як-1

9 запитань щодо готовності держави зустріти коронавірус в Україні.

Тексти надіслали запит в Кабмін і МОЗ. Там кажуть, що це непублічна інформація.

В українському уряді, Міністерстві охорони здоров’я постійно заявляють про готовність не допустити розповсюдження коронавірусу в країні. Проте цим заявам бракує конкретності. Саме тому Тексти підготували список запитань, на які попросили відповісти Кабінет міністрів України та Міністерство охорони здоров’я.

На частину запитань в МОЗ нам вже відповіли, що вони не є публічною інформацією, бо «публічна інформація - це вже готова задокументована інформація, якою володіє розпорядник інформації». Дана відповідь МОЗ стосується в тому числі такого запитання: «Скільки тест-наборів для вірусу COVID-19 в Україні станом на 25.02.2019? Для скількох людей можна провести тест на вірус за допомогою цих наборів?». Із такої відповіді ми робимо висновок, що МОЗ не знає відповіді на це запитання.

Внизу приводимо весь перелік надісланих нами запитань:

1. У яких містах України є лабораторії, що роблять аналіз на коронавірус COVID-19? Яка пропускна здатність, тобто, скільки зразків на день можуть проаналізувати ці лабораторії?

2. Скільки тест-наборів для вірусу COVID-19 є в Україні станом на 25.02.2019? Для скількох людей можна провести тест на вірус за допомогою цих наборів? (МОЗ відмовило у відповіді на це запитання)

3. Скільки підготовлено ліжко-місць у відокремлених приміщеннях для лікування хворих із важким перебігом інфекції COVID-19? В яких містах України? Скільки таких ліжко-місць обладнано системами штучного дихання та кардіо-моніторами (штук)?

4. Скільки відокремлених спеціалізованих кабінетів відкрито для попереднього обстеження та діагностування громадян із ранніми симптомами COVID-19?

5. У Центрі Громадського Здоров’я МОЗ працює система збору інформації по випадках грипу / ГВРЗ у часі та місці перебування. За допомогою аналізу даних про кількість пневмоній / легеневих інфекцій можна визначати кластери можливого зараження вірусом COVID-19. Просимо надати дані по випадках грипу / ГВРЗ з симптомами пневмонії або легеневих інфекцій, з деталізацією на рівні лікарень: лікарня, дата, кількість захворювань, - протягом усього періоду спостережень, коли велась вказана база. (МОЗ відмовило у відповіді на це запитання)

6. Які інформаційні кампанії проведені для населення, і в яких ЗМІ здійснено інформування громадян стосовно:
• Необхідності звертатися до лікаря при перших симптомах застуди/симптомів COVID-19;
• Необхідності використовувати маску при перших симптомах застуди;
• Способів зниження ризиків зараження COVID-19 (гігієна, соціальна ізоляція тощо);
• Підготовки громадян до найгіршого сценарію (пандемії COVID-19, з масовим поширенням в Україні);
• Підготовки до можливого закриття шкіл та інших навчальних закладів;
• Підготовки до обмеження або скасування всіх публічних масових заходів;
• Підготовки до можливого порушення основних ланцюжків постачання (їжа, вода, електрика, медикаменти тощо).

7. Фахівці-епідеміологи з США вважають, що на цьому етапі поширення вірусу необхідно тестувати всіх пацієнтів із діагнозом пневмонія / легенева інфекція, якщо не вдається встановити природу її походження, або якщо тести на звичайні віруси дали негативний результат (unexplained pneumonia who tests negative for common viruses). Чи планують робити схожі дії у МОЗ України? (МОЗ відмовило у відповіді на це питання)

8. Як інші проактивні заходи зі своєчасного виявлення хворих на COVID-19 заплановані у МОЗ для громадян, що НЕ входять в групу найбільшого ризику? Примітка: група найбільшого ризику - це люди, що були в Китаї, Італії, Південній Кореї чи Ірані. (МОЗ відмовило у відповіді на це питання)

Тексти чекають відповідей на решту надісланих запитань, після чого вони будуть оприлюднені на нашому сайті та в соцмережах.

джерело

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.2

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка).

Кримський півострів. Курманський район

Модель: Міла Боріскіна - блогер та велнес консультант. Хоббі: акторська майстерність, етнічний дизайн та вивчення українських обрядів. Після проекту народила сина Даміра. 

Брокарівська вишивка. Вишивка хрестиком не є архаїчною на території України. Вона набула поширення у кінці XIX ст., завдяки продукції фірми Brokard – стилізовані зображення троянд та розеток з квітів прикрашали обгортки туалетного мила «Крестьянское». Тому вишиті хрестиком сорочки та фартухи ще називають брокарівськими.

Кіровоградська обл. Олександрійський район

Модель: Домініка Данилейко – школярка, донька українських фольклористів та музикантів. Займається народними мистецтвами: піснями, танцями та писанкарством. 

Каламаковий пояс – пояс фабричного виробництва з тонкої кольорової вовни червоного, зеленого, синього кольорів. Він міг бути як однотонним так і різнобарвним у тонкі повздовжні смуги. Оперезуючись поясом дівчата випускали його кінці спереду, жінки з лівого боку або позаду. Старі бабусі каламайкових поясів не носили. 

Черевички - жіноче шкіряне взуття на невисокому підборі (“черевики на корках”). Могли бути відкритими або з халявою, що стягувався по нозі шнурівкою або застібалася на ґудзики. Підошви черевиків підбивали дерев’яними кілочками, а підбори – металевими підківками.

Вінницька обл. Крижопільський район

Модель: Олександра Бойко. Радіоведуча. За освітою театральний критик і журналіст. Вважає себе справжньою українкою, хоча народилася в іншій країні. Любить подорожувати, фотографувати, знайомитись з новими людьми і відкривати для себе світ. Веде власний блог про різноманітне рукоділля та донечку Варвару.

Баламути - намисто зі скам’янілого перламутру. Достеменно невідомо, коли і як в Україні з’явилися ці дивовижні, вершково-жовтуваті намистини. Одна з версій – вони були завезені в Україну паломниками з Єрусалиму. Намиста з перламутру з’явилися в результаті перенизувань чоток. Тому низки баламутів були короткі і часто – з намистин різної (круглої і овальної) форми. Сьогодні намисто з баламуту вважається традиційною українською прикрасою, реліквією окремого роду, окремої сім’ї і є об’єктом зрозумілого інтересу антикварів. Наместини баламуту цінуються, як і старий корал, та йдуть у валюті за грами. Чим крупніший баламут, чистіший, тим він дорожчий.

Житомирська обл. Баранівський район

Модель: Олена Янчук (Росава). Співачка, має у творчому доробку 5 різножанрових альбомів, серед яких два дитячі. Вдало поєднує українську автентику з сучасними музичними тенденціями. Автор курсу гармонійного розвитку та музичного виховання для малюків "Забавлянки та співанки з Росавою".

Літник – спідниця з домотканого матеріалу. Найчастіше його шили з вовняної тканини в дрібні кольорові смужки на червоному тлі (в паски), або у клітинку (гратки). У деяких селах для їх виготовлення використовували покупні білі нитки - більку, яку фарбували в домашніх умовах у різні кольори. До літника часто пришивали тонкий тканий пояс – крайку, що закінчувався зав’язками – шнурками: торочками, поворозками, учіпками, бечками.

Одеська обл. Кодимський район

Модель: Світлана Папенко. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія», а також фольк-рок гурту «Yasnytsia». 

Шарафан – тип жіночого вбрання, характерний для півночі Одеської області (Східне Поділля). Назва походить від слова «шарий» – сірий. Буденні шарафани були саме сірими або чорними, а святкові – яскравих насичених кольорів. Шили їх переважно з покупних бавовняних тканин, низ спідниці рясно прикрашали стрічками, мереживом, плисом тощо. На пошиття такого шарафану йшло близько 6-8 метрів тканини. 

Бесаги – подвійна ткана торба, що перекидалася через плече. Використовували їх як дорожню торбу, а також носили в них паски до церкви на Великдень. Цікаво, що окрім дрібних предметів та їжі, у них могли переносити дітлахів.

— Як до путіна ставитесь?
— Ето наш правітєль…
— Тобто путін не винен у війні?
— Бог дал єму право. Міхаіл архангєл так сказал.

Цей діалог відбувся не десь у Ростові, а біля Почаївської Успенської лаври 
на Тернопільщині з її, власне, прихожанами. 

Раніше місцева влада заборонила Тернопільській єпархії упцмп користуватися земельною ділянкою, на якій розташовані Кафедральний собор та приміщення Тернопільської єпархії упцмп.

Журналісти "Громадського" зібрали там якесь клінічне бінго. 

Більше кринжу — у репортажі:

акт 2, початок http://ua.reactor.cc/post/4615313

16-40,25.11.20. Будинок страждань - це колишній склад недалеко від фортеці Південної Дороги. Будівля трималась на чесному слові і ремонті з використанням другосортних матеріалів. Більшість працівників - послідовники Ільматера і добровольці з багатьох районів міста. Вони годують і допомагають бездомним і хворим. За декілька годин Гриць перезаражав всю лікарню. За це йому пообіцяли трохи монет після 17-того числа. За які, за 250 монет, можна буде взяти трохи грибів, за 350 трохи рисидіуму... зараз у нього лишалось трохи ще на пару днів... його лякала біль що неминуче прийде після закінчення грибів... в нього був вже приготовлений запас екстракту чорного лотосу, та й висушеного лотоса було на півроку (це був лише дикоростучий вид з дуже малим вмістом магії) але він міг лише трошки приглушити Біль що прийде без грибів. Як ж він мріяв повернутись до тих країв де гриби росли поряд... Буря принесла ще більший дощ в Мулмастер, і системі зливових каналізацій міста нелегко було впоратися з такою величезною кількістю води.

 Крізь виття вітру і стукіт дощу по вікнах, було чути тільки звук швидко проточної води. Будівля здригається і лунає сильний гуркіт, ніби щось звалилося зовні. Через секунду лунає жахливий рев, супроводжуваний криками страху, болю і відчаю. Крики. Шум поточної води.Рев. Сміття. Грязь. Перехожі.

 Дощ і вітер б'ють по обличчю, як тільки хтось виходе на вулицю. Неподалік можна побачити частково завалену будівлю. З великого отвору на вулиці, поруч із свіжими руїнами доноситься звук проточної води. Великий монстр з короткими ногами, двома довгими щупальцями і великим ротом вилізло з ями. Звір гнівно заревів і почав атакувати перехожих. Більшість людей почали тікати від монстра, але не всі. Деякі не можуть, застрягли під уламками або лежать без свідомості, а один зачепився за край ями, інші або застигли в паніці, або відважно намагалися допомогти тим, хто в біді.

 Монстр скочив до Гриші й вкусив за ногу, заразивши новою болячкоюу...

 Отідж врятувався від утоплення і вибіг з каналізації на вулицю, приносячи значні руйнування. В паніці і гніві він атакував всіх, хто знаходиться поблизу. Григорій читав про цих істот: "Отідж - це гротескний монстр з лукоголовим тілом на трьох міцних ногах, очі і ніс якого розташовані на стеблі, що росте з верхньої частини роздутого тіла. Два пружних щупальця закінчуювалися загостреними листоподібними придатками, якими отідж загрібає їжу в роззявлену пащу. Отідж заривається під купами сміття і падали, залишаючи на поверхні тільки сенсорне стебло. Коли їстівна істота проходить повз - щупальце виривалось з під сміття і хапало здобич. Отіджі користуються всіма можливостями засідки, щоб можна було з'їсти здобич набагато більшу за них. Вони використовують обмежену форму телепатії для заманювання жертви до лігва, іноді видаючи себе за когось іншого. Отідж не любить світло. У пустках вони живуть в стоячих болотах, засмічених ставках і вологих лісових лощинах. Запах могильників, міських каналізаційних колекторів, сільських гнойових куп і скотних загонів привертає їх в цивілізовані області. Оскільки отіджей цікавить тільки їжа, в їх гніздах іноді скупчуються різні скарби від їх жертв упереміш з мотлохом. Розумні живуть під землею у співіснуванні з отіджамі, використовуючи їх як утилізаторів сміття. На такому багатому харчування отіджі жиріють в своїх лежбищах. Ця нерухома ненажерливість робить їх надійними охоронцями. До тих пір, поки він нагодований, отідж утримується від нападу на інших істот. Проте, потенційний господар отіджа може недооцінити потрібну кількість відходів, і м'яса, щоб утримати його від блукань у пошуках їжі. Чимало господарів було зжерти «тренованими» отіджамі після того, як їжа закінчувалася в його лежбищі. 

... відбиваючись від щупалець щитом, жрець прикликав духів стражників, ті у виглядів чорних котів наскочили на спину монстра.

 Поки  отідж був зайнятий примарами - жрець ще встиг Проклянути ворога, і себе декілька раз підліковувати поки гамселив ціпком істоту, і та втративши свідомість пала й затихла в ногах жреця...

... Гріша їв отруєний, чорною капустою, суп з дюжиною гостей... собі, в тарілку він добавив протиотруту з гострого перцю і їв срібною ложечкою...   Вкрав кусок міднього артефакту. Одягнув зомбі отиджа в кольчужний обладунок, закріпив щит і ціпок, одягнув в кандали, вийняв череп, всі кістки і зробив скелета лучника. 

... Завітавши до таверни, попоїсти, Григорій зустрів Гарвея і Лану, перекусив вони повернулися до важливого питання - незвичної погоді. Точна причина такої погоди неясна, але зрозуміло, що епіцентр бурі зосереджений в монастирі Жовтої Троянди. Гарвей і Лана хотіли, щоб Гріша вирушили в монастир і зайнявся пошуками культистів, Гарвей готовий заплатити 1000 зм: половину авансом, а іншу половину після успішного завершення їх завдання. Звичайно Гриць узяв аванс... 

13.19

Довгий ритуал, крапля крові, шматочок плоті і щіпка кісткової пилу - ще одна дівчинка повернулась у цей світ як зомбі... поки завтра сонце не досягне зеніту - дуже приваблива неповнолітня загибла буде слухняно виконувати всі накази Григорія. Він наказав їй вдягнути рабські окови, прикуватися і тягнути воза з двома клітками(зомбі-отидж,скелет-лучник) і торбами із речами...

 Один з двох шляхів до монастиря Жовтої Троянди - це телепортація(інший, через гори і лід, можна йти лише пішки) через магічне коло в містечко Равенсбург, в Дамарі. Звідти йшла дорога до монастиря. Гарвей познайомив його з магом що провів ритуал телепортації(цим магом був я, Крон)

Равенсбург - невеликий фермерське містечко з 3500 жителями. Жителі були стурбовані погодою і її впливом на врожай, але знали про неї ще менше, ніж Гріша. Вони не радили йому подорожувати в такий час до монастиря Жовтої Троянди, оскільки це і так важка подорож, а із-за бурі дороги можуть стати особливо небезпечними. 

 Велика частина подорожі з Равенсбург в Судрав мала пройти через скелястий вічнозелений Земляний ліс, дерева якого надавали укриття від найгірших проявів погоди. Відомо, що якась давня магія утримує монстрів від цих лісових масивів. Навіть гуманоїдні хижаки намагалися обходити ці місця. Тому ліс вважається досить хорошим місцем для табору...

Лавандові поля України

Колись фотографії у полі лаванди можна було зробити лише за кордоном. Але за останні кілька років в Україні з’явилось кілька лавандових полів, причому у різних куточках країни.

Усі поля приватні – це приватні ферми, вони здаються в оренду для фотосесій. Просто приїхати подивитися чи зробити фото на телефон в багатьох випадках неможливо. Зазвичай лаванда зацвітає у середині червня (залежить від сорту і погоди) та цвіте близько трьох тижнів. 

Добропарк, село Мотижин, Київська область dobropark.com

Великий дендропарк під Києвом відкрився у 2020 році весною, під час цвітіння тюльпанів. Літом серед інших квітів тут зацвітає поле з лавандою. Тут її планують підрізати, тому вона має цвісти два рази за літо. На території парку є кемпінг, фудкорт, атракціони для дітей, місце для паркування авто, можна взяти напрокат велосипеди, пледи та кошики для пікніків. Також сюди можна з домашніми тваринами. Парк працює щодня крім понеділка, вартість квитків https://dobropark.com/vhidnij-kvitok/ .

Лавандовий гай, село Порадівка, Київська область

Приватне лавандове поле зацвітає у середині червня та цвіте близько трьох тижнів. 

Поле здають в оренду для фотосесій. 2020 року мінімальна ціна за годину починалась від 600 грн (за компанію з 7 людей). Але у 2021 році планують відкрити нове велике поле площею 1 гектар, яке функціонуватиме як парк, де кожен охочий зможе погуляти, просто купивши вхідний квиток. 

У власників також є власне виробництво натуральної косметики на основі ефірної олії лаванди.

oLawander, село Димер, Київська область

Органічна ферма, яку заснувало подружжя у 2018 році. Тут вони вирощують лаванду, ожину та полуницю. Лавандове поле тут невелике — всього 15 соток, але його планують розширити та зробити на території ферми еко-парк з окремим зонами для фотосесії, прогулянок і відпочинку. Також у планах своє кафе.

У 2019 році подружжя з Ужгорода вирішило висадити лавандове поле, а 2020 вони вже відкрились для відвідувачів. Поле можна відвідувати як парк. У 2020 році вхід коштував 50 грн, час перебування необмежений. Також можна орендувати поле для фотосесії.

Фермерське господарство на Закарпатті https://www.lavandova-gora.com.ua/ , де вирощують лаванду та троянди на площі 75 гектарів. Інформацію щодо відвідування та фотосесій на території потрібно уточнювати у соц. мережах або за телефоном. А ще це місце особливо гарне та відрізняється від інших, оскільки лаванда тут росте на фоні мальовничих гірських пейзажів.  

Лавандове поле, село Василівка, Одеська область

Велике лавандове поле за 70 км від Одеси, до Затоки 20 км, також поряд курортне містечко Сергіївка, тож відвідування плантації можна поєднати з відпочинком на морі. Це приватне поле, тому не можна зривати та витоптувати кущі. 

Поле відкрите, але є охоронці, вартість вхідного квитка у 2020 році була 50 грн, дітям вхід безкоштовний. За професійну фотосесію окремо платити не потрібно. Координати поля: 46.012222, 30.295518. На машині краще їхати зі сторони моря, зі сторони села дуже погана дорога.  

Луцький Прованс, село Лище, Волинська область 

Невелике лавандове поле на Волині створила підприємиця з Луцька. Лаванду висадили у 2019 році. У 2020 у період цвітіння поле було закрите для відвідувачів, тому що кущам потрібен час, щоб розростись, стати пишними та гарними, якими ми їх зазвичай бачимо на фото. Детальніше можна дізнатися на сторінці https://www.instagram.com/lavander_lutsk/?igshid=absfgl6qnwqb 

Lavender Family, місто Кременчук

Ще одне сімейна лавандова ферма, яку можна погодинно орендувати для фотосесій.  https://www.facebook.com/%D0%9B%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B5-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B5-Lavender_Family-107814740989264/?ref=page_internal 

Український павільйон на Всесвітній виставці в Чикаго, 1933

На площі, що зайняла 427 акрів землі вздовж озера Мічіган, розмістились павільйони різних країн. І посеред них— павільйон «Україна».

Попри протести СРСР, Україна, якої тоді не було на карті як окремої держави світу, отримала свій павільйон. Кошти зібрали спільнокоштом, висилали українці з цілого світу. Павільйон відвідали 1 800 000 людей.

Павільйон “Україна”, який яскраво вирізнявся серед інших павільйонів - був єдиний, який не спонсорував уряд (адже України не існувало). До слова, сусіди українців - поляки - тоді не змогли організувати свій павільйон через економічну кризу.
Для української діаспори цей період був ще важчим - крім Великої депресії, в Україні лютував Голодомор і діаспора намагалася всіма засобами допомогти своїм співвітчизникам.

Йшлося про шалену на той час суму – понад 20 тисяч доларів лише на будівництво, і це під час Великої Депресії, коли зарплатня людей не перевищувала кількадесят центів!

Для збору коштів українська громада Чикаґо поширила світом таке оголошення:
“Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! Усі цивілізації світу проявляють себе. Український нарід мусить показати свою національну жит­тєздатність. Це він може осягнути тоді, коли візьме участь у Всесвітній виставці. Ми хоть без власної держави, але американці трактують нас як державницький народ. Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не долучилися до цієї події".

Люди висилали, хто скільки міг по долару і кільканадцять центів, але гроші зібрали.

Наперекір обставинам, в тому числі і протестам Москви, українці Чикаго зробили все можливе і неможливе, щоб використати виставку для представлення України та щоб нагадати цілому світові про існування українського народу, його історію та культуру.
Всесвітня виставка була чудовою нагодою для цього - український павільйон відвідали 1 800 000 людей. Вхід коштував п’ятдесят центів, але у вишиванці можна було зайти безкоштовно.

«Замало показати шаровари і малюнки на зразок "Козак коня напував". Зі всього світу приїдуть люди мистецтва, і для них павільйон мусить щось дати,» – каже редактор діаспорного часопису "Свобода" Лука Мишуга.

У павільйоні були зали, присвячені українській історії та культурі, відбувалися концерти, вечорниці, із неймовірним успіхом там виступили національний хор і танцювальні колективи. Також можна було відвідати персональну виставку скульптора Олександра Архипенка. Автора ідеї рухомих білбордів.

Під час Всесвітньої виставки в Чикаго також відбувся світовий конкурс краси накшталт сучасного конкурсу “Міс світу”, а перемогла на ньому українка – Марія Любас.

Історію про цей - без перебільшення - подвиг закордонних українці варто пам’ятати і поширювати. Особливо в наші часи.

Жартівливі картинки, які раз і назавжди викорінять русизми з вашої мови

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.1

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Запорізька обл. Вільнянський район

Модель: Анастасія Вергелес – актриса, телеведуча, менеджер творчої програми фестивалю «З країни в Україну».

Керсетка – жіночий плечовий одяг без рукавів та коміра, оздоблений спеціальними складками по спинці – вусами. Особливо багато вусів (до 17-ти) мали керсетки з дорогих тканин – оксамиту, щільного шовку, кубового ситцю. Щоб отримати складки в умовах селянського побуту, кравець складав тканину потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі. Зверху накладалася друга дошка і близько трьох мішків збіжжя. Під таким пресом матеріал висихав і форма фіксувалася так міцно, що склади не розходилися.

Харківська обл. Балаклійський район

Модель: Ірина Данилейко. Етномузиколог. Учасниця фольклорного гурту «Михайлове Чудо». Ініціатор створення музично-етнографічного проекту «ЕГЕ-films».

Дукач – традиційна прикраса українських селянок, що мала вигляд великої монети з металевим бантом, оздобленим кольоровими скельцями. На його виготовлення потрібно було дві монети: одну вставляли в оправу, а з іншої робили бант. Золотий дукач своїй похресниці дарував хрещений батько на першу річницю хрестин. Бажано було, щоб на монеті був викарбуваний образ тієї великомучениці, ім’я якої носила похресниця: Катерина, Варвара, Марія тощо.

Черкаська обл. Черкаський район

Модель: Катерина Афанасьєва. Захоплюється українськими народними мистецтвами – писанкарством та малярством. 

Ґерсет – тип керсетки, характерний для Півночі Черкащини. Шили його з тонкої крамної вовняної тканини, а поли закладали у дуже дрібні складки. Технологія створення таких складок в умовах селянського побуту була наступною: кравець складав сукно потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі, згори накривав другою дошкою і ставив три мішки збіжжя. Під таким пресом сукно висихало і форма фіксувалася настільки міцно, що складки більше ніколи не розходилися.

Хмельницька обл. Новоушицький район

Модель: Лідія Афанасьєва. Бабуся, що є хранителькою традицій роду. Виховала дітей, онуків і навіть правнуків. 

Баюр – вовняний кольоровий тканий пояс, довжиною до 3 метрів. Існує багато різних способів його пов'язування . На більшій частині України пояси пов'язували поверх сорочки та стегнового одягу, підтикуючи спереду або позаду. Вийти без пояса за ворота у кінці XIX ст. вважалося настільки ж непристойним, як вийти оголеним.

Закарпатська обл. Виноградівський район

Модель: Анастасія Єрмакова. Фольклорист. Займається дослідженням та популяризацією бессарабської народної культури. Солістка Національної філармонії України. 

Пацюрки – локальна назва намиста на Закарпатті, яке виготовляли з кольорового скла. Специфічна технологія виготовлення зумовлювала легкість та мерехтливість прикраси. Воно було досить дешевим, але, на жаль, нетривким. 

Баршун – ткана шийна прикраса з бісеру. Такі прикраси дівчата та жінки виготовляли у домашніх умовах, використовуючи бісер чеського виробництва.У Карпатах виготовлення прикрас з бісеру для себе та подруг було улюбленим заняттям дівчат у вільний від господарської роботи час, коли вони могли кілька годин присвятити нанизуванню "пацьорок" на нитки.