Моя Україна

ONUKA - ZENIT

Гипно-кролик в Харькове

Федотова коса

Расположена в Акимовском районе Запорожской области и Геническом районе Херсонской области, при северо-западном побережье Азовского моря.

Федотова коса состоит, в основном, из песчано-илистых и ракушечных отложений; вблизи материка распространены континентальные лёссоподобные суглинки. Западные берега мелководные с многочисленными отмелями, у восточных берегов глубины моря достигают 3 м. Во время штормов коса в наиболее низких местах размывается и образуются промоины шириной до 200 м и глубиной до 0,7 м. Поверхность косы покрыта степной растительностью, есть заросли лох узколистный, тамарикс и другие.

На косе построены базы отдыха, постоянных поселений нет (за исключением небольшого села Степок). Вдоль косы проложена дорога (частично с твердым покрытием), что ведет от пгт Кирилловка к Бирючему острову.

Вблизи средней части косы расположено село Степок, состоящее из домов рыбаков, дома отдыха и нескольких баз отдыха. Остальная часть косы пустынна. Её поверхность покрыта травой, лохом узколистным (невысокое, колючее дерево с серебристыми эллиптическими листьями), тамариксом, гребенщиком (кустарники или деревья высотой 6-10 м с тонкими длинными побегами).

Коса входит в ландшафтный заказник общегосударственного значения «Коса Федотова». Под охраной находятся уникальные водно-болотная и степная растительность, представленная кермеком Мейера, кермеком широколиственным и другими эндемичными и редкими видами растений. Коса является также местом гнездования многочисленных видов птиц.

В 2010 г. вошла в состав Приазовского национального природного парка.

Навіть якось незвично від того що раніше Схід був більш україномовним, ніж Захід. Як вийшло так що сторіччя потому ситуація протилежна?

На початку 18 ст. указом російського царя Петра І у Східній Україні було заборонено друкувати українською мо­вою релігійну літературу. Це позначилося на книгови­давничій справі в цілому.

Староукраїнська літературна мова силоміць витіснялася російською. Українська мова функці­онувала фактично лише на західноукраїнських землях, які перебували в складі Австро-Угорщини.

З кінця 18 ст. зароджується нова українська літературна мова на народній основі. Основоположником її став Іван Котляревський. Тарас Шевченко своєю творчістю під­ніс українську літературну мову до рівня загальнонародної.

Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості Пантелеймон Куліш, І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.

У 60—80-х рр. 19 ст. розвиток української літературної мови галь­мувався царськими заборонами (Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876).

З початку 20 століття українська літературна мова була представлена не тільки у художній, а й у науковій та публіцистичній літературі. Особ­ливо бурхливо вона розвивається після віднов­лення української державності (1917) і практично до кінця 1-ї третини 20 ст.

Вона входить у всі сфери суспільного буття, ставши знаряддям освіти, науки й культури.

З її допомогою виросла нова українська інтелігенція.

І хоч у роки більшовицьких репресій робилося усе, щоб загальмувати процес роз­витку української мови, однак знищити мову, укорінену в системі освіти й культури, засобах масової ін­формації, було вже неможливо. Новий наступ на неї здійснено в часи застою: вона почала зникати з навчальних закладів, науки, інших сфер суспільного життя.

1989 року завдяки зусиллям патріотичної української громадськості BP республіки прийняла Закон УPCP "Про мови в Українській PCP", який на­дав У. м. статус державної. Цей статус закріпле­но в Конституції України 1996.