Журба - то коли херово і ти знаеєш чому;
Туга - то коли херово і ти знаєш без чого;
Скрута - то коли херово, бо нема бабла;
Бентега - то коли херово, але ти ще не придумав причину.
А який ти сьогодні?
Журба - то коли херово і ти знаеєш чому;
Туга - то коли херово і ти знаєш без чого;
Скрута - то коли херово, бо нема бабла;
Бентега - то коли херово, але ти ще не придумав причину.
А який ти сьогодні?
Україно, Свята Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів Кавказських, шумом Карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника Батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат Революції, радісним гомоном Софійських Дзвонів. Най душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опромінеться, бо Ти все життя моє, бо Ти все щастя моє.
Задзвони мені брязкотом кайданів, скрипом шибениць в понурі ранку, принеси мені зойки закатованих у льохах, тюрмах, і на засланнях, щоб віра моя була гранітом, щоб зросла завзяттям міць, щоб сміло йшов я в бій так, як ішли Герої за Тебе, за Твою славу, за Твої Святі Ідеї; щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих дітей Твоїх, величну смерть героїв Української Нації, і тисячі інших, незнаних нам, що їх кості порозкидані, або тайком поховані
Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці моєму. Страху хай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай моєму! Зрости мене до ясних чинів. В тих чинах хай знайду я смерть, солодку смерть в муках за Тебе. І розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі, Відвічна Україно, Свята, Могутня, Соборна!
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни, ти, світло безсонних очей!
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
В серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
Вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,
І не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
І тепер вже немає мені вороття.
Тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
Той не вмре, не здобувши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, –
Дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
Хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
А як прийдеться згинуть за теє – дарма!
3.08.1905
Нa мyзичний прoєкт «Гoлoс крaїни» 11 сeзoнy прийшoв львiвський мyзикaнт Гордій Старух. 32-рiчний yчaсник вирiшив пiдкoрювaти сeрця трeнeрiв нaрoднoю пiснeю “Дyбe”.
Чoлoвiк зiгрaв нa лiрi, якy вигoтoвив влaснoрyч, aджe вiн є нe лишe мyзикaнтoм, a й скyльптyрoм. Гордій створює унікальні музичні інструменти, зокрема ліри. Так, у колекції музиканта вже понад пів сотні ексклюзивних інструментів. Вони розійшлись усім світом.
"Дубе, дубе, дубе зелений,
А хто ж тебе буде рубать,
Як я піду марширувать?
Дубе, дубе, дубе зелений.
Хлопче, хлопче, хлопче молодий,
Інший мене буде рубать,
А ти підеш марширувать,
Хлопче, хлопче, хлопче молодий.
Травко, травко, травко шовкова,
А хто ж тебе буде косить,
Як я піду шаблю носить?
Травко, травко, травко шовкова.
Хлопче, хлопче, хлопче молодий,
Інший мене буде косить,
А ти підеш шаблю носить,
Хлопче, хлопче, хлопче молодий.
Жінко, жінко, жінко молода,
Хто ж тя буде обнімати,
Як я піду воювати?
Жінко, жінко, жінко молода.
Хлопче, хлопче, хлопче молодий,
Інший буде обнімати,
А ти підеш воювати,
Хлопче, хлопче, хлопче молодий".