Результаты поиска по запросу «

іван виговський

»
Запрос:
Создатель поста:
Теги (через запятую):



Балакучий шинок #Сало с №востями фэндомы История ...Моя Україна разная политота 

"А Московські дари суть всі в рогожах, то і народ живучи з ними, доведений буде до вбогості"

Ця картина Тараса Шевченка називається "дари в Чигирині 1649 року" і її б ви ніколи не зустріли в радянських підручниках. Чому жа ядерна держава побоювалася невеличкої, трохи меншої за четвертий формат, гравюри? Справа в тім, що в ній зашифроване пророцтво, яке збулося.
 V r "tj * VЛ i V i\ mVj I < F Щ r ■ ’ * f a j* 4 Л Л /f # * / ^Xft T-, I V \ Ж l* м ч » шЛ\,Балакучий шинок,Сало, аналитика, обсуждения, Украина, война,Сало с №востями,ccn, saloandnews, сало с новостями, новости с салом,разное,Моя Україна,фэндомы,История,разная политота

 Після підписання Зборівського миру, який утвердив незалежність України, Хмельницький наказав присилати у Чигирин депутатів на Сейм, як колись присилали до Варшави. Туди ж прибули і посли трьох держав - Польщі, Туреччини і Московії, кожен намагався схилити Україну до своєї протекції, і кожен привіз свої дари, для гетьмана, для старшини і для війська. 


Гетьману дарували, наприклад, булаву, всипану діамантами, старшині - дорогі тканини, ну а для війська, наприклад, турецький султан привіз "40 мішків срібних левів".


 Була одна деталь, що потім виявилась важливою. Польські дари були загорнуті в килими, турецькі - в паперові мішки і обмотані шовком, а московські - в мішки з рогожі. 


Почалося обговорення. Гетьман наголосив, що протекція народу необхідна з огляду на відкритість нашої землі і погану її придатність до укріплення. Обрати протекцію гетьман запропонував зборам. Польська протекція була відкинута одразу, бо ще свіжою в пам'яті були звірства поляків, що, власне і спричинили нещодавню війну. (Тому силует польського посла на картині розмитий і віддалений.) 


Турецька протекція не сильно подобалась з огляду на мусульманську віру, дуже схилялось товариство до московської протекції, однак рішуче проти виступила "фракція" молодих козаків на чолі з Іваном Богуном. 


Не втримаюсь від того, щоб не привести їхню аргументацію повністю: «в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може;і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати. Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».


Прийшла черга висловити свою думку і духовенству думку якого висловив улюблений в народі проповідник Федір Гурський, який тут таки розкрив і зачитав Євагелію в тому місці де три царі принесли дари новонародженому спасителю, і кожен з дарів мав своє значення. Після того проповідник перевів увагу депутатів у кімнату, яка, власне, і зображена на картині і попросив подивитись, у що ж "вдягнені" дари кожного з царів.


 Мовляв польскі дари загорнуті у килими, тож з'єднавшись з поляками народ матиме килими, а з'єднавшись із турками вдягатиметься у шовки. "А Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі."


Вражені талановитою промовою і наглядною презентацією, козаки зовсім розгубилися і рішення про вибір протекції так і не було ухвалено.Сергій Гудим

Взято отсюда:

http://mysliwiec.livejournal.com/2535473.html

Развернуть

фэндомы Спадок одежда украшения вишиванка Вышиванка Пісні України ...Моя Україна разная политота 

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.5

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Частина 4 - http://joy.reactor.cc/post/4549424


Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)


Тернопільська обл. Заліщицький район


Модель: Ярина Дронь. Засновниця реконструкторської майстерні українських традиційних прикрас «ВидимоНевидимо». Скрипалька, займається відновленням та популяризацією етнічної музики. 

Чорна вишивка на Поділлі ніколи не вважалася жалобною. Цей колір асоціювався з кольором землі, а отже з родючістю, достатком та добробутом. У цьому регіоні так вишивали навіть весільні сорочки. Частіше за все нитки для такої вишивки виготовляли з вовни чорних овець. 

Ґердан – традиційна дівоча прикраса з бісеру, що використовувалась як частина головного убору. У XIX столітті бісер був настільки дрібним, що для низання ґерданів доводилося використовувати кінський волос.


Рівненська обл. Сарненський район


Модель: Оксана Мітюхіна. Займається збереженням, дослідженням, відтворенням та популяризацією української вишивки. 

Постоли (личаки) – взуття, плетене з кори дерев: верби, липи, в'яза тощо. В Україні найкраще збереглася традиція носити таке взуття на Поліссі. Одягали їх на полотняні або вовняні онучі, які намотували майже до колін. Личаки зношувались вкрай швидко – за чотири дні літом, і до тижня зимою. За рік одна людина змінювала близько 50 пар. 

Окрім взуття із лика виготовляли ще й сумки – навіски. Вони були популярними на початку XX століття. Використовували їх для зберігання дрібних речей та грошей.


Івано-Франківська обл. Снятинський район


Додільна сорочка - майже до самої землі.

Окрийка, окрійка - вишитий пасок.

Уплітки - сплетені у вигляді кіс, червоні гарусні нитки або стрічки з червоних гарусних ниток, які впліталися в коси. Гуцулки прикрашають свої уплітки мідними бляшками або ґудзиками. Найчастіше уплітки обвивають навколо голови, утворюючи своєрідний вінець з кіс. 


Полтавська обл. Миргородський район


Модель: Олена Дідик. Археолог, етнограф, дослідник та реконструктор традиційного одягу українських селян. Учасник фольклорного гурту «Гуляйгород». 

 Гаман – торбинка, в якій зберігали гроші та дрібні речі. На Полтавщині жінки шили їх з яскравої тканини, прикрашали вишивкою та аплікацією. Кріпили такий аксесуар до поясу або ж пришивали до спідниці. 

 Юпка – верхній жіночий одяг, що побутував у центральній та лівобережній Україні в ХІХ – першій половині ХХ століття. Шили юпки зазвичай із купленої мануфактурної тканини: вибійки, черкасини, або ж китайки. У кінці ХІХ століття кількість вусів на спинці юпки була ознакою заможності: чим багатша жінка або дівчина – тим більше складок нараховувалось на її верхньому одязі. На Полтавщині разом з крамними зустрічались юпки, пошиті з домотканого сукна.


Волинська обл. Ратнівський район


Модель: Олена Видрич. Фольклорист, дослідник традицій українського Полісся. Займається відродженням давніх традицій гуртового співу. Керівник дитячого фольклорного гурту «ЯсноКрасно». 

Як застібку для коміра сорочки, окрім кольорової стрічки на Поліссі використовували «шпоньку» («спінку») - металеву прикрасу у вигляді двох кружечків, з’єднаних штифтиком. Менший, не оздоблений кружечок, просовували в петлі на комірі, більший, зазвичай декорований кольоровим скельцем, залишався ззовні. 

Унікальна техніка декорування одягу аплікацією збереглася лише в декількох селах Волинської області. Таким чином оздоблювали сорочки, фартухи, притулки та плати. На біле полотно нашивалися смужки червоного, чорного та голубого кольору, що імітували розташування тканих узорів.


Сумська обл. Охтирський район


Модель: Марія Пошивайло. Дослідник українського гончарського фольклору, майстер народного мистецтва з соломоплетіння, писанкарства й виготовлення традиційних дівочих головних уборів.  

Особливо модним у кінці ХІХ століття стає кубовий ситець – тканина мануфактурного виробництва, із нанесеним на неї квітчастим візерунком. В Україну його почали завозити з 1840-их років. Найчастіше використовували для пошиття керсеток, юпок, спідниць та очіпків. 

 У деяких регіонах України вважалося соромом виходити за межі подвір’я без запаски, особливо негоже було, щоб їх у такому побачив сторонній чоловік. Найбільше цінувалися виготовлені з привозної парчі, золоті та срібні запаски. Їх вдягали лише на свята. Парчеві запаски були дуже коштовними, тому деяким дівчатам доводилося позичати їх на весілля у своїх подруг.


Развернуть

фэндомы новини Моя Україна ...Моя Україна разная политота 

Моя Україна,фэндомы,новини Моя Україна,разная политота


Купюра номіналом 1000 гривень миф чи реальність? 


Незабаром в Україні буде представлена нова купюра номіналом 1000 гривень. Висловлювалися припущення, що на новій купюрі буде зображений лідер ОУН Степан Бандера. Але на ескізі купюри імовірно буде зображений письменник Пантелеймон Куліш. Джерело в НБУ також повідомило, що було кілька варіантів оформлення банкноти, “однак, імовірно, на купюрі зображений академік О_О Володимир Вернадський”. 

Так виглядає купюра згідно версіі Гаврилюка. 


 à Tl'аит.теА>юн <849-%Jf!IW‘l89? .0CHO##t нлцюнллъний банк украТни ААООООООО МОИ*,Моя Україна,фэндомы,новини Моя Україна,разная политота

Пруф


В Запоріжжі з’явилася “Алея парасольок”


Днями у Запоріжжі за аналогією з іншими містами України з’явилася алея летючих парасоль. Вона знаходиться на вулиці Сталеварів біля одного із закладів громадського харчування. Парасольки встановили власники кафе. Після появи інсталяції окремі користувачі соцмереж побачили в парасольках пропаганду нетрадиційної орієнтації, проте автори проекту запевнили, що він не має жодного стосунку до ЛГБТ-спільноти. 

 • HROMADSKE-ZP.TV ’ ЗАП0Р1ЖЖЯ,Моя Україна,фэндомы,новини Моя Україна,разная политота

Пруф 



Компания Kinorob экранизирует историческую драму о княжне Анне Ярославне.


Работу над исторической драмой «Анна Киевская» компания Kinorob начала в 2016 году. На данный момент картина находится на финальной стадии написания сценария и утвержден основной состав съемочной группы.

«Проект «Анна Киевская» будет реализован в рамках договора о совместном производстве между Украиной и Францией. При этом наша основная цель - создать качественный исторический фильм для широкой аудитории, понятный зрителю и в Украине, и во Франции, и в других странах"
Сюжет фильма «Анна Киевская»/ Anna de Kiev основан на историческом романе французской писательницы Жаклин Доксуа «Анна Киевская, королева Франции». Это история о киевской княжне Анне - дочери Ярослава Мудрого, ставшей королевой Франции. После женитьбы короля Генриха на Анне для Франции наступает пора расцвета. Именно Анна вдохновляет короля на правильные и великие поступки. С помощью оружия и дипломатии Генрих и Анна побеждают врагов, расширяют свои земли и приносят на них мир и покой.

Anne de Kiev REINE DE FRANCE,Моя Україна,фэндомы,новини Моя Україна,разная политота

Пруф




Нужен ли блок не полит.новостей?
Да.
84 (76.4%)
Неа.
11 (10.0%)
Ебаний совок. Катись к черту . Агр.
15 (13.6%)
Развернуть

фэндомы історія України ведьмы нечисть длиннопост инквизиция ...Моя Україна разная политота 

Інквізиція по-українськи

У 15–18 століттях Європу лихоманила відьомська істерія. Стратили десятки тисяч людей. На українських землях масових репресій не сталося, але й цілком безпечно підозрювані у чаклунстві тут не почувалися.

Одним з яскравих проявів так званої «нічної віри» (К. Юнг) українців були народні перекази про відьом, злих духів жіночого роду. Вважається, що перекази про відьом принесені циганами з Індії. У руських слово «відьма» майже завжди супроводжувалося епітетом «київська». Київські відьми регулярно влаштовували шабаші на Лисій Горі під Києвом. Були також відьмаки, відьмуни, відьмарі — відьми «чоловічої» статі. Народна демонологія вирізняла серед демонічних істот природжених і навчених. Наводилися точні прикмети, за якими можна було розпізнати цього монстра. В природженого відьмака не може бути вусів, бороди, і взагалі волосся на тілі. В нього зовсім немає статевих органів, але є невеличкий хвостик із чотирма волосинками. Зображення в його зіницях перевернене догори ногами. Вихідний отвір для душі знаходиться під колінною чашечкою, або під стегном, або під куприком. 

Цьому двохдушнику — людині-демону приписували надприродні здібності. Він, приміром, може вийняти в людини очі й по­вернути їх на місце; подути в рота — випадуть усі зуби; він керує бджолами й розганяє хмари. Після смерті відьмак перетворюється на упиря. Для того щоб цього не сталося, народні демонологи радили відрубати йому голову, покласти в могильну яму обличчям донизу й забити в рота кіл, а біля самої могили тричі розсипати мак (вважалося, що відьмак буде його рахувати й не встигне вчасно вийти з могили).

Звична для нас дуля вважалася образливим жестом, оберегом від нечистої сили й була незамінним народним засобом визначення відьми. Так, у Харківській губернії рекомендувалося прийти під неділю до житла відьми, стати спиною доглухої стіни, повернути голову назад, три рази плюнути і тикнути в це місце дулю. Вважалося, що вранці відьма сама обов’язково прийде до вас і запитає: «Нащо ти мені дулю давав?». 

Ще один спосіб розпізнання відьом: під час свята, проходячи повз жінок, слід надягти картуза навпаки і тримати дві дулі: однув кишені, а другу за пазухою. Якщо жінки почнуть лаятися, отже, вони відьми. 

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Автор «Словаря живого великорусского языка» ВолодимирДаль розповідає таку трагікомічну історію з життя малоросійських «відьом». Одна п’яна баба, посварившись із сусідкою, прийшла до суду й заявила, що її противниця забирає всю росу. А в цей час і справді не було роси. «Відьму» негайно схопили, судили й спалили. Проспавшись, наклепниця знову заявилася до суду й покаялася: мовляв, обмовила. Почувши таке з зінання, судді тільки сказали: «От тобі й раз!».

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Першою відомою нам жертвою забобонів на українських теренах є Настася Чагрівна. 1171 року коханку галицького князя Ярослава Осмомисла внаслідок інтриг боярів оголосили відьмою і спалили на вогнищі. Масштабне переслідування чаклунів почнеться у 16–17 століттях, коли в багатьох європейських країнах чарування буде серед найстрашніших злочинів. Вважалося, що відьма укладала договір з Дияволом, що перетворювало її на ворога всього людства. Оскільки довести факт такої угоди було складно, зізнання витягали з підозрюваних тортурами. 

(на малюнку: галицькі бояри тягнуть на багаття фаворитку князя Ярослава Осмомисла, малюнок Клавдія Лебедєва. Джерело: Електронна енциклопедія і бібліотека Руніверс)

I Mifltf Jt f L ’ A / . - A ’ X i ^ |r*\ i» ¡ш Л, ж-i ^,Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

В архівах можна знайти чимало справ про чари, але найчастіше вони виглядають як дрібний злочин або розслідування побутової сварки. Поблажливе ставлення місцевих суддів до відьом мало низку причин.

- Правники не вірили в зв’язок з Дияволом. Для доведення провини мали з’явитися свідки, а тортури зазвичай не застосовувалися.

- Злочин відьми полягав у завданні конкретної шкоди конкретній людині, тому покарання призначали бути еквівалентним завданим збиткам.

- Судді досить вільно послуговувалися нормами права, й підозрювані відбувалися «суворим попередженням».

- Справи про чари не мали чіткої юрисдикції. На Лівобережній Україні траплялися випадки, коли світські та духовні суди спихали один одному підозрювану відьму, не бажаючи починати процес. 

Але то були випадки, коли постраждала сторона шукала справедливості в суді. Так траплялося не завжди.

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Смерть Москаленчихи

На початку 1740-х років в селі Обухівка на Миргородщині сталася пошесть на худобу. Селяни знаходили на стріхах та полях «завитки» — специфічним чином скручені колоски, що їх начебто робила відьма, аби зурочити врожай, господарів чи їхню худобу.

Підозра впала на місцеву жительку Вівдю Москаленчиху: одного разу, коли вона пасла сільських коней, кобила війта повернулася з вистриженою гривою, а після того половина його стайні здохла. На сусідньому хуторі знайшли знахаря, котрий начебто міг знайти «шкодуючого чародія». Знахар приїхав, випив зо дві чарки горілки і оголосив Москаленчиху відьмою.

Сусідку «взяли під арешт», але сотник і священики відмахнулися від справи. Тоді селяни «всеобще» вирішили Вівдю спалити. Викотили на роздоріжжя велику бочку, запхнули туди жінку, облили дьогтем і підпалили. Попіл закопали, а над могилою вбили осиковий кілок.

Цей випадок потягнув за собою судове слідство, що тривало десять років. Остаточний присуд належав гетьману: призвідців та головних учасників було жорстоко покарано за вчинення самосуду. Сам факт спалення селянами відьми є лише вершиною айсберга соціальних взаємин. Це убивство було кульмінаційним моментом, якому передувала довга історія сусідських та родинних взаємин, майнових інтересів, стосунків сільської громади і місцевої духовної та світської влади - і все це в атмосфері вірування у чаклунство. Задокументованих джерел про самосуди, подібних до випадку спалення Вівді Москаленчихи, трапляється дуже мало, зазвичай справи зі з винуваченням у відьмовстві розглядалися в рамках офіційного судочинства. У багатьох випадках самосуду справа не доходила до офіційного розслідування, а тому такі випадки лишалися незадокументованими. 

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Цап-відбувайло

Обухівські селяни знали, що «яко издавна слишно, что ведям палят», хоч суди не виносили подібних вироків. Людина з поганою репутацією ставала для наляканих сусідів цапом-відбувайлом за епідемію, неврожай, голод. У випадку з Москаленчихою призвідці самосуду з часом були покарані, однак в часи масової істерії спалення могло ініціюватися місцевою владою, тоді винуватців ніхто не шукав.

«Мор бул в Миропольї і в Барановці. І попалили відьми в Мирополю для перестятя мору, ано єще горше мерло. І в Барановці знашли відьм кілька і боялися палити, аби не горій було», — "Острозький літописець" за 1624 рік

У 1720 році на півдні Волині бушувала епідемія. Жителі Красилова були впевнені, що хворобу наслала відьма, і запідозрили в тому сторічну Проську Каплунку. З відома містечкового управителя жінку зачинили в тюрмі, де вона просиділа п’ять днів, поки люди розшукували знахаря для підтвердження своїх підозр. За цей час родичі Каплунки випросили управителя відпустити стару, і разом з нею виїхали з міста.

Але тут повернулися гінці від знахаря, який підтвердив, що Каплунка — відьма. Натовп рушив до її схованки. Бабу з зятем привезли на роздоріжжя. Проську закопали по плечі в землю, накидали зверху дров і підпалили. Опісля змусили зятя привезти зі свого млина жорновий камінь, яким завалили місце страти.

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Страшний сон Дракули

У чаклунстві звинувачували не тільки жінок. Не менше за відьом боялися упирів, які теж були здатні спричиняти епідемії та неврожаї. Згідно з народними віруваннями, упир має подобу звичайної людини та за походженням може бути сином відьми й чорта або трупом, в якого вселилась нечиста сила. Упирі відрізняються злою вдачею та полюбляють капостити людям.

Карпати здавна вважалися містичним регіоном, країною, депанують мольфари — злі духи, різновид чортів. М. А. Орлову своїй книзі «Історія зносин людини з дияволом» називає карпатський регіон класичною країною вампіризму. Так, як приклад, можна також навести легенду про гору Чорногору в Карпатах, куди злітаються неприкаяні душі самогубців, повішеників і потопельників. Там вони під наглядом чортів кують град й у величезних хмарах розносять його по всьому світові.

1738 року в селі Гуменець на Поділлі сталося ритуальне вбивство вампіра. Аби вберегти своє село від пошесті, жителі вночі обходили його хресною ходою. У полі натрапили на шляхтича Михайла Матковського з сусіднього села, який блукав з вуздечкою в руках, шукаючи зниклих коней. Підозрюючи в ньому упиря, парубки жорстоко побили Матковського. Ледве той дістався дому, як з Гуменця прибіг посланець, дізнатися, чи він живий. Ще до світанку дім шляхтича оточили люди з рушницями, косами й ціпами. До полудня чекали, що його видадуть, а потім штурмували будинок.

Бідолаху привели до Гуменця, де всипали йому 50 ударів. Попри твердження Матковського про невинуватість у поширенні епідемії, селяни за підтримки місцевої шляхти і священика вирішили його спалити.

Ритуальна страта вимагала підготовки. Вирізали смужку сиром’ятної шкіри, обв’язали голову жертви, за вуха підклали камінці. Засунули палицю у вузол ременя, почали крутити, сильно стискаючи жертві череп. Хтось замазав Матковському рот свіжим гноєм, а дяк зав’язав йому очі ганчіркою, перед тим вмочивши її в дьоготь. Після влаштували величезне вогнище, на якому спалили нещасного.

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

(на малюнку чоловіки вбивають вампіра в могилі. Румунія, гравюра 1893 року.)

îûo „Фаппгн be? «flimiír«" in ül um ii и i tu. Orlflinnl¿ciiímmift ион о г. c^cl.,Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Іван Франко написав у журналі «Кіевская старина» публікацію «СОЖЖЕНІЕ УПЫРЕЙ ВЪ с. НАГУЕВИЧАХЪ ВЪ 1831 г.» Щоб читач міг зорієнтуватися – цього року англійський природознавець Роберт Браун виявив у клітині ядро, Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, а також відбулася масштабна епідемія холери. 

Головними дійовими особами подій у Нагуєвичах стали упирі. Саме їх селяни в Нагуєвичах вважали винуватцями епідемії холери. Епідемії жахали людей, та ніхто точно не знав, що є їхньою причиною. 
Ось що про це пише Франко: «Неудивительно поэтому, что такое страшное бѢдствіе, постигшее нашъ народъ, должно было глубоко потрясти все его моральное существо и моментально пробудить къ жизни разныя темныя силы, дремлющія, но не исчезнувшія въ глубинѢ души народной. СуевѢрный страхъ передъ упырями безспорно принадлежалъ къ такимъ темнымъ силамъ, и вотъ въ самый разгаръ эдидеміи страхъ этотъ доводитъ народъ до ужасной расправы — сожженія нѢсколькихъ человѢкъ».
Далі Франко цитує записки ієромонаха Косака, який, виїжджаючи із Нагуєвичів, побачив на околицях села велике попелище. Коли той поцікавився, що це все означає, місцевий житель відповів, що тут «палили упирів», які «підтинали людей» в холеру. Ієромонах не на жарт злякався, і поцікавився тим, як селяни взнавали, хто упир.
«А бувъ тутъ у сели, — разсказываетъ съ наивнымъ суевѢріемъ человѢкъ, — такый хлопець; той ходывъ видъ хаты до хаты та по волоссю на грудяхъ пизнававъ упыривъ. Тыхъ заразъ бралы и тутъ на пастивныку терновымъ огнемъ палылы». Достатньо було лише, щоб на тебе вказав якийсь «хлопець», щоб тебе кинули у вогонь. Добре, що хоч про цей випадок прознала цісарська влада, «зъихала зъ Самбора комисія, та килькадесять хлопивъ забрала до криминалу, божъ то не мало людей и то добрыхъ господаривъ, на стосахъ попалылы». 

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Потім Косак дізнався, що упирів палили не лише в Нагуєвичах, а й у багатьох інших селах. Мужики навіть хотіли спалити ректора одного з монастирів, вважаючи його «найстаршим упирем».
Далі Франко подає матеріал, який його дружина Ольга записала після розмови із очевидцями тих подій. Коваль Сеня Буцяк розповідає, що семилітній хлопець Гаврилко, батьки якого померли від холери, сказав своїм друзям-ровесникам, що це упирі нищать людей. На резонне питання: «А звідки ти знаєш?», Гаврилко відповів: «Бо я й самъ упыръ. Я самъ свого тату й маму потявъ. И знаете, ничыя мни кровъ не була така солодка, якъ ихъ».
На наступний день після служби божої зігнали усіх людей коло цвинтаря та наказали Гаврилкові впізнавати, хто з них – упир. Гаврилко вказав на сімох чоловіків. На цей раз ознакою упирів стало сире полотно, перев’язане попід коліно.
Перший «упир» був найбагатшою людиною села – Вольчаком. Його скували ланцюгами та тягали по вогню доки той повністю не обгорів та й покинули майже живого. І що б ви думали? Вольчак вижив, одужав та ще й прожив сім років!
Другий упир – Ступак зі словами: «А хочете, щобымъ горивъ, то най вамъ и такъ буде!», сам кинувся в вогонь. 
Третього – Саляка – перевели босим через вогонь, після чого той зізнався, що він упир, але й пообіцяв, що якщо йому збережуть життя, він зробить так, щоб ніхто в селі не хворів. Шляхтич Левицький, який був присутній при цьому дійстві, відповів, що якщо Саляк вилікує його хвору доньку – його не чіпатимуть. Салака повели пасовиськом до дому шляхтича, та той вирвався і став втікати. І так втікав, що від його попечених ніг м'ясо шматками відпадало! Втік до сусіднього села, де й сховався. Там його виходили пастухи й він також одужав. 

Інших упирів попекли на вогні та й залишили скованими лежати коло попелища. Їхні дружини носили з дому молоко та обливали їх, бо молоко вважалися ліками від опіків. Деякі із скалічених «упирів» промучилися тиждень, поки не померли.

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

З панами й свинями не знайся

Суди теж не завжди були поблажливими, коли в ролі постраждалої виступала людина значно вищого статусу, ніж підозрюваний. 1730 року шляхтич Лукаш Малинський звинуватив свою селянку Марину Перисту: та начебто похвалялася, що зможе зачарувати пана і вже підкорила своїй силі його дружину. Хоч у цьому випадку ніхто не захворів і не помер, до Марини двічі застосовували тортури. Вона не визнала себе винною, тож за законом її слід було відпустити. Але зробили виняток — стратили.

Найгучніша українська справа за участю можновладців — «полювання» гетьмана Івана Брюховецького.

1667 року він спалив за раз аж шістьох «відьом», серед яких була дружина гадяцького полковника. Цей випадок дуже нагадує переслідування на Заході, адже «чаклункам» інкримінувалося викрадення ненародженої дитини з утроби гетьманової дружини і надсилання хвороби, від якої Брюховецький з дружиною ледь не сконали. Говорили, що жінкам допомагали демони у вигляді мишей і котів — повний комплект типових для західноєвропейської відьми звинувачень.

Моя Україна,фэндомы,історія України,ведьмы,нечисть,длиннопост,инквизиция,разная политота

Для українців загалом характерне в цілому іронічне ставлення до нечистої сили. Пізніше демонологічний світ представлений переважно в комедійному плані, що помітив свого часу і В. Даль. Відомо, наприклад, що аж до початку XX століття на Закарпатті велася справжнісінька торгівля з дияволом. Угоди укладалися через особливих посередників, іменованих «непростими», «віщунами», «веждунами». З їхньою допомогою можна було закласти душу свою чи дитини або просто худобу для отримання певної вигоди. Крім того, українські селяни намагалися роздобути нечисту силу як прислугу. Згідно з народною легендою можна навіть «народити», буквально виносити свого маленького домашнього біса. 

Хованець (годованець, вихованець) — дух, що збагачує свого хазяїна. Згідно з народними повір’ями, хованець або виходив із викидня через сім років після аборту (цікаво, яким чином?), або із «зноску» — маленького яєчка чорної курки, знесеного наприкінці яйценосіння, яке треба було носити протягом дев’ятиднів під пахвою лівої руки. При цьому не можна було вмиватися, стригти нігті, молитися, хреститися. Якщо не доносиш — може замучити до смерті. Чортеня, що вилупилося, слід годувати одними галушками й обов’язково без солі, бо сіль призводила до буйства духу, по-нашому — полтергейсту: поб’є посуд, виб’є хазяїну очі, а йдучи, забере із собою щастя. Смертельну небезпеку для Хованця являв грім. Ударом навідліг його можна умертвити, а ударом буковою паличкою по голові — воскресити. 

Приблизно з середини 18 століття закони забороняють переслідування чаклунства у судовому порядку, проте українські суди розглядають такі справи ще й на початку 19-го. Віра у знахарів, відьом та упирів живе серед селян й надалі. Аж до 20 століття траплялися самосуди, коли вони били «відьму», розкопували чи заливали водою могилу «упиря».

Посилання на джерела: 

https://was.media/uk/2019-02-05-inkvizicija-po-ukrainski/

http://skaz.net.ua/?act=post&id=315

http://chtyvo.org.ua/authors/Chuhuienko_Mykhailo/Ukraina_iaka_shokuie_Labirynty_istorii/ - книга "Україна, яка шокує. Лабіринти історії", Михайло Чугуєнко

Развернуть

фэндомы Микола Садовський Українське мистецтво ...Моя Україна разная политота 

Цей день в історії

7 лютого 1933 року в Києві в 76 років помер Микола Садовський (Тобілевич), актор, режисер, корифей українського побутового театру.

Моя Україна,фэндомы,Микола Садовський,Українське мистецтво,разная политота

Микола Садовський у кінці 1880-х, коли церква не дозволила Марії Заньковецькій повінчатися з ним


Народився 13 грудня 1856-го в селі Кам’яно-Костувате Херсонської губернії (тепер – Миколаївська область). Брат Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського й Марії Садовської-Барілотті.


Навчався в Єлисаветградському реальному училищі. Доброволець російсько-турецької війни 1877-1878 років, відзначений Георгіївським хрестом – у рукопашному бою на Шипці під зливою куль врятував прапор полку.


Після повернення на батьківщину зайнявся сімейним захопленням – театром. У 1888-му організував власну трупу. У 1905 р. на запрошення з Галичини Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, чим (разом із М. Заньковецькою) сприяв значному піднесенню театральної культури на Західноукраїнських землях.


В 1906-му заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою роботу 1906 року в Полтаві, а потім діяв аж до 1919 в Києві.

Театр Городського Народнього Дому| Тотва украшських артиста Мкол С А ДОВСЬКОГ О._I Сьогодвя, 1#-го марта у 1*1 раз нова £еЮрляа опера ВРДЙКД РОКСОЛЯНД! На ¿бр. виправаено М* Садовськнм. 91-й ДО БАЛЕТ ТАНЕЦЬ БАЯДЕРОК.! Вов1 1сторечш декорац*! * нов* костюма. КВИТКИ ЩЕ е I ПРОДАШЬСЯ. Завтра,

Афіша Театру Городського Народного Дому “Бранка Роксоляна”, надрукована в газеті “Рада” № 58. 10 (23) березня 1912 року


Був щедро наділений акторськими даними: вмінням перевтілюватися, пристрасним темпераментом, стрункою поставою, виразним обличчям, багатою мімікою, пластичністю тіла. Прекрасно виконував народні пісні, оригінально – народні танці. Вершиною його акторської майстерності стали героїко-драматичні образи Назара Стодолі, Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Тараса Бульби.


Головний уповноважений у справах народних театрів в уряді УНР. Головний розпорядник урочистостей на Софійському майдані в Києві під час проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919-го. 1920 року в Галичині, з 1921 — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді.

Моя Україна,фэндомы,Микола Садовський,Українське мистецтво,разная политота

Театральна трупа Руського театру, м. Ужгород
Моя Україна,фэндомы,Микола Садовський,Українське мистецтво,разная политота

Програма святкування сорокарічного ювілею М. К. Садовського. м. Ужгород. 19 грудня 1921 р.

Моя Україна,фэндомы,Микола Садовський,Українське мистецтво,разная политота

Сцена зі спектаклю Руського театру, м. Ужгород


У 1923-му еміґрував до Праги, але за три роки повернувся в Україну на запрошення уряду УСРР. Не маючи можливості створити власну трупу, виступав у різних театрах, знявся у головній ролі в фільмі «Вітер з порогів» (1929), де зіграв старого лоцмана і, попри поважний вік, без дублера пірнав у Дніпро.


Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.


Джерела:

«Український інститут національної пам'яті»;

Развернуть

книги Владислав Ерко Українське мистецтво ...Моя Україна разная политота 

Какая чудная картинка =))


Моя Україна,разное,книги,Владислав Ерко,Українське мистецтво,разная политота


А это между прочим обложка книги  ) А что вы читали из Украинской литературы? Посоветуйте , а ?

Моя Україна,разное,книги,Владислав Ерко,Українське мистецтво,разная политота

Моя Україна,разное,книги,Владислав Ерко,Українське мистецтво,разная политота

Моя Україна,разное,книги,Владислав Ерко,Українське мистецтво,разная политота




Развернуть

фэндомы фильм Тени забытых предков Українське мистецтво длиннопост історія України ...Моя Україна разная политота 

История создания фильма "Тіні забутих предків"

«Тени забытых предков» в международном прокате «Диќие лошади огня» (англ. Wild Horses of Fire) - украинский советский художественный фильм режиссера Сергея Параджанова, снятый в 1964 году на киностудии имени Александра Довженко. Это экранизация одноименной повести Михаила Коцюбинского, написанная под впечатлением его пребывания на Гуцульщине в 1911 году. В произведении рассказывается о любви гуцулов Ивана и Марички из враждующих родов, трагически завершается для обоих. В повести ярко передано гуцульские быт и жизнь с элементами фольклора.

кшш© СТУД1Я Омксм^а ДоЯзквнЬа За мотивами одно/менно/пов/стI Михаила Коцюбинського. ПЖ1К1Г С(РПЙ ПОМАКАНО* ОМИПСП »V 1ЛПО«0 » гамме гоянь алм 1л*хмжж папка опксаацг Г*Лаи<*- МОМЛА 1К1ИЖМЛ ОЧКСМО’ гм» КОМПО1ИТ0* КИРОСА»* С*С*УК ХПДОЮМК! МОЛМГЮ НМЖЫМА ПОИМ ЖУКЯМЧ,Моя

История создания повести Коцюбинским

Возвращаясь из Италии летом 1910 года, Михаил Коцюбинский заехал в карпатское село Крыворивня. Короткие посещение того края с живописной природой и первозданным бытом жителей гор не дали писателю достаточно материала для произведения, однако желание написать о «необычном сказочном народе», гуцулах, не оставило его. Коцюбинский еще раз посетил гуцульский край, где изучал обычаи, быт, фольклор его жителей. По мнению писателя, гуцулы и в XX в. остались язычниками. Впечатления от «волшебного плена» горцев легли в основу повести. У художника давно зрел план воспроизвести свои глубокие и противоречивые впечатления от путешествия Гуцульщине. 

Этот край навсегда оставил в его памяти образ погибшего охотника Маки, большого ребенка гор, танки и пьянку у гроба покойника (обычай, оставшийся со времен язычества), мизерные кресты на могилах, беспомощный писк несчастного ребенка, которого мать считает подмененым. Приблизительно так рождался замысел напоенной народными легендами Гуцулии повести «Тени забытых предков».


История создания фильма

Сценарий фильма написали Иван Чендей, известный тогда как составитель закарпатских сказок, и Сергей Параджанов, режиссер Киевской киностудии. Параджанов жил у Чендея почти месяц. Учил Марию Чендей делать голубцы из виноградных листьев. Спал в рабочем кабинете Ивана Михайловича. После ужина ложился на диван и до двух ночи рассказывал писателю технологии написания сценариев. Задевал темы, о которых супруги боялись говорить. Иронизировал:

"Мне не могут пришить украинский буржуазный национализм, потому что по национальности я армянин".

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Во времена опалы фамилии Ивана Чендея в титрах не было.

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Работа над фильмом продолжалась с 30 мая 1963 до 15 октября 1964 года.


Съемки продолжались почти год и проходили в селе Жабье и окрестностях села Крыворивня Верховинского района Ивано-Франковской области - именно здесь Михаил Коцюбинский и написал свою повесть. Параджанов активно изучал гуцульский культуру, влюбившись в текст Коцюбинского и не хотел снимать «очередное юбилейное кино», ведь сначала картина планировалась к празднованию столетнего юбилея Коцюбинского.  

Сергей Параджанов о съемках:

"Я оскорблял группу тем, что изучал храмы, ходил на крестины, на похороны. Все, что видите на экране, было на самом деле. Так, как плачут гуцулы, никто не может плакать. Это был год жизни, прожитый у костра, возле источника вдохновения. Это необычный край, который надо познавать и изучать во всей его прелести".

8500000 зрителей увидели «Тени забытых предков» в течение 1965 года - первого года проката.

1988 года в Киеве Сергей Параджанов заявил: "Фильм не появился на пустом месте ... Был великий классик Коцюбинский. Пораженный красотой Карпат, он создал своих Ромео и Джульетту, поэтическую притчу о любви. Помните картину Тициана, на которой изображены две женщины - "Любовь земная и Любовь небесная". В моем фильме это - Маричка и Палагна".

 Г \ Ú Щ . Ш ’ ‘ • ‘ *$йщек; "1 щ '.1й_31 п ЩШ ÿ . 1 F • «afr |ИЩ0 шшш,Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

"Любовь земная и Любовь небесная" Тициана, которая вдохновила Параджанова


Для Ивана Миколайчука главная мужская роль в "Тенях ..." стала первой в кинематографе. О его пробах Сергей Параджанов позже вспоминал так: "Он очаровал нас. Юный, очень взволнован, он светился удивительным светом. Такая чистота, такая страстность, такая эмоциональность выплескивали из него, что мы были потрясены, забыли обо всем, даже о том, что уже утвержден другой актер..."

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Актриса Лариса Кадочникова была утверждена быстро. Параджанов с Юрием Ильенко приехал в Министерство культуры СССР для сдачи сценария ленты. Там Ильенко познакомил Параджанова с женой Ларисой. Увидев ее на улице, Сергей крикнул: «О, Маричка!» и решил отдать роль ей.

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Интересно, что цензура запрещала показывать в фильме интерьер настоящей гуцульской церкви. Также Параджанов во время съемок приглашал рядовых местных жителей Карпат сниматься в кино.

Дом, где жил режиссер во время съемок, был постоянно переполнен местными гуцулами. Это место Сергей нашел с художником картины Георгием Якутовичем, который знал и любил Карпаты. Снятие продолжались почти круглосуточно. Если не работали на площадке, то делали это в доме Параджанова, где проходили постоянные совещания.

В свободные от съемок дни Параджанов ходил на свадьбу или похороны в окрестностях, изучал быт или отправлялся в местный музей народного костюма. В картине можно увидеть много обрядов Гуцульщины. На съемках было много местных жителей, которые контролировали подлинность постановки. В одной коломыйке Сергей Параджанов услышал аллегорию на неравный брак - человек захомутал невесту в ярмо. В своем фильме режиссер буквально совершил обряд ига над героями - Иваном и Палагной. Это возмутило гуцулов, которые боялись позора за несуществующий в них обряд. Сам режиссер объяснял суть эпизода так: Иван женится на Палагне, заведомо зная, что им обоим придется тянуть ярмо собственного брака.

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Оператор Юрий Ильенко рассказывал, что на съемках частыми были разногласия между ним и Параджановым. Однажды спор дошел до дуэли на старинных гуцульских пистолетах, которые принес один из местных жителей. Юрий так описал эту историю:

- Шел дождь, мы должны были встретиться на мосту Черемош. Но река разбушевалась так, что мост снесло, а с тридцати метров между нами на противоположных берегах я никак не мог стрелять. Вечером из Киева пришли первые проявленные пленки. Мы пришли в зал, сели по разным углам. Посмотрели первую коробку, и я понял, что никуда не поеду. Мы обнялись, поцеловались - и начали снова драться.

Иногда дотошность режиссера была жестокой. В сцене прощания Ивана и Марички идет дождь - снятие проходили в начале октября, поливочная установка лила воду с температурой 2 градуса, но актеры сделали около 10 дублей. На съем эпизода с серебряным лесом команда выезжала несколько десятков раз. Параджанову не нравилась погода, он заставлял перестраивать рельсы, по которым должен был «плыть» призрак Марички. Для эффекта потустороннего мира серебряную краску нанесли не только на лица актеров, но и на листья деревьев. Позже, друг Параджанова, режиссер Василий Катанян вспоминал в своей книге «Прикосновение к идолам»:

- В 1966 году под Косово, что в Украине, я увидел скалы, словно окрашены синькой. Осенью, среди золотых листьев, это выглядело необычно. Почему вдруг синие? Никто не знал. А Сергей воскликнул: "Да это же я их покрасил для "Теней..."! Неужели до сих пор не облезла?

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Сергей Параджанов для написания музыки к своему фильму решил пригласить композитора из Западной Украины, потому что, по его мнению, только здесь могли справиться с «карпатской» темой. Среди претендентов были Анатолий Кос-Анатольский, Николай Колесса, но выбор пал на Мирослава Скорика. Режиссер поставил ему задачу создать для фильма «гениальную музыку». Сам же композитор впоследствии оценил свою работу как «достойную». Кроме авторской, фильм насыщен народной музыкой в ​​аутентичном исполнении. М. Скорик вспоминал:

"Гуцулов даже возили в Киев, записывали их в павильоне. Таких звукозаписей до тех пор не было. И даже теперь нельзя найти... А еще помню, как нам надо было записать трембиты... На открытом пространстве это трудно было сделать, и Параджанов десять трембитеров вместе с трембитами едва запихнул в самолет и привез в Киев... Причем инструменты везли в пассажирском салоне. Я ездил в экспедиции в Карпаты, подбирал музыкантов".

Музыка стала одним из главных компонентов образной структуры фильма. В фильме звучат распространены в Карпатах инструменты - флейта-денцовка, свирель, коза, варган, трембита. Песни, мелодии свадебных музыкантов, причитания, колядки ( "Добрий вечір, пане-господарю", "Во Вифлиємі нині новина", "Го-го-го, коза"), другие обрядовые песни (веснянка "Вербова дощечка") и аутентичность народного говора создают особую целостную звуковую философско-эстетическую концепцию фильма. По определению современных исследователей, "такого богатства звуковых составляющих до "Теней забытых предков" не знал ни один украинский фильм, который является одним из новаторских признаков ленты".

Действительно, сильное влияние фильма в значительной степени обусловлен причудливым и экспрессивным применением звука: безусловно, это стало одной из причин того, почему на достаточно раннем этапе было рекомендовано сохранить фильм с оригинальной украиноязычной звуковой дорожкой. Просто нет способа, как, скажем, причитания Ивановой матери передать другим языком, а уникальный тембр гуцульских голосов так же важен, как и то, что говорят персонажи. Некоторые звуки, особенно невидимый топор и трембиты, повторяются как лейтмотив, становясь важной составляющей общей поэтической структуры фильма.

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Георгий Якутович (художник) связал себя с «Тенями забытых предков» дважды: как художник-постановщик кинокартины Сергея Параджанова и как иллюстратор повести Михаила Коцюбинского. Такая двойная обработка одного произведения предусматривало различные подходы и методы работы, что привело к продолжительности теме «Теней ...» в творчестве Якутовича. Не стоит ограничиваться видимыми результатами в виде книжных иллюстраций и художественного оформления фильма. Воплощению идей предшествовали такие события, как иллюстрирования другого произведения Коцюбинского «Fata Morgana», путешествие в Карпаты и самостоятельное знакомство с культурой гуцулов. Только достигнув определенного уровня мастерства, в 1963-м году художник взялся за разработку иллюстраций к «Теней ...». И, сделав всего три гравюры, Якутович был приглашен к работе над фильмом Параджанова. Столь глубокое погружение в тему способствовало перенасыщенности, из-за чего художник берет перерыв на несколько лет после выхода киноленты. Оформление повести было завершено уже в 1966-м, через два года после премьеры фильма.

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Георгий Якутович "Встреча враждующих родов", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1966, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

lililí щШж i ж 1,Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Георгий Якутович "Кошара", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1965, дереворит, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

«*2 ШЯшЩ ас* МУЩИ гя II 1ш 1 0 IP ¡Hi ^iitijl>,Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Георгий Якутович "Вечер в долине", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1966, дереворит, 16х12, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Георгий Якутович "Иван и Палагна", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1963, дереворит, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Георгий Якутович "Мольфар. Буря", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1965, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

Y////'" KÇifl. ■Vafin,Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Георгий Якутович "Под Рождество. Иван и Палагна на молитве", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1965, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Георгий Якутович "Погребальный обряд", иллюстрация к повести Михаила Коцюбинского «Тени забытых предков», 1966, дереворит, 14х10, коллекция Сергея Якутовича (Киев)


- Прежде, фильм "Тени забытых предков" - это момент самоидентификации украинцев, - отмечает настоятель села Крыворивня, настоятель церкви Рождества Пресвятой Богородицы отец Иван Рибарук. - Сергей Параджанов говорил, что он создал гениальный фильм - от слова "гены". Это те банки памяти, где хранится вся информация о человеке, вложенная в нее Богом. Мне кажется, что Параджанову те банки удалось открыть. Это - художественно-документальный фильм - вражда между семьями и гибель человека на церковном дворе действительно были в Крыворивне. Когда-то мы имели два храмовых праздника. Одно - на праздник Положения ризы Пресвятой Богородицы, второе - на День Рождества Пресвятой Богородицы. После этого трагического события люди отказались от второго, потому что на этот праздник было спровоцировано трагическую схватку между двумя хозяевами. Один из них погиб.


Жителей, участвовавших в съемках фильма, осталось совсем мало. Многие из гуцулов были задействованы в массовых сценах. Называют фамилии Анны Чабанюк, Анны Бойчук, Марии Шкрибляк, Василия Коржука, Марии Руденко, Анны Левик...

"Живые только те, кто тогда играл роли детей, - говорит Анна Луцюк. - В Крыворивне - Мария Потяк, которая в фильме, еще девочка, во время свадьбы вылезает на лестницу и кричит: "Идут!". Сейчас ей за 60. А Анна Чабанюк, которой на время съемок фильма было 18 лет, сыграла фрагмент роли молодой-княгини на гуцульском свадьбе".

2001 по инициативе хозяев дома Василия и Марии Химчак, где во время съемок "Теней ..." жили режиссер Сергей Параджанов, художник Георгий Якутович и композитор Мирослав Скорик, был создан музей. Именно в этом доме снято много фрагментов фильма. В частности известный эпизод, когда Иван (актер Иван Миколайчук) и Палагна (Татьяна Бестаева) сидят в углу, "обвенчаны" ярмом. Пани Маричка помогала подбирать истинно гуцульский наряд для актеров и сама снималась в эпизодах.

Рассказывает заведующая отделом музея Ивана Франко, что в Крыворивне (филиал Ивано-Франковского краеведческого музея), Анна Луцюк:

- На похоронах есть обряд, который называется "посіжіння", или "груша". У нас и сейчас сходятся люди, но только сидят и разговаривают. В древности они собирались у покойника и играли в разные игры, веселились. В фильме как раз и показано игры у покойника. И это очень трудно понять людям, которые этого не пережили. Моя мама в Крыворивне этого не помнит. Но в отдаленных горных селах Головы, Гринява эти традиции сохранились дольше. Не могу назвать реалистичными кадры, когда в фильме надевают ярмо на молодых. Не знаю, вообще было ли у нас такое. Хотя этот эпизод символичен, потому что жизнь гуцульских семей всегда была тяжелой.

Бывшая владелица дома-гражды, где сейчас создан Музей "Теней забытых предков", Мария Химчак считала, что с мольфарством в фильме Параджанов немного перебрал. Оно гуцулам было присуще, но не в такой степени, как это показано в фильме: человек руками махнет - и облака останавливаются, и ветры.

Гуцулы действительно зависели от природных явлений. Ежедневно их жизнь была в опасности. Прибывая на пастбище, они целовали землю и просили Бога, чтобы помог им мирно переждать лето и вернуться домой со скотом. Когда-то в лесу было много диких зверей: медведей, волков, лисиц. Пастухи в долине должны были целыми ночами курить огонь, чтобы отгонять их от скота.

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Дом-гражда в Криворивне - место съемок фильма «Тени забытых предков» (2009)



Акция во время премьеры

4 сентября 1965 года в 20-00 в г. Киеве в кинотеатре "Украина" перед началом сеанса состоялась встреча зрителей с творческой группой, которая участвовала в создании фильма "Тени забытых предков". Этот день стал знаковым не только для украинского кино, но и для диссидентского движения. Во время премьеры фильма состоялась политическая акция. Ее устроили еще молодые на то время диссиденты литературный критик Иван Дзюба, аспирант-литературовед Василий Стус и журналист Вячеслав Чорновил. Они призвали присутствующих в зале встать в знак протеста против арестов украинских интеллектуалов, которые произошли летом 1965 года. Поднялись далеко не все, но встали. Под протестным письмом подписалось 140 присутствующих. Просмотр фильма превратился в стихийную антисоветскую демонстрацию.

Иван Дзюба вспоминал, что опасался ссоры с Параджановым за сорванную премьеру. Впрочем режиссер не только не обиделся, но и поддержал протест, поскольку и сам был человеком внесистемной, с огромным жаждой свободы.

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Іван Дзюба

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

В'ячеслав Чорновіл

6 сентября 1965 КГБ УССР сообщал, что после выступления режиссера-постановщика Параджанова, на сцену поднялся литературный критик Дзюба Иван Михайлович, обратился к зрителям с речью. По словам присутствующих на премьере граждан, Дзюба заявил: "Сейчас происходят массовые политические аресты украинской интеллигенции и молодежи в Киеве, Львове и других городах. Повторяется 1937 год. Молодежь должна заявить протест власти, заклеймить позором за несправедливость". Некоторая часть зрителей возгласами одобрения и аплодисментами пыталась поддержать Дзюбу. Присутствуюший в зрительном зале корреспондент Чорновил обратился к публике с призывом подняться с мест в знак протеста против «политических репрессий». Некоторая часть публики откликнулась на этот призыв. Большинство граждан с возмущением реагировали на выступление Дзюбы, требуя призвать его к порядку. Выступление Дзюбы вмешательством администрации кинотеатра было прервано. В 22 часов после окончания демонстрации фильма один из зрителей (личность устанавливается) стал кричать: "Где же правда? Почему не дают говорить правду? Это безобразие!" В это же время группа молодежи в количестве 20-25 человек пыталась создать давку у выхода из зала и задержать зрителей. Граждане, которые были вблизи, оттолкнули этих лиц и публика покинула зал".

В дополнительной справке, датированной 20 октября 1965, сообщалось: "Человеком, который выкрикивал 4 сентября 1965 в кинотеатре "Украина" слова: "Где же правда? Почему не дают говорить правду? Это безобразие!", оказался Стус".

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Василь Стус

По воспоминаниям Дзюбы, как только он начал акцию "... сразу заревела сирена. Очевидно, в наших кинотеатрах все предусмотрено - на всякий случай". В то же время директору кинотеатра Федору Брайченко показалось, что вместо сирены зазвучала музыка "Сориентировавшись, я немедленно вырвал из рук политического хулигана микрофон. Секретарь партийной организации кинотеатра т. Кузьмич Олег Степанович включил радиодинамик, по которому начала транслироваться музыка, а в это время мной было сделано все для того, чтобы локализовать событие". Кинотеатр быстро был окружен бойцами внутренних войск.

После акции реакция власти была молниеносной - Ивана Дзюбу уволили с работы в издательстве «Молодежь» и исключили из аспирантуры Киевского педагогического института, Черновола уволили из редакции газеты «Молодая гвардия», Василия Стуса отчислили из Института литературы АН УССР, где он был аспирантом.

Моя Україна,фэндомы,фильм,Тени забытых предков,Українське мистецтво,длиннопост,історія України,разная политота

Картина получила 39 международных наград в 21 странах, и этот факт отмечен в Книге рекордов Гиннеса. Параджанову присылали свои поздравления Феллини, Антониони, Куросава, а польский режиссер Анджей Вайда стал перед Параджановым на колени и поцеловал руку, благодаря за этот шедевр. Благодаря "Теням забытых предков" Параджанова считают основоположником поэтического кинематографа. 

Всемирное признание ленты - это плод мольфарських чар. По крайней мере на это намекнул последний известный мольфар (так гуцулы называют человека, наделенного сверхъестественными способностями) Михаил Нечай. Он жил в селе Верхний Ясенив на Ивано-Франковщине и в 1960-х годах консультировал Сергея Параджанова по поводу гуцульской самобытности и истории края.

Гарвардский университет добавил ленту в список обязательных для просмотра студентам, претендующих на высшую ступень в киноведении.





Посилання на джерела:

https://espreso.tv/article/2015/09/04/10_faktiv_pro_legendarnyy_film_quottini_zabutykh_predkivquot

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%96%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D0%B8%D1%85_%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2_(%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC)

http://yagallery.com/digest/gravyuri-georgiya-yakutovicha

https://dt.ua/CULTURE/tini-zabutih-predkiv-pivstolittya-po-tomu-na-guculschini-zgaduyut-paradzhanova-i-namagayutsya-zberegti-davni-tradiciyi-_.html

Развернуть

Українське мистецтво ...Моя Україна разная политота 

Хочу показати деяку ысторыю про кобзар

З історії видання "Кобзаря" 1860 року: легенди і дійсність


Дивосвіт поезії Т.Г. Шевченка може полонити людину з раннього дитинства. Тоді любов і шана до його слова зберігаються протягом всього життя. Та й кожен з нас ловить себе на думці, що поетичне слово Тараса Шевченка знайоме нам разом з першими усвідомленими словами почутими від рідної матері. Подальше, більш глибоке, осмислене спілкування з творчістю великого мислителя пробуджує цікавість до його творчого особистого життя. Подорожуючи подумки шевченківськими шляхами ми, краєзнавці, часом відправляємося в захоплюючі мандри для пошуків бодай якогось маловідомого факту, чи навіть легенди про улюбленого народом поета.


У краєзнавчій літературі є один надзвичайно цікавий момент, який не те що мало досліджений, а здається, незаслужено залишився поза увагою більш систематичного і глибокого вивчення. Це пов’язано з долею видання "Кобзар Тараса Шевченка" (саме така його повна назва) у 1860 році.

В якійсь мірі історія появи на світ цієї безсмертної збірки поезії має відношення і до села Медведівки. У твердженні цього йдемо за легендами, переказами. Але ж де тут вигадка, а де дійсність, спробуємо з'ясувати. Для цього зробимо невеликий екскурс в історію.


В 1768 році в лісовому урочищі Холодний Яр під керівництвом Максима Залізняка розгорілося полум’я народного повстання під назвою Коліївщина. Цей виступ був важливим етапом багатовікової боротьби українського народу за своє політичне, економічне, релігійне і національне визволення з-під польського ярма. Такі важливі історичні події, природно, не могли не залишити сліду в художній літературі і тому Т.Г. Шевченко стає першопрохідцем у цій справі. У 1841 році читацький світ знайомиться з легендарною поемою "Гайдамаки", де автор історично вірно вказує на той факт, що вогонь антифеодального повстання найперше спалахнув саме в селі Медведівці, про яке уже згадувалося раніше:


Задзвонили в усі дзвони


По всій Україні;


Закричали гайдамаки:


"Гине шляхта, гине!


Гине шляхта, погуляєм


Та хмару нагрієм!"


Зайнялася Смілянщина


Хмара червоніє.


А найперша Медведівка


Небо нагріває.



А тепер повернемося до самої назви повстання – "Коліївщина", яка походить, очевидно, від слів "кіл" або "колоти", "колій". Та й перекази говорять, що основною зброєю гайдамаків були різні гострі предмети: рогачі, вила, коси, тощо. але доречно зауважити, що крім такої зброї повстанці мали також свої гармати, рушниці, пістолі, списи, мечі і, звичайно, добрих коней. Коронний гетьман Вацлав Жевуський писав: "Гайдамаки усе збільшуються, по 600 кінних, гармати, котли, хоругви, прапорці мають. Шляхта тривожиться". А на все це потрібні були кошти. Отже, ретельно підготовлений за участю козаків із Запорізької Січі та її Коша, народний рух спирався перш за все на матеріальне забезпечення – мав свої кошти, скарб. За 26 днів походу з Холодного Яру до Умані керівникам просто неможливо було б лише надіятись на якусь щасливу вдачу, десь випадково придбати зброю. Для цього у війську малась своя казна, завчасно створена. Скарбничим же у Максима Залізняка був його земляк Іван Вусач (або Ус).


З переказів дізнаємось, що Вусач проживав у Медведівці (а можливо тут і народився). У нього була дружина і донька. Після придушення повстання польськими панами Вусача, як активного учасника Коліївщини, арештували і застосували до нього особливо жорстоке катування, аби дізнатись про місце, де сховано гайдамацький скарб. Коли ж до плахи, на якій мали відтяти голову скарбничому, привели дружину і дочку, то Вусач не витримав і зізнався, що скарб заховано у селі Медведівці і він згоден вказати це місце. В супроводі судового конвою скарбничого відправили на пошуки гайдамацьких коштів. Та замість того, щоб привести катів до скарбу, Вусач привів їх до повстанського табору. Поляків взяли в полон, а він опинився на волі. Заручників згодом обміняли на дружину, дочку і 11 медведівчан. Після цих подій Іван Вусач певний час переховувався і жив у різних місцях Холодноярщини. А доживав свого 100-річного віку у Медведівці, де й помер. Поховали скарбничого війська гайдамацького на козацькому кладовищі Мотронинського монастиря.


Та на цьому доля таємничого скарбу не закінчується, вона продовжується в наступній легенді, зміст якої коротко можна викласти так.


Запорізький козак з Млієва Федір Степанович Симиренко займався пошиттям чобіт. Готовий товар він продавав на ярмарках в Черкасах, Смілі, Городищі. Крім того, що Симиренко був добрим майстром своєї справи, він ще й славився своєю чуйністю, доброзичливістю і чесністю. Одного разу, пізно восени, він побачив на ярмарку бідно одягненого чоловіка похилого віку, який босими ногами стояв на припорошеній першим снігом землі. Жаль стало Федору Степановичу незнайомця і той подарував йому пошиті ним юхтові чоботи. Пройшло досить небагато часу і Симиренку знову довелося зустрітися з дідом. Але на цей раз старий чоловік був уже пристойно одягнений і взутий, а через плече у нього висіли подаровані чоботи. При розмові старий назвався колишнім гайдамакою і пояснив, що давно придивлявся до Федора Симиренка, бо чув від людей про його порядність і доброту, в чому й сам при певних обставинах переконався. Закінчилось знайомство тим, що гайдамака вказав місце, де зберігався гайдамацький скарб, тим самим віддячивши Симиренку за подаровані чоботи. Таємничий дід прохав, щоб всі збереження по мірі можливості були повернуті народу і навіть вказав шляхи здійснення: допомагати бідним, знедоленим, а також сприяти митцям, які будуть правдиво описувати і славити справи козацтва та гайдамаків.kobzar2


І ось, через деякий час, односельці помітили, що у Симиренків почали відбуватися певні зміни. Спочатку вони придбали шмат землі під Млієвим, а потім збудували паровий семиповерховий цукровий завод. Ніякої рабської праці на заводі не запроваджували. Всюди відчувалась турбота про трудящих: благоустроєні казарми, парові лазні, хороша лікарня, аптека. Діяла також школа для робітників за програмою технічного училища, де навчалось 150 учнів. На кошти Симиренків збудували перший пароплав. У Млієві цікавились музикою, поезією, діяли гуртки художньої самодіяльності. Всі ці хороші справи продовжив і син Федора – Платон та зять Кіндрат Яхненко, які теж свято оберігали таємницю батька та старого гайдамаки.


Чутки про незвичайне підприємство у Млієві ширилися далеко за межі Київщини. Зацікавився своїми старими приятелями і Т.Г. Шевченко. Протягом 1859 р. він двічі побував у Млієві. Очевидці перебування поета у Симиренка стверджують, що він багато чому дивувався, був у захопленні, а оглянувши училище – поривисто обняв Яхненка і заплакав. Тут Шевченко проникнув думкою далеко вперед і відчув, що ідеї про комунізм не надумані, а ось вони – у поборників нової цивілізації і пропагандистів соціалістичних ідей на ділі. Згадалось Тарасу Григоровичу повернення з заслання по Волзі і розповідь лоцмана про Степана Разіна, який нібито збирав мито на цій річці і роздавав його бідним людям. Контрасти щойно побаченого і особисто пережитого в недалекому минулому вилились у рядки, які Шевченко написав олівцем на стіні оранжереї Симиренків:


О люди, люди – небораки


На що здалися вам царі?


На що здалися вам псарі?


Ви ж таки люди, не собаки.



Враження від відвідин Симиренків надихнули поета на нові творчі злети. Адже після повернення з тяжкого солдатського заслання Тарас Григорович задумав велику програму у своїй діяльності: підготувати буквар, підручник по космографії, географії краю та історії українського народу. Передувати цьому мало видання нового "Кобзаря". Мріялось лише б тільки за щось зачепитись, мати кошти, а там вже здійснилися б заповітні думи. Та Пантелеймон Куліш, на якого він спочатку розраховував, відмовив позичити гроші на друкування книги.kobzar3


Тоді поет звернувся за допомогою до Платона Симиренка, який тут же надіслав так необхідні йому 1100 карбованців. В знак великої вдячності, на титульній сторінці нового видання "Кобзаря" з волі Т.Шевченка зазначено: "Коштом Платона Симиренка". Чи не підказувало власне чуття Шевченку, що ці кошти не лише з особистого кошту добродія Симиренка? Хто знає. І хто може розподілити, де тут легенда, а де дійсність?


Отже, можна дійти висновку, що старий столітній гайдамака і є Іван Вусач, який передав гайдамацький скарб Ф.С. Симиренку, а той в міру своїх можливостей щиро віддав його народові. В ряді добрих намірів вихідця з села Медведівки Івана Вусача та Симиренків з Млієва і здійснилось видання "Кобзаря" Т.Г. Шевченка у 1860 р. Високу оцінку цій книзі на той час дали "Современник", "Отечественные записки" та багато інших періодичних видань Росії. Схвальні рецензії з'явилися незабаром у пресі Польщі, Чехії та інших слов'янських країн, що свідчить про великий успіх "Кобзаря" та вихід української літератури на широкі європейські літературні шляхи. Найглибший відгук на "Кобзаря" 1860 р. тоді дав Микола Добролюбов, який писав, що автор "поет цілком народний, у Шевченка все коло його дум і почуттів перебуває в цілковитій відповідальності зі змістом і ладом народного життя. Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний".
тщ<- Т..Г ШЕВЧЕНКО. I— I ÜOIi-ШЬ 3 додлткок СПОМПНОК иго ШЕВЧЕНКА ШКЧТКПВ ТУРГЕНЕВА i ПОЛОНСКОГО. Дум «*1, lyaa aul, Knit* mi, .lit»’ Oajornr t.r, jnmii мг . Де a irai air л!ти? У II1*A3I. NMdndeui kniliViijievlii ilrm Grft¡ra n Ffid. Dfttll.i. 1876.,Моя Україна,разное,Українське
Развернуть

фэндомы ностальгія Руслана Пісні України ...Моя Україна разная политота 

Нещодавно переглядав кліпи Українських виконавців і виконавиць і ось, коли підішла черга Руслани аж ностальгія взяла за душу. Настількі сильні пісні і відеоряд був, що аж сердце захопило.


А які у вас українські кліпи та пісні викликають подібні почуття?
Развернуть

фэндомы мова ...Моя Україна разная политота 

Сміх і горе

Пан LifeHou5e навіяв білоруським питанням у сусідніх дописах. Тому вже в пошуках українського питання натрапив на це:

Це габздець. друзН ПоспткуваЕСЯ я з д1тьми яким 9-12 роюв. ЯKi дивляци !вангея, сливки i шших "русько-язичних" гавноютубер1в i знаете що вони меж сказали? Що Украшська мова-це мова сепююв i що на Hin зшмають тшьки селюки i неосв1чен1 люди (меж це нагадало Емський указ)! Для мене це був .м'яко

Я з Півдня - українофобські ідеї та міцний селянський суржик тут звична справа. А хто із Заходу? Чи справді таке з дітьми робиться?

Развернуть
В этом разделе мы собираем самые смешные приколы (комиксы и картинки) по теме іван виговський (+101 картинка)