 році.

Галушки є загальноукраїнською стравою на теренах Наддніпрянської України. Етнологиня, докторка історичних наук та засновниця садиби-музею «Лялина світлиця» Олена Щербань каже, що поширеність галушок на території Лівобережжя пов’язана з тим, що українці здавна були землеробами. Наші предки вирощували хліб, тому в культурі харчування переважали страви з борошна. Робота у полі вимагала значних витрат енергії, а галушки, були швидкою, смачною, ситою їжею, якої хлібороби потребували після важкої праці.
Попри те, що галушки готують у різних регіонах України, на Полтавщині ця страва історично укорінилась завдяки впливу літератури. Про це каже кандидатка економічних наук, доцентка катедри менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, та організаторка міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» Яніна Барибіна:
«Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Галушки згадуються у період Полтавської битви. Ми маємо згадки, коли війська куштували саме полтавську галушку. Чому так сталося? Тому що галушка була однією з найпростіших страв, але при цьому вона була достатньо ситною, а раціон пересічного українця не був надто багатим щодня».

"Поклали шальовки соснові,
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали, —
Насилу із-за столу встали
І спати послі всі лягли". 

уривок з "Енеїди" І. Котляревського.

Про роль літератури у створенні гастрономічного образу Полтави говорить і старша наукова співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Валентина Скриль:
«Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки. Наприклад, що галушка була просто великим подарунком, у голодні роки. Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він взагалі у своїй “Енеїді” згадує понад 160 назв українських страв. Це просто енциклопедія української кулінарії, української кухні. Не дивно, що наша Полтавщина, до Котляревського нахиляючись, символом міста зробила отаку просту страву, як галушка». 

Галушки, фаршировані язиком та в’яленими томатами.

Ситуація з джерелами ускладнюється тим, що сьогодні галушка не є повсякденною стравою українців. Ґрунтуючись на рецептах господинь, зібраних під час досліджень, етнологиня дізналася, якою має бути правдива галушка. 

Найперше, говорить Щербань, ми маємо зрозуміти, що сучасні галушки значно відрізняються від тих, які готували раніше. У давнину їх робили з гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. Борошно не було таким білим і такого дрібного помелу. Воно мололося жорнами на млинах, і тому було грубе та іншої консистенції. Відповідно галушки не були тими галушками, які ми сьогодні бачимо.
Окрім того, що сучасні галушки готують переважно на основі білого борошна, сам рецепт тіста теж істотно змінився. Так, зі слів етнологині, раніше галушки варилися на основі кисляку (кефіру), соди, борошна, іноді з додаванням яйця. 

Готували українці галушки так: замішували тісто, розгортали і різали його смужками, а потім відщипували шматочки і кидали в киплячу воду, молоко, бульйон. Галушки були щипані і рвані, другі просто нарізали ножем. Можна сказати, це були перші спроби приготування домашньої локшини.

Сьогодні галушки готують різними способами і з різних інгредієнтів (манка, картопля, сир), подають на стіл замість хліба до борщу, м'яса або просто з маслом, шкварками, фруктовим соусом, медом або сметаною. 

Їдять галушки виключно гарячими - тільки так вони максимально смачні.

А ще галушкам присвятили пісню - слова написав Анатолій Лихошвай, музику – Василь Якубович.

"Був я, друзі, у Тюмені -Добрі ліплять там пельмені,Та немає краще страви,Як галушки у Полтаві.Приспів:Ой, галушечки-галушки, -Нема в світі краще юшки:І на салі, і в сметані,І пшеничні, і гречані, -Ось які!..Полтавські галушки.Заїжджав я до Кавказу –Там харчо – згориш відразу,Аж в очах зірки світились,Та галушечки все снились.Приспів.Хвалить брат мій щі "по-флотськи" -Вигляд в нього парубоцький;Я ж здоров'ячко теж маюІ йому своє співаю.Приспів.Любі друзі, приїжджайте,До Полтави завітайте;Будемо вас ми частуватиІ галушки подавати.Приспів."

Картопляні галушки із сиром

Галушки з гречаного борошна з цибулею і салом

Нудлі по-українськи – апетитні часникові галушки з м’ясом і картоплею.

15 украинских блюд, о которых мы начали забывать

От этих блюд ломились столы украинском течение нескольких веков. Украинская кухня чрезвычайно богата. Борщ, сало, вареники, галушки и много других блюд давно стали визитной карточкой нашей страны во всем мире. Наша кухня признана одной из лучших на планете - в феврале прошлого года туристы из разных стран мира поставили украинские блюда на восьмое место между кулинарным богатством Японии и Китая.

Украинцы издавна умели создать вкусную и необычное блюдо с дешевых и обычных продуктов: свеклы, свинины, сала, пшеничной муки, яиц и молочных продуктов. Кроме того, всегда особое место в традиционной украинской кухни занимали рыбные блюда. Древние рецепты до сих пор будоражат умы поваров всего мира: караси в сметане, судак тушеный с луком и чесноком - эти и другие блюда занимают передовые позиции в ресторанах Европы и Америки. А еще - вареники, галушки, узвар, компот, медовуха...

К счастью, эти блюда еще пользуются популярностью среди украинцев. Но есть просто таки фантастические блюда, которые почему-то пропадают (а то и вовсе уже пропали) со столов наших сограждан.

Товченыкы

Так называются рыбные котлеты, которые варили в воде. Готовые котлеты поливали луковой поджаркой.

Тетеря/ рябко

“Троянцям всім дали тетері

I відпустили на кватері:

Щоб йшли, куди потрапить хто”

(Іван Котляревський, “Енеїда”)

Эта подобная кулешу блюдо готовилась из пшена и заправлялась жидким гречневым или ржаным тестом. В праздничные дни тетерю готовили на мясной или рыбной ухе. А вот постную тетерю иногда заправляли хреном с квасом. Готовое блюдо украинцы приправляли толченым салом или зажаркой из лука на растительном масле.

Блюдо было очень популярным в казацком быту, однако с начала XX в. она постепенно начала выходить из употребления.

Таратута

Таратута – это свекольный суп. Свёклу отваривали, добавляли солёный огурец и лук. Варили этот суп на свекольном отваре, добавляли подсолнечное масло и огуречный рассол.

Крупник

Если по простому - суп с крупами. Готовили крупник украинцы испокон веков на мясном бульоне или воде - в зависимости от сезона и достатка хозяина. В бульон засыпали гречневую, перловую, пшеничную, кукурузную крупу так, чтобы готовое блюдо имело консистенцию очень жидкого пюре.

Иногда для калорийности в крупник добавляли одну-две картофелины. А заправляли всю эту вкуснятину жареными на масле или сале луком, морковью, петрушкой, пастернаком и молодым укропом.

Вергуны

Печенье готовилось на пресном тесте. Обжаривали на масле до образования красивой корочки.

Холодник

Холодный борщ на свекольном отваре или квасе, с мелко нарезанными свежими огурцами, зеленым луком и другими овощами, приправленный пряностями. В некоторых регионах страны его заправляют также кислым молоком и добавляют вареные вкрутую яйца. Обычно окрошку едят во время жары, в летнее время.

Соломаха

Украинская народная блюдо, которым хозяйки на Прикарпатье, Буковине и Подолье до сих пор угощают гостей. Основным компонентом соломахи является гречневая мука (иногда пшеничная или ржаная), из которой делается жидкое тесто. Затем его вливают в подсоленный кипяток и заваривают, размешивая. Когда соломаха готова, в нее добавляют масло. Соломаха была одной из самых распространенных блюд в походах украинских казаков.

Душенина

Это старинное блюдо готовилось из мяса (в основном - свинины), овощей, пряностей и все это дело заправляли мукой.

Сначала хозяйка резала мясо на куски средней величины, затем обваливали его в муке, складывала в горшок, заливала кипятком или мясной похлебкой (нередко сывороткой или сметаной). Затем к этому всему добавлялись лук, морковь, специи, соль. Тушилась душенина до готовности. Ели блюдо с вареным картофелем, кашей, щедро поливая их соусом.

Следует также отметить, что это блюдо было настоящим украшением праздничного стола - без душенины не обходились ни одни свадьба и крестины.

Шпундра

Шпундра - давнее украинское по-настоящему народное блюдо: свиная грудинка, поджаренная с луком на сковороде, а затем сваренная в свекольном квасе вместе с нарезанными свеклой и заправленная мукой. Именно этим блюдом угощал "Енеєвих бояр" царь Латин в легендарной поэме Котляревского.

Кныш

“I зараз миттю всі пустилися

Горілку, м’ясо куповать,

Хліб, бублики, книші вродились,

Пійшли посуди добувать”

(Іван Котляревський, “Енеїда”)

Кныш - это ржаной, реже пшеничный хлеб из муки тонкого помола. Из готового теста украинцы лепили круглые лепешки и, обмакнув в масло ложку, надрезали ею по краю хлеба. Полученные «лепестки» вынимали, загибали к середине хлеба и прижимали ложкой. Под этими «лепестками» кныш изредка начиняли жареной на масле луком. Кныши вприкуску с жареным салом - объедение! В западных областях кнышом называли пирог, начиненный гречневой кашей и вареной картошкой.

Кнышами украинцы одаривали колядников, с ними посещали родственников и кумовьев на рождественские праздники, их носили дети своим бабкам-повитухам.

Сейчас это блюдо готовят редко, преимущественно на Полесье.

Зубцы

“На закуску куліш i кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

I з маком медовий шулик”

(Іван Котляревський, “Енеїда”)

Если простыми словами, это кутья из очищенных зерен ячменя, сваренная из толченых и просеянных конопляных зерен. Особенно зубцы любили дети - блюдо имело сладковатый вкус и считалось лакомством. В конце XIX века, к сожалению, зубцы перестали появляться на столах украинцев.

Шулики

Еще это лакомство называют ломанцы. Блюдо традиционное для украинской кухни особенно во время Медового спаса. Порезанные на небольшие кусочки пшеничные лепешки, залитые разведенным медом вместе с тертым в макитре маком, - в сто раз лучше любых глазированных хлопьев!

Кваша

Блюдо из гречневой или ржаной муки с солодом, похожее на густой кисель. Сначала муку запаривали кипятком, разводили до густоты жидкого теста и ставили на ночь в теплое место для скисания. Такое кисло-сладкое молодое тесто утром варили в горшке, внимательно следя, чтобы размазня "не убежала". Летом квашу заправляли садовыми ягодами, зимой - свежей калиной, сушеными, вареными и толчеными грушами.

Кваша считалась лакомством, ее очень любили, восхваляя: "Така кваша, якби й наша; Як кваша ся вдасть, дівка ся віддасть".

Нынешняя народная кухня по странным причинам игнорирует это самобытное блюдо.

Буцыки

Буцики готовились из теста на основе пшеничной муки. Буцики варили в воде и подрумянивали на масле. Кушали их со сметаной, мёдом или луковой зажаркой.

Варенуха

Сам Котляревский описал этот напиток так: хлебное вино или наливка, вареное с сухими плодами, медом и пряными корнями.

Готовили этот алкогольный напиток так: сначала готовили компот из сушеных груш и слив, в течение ночи настаивали, цедили, добавляли красный острый перец (чтобы захватывало дух!), мяту, чабрец и, по возможности, гвоздику или корицу. Затем эту смесь парили с медом в печи и подавали в горячем или холодном виде.

Ранее этот напиток был в большом почете у запорожских казаков. Сейчас варенуху только иногда готовят на Среднем Поднепровье и на Слобожанщине.

Поислання на джерела: https://inlviv.in.ua/statti/tse-vam-ne-fua-gra-11-ukrayinskih-strav-pro-yaki-mi-pochali-zabuvati?fbclid=IwAR2uHDHiOE1yDmfiCxPBW-3Y22JWW7T1bu3JsBe7QXlEL4LEW2ny0Na8wqQ

А между тем в феврале выходит канадский фильм (нужно понимать снятый при поддержке диаспоры) про голодомор под названием Гіркі жнива (Горький Урожай) / Bitter Harvest, который на кинопоиске заявлен как Урожай Дьявола (первоначальное рабочее название). Это первый англоязычный фильм на тему голодомора. В главной роли сын Джереми Айронса Максим. В других ролях тоже есть пара знакомых американских артистов вроде Теренса Стэмпа и Барри Пеппера. Эпизодическую роль сыграл Ступка. Куда ж без него. По трейлеру очень дешево. Наверное, за 20 млн. $ можно было и эффектнее снять, но все равно трейлер совсем не трешовый и смотрится прилично.

Сюжет простой:
"У центрі картини Юрій, хлопчина з козацького роду, який шукає розуміння у своїх діда Івана та батька Ярослава, а також намагається завоювати серце Наталки. Життя парубка змінюється назавжди, коли його родина та земляки стають жертвами штучного голоду та сталінських репресій."

А угадайте где это?

Живописець Дмитро Артим

Артим Дмитро Іванович народився 01 січня 1963р. у селі Попелів, Івано–Франківської області. Освіта: Одеське державне художнє училище ім. М.Б.Грекова у 1983р., художньо – педагогічне відділення, за фахом – викладач малювання та креслення. Педагоги з фаху – Ю.А.Коваленко, Л.Кірічек. Творчу діяльність розпочав з 1985р., а виставкову з 2000р. Член МООНСХУ з 2003 року. Працює в різних жанрах станкового олійного живопису – тематична картина, портрет, але головну увагу віддає пейзажному живопису.

Джерело: https://uamodna.com/articles/dmytro-artym-peyzazh-e-naypatriotychnishym-zhanrom-v-obrazotvorchomu-mystectvi/

Затоплена церква у Гусинцях

Фото: @bogdan_susol

Якщо роздивлятися краєвиди з Іван-гори, то можна побачити церкву, що височіє на невеликому острівці серед Дніпра.
Це Спасо-Преображенський храм або його ще називають затопленою церквою та Спасом на воді. Колись тут знаходилося село Гусинці, на околиці якого височіла святиня у стилі українського бароко, зведена місцевим поміщиком у 1812 році. Під час будівництва Канівської ГЕС було затоплено декілька сіл неподалік Ржищева. Одним із них стали і Гусинці. Все селище сховалося під товщею води, а церква дивом уціліла, скоріш за все справа у тому, що знаходилась вона на пагорбі. Отак вона примарно височіла серед вод Дніпра і поступово руйнувалася, але навіть в такому стані Спас на воді манив до себе туристів. Здолати двохсотметровий водний бар’єр можна було лише на човні, а взимку сміливці діставалися до храму по кризі. У 2009 році почалася реконструкція святині, було піднято рівень ґрунту на острові, зміцнено фундамент та стіни, добудовано дзвіницю, встановлено нові куполи і дзвони. Тоді ж збудували міст, що з’єднав храм із суходолом. В церкві ще досі тривають роботи по її внутрішньому оздобленню. Тож на сьогодні церква в урочищі Гусинці отримала нове життя і дістатися до святині стало набагато простіше. Єдиною перепоною є піщана дорога до Дніпра, адже не кожна автівка зможе впоратися з таким випробуванням.

вигляд до реставрації