мій козацький

Матір тільки є одна — Ненька Україна!

У Чернігові місцеві волонтери відновили фасад дерев'яного будинка

Будинок на кілька родин на Станіславського, 11, тепер у вишуканому дерев'яному вбранні. Відновленням цілісного екстер'єру займались волонтери проєкту - Дерев'яне Мереживо @demer.cn.ua 

ЧОМУ BadComedian - це ШМАТОК ЛАЙНА?

Я надіюсь, що всі українці відпишуться від цього совкового підераса і його відео не будуть залітати в наші тренди.

MARU — «Було», 2017; Україна

І знову політота

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.1

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Запорізька обл. Вільнянський район

Модель: Анастасія Вергелес – актриса, телеведуча, менеджер творчої програми фестивалю «З країни в Україну».

Керсетка – жіночий плечовий одяг без рукавів та коміра, оздоблений спеціальними складками по спинці – вусами. Особливо багато вусів (до 17-ти) мали керсетки з дорогих тканин – оксамиту, щільного шовку, кубового ситцю. Щоб отримати складки в умовах селянського побуту, кравець складав тканину потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі. Зверху накладалася друга дошка і близько трьох мішків збіжжя. Під таким пресом матеріал висихав і форма фіксувалася так міцно, що склади не розходилися.

Харківська обл. Балаклійський район

Модель: Ірина Данилейко. Етномузиколог. Учасниця фольклорного гурту «Михайлове Чудо». Ініціатор створення музично-етнографічного проекту «ЕГЕ-films».

Дукач – традиційна прикраса українських селянок, що мала вигляд великої монети з металевим бантом, оздобленим кольоровими скельцями. На його виготовлення потрібно було дві монети: одну вставляли в оправу, а з іншої робили бант. Золотий дукач своїй похресниці дарував хрещений батько на першу річницю хрестин. Бажано було, щоб на монеті був викарбуваний образ тієї великомучениці, ім’я якої носила похресниця: Катерина, Варвара, Марія тощо.

Черкаська обл. Черкаський район

Модель: Катерина Афанасьєва. Захоплюється українськими народними мистецтвами – писанкарством та малярством. 

Ґерсет – тип керсетки, характерний для Півночі Черкащини. Шили його з тонкої крамної вовняної тканини, а поли закладали у дуже дрібні складки. Технологія створення таких складок в умовах селянського побуту була наступною: кравець складав сукно потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі, згори накривав другою дошкою і ставив три мішки збіжжя. Під таким пресом сукно висихало і форма фіксувалася настільки міцно, що складки більше ніколи не розходилися.

Хмельницька обл. Новоушицький район

Модель: Лідія Афанасьєва. Бабуся, що є хранителькою традицій роду. Виховала дітей, онуків і навіть правнуків. 

Баюр – вовняний кольоровий тканий пояс, довжиною до 3 метрів. Існує багато різних способів його пов'язування . На більшій частині України пояси пов'язували поверх сорочки та стегнового одягу, підтикуючи спереду або позаду. Вийти без пояса за ворота у кінці XIX ст. вважалося настільки ж непристойним, як вийти оголеним.

Закарпатська обл. Виноградівський район

Модель: Анастасія Єрмакова. Фольклорист. Займається дослідженням та популяризацією бессарабської народної культури. Солістка Національної філармонії України. 

Пацюрки – локальна назва намиста на Закарпатті, яке виготовляли з кольорового скла. Специфічна технологія виготовлення зумовлювала легкість та мерехтливість прикраси. Воно було досить дешевим, але, на жаль, нетривким. 

Баршун – ткана шийна прикраса з бісеру. Такі прикраси дівчата та жінки виготовляли у домашніх умовах, використовуючи бісер чеського виробництва.У Карпатах виготовлення прикрас з бісеру для себе та подруг було улюбленим заняттям дівчат у вільний від господарської роботи час, коли вони могли кілька годин присвятити нанизуванню "пацьорок" на нитки.

Козацкое кладбище в Одессе старше самой Одессы

Шкодовая гора интересна не только пещерными домами. За камышами скрывается еще одно не менее интересное место - козацкое кладбище. 

Куяльницкое кладбище - старое недействующее кладбище бывшего поселка Куяльник, захоронения козаков Сотниковской Сечи. Теперь оно находится в черте города Одесса, по Хаджибейской дороге, на склонах Шкодовой горы. Его основали козаки Сотниковской Сечи еще в далеком 18 веке, за несколько лет до основания Одессы. Они же и добывали ракушечник для строительства города.

После разрушения Запорожской Сечи большая часть козаков перешла в турецкие владения. Они поселились в пригороде Хаджибей, в районе Куяльницкого-Хажибейського пересыпи. Поскольку сама пересыпь, узкая и длиной 8 км, тогда постоянно затапливалась, то селились они на склонах гор Шкодовая и Длинная могила. На склонах Шкодовой горы возникло поселение Куяльник, где в 1809 основана Вознесенская церковь (не сохранилась). 

Кладбище возникло еще раньше, примерно в 1775 году, а старое захоронение датируется 1791 годом, то есть за три года до построения Одессы. Метрические книги Вознесенской церкви велись с 1809 до 1822 года. Позже начинает действовать Рождество-Богородицкая церковь в соседнем селе Усатово. В метрических книгах присутствуют данные о 531 захоронения. Большинство фамилий (две трети) - чисто украинские, 18 имен однофамильцев или прямых потомков запорожских полковых старшин, есть и фамилии гетьманов (Дорошенко, Черный) и генеральских есаулов (Лысенко), а также фамилии, происходящие от названий запорожских куреней.

На кладбище на месте захоронений можно увидеть 32 вида старинных крестов разных размеров и форм.

В настоящее время кладбище заброшено. Сохранилась площадь 0,16 га, последнее захоронение 1965 года. На кладбище около 205 старинных надгробий, вырезанных из цельной глыбы известняка, на 33 крестах сохранились надписи. На большинстве крестов все еще можно разобрать отдельные слова, фамилии и даты. Все надписи полностью расшифрованы одесскими историками и краеведами. Все надписи выполнены смешанными - церковно-славянском и украинском языками, начинаются с фразы: "здесь почивае раб Божій", далее следуют имена и фамилии, а также криптонимы под титлами ІН ЦЙ (Ісус Назарянин цар Юдейський). На одном из захоронений просматривается год 1771 (надпись: "Здсъ погрєбнъ рабъ Божи младенцъ Иоанъ року Божія 1771"), но специалисты датируют это захоронение 1791 годом. [1] 32 с существующих крестов уникальны. Среди крестов преобладают четырехконечный, шестиконечные и восьмиконечные распространены меньше, в большинстве случаев часть основания креста расширена по сравнению с верхней частью. Расширения части имеют форму треугольника, трапеции, прямоугольника с прямыми закругленными и ступенчатыми гранями, символизируют крест на Голгофе. Среди могил выделяется одна - в форме подушки с казацкой булавой.

Среди разновидностей крестов распространены греческий и расширенный кресты, иногда расширенный крест дополняется в основе полумесяцем. Распространены мальтийские кресты, иногда в комплексе с полумесяцем, редко случается круглая и трилисна формы. Очень распространенной является лучистая форма, которая не имеет аналогов, все имеют круг - знак солнца в праславянском символике.

Добраться сюда можно на трамвайном маршруте №20, который также называют тростниковым.

Echo of Vietnam (Ukrainian version)