OST "Ваш Василь

OST "Ваш Василь" (2019)

"Не дожив" - саундтрек до документальної стрічки "Ваш Василь" (2019), фільму Олександра Авшарова і Світлани Рудюк, що розповідає про життя і боротьбу поета-шестидесятника Василя Стуса. В пісні використані слова з його вірша "Ще й до жнив не дожив".В відеоряді присутні кадри з фільмів "Ваш Василь", "Просвітлої дороги свічка чорна" та "Тіні забутих предків".

Трейлер до самої документальної стрічки "Ваш Василь" (2019)

У цьому полі, синьому, як льон

аудіоказка "Гупало Василь і перший колодязь"

Евангелион 2022 от Ники Лениной

6 січня 1938 року народився видатний український письменник і правозахисник Василь Стус

Уродженець с. Рахнівки, Вінничина. Виріс у Донецьку. Закінчив історико-філологічний факультет педагогічного інституту з червоним дипломом. В аспірантські роки працював викладачем української мови та літератури на Кіровоградщині, згодом у Горлівці, плитовим у шахті "Октябрська", літературним редактором української редакції ґазети "Соціалістичний Донбас". Після відрахування з аспірантури у 1965-му через участь в протестах на масові політичні репресії змінив багато професій, одружився, друкувався в самвидаві.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.

У січні 1972 був зарарештований та засуджений за антирадянську пропаганду на 5 років таборів у Мордовії. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».

Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до Гельсинської групи захисту прав людини. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука (того самого), намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього.

Годное исполнение.

Василь Симоненко (8.01.1935 - 13.12.1963)

***

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

***

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

***

До двадцяти бунтуєму завзято,
Шукаєм правди, кленемо брехню
І віримо, що нашому огню
Належить всяку нечисть спопеляти.

Тоді ми все бажаємо змінити,
В житті своє покликання знайти.
Яка хороша й нерозумна ти,
Наївна, мила юність неумита!

Та пройдуть дні, гарячі й безнадійні,
І ми стаєм холодні та спокійні,
Такі собі чиновнички черстві.

Уже в душі нема святого болю,
І розум наш не рветься вже на волю –
Ми раді тим, що ситі і живі.

***

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!