Результаты поиска по запросу «

Український козак

»

Запрос:
Создатель поста:
Теги (через запятую):



Українське мистецтво длиннопост ...Моя Україна разная политота 

Запорізький художник-ілюстратор Михайло Дяченко презентував свою серію ілюстрацій під назвою "Хрещення у вогні", де показуються образи українських героїв з різних епох.


Серед ілюстрацій - київський князь, козак, повстанець УПА, дівчина з Майдану, хлопець з барикад, "кіборг" з Донецького аеропорту та інші.


Слід зазначити, що Михайло навчається в Харківській академії мистецтв, і своїми малюнками хотів передати незламний український дух, який відображений в героях різних епох, оскільки кожен з них боровся за українську незалежність.


Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота

Українське мистецтво,Моя Україна,разное,длиннопост,разная политота


Развернуть

мова Українське мистецтво фэндомы ...Моя Україна разная политота 

Якою була мова 300 років тому

Першою пам'яткою українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою, вважають "Енеїду" Котляревського (1798~1842 рр.), але й до нього існували інтермедії, написані мовою, близькою до народної.

Інтермедії - це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, що говорять "слогомпростым, деревенским мужицким" ("Піитика" М. Довгалевкого 1736-1737) з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.
Інтермедії справили відчутний вплив на творчість І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, М. Старицького та інших.

Мови наступного твору зазнали певного впливу церковнослов'янської та сприйняття автора, ба все одно видно характерні риси та слова. Усталеної орфографії на той час не було, навіть у Котляревського слова писались аби як, тому десь нема м'якого знака, И читається як сучасні И, Й або Ї. 

Ы - И
Ђ (ѣ) - І
Е - Е, Є
ІЕ - Є.
репертуаром М. Кропивницький пов1з Трупа М. Кропивницького (1882 р.). ГИГПО_ТПУПУ__за_мяпшпутпм___Пштарч,мова,Українське мистецтво,Моя Україна,фэндомы,разная политота

Просто світлина діячів українського театру

Уривок інтермедії XVIII століття Митрофана Довгалевського «Комическое дЂйствіе» 

3-TIUM INTERLUDIUM [Третя інтерлюдія]
Виходить козак c пЂснею, до которого виходить лях на влови. Козак схоронится, потом виходять к тому ж ляху подданніи c поклоном.

Козак

Мати моя старенкая, чи ти менЂ раденкая,

Моей молодости,

Моей молодости?

Був у турка под рукамы, а в татаров з кайданамы

У самой жалости,

У самой жалости.

Дадже правда — тепера нема добра всюди,

Дармо пряцуем, виставляем груды.

Бог виручив мя оттуду, а тепер мЂсця не найду,

В дому не сидЂти.

ЛЂсы, поля спустошении, лугы, сЂна покошенни,

Пороспускав дЂты,

Пороспускав дЂты.

Толко ж правда, що треба взираты на бога,

То и всЂм есть в добичи простая дорога.

Пойду знову на СЂч-маты, пойду долЂ вниз шукаты,

Козацкая доле,

Козацкая доле!

Ачей буду потугою, а в москаля заслугою,

Мати ж моя, оле,

Мати ж моя, оле!

Спитаю, чи не буде хоч на низу добра,

Чи не трапится де поймати лиса або бобра.

Буду турков воеваты, мечем слави добувати,

Буду воевати,

Буду воевати!

Кармазини з луданамы, шати драты з сутанамы,

СовсЂм буду брати,

З очей не спускаты,

З очей не спускаты!

Егей, коли б впять, як була, козацкая слава,

Щоб роспустилась всюди, як пЂрамы пава!

І щоб зацвЂла знову, як рожа улЂтЂ,

Як бог позволить побрать турецкіи дЂты,

Або ляхов на той час трапится поймати

І сЂм кіем козацким по ребесах дати.

Лях

Padła, padła, padła! Tu padła! Kus, kus! Hałapiur!

Teraz że mam czas k memu polowaniu.

Y prżepiułek wraz pstrych ku łapaniu.

Choc ia pstrego mam iastremba chciwa,

Do prżepiułeczek nie barzo leniwa,

Iednak że żądam od poddanstwa swego,

Gdyby prżyniesli iastremba drugiego,

Ktoren by mogł złapać drugo albo trżecie,

Albo y więcey, choc do dwach set przedzcie.

[Впала, впала, впала! Тут упала! Кусь, кусь! Га-ля-ля!

Тепер же маю час, щоб пополювати.

І враз наловити рябих перепілок.

Хоча я маю сірого жадібного яструба,

До перепілок не дуже лінивого,

Однак я жадаю від своїх підданих,

Щоб принесли другого яструба,

Який би зміг зловити удвоє, втроє

Або й більше, хоч би й до двохсот.]


Литвин

ГлядзЂце ж, як будзеце перед паном гавариць,

Я вас старосцю своєю магу научиць.


ВсЂ

Харошо гуториш, бацюхно старенкій!

Харошо, харошо гето, лебедзік беленкій!

1[-й литвин]

Слухайце ж всЂ, братЂце, як буду навчаць,

А ви, панове, звольце мои слова внЂмаць!


2[-й литвин]
От так буду гавариць: «На здорове тобе, пане!»

3[-й литвин]

«Нехай и паней стане, і всЂм дзіеткам вашим!

Нехай станіесе гето тут приходом нашим!»


Лях

Cuż to, chłopowie, teraz wy mnie mowicie?

A panskiego gniewu iuż nie wicie?


[Що ж це ви, хлопи, тепер мені говорите?

А панського гніву вже не знаєте?]

Литвин

Неть, моспаніе, мы к тобіе c поклоном [подарунком] пришлЂ

І саколю маць до твоіей мЂлосцЂ приніеслЂ.


Лях

Iakież to mnie pokłony już teraz bywaią,

Kiedy dzis mi chłopowie w oczy narżekaią!

Wez tylo, chłopcze, postronki drotowe!


[Які ж то мені тепер уже подарунки бувають,

Коли нині хлопи мені в очі дорікають!

Візьми лиш, хлопче, дротяні посторонки!]


Chłopiec

Iuz gotowe!


[Вже готова!]

[Лях]

Wez no, chłopcze, tylo sam woyta, iak starżego,

Biy, tłucz, wal, pal, biy dobrże! Tamże y drugiego!

Cuż to za dziwo do mnie y iaka prżycżyna,

Chłopa zabic, ubic, iak skurwego syna! 


[Візьми-но лиш, хлопче, сам війта, як старшого,

Бик, товчи, вали, пали, бий добре! Там же й другого!

Що ж то за диво мені і яка вина

Хлопа забити, убити, як скурвого сина!]

Литвин

Ну ж, моспане, и меніе еще прохварасцЂ,

A прохварасцЂвши та й додому пусцЂ.


Лях

Dobrze! Ydz, chłopcże, dayże dobrże y temu,

Sto kijow odmierż tak, iak y drugiemu!

Y day go bogu, iaka to chłopska odwaga!

Znać, że to moskał abo kozak iemu dopomaga.

Ia poddannych wyrombam karki wszystkim do pniaka!

Z Ukrajny ... iego kpa kozaka,

Ot tylo szlachte swoie na głowe pobudże, —

Po naszych tu granicach nie mieszkaią ludżie, —

Lecż nie tylko w granicach, także y na Ukrajnie,

Niechże po wszystkich stronach polska sława słynie!

Y to moie poddaństwo w Kijowie bywało,


[
Добре! Іди, хлопче, дай же добре і тому,

Сто київ одміряй так, як і другому,

І пошли його до бога! Яка то хлопська одвага!

Знати, що це москаль або козак йому допомагає.

Я підданим усім повідрубую шиї впень!

З України (вижену) дурня-козака,

От тільки шляхту свою підійму, —

По наших тут кордонах не мешкають люди, —

Але не тільки в межах, а також і на Україні, —

Нехай же по всіх краях польська слава лине!

І моі ті піддані в Києві бувалу,]

Gdzie był gubernatorem szlachce zaleciało;

A do Hłuchowa miasta, ktore wsi należą,

Y to ich mosci Guwnowie do siebie odbierżą.

To wszystko mieczem, ogniem zwołowac możemi,

A Leszczynskiego krola znowu odbierżemi!

A wnet zaciągnemi tu męznego Hektora,

Y na pomoc prżysżle nam od swego też dwora

Krol francuzki ... że tysiąć drugie-trżecie,

My się zbierżemy wkoło do sto tysiąc przedzcie.

Będziemy też woiować do samey Poltawy,

Aby odebrac pierwszy honor naszey sławy.

Mospanie Zdupypadskiy, panowie Guwnowie

Schodcie się do porady, bierżcie arme swoię!


[
Де був губернаторем — шляхті служив;

А які села до міста Глухова належать,

То їхмості Гувнове собі одберуть.

Це все мечем, вогнем можемо звоювати,

А короля Лещинського знову оберемо!

І одразу ж притягнемо сюди мужнього Гектора,

І на допомогу пришле нам також від свого двору

Король французький тисяч дві-три,

Ото ж зберемо, либонь, тисяч із сто.

Будемо також воювати до самої Полтави,

Щоб повернути колишню честь нашої слави.

Мосьпане Здупипадський, панове Гувнове,]

2 [-й лях]

Kłaniam iegomosci panu Sraczkowskiemu,

Ia, sługa nayniższy komputu całemu.

[Кланяюсь йогомості пану Срачковському,

Я, слуга найнижчий, всьому товариству.]


1 [-й ляx]

Co będziemy czynie? Już wielka gromada,

Tylkoż by nie byłab z waspanstwa zrada.

Gdy kozacy będą napadać surowo,

Stoycie, nie buycie się, kładcie głowo z głowo!

Nie buy się, wac, gdyby tu kozacy prżyszli,

My by tu ich kanczukiem w lasy wprowadzili!

[Що будемо чинити? Вже велика громада,

Тільки ж щоб не було од вас, панове, зради.

Коли козаки будуть сильно нападати,

Стійте, не бійтесь, кладіть голову коло голови!

Не бійтеся, панове, коли б сюди козаки прийшли,

Ми б їх тут канчуком в ліси загнали!]


Козак

А доки ж вы, бестелюгы [собаки], будете звегати? [гавкати, брехати]

Чи то ми вас не зможем кіямы прогнаты?

Земку! [земляк] О, земку! Швидко давай поратунку!

Ос тут добичи озмем не одну вже сунку! [сумку]

Тут-то вЂд злота ляхи да вЂд срЂбла сіяють!

Москаль

Што они тебя, гаспадин пан-казак, не ругают ли?


Козак

Де ж пак не лають? От так лають, що аж лихо!


Москаль

Дабро ти, казак! Вось ми убіером их тихо!


Поляк

Numy też, bracia, chwytac do swego oręża,

Aby nie utracie żadnego żołnierza!


[Мумо теж, браття, братися до своєї зброї,

Щоб не втратити жодного жовніра!]

Москаль

Казак, пріймайся! Не боися! Бери з плечей двоих,

А я тотчас уберу далгополих от тих!

А што здезь о рубежах они спаминали,

Будто ляшонки Украйну в облястях держали,

Дабро! Вот покажем рубежи кнутамы на спинЂ!


Козак

І добре, земочку, щоб другій памятав,

Да и дЂдчой [чортовій] своей дитинЂ заказав!

Джерело: Ізборник. Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації.

Развернуть

AlexanderExorcist козак фэндомы Assassin's Creed Игры art красивые картинки ...#Моя Україна разная политота 

AlexanderExorcist,козак,Моя Україна,фэндомы,Assassin's Creed,Игры,art,арт,красивые картинки,разная политота
Развернуть

#Комікси українською фэндомы Максим Оса ...Моя Україна разная политота 

17-те століття. Значна частина України входить до складу польської держави, найбільшої країни в Європі. На південному кордоні країни за "Дикими степами", заснована козаками маленька республіка "Січ". Звідки вони здійснюють часті набіги на турецькі порти. Польський уряд потурає таким діям, які послаблюють Туреччину. Крім того, козаки звільнюють численних християнських рабів з неволі, також ці рейди часто розглядаються як благородні вчинки. Герой оповідання, відомий майстер зброї, козак "Максим Оса", повертається після одного з таких походів, і розуміє, що всі були впевнені в його смерті, і ніхто не впізнає його. Навіть його наречена відмовляється з ним розмовляти. Він бачить, вона впізнала його... Сімейні таємниці, поєдинки, зрада, полювання за скарбами і таємничі вбивства. Це все та

Комікси українською,Моя Україна,фэндомы,Максим Оса,разная политота







інше чекає на вас... http://toloka.to/t24969 Здесь скачать
http://tisk.org.ua/?p=7002 здесь читать

Развернуть

фэндомы арт художница мозаика історія України длинный пост Українське мистецтво швейная машинка Zinger ...Моя Україна разная политота 

Алла Александровна Горская - украинская художница, чье наследие состоит из монументальных, живописных и графических произведений. В основе художественного стиля Горской - традиции киевской академической школы, народное искусство, бойчукизм, украинский авангард 1920-х.  За свою позицию была казнена по тайному приговору Советской власти в 1970 году. 


 3 íli г 1 1 Ж j Ж #*прА4 п \*Ш bl Vi т ■ 1 у^^^ИИмяЖиД^^рН' ¡!|зП^^^ИГуУ~дУ 1 Д[« . «И,Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота
Алла Горская родилась 18 сентября 1929-го года в Ялте во влиятельной в то время семье. Ее отец Александр Валентинович Горский был директором сначала Ялтинской, а затем Ленинградской и Киевской киностудий. Отец в семье был авторитетом. С его переписки с дочкой становится понятным, что происходит разговор двух художников, полемизируют и советуются по поводу творческих планов. С матерью Еленой у Аллы отношения были интимные. Они вместе пережили две блокадных зимы в Ленинграде, поддерживали друг друга после смерти брата Арсена, который погиб на фронте.

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

Алла Горська. «Портрет батька». 1961 


В Киев семья Горских переехала в конце 1943 года. С 1946 года училась в Киевской художественной средней школе имени Шевченко, которую закончила в 1948 с золотой медалью. Преподавателем по специальности был Владимир Бондаренко. В дальнейшем выборе колебаний не было: Горская поступила на живописный факультет Киевского художественного института (мастерская Сергея Григорьева). Летом 1952 вышла замуж за студента этого же вуза Виктора Зарецкого, а через два года, закончив институт, работала по специальности в области станковой и монументальной живописи. Ее произведения экспонировались на выставках, 1959 года по работами шахтерского цикла ее приняли в Союз художников. Некоторое время преподавала рисунок в Республиканской художественной школе. На двух с мужем имела художественную мастерскую в Киеве на улице Филатова.

Семья Виктора Зарецкого переехала в середине 20-х годов на Донбасс, чтобы выжить. И Горская тоже на Донбасс поехала. По одной из работ шахтерского цикла после изменения 1959-го года ее приняли уже в члены союза художников. Это тогда был достаточно серьезный шаг. Члены союза художников могли получать рабочие заказы. Они даже могли голландские краски покупать на Костельной в специальном фондовском магазине. У них были и другие льготы. 

Широкой аудитории Алла Горская знакома ближе, чем другие украинские художники. В основном благодаря монументальным мозаикам, которые она делала в соавторстве с мужем, художником Виктором Зарецким на востоке Украины. В конце 1950-х Зарецкий поехал на Донбасс писать портреты шахтеров, вместе с ним отправилась и Горская. Писали не только шахтеров. Так, в 1966 году в Донецке в ювелирном магазине «Рубин» появилось ее мозаичное панно в виде жар-птицы - «Женщина-птица». Ну, а самая известная публичная работа Горской - огромное панно «Знамя победы», созданное в конце 1960-х для музея «Молодая гвардия» в Краснодоне (Сорокино, Луганская обл.). Над ним Горская работала вместе с Зарецким и Владимиром Смирновым. Эскиз мозаики - огненный, мощный - за более 50 лет, в 2016-м, стал символом выставки украинских шестидесятников, которая состоялась в NAMU, а тогда - обложкой одноименной книги, которую представило издательство «Основы». 

Щ [9ши* |¿; ’, Ч - '’ Ч' в. Ч, > -*ч mÍTj Ш ^1 1 ^а' 1 ^Вр «■— ¿fl кщ \ J-— Л In j II/' I i Bf , ; ■¡¡; .^j hop,Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

Ескіз до мозаїки «Прапор перемоги»

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

А.Горська, В.Зарецький. Мозаїчне панно «Птах» на фасаді ресторану «Супій», смальта, скло. 1970, село Гельмязів Золотоніського району Черкаської області. Стоїть Таїсія Зарецька. 

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

Эскиз

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

 »toy.i Д ] ¡ '• ж sJ £Г'{_,Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

вид Ып RSH ■ шшТ/i,Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

Через некоторое время Зарецкий отправился в село Горностайполь Чернобыльского района, к своему приятелю, туда же поехала и Алла. Произошла существенное изменение ее мировоззрения - она ​​отошла от соцреализма, как с украинской тематикой, так и формально. Конечно, изменились и работы Аллы Горской. Эти работы уже не принимали на выставки. По моему мнению, переломным моментом в ее биографии было то, что тогда она попала в общество выдающихся украинских деятелей с аурой, с силой воздействия: Симоненко, Сверстюком, Линой Костенко, Лесю Танюком. Это общество было шире. Она как бы двумя шагами ступила: и в чисто художественном плане, и попав в это общество. Этот 1962-й год был переломным не только для нее, но и для многих.

В 1961-1965 годах вместе с Лесем Танюком, Василием Симоненко, Иваном Светличным и др. стала одной из организатором и активным членом Клуба творческой молодежи «Современник», который был тогда центром украинской национальной жизни в Киеве. Встречи происходили в Октябрьском дворце, там директор А. Авдюшко предоставил клубу комнату. 

В это же время Горская сознательно перешла на украинский язык. Воспитанная в русскоязычной семье, в школе украинский язык не изучала, поэтому ей пришлось начинать изучение языка у Надежды Светличной с алфавита.

Алла Горская очень любила Украину. В интервью ее сын Алексей вспоминает, как мама с друзьями-художниками собирались по вечерам, чтобы писать диктанты - так она учила украинский язык. «Ты знаешь все время хочется писать на украинском языке, - это писала Горская в письме отцу. - Говоришь по-украински - и думать начинаешь на украинском языке. Читаю Коцюбинского». В начале 1960-х Горская была инициатором создания Клуба творческой молодежи. Они изучали историю Киевской Руси, говорили о расстреляном возрождении. Горская, режиссер Лесь Танюк и писатель Василий Симоненко собирали материалы о писателях и художниках, репрессированных в СССР в 30-х, и хотели издать книгу. Вскоре клуб расформировали.  

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

«Азбука»


Вот что об этом времени писал Лесь Танюк:

"Это была наша общая мечта, и в Октябрьском дворце культуры уже действовала небольшая театральная студия при клубе творческой молодежи, где мы втайне от министерских смотрителей ставили тогда" Матушку Кураж "Брехта," Патетическая соната "и" Так погиб Гусь" Кулиша, а также мою инсценировку скандальной в то время поэмы молодого Драча "Нож в солнце", где чуть ли не впервые украинская мать сравнивала Сталина с Гитлером".

 

Горская участвовала в организации литературно-художественных вечеров, подготовке ежегодных Шевченковских праздников. Плодотворно занималась художественной деятельностью, создала ряд монументально-художественных работ. С помощью ее активного участия состоялось 22 мая 1963 года возложение цветов к памятнику Великому Кобзарю в парке Тараса Шевченко в Киеве, которое стало традиционным. Это мероприятие государственно-партийная структура восприняла как «вызывающую инспирацию буржуазных националистов».

Вместе с Василием Симоненко и Лесем Танюком открыла места захоронения расстрелянных в НКВД в Быковне, на Лукьяновском и Васильковском кладбищах (1962-1963), о чем они заявили в Киевский горсовет ( "Меморандум № 2»).

Украина могла бы иметь еще одну работу Аллы Горской в публичном пространстве Киева - витраж «Шевченко. Мать»  в вестибюле Красного корпуса Киевского университета им. Шевченко к 150-летию со дня рождения поэта. Алла Горская создала работу вместе с Афанасием Заливахой, Людмилой Семикиной, Галиной Севрук и Галиной Зубченко 1964 года. Созваная после этого комиссия квалифицировала его как идейно враждебный. Яркий, импрессионистический витраж с Шевченко за решеткой уничтожила администрация университета по требованию партии. А. Горскую и Л. Семыкину поэтому исключили из Союза художников, правда, через год восстановили.

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

А. Горська, О. Заливаха, Л. Семикіна, Г. Севрук, Г. Зубченко, ескіз вітража «Шевченко. Мати» в Київському університеті, 1964, картон, пап., темп., 76х89. 

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

1965 был арестованы многие друзья и знакомые Горской. Этот год стал для нее началом деятельного участия в движении сопротивления. 16 декабря 1965 Горская направила заявление прокурору УССР по поводу арестов.

Горскую вызывали в КГБ на допросы в качестве свидетеля и до изведения лицом к лицу, где велись специфические «кэгэбистские разговоры» с предупреждениями и угрозами.

Это начало беспокоить отца Аллы, который с самого начала одобрял подобные встречи, но после 1965 изменил свое отношение к ним. Он пытался убедить Аллу оставить свои идеи, художественные и мировоззренческие убеждения. На это у него были свои причины.

КГБисты, с которыми он играл в бильярд в союзе, говорили, что это плохо закончится, мол ты ее предупреди. Такой публики тогда не было. Он хотел ей облегчить жизнь. Он говорил, что это ему 37-й год напоминает, какие дела, сидите там тихо, пока вами не занялись.

Аллу Горскую предостережения отца не останавливали. Она продолжала материально и морально поддерживала семьи политзаключенных, переписывалась с ними. Активно она переписывалась с Афанасием Заливахой, который в то время был в лагере. Более того - она ​​в 1966 году подписала ходатайство на его защиту.

Ездила на судебные процессы своих единомышленников, организовывала сборы средств в помощь семьям осужденных, организовывала встречи с теми, кто возвращался из лагерей. Правозащитники, которые возвращались из заключения, обращались к ней за помощью и получали ее.

Принадлежа к группе «шестидесятников», активно участвовала в украинском правозащитном движении. В 1965-1968 годах участвовала в акциях протеста против расправ над украинскими правозащитниками: Богданом и Михаил Горынь, Афанасием Заливахой, Святославом Караванским, Валентином Морозом, Вячеславом Чорновилом и др. и подверглась преследованиям со стороны советских органов безопасности. Определенной защитой было то, что она в группе художников выполняла монументальные художественные работы в Донецке и Краснодоне, которые считались важными и несли идеологический уклон. В частности, панно в мемориальном комплексе «Молодая гвардия».

В апреле 1968 года поставила свою подпись под письмом-протестом 139 деятелей науки и культуры "Лист-протест 139-ти"  к тогдашним руководителям СССР в связи с незаконными арестами и закрытыми судами над диссидентами. Начались административные репрессии против «подписантов», кагебистское давление, Аллу Горскую вдруг исключили из Союза художников. Киевом и Украиной пошли слухи о существовании подпольной террористической бандеровской организации, управляемой западными спецслужбами. Одним из руководителей этой организации называли Горскую.

За ней следили, иногда демонстративно, ей угрожали неизвестные лица. В 1970 году Горскую вызвали на допрос в Ивано-Франковск по делу арестованного Валентина Мороза, но она отказалась давать показания. За несколько дней до смерти составила протест в Верховный суд УССР о незаконности и жестокости приговора.

Общественная и художественная деятельность Аллы, смелость ее взглядов наконец пересекли границу дозволенного и попали под статью «Антисоветская агитация и пропаганда».  

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

28 ноября 1970 года Алла Горская вышла из своего дома на улице Терещенковской. Она должна была ехать по делам в Васильков: забрать семейную реликвию - швейную машинку Зингер у своего свекра, Ивана Зарецкого. Домой Алла не вернулась. Взволнованный муж на следующий день пытался связаться с женой по телефону, но в Василькове никто к переговорному пункту не пришел. Связи с Аллой не было. После этого Виктор решил сам поехать в Васильков. Он нашел дом пустым и замкнутым. Милиционеры дверь не открывали еще сутки. Тело отца Виктора, Ивана Зарецкого обнаружили 29 ноября около железнодорожной станции Фастов-2. Он лежал на рельсах с отрезанной поездом головой. Только 2 декабря милиция открыла дверь в дом Ивана Зарецкого. В конце концов в подвале было найдено тело Аллы Горской. Ее убили одним ударом - сзади по голове. 

Следователи быстро «пришли к выводу», что свекор (Иван Зарецкий) взял и убил свою невестку, а основанием к тому вроде была личная неприязнь. А потом Иван Зарецкий сам себя убил. За месяц уголовное дело было закрыто.

Следователи решили игнорировать тот факт, что Иван Зарецкий был уже достаточно пожилым человеком. Именно поэтому Алла и должна была перевезти машинку Зингер самостоятельно. Как человек, который не может осуществлять физические нагрузки, способен убить кого-то топором, перенести тело (ибо брызги крови были именно в доме) и затем пройти несколько километров, чтобы покончить с жизнью?

На похоронах Аллы Горской выступали Евгений Сверстюк, Василий Стус, Иван Гель, Олесь Сергиенко. Все они были вскоре арестованы.

1« ■ 1 ¡Щм ■ »] ш 11 ч :,Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

В первую очередь Алла Горская была художницей. Но ее мировоззрение, формы организации совместной работы, ее художественное видение, авторитет среди других художников, смелость, неодолимость как личности, сделали ее духом шестидесятников.

Горская внимательно относилась к народному искусству, иногда просто восхищалась им, его формами, красками. Особенно повлияло на нее творчество Анны Собачко-Шостак. Идея совместить народные формообразования с авангардным искусством была новой для художницы.

Основой выражения народного искусства Горская видела именно в цвете. В письмах к Афанасию Заливахи Горская пишет: «Цвет - содержание, душа, история народа, его лицо».

Она вместе с другими художниками пыталась переосмыслить народное творчество в более современных формах. Сочетание современности с культурными «пракорнями» было и остается чрезвычайно сложной художественной задачей. Иногда украинские художники-шестидесятники искали вдохновения в творчестве мексиканских муралистов.

 

В NAMU находится одна работа Аллы Горской - «Автопортрет с сыном» 1960 года. Сын - Алексей Зарецкий, которого Алла называла Лесик и часто писала ему письма. Кроме отношений с сыном, эта работа документирует для истории и то, какой была сама Горская - эффектной, модной, яркой женщиной. Любила брюки, рубашки, пальто и пиджаки свободного покроя.

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

«Автопортрет з сином», 1960

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

«Соняшники» 

Моя Україна,фэндомы,арт,художница,мозаика,історія України,длинный пост,Українське мистецтво,швейная машинка,Zinger,разная политота

«Козак Мамай»


Посилання на джерела:

https://vogue.ua/ua/article/culture/art/5-faktov-o-hudozhnice-alle-gorskoy.html

https://wisecow.com.ua/mistecztvo/zhinochi-imena-v-mistecztvi/alla-gorska.html

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%90%D0%BB%D0%BB%D0%B0_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 

Развернуть

Українське мистецтво ...Моя Україна разная политота 

Моя Україна,разное,Українське мистецтво,разная политота

ШЕВЧЕНКО Щ npoRDCK. «Г,Моя Україна,разное,Українське мистецтво,разная политота

Моя Україна,разное,Українське мистецтво,разная политота

Моя Україна,разное,Українське мистецтво,разная политота

Моя Україна,разное,Українське мистецтво,разная политота

Моя Україна,разное,Українське мистецтво,разная политота

Развернуть

фэндомы Sviatoslav Pashchuk Українське мистецтво арт барышня art ...Моя Україна разная политота 

Cossack Girl

Моя Україна,фэндомы,Sviatoslav Pashchuk,Українське мистецтво,арт барышня,арт девушка, art барышня,art,арт,разная политота


Развернуть

фэндомы Андрей Ермоленко Українське мистецтво ...Моя Україна разная политота 

Моя Україна,фэндомы,Андрей Ермоленко,Українське мистецтво,разная политота


Развернуть

фэндомы Українське мистецтво поезія Володимир Сосюра Дебальцево ...Моя Україна разная политота 

Володимир Сосюра (6.1.1898 - 8.01.1965)

Володимир Миколайович Сосюра (нар. 25 грудня 1897 (6 січня 1898), ст. Дебальцеве — 8 січня 1965, Київ) — український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих поем, роману «Третя Рота», козак Армії УНР. Належав до низки літературних організацій того періоду — «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.


Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,поезія,Володимир Сосюра,Дебальцево,разная политота


Любіть Україну, як сонце, любіть…

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.


Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.


Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.


Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,


у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…


Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,


в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.


Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..


Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…


Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Развернуть

Українське мистецтво ...Моя Україна разная политота 

Хочу показати деяку ысторыю про кобзар

З історії видання "Кобзаря" 1860 року: легенди і дійсність


Дивосвіт поезії Т.Г. Шевченка може полонити людину з раннього дитинства. Тоді любов і шана до його слова зберігаються протягом всього життя. Та й кожен з нас ловить себе на думці, що поетичне слово Тараса Шевченка знайоме нам разом з першими усвідомленими словами почутими від рідної матері. Подальше, більш глибоке, осмислене спілкування з творчістю великого мислителя пробуджує цікавість до його творчого особистого життя. Подорожуючи подумки шевченківськими шляхами ми, краєзнавці, часом відправляємося в захоплюючі мандри для пошуків бодай якогось маловідомого факту, чи навіть легенди про улюбленого народом поета.


У краєзнавчій літературі є один надзвичайно цікавий момент, який не те що мало досліджений, а здається, незаслужено залишився поза увагою більш систематичного і глибокого вивчення. Це пов’язано з долею видання "Кобзар Тараса Шевченка" (саме така його повна назва) у 1860 році.

В якійсь мірі історія появи на світ цієї безсмертної збірки поезії має відношення і до села Медведівки. У твердженні цього йдемо за легендами, переказами. Але ж де тут вигадка, а де дійсність, спробуємо з'ясувати. Для цього зробимо невеликий екскурс в історію.


В 1768 році в лісовому урочищі Холодний Яр під керівництвом Максима Залізняка розгорілося полум’я народного повстання під назвою Коліївщина. Цей виступ був важливим етапом багатовікової боротьби українського народу за своє політичне, економічне, релігійне і національне визволення з-під польського ярма. Такі важливі історичні події, природно, не могли не залишити сліду в художній літературі і тому Т.Г. Шевченко стає першопрохідцем у цій справі. У 1841 році читацький світ знайомиться з легендарною поемою "Гайдамаки", де автор історично вірно вказує на той факт, що вогонь антифеодального повстання найперше спалахнув саме в селі Медведівці, про яке уже згадувалося раніше:


Задзвонили в усі дзвони


По всій Україні;


Закричали гайдамаки:


"Гине шляхта, гине!


Гине шляхта, погуляєм


Та хмару нагрієм!"


Зайнялася Смілянщина


Хмара червоніє.


А найперша Медведівка


Небо нагріває.



А тепер повернемося до самої назви повстання – "Коліївщина", яка походить, очевидно, від слів "кіл" або "колоти", "колій". Та й перекази говорять, що основною зброєю гайдамаків були різні гострі предмети: рогачі, вила, коси, тощо. але доречно зауважити, що крім такої зброї повстанці мали також свої гармати, рушниці, пістолі, списи, мечі і, звичайно, добрих коней. Коронний гетьман Вацлав Жевуський писав: "Гайдамаки усе збільшуються, по 600 кінних, гармати, котли, хоругви, прапорці мають. Шляхта тривожиться". А на все це потрібні були кошти. Отже, ретельно підготовлений за участю козаків із Запорізької Січі та її Коша, народний рух спирався перш за все на матеріальне забезпечення – мав свої кошти, скарб. За 26 днів походу з Холодного Яру до Умані керівникам просто неможливо було б лише надіятись на якусь щасливу вдачу, десь випадково придбати зброю. Для цього у війську малась своя казна, завчасно створена. Скарбничим же у Максима Залізняка був його земляк Іван Вусач (або Ус).


З переказів дізнаємось, що Вусач проживав у Медведівці (а можливо тут і народився). У нього була дружина і донька. Після придушення повстання польськими панами Вусача, як активного учасника Коліївщини, арештували і застосували до нього особливо жорстоке катування, аби дізнатись про місце, де сховано гайдамацький скарб. Коли ж до плахи, на якій мали відтяти голову скарбничому, привели дружину і дочку, то Вусач не витримав і зізнався, що скарб заховано у селі Медведівці і він згоден вказати це місце. В супроводі судового конвою скарбничого відправили на пошуки гайдамацьких коштів. Та замість того, щоб привести катів до скарбу, Вусач привів їх до повстанського табору. Поляків взяли в полон, а він опинився на волі. Заручників згодом обміняли на дружину, дочку і 11 медведівчан. Після цих подій Іван Вусач певний час переховувався і жив у різних місцях Холодноярщини. А доживав свого 100-річного віку у Медведівці, де й помер. Поховали скарбничого війська гайдамацького на козацькому кладовищі Мотронинського монастиря.


Та на цьому доля таємничого скарбу не закінчується, вона продовжується в наступній легенді, зміст якої коротко можна викласти так.


Запорізький козак з Млієва Федір Степанович Симиренко займався пошиттям чобіт. Готовий товар він продавав на ярмарках в Черкасах, Смілі, Городищі. Крім того, що Симиренко був добрим майстром своєї справи, він ще й славився своєю чуйністю, доброзичливістю і чесністю. Одного разу, пізно восени, він побачив на ярмарку бідно одягненого чоловіка похилого віку, який босими ногами стояв на припорошеній першим снігом землі. Жаль стало Федору Степановичу незнайомця і той подарував йому пошиті ним юхтові чоботи. Пройшло досить небагато часу і Симиренку знову довелося зустрітися з дідом. Але на цей раз старий чоловік був уже пристойно одягнений і взутий, а через плече у нього висіли подаровані чоботи. При розмові старий назвався колишнім гайдамакою і пояснив, що давно придивлявся до Федора Симиренка, бо чув від людей про його порядність і доброту, в чому й сам при певних обставинах переконався. Закінчилось знайомство тим, що гайдамака вказав місце, де зберігався гайдамацький скарб, тим самим віддячивши Симиренку за подаровані чоботи. Таємничий дід прохав, щоб всі збереження по мірі можливості були повернуті народу і навіть вказав шляхи здійснення: допомагати бідним, знедоленим, а також сприяти митцям, які будуть правдиво описувати і славити справи козацтва та гайдамаків.kobzar2


І ось, через деякий час, односельці помітили, що у Симиренків почали відбуватися певні зміни. Спочатку вони придбали шмат землі під Млієвим, а потім збудували паровий семиповерховий цукровий завод. Ніякої рабської праці на заводі не запроваджували. Всюди відчувалась турбота про трудящих: благоустроєні казарми, парові лазні, хороша лікарня, аптека. Діяла також школа для робітників за програмою технічного училища, де навчалось 150 учнів. На кошти Симиренків збудували перший пароплав. У Млієві цікавились музикою, поезією, діяли гуртки художньої самодіяльності. Всі ці хороші справи продовжив і син Федора – Платон та зять Кіндрат Яхненко, які теж свято оберігали таємницю батька та старого гайдамаки.


Чутки про незвичайне підприємство у Млієві ширилися далеко за межі Київщини. Зацікавився своїми старими приятелями і Т.Г. Шевченко. Протягом 1859 р. він двічі побував у Млієві. Очевидці перебування поета у Симиренка стверджують, що він багато чому дивувався, був у захопленні, а оглянувши училище – поривисто обняв Яхненка і заплакав. Тут Шевченко проникнув думкою далеко вперед і відчув, що ідеї про комунізм не надумані, а ось вони – у поборників нової цивілізації і пропагандистів соціалістичних ідей на ділі. Згадалось Тарасу Григоровичу повернення з заслання по Волзі і розповідь лоцмана про Степана Разіна, який нібито збирав мито на цій річці і роздавав його бідним людям. Контрасти щойно побаченого і особисто пережитого в недалекому минулому вилились у рядки, які Шевченко написав олівцем на стіні оранжереї Симиренків:


О люди, люди – небораки


На що здалися вам царі?


На що здалися вам псарі?


Ви ж таки люди, не собаки.



Враження від відвідин Симиренків надихнули поета на нові творчі злети. Адже після повернення з тяжкого солдатського заслання Тарас Григорович задумав велику програму у своїй діяльності: підготувати буквар, підручник по космографії, географії краю та історії українського народу. Передувати цьому мало видання нового "Кобзаря". Мріялось лише б тільки за щось зачепитись, мати кошти, а там вже здійснилися б заповітні думи. Та Пантелеймон Куліш, на якого він спочатку розраховував, відмовив позичити гроші на друкування книги.kobzar3


Тоді поет звернувся за допомогою до Платона Симиренка, який тут же надіслав так необхідні йому 1100 карбованців. В знак великої вдячності, на титульній сторінці нового видання "Кобзаря" з волі Т.Шевченка зазначено: "Коштом Платона Симиренка". Чи не підказувало власне чуття Шевченку, що ці кошти не лише з особистого кошту добродія Симиренка? Хто знає. І хто може розподілити, де тут легенда, а де дійсність?


Отже, можна дійти висновку, що старий столітній гайдамака і є Іван Вусач, який передав гайдамацький скарб Ф.С. Симиренку, а той в міру своїх можливостей щиро віддав його народові. В ряді добрих намірів вихідця з села Медведівки Івана Вусача та Симиренків з Млієва і здійснилось видання "Кобзаря" Т.Г. Шевченка у 1860 р. Високу оцінку цій книзі на той час дали "Современник", "Отечественные записки" та багато інших періодичних видань Росії. Схвальні рецензії з'явилися незабаром у пресі Польщі, Чехії та інших слов'янських країн, що свідчить про великий успіх "Кобзаря" та вихід української літератури на широкі європейські літературні шляхи. Найглибший відгук на "Кобзаря" 1860 р. тоді дав Микола Добролюбов, який писав, що автор "поет цілком народний, у Шевченка все коло його дум і почуттів перебуває в цілковитій відповідальності зі змістом і ладом народного життя. Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний".
тщ<- Т..Г ШЕВЧЕНКО. I— I ÜOIi-ШЬ 3 додлткок СПОМПНОК иго ШЕВЧЕНКА ШКЧТКПВ ТУРГЕНЕВА i ПОЛОНСКОГО. Дум «*1, lyaa aul, Knit* mi, .lit»’ Oajornr t.r, jnmii мг . Де a irai air л!ти? У II1*A3I. NMdndeui kniliViijievlii ilrm Grft¡ra n Ffid. Dfttll.i. 1876.,Моя Україна,разное,Українське
Развернуть
В этом разделе мы собираем самые смешные приколы (комиксы и картинки) по теме Український козак (+1000 картинок)