Батька-хмель

У Кенії діти малювали Тараса Шевченка до 205-ї річниці від дня народження Кобзаря

Посольство України в Кенії ініціювало пізнавальну акцію для дітей «Намалюй Шевченка» у 2019 році.

Акція відбулася у сиротинці «Дім Батька» («Daddy’s Home»), що є одним із багатьох соціальних проектів місії «Сприяння», заснованого українськими волонтерами у Кенії. У рамках ініціативи дітям розповіли про видатного українського митця Т.Г.Шевченка, зокрема про те, що він також був сиротою та попри всі труднощі, здобув освіту, став художником та поетом, чиї твори поповнили скарбницю світової літератури. Наприкінці акції дітям було запропоновано намалювати його портрет.

Легендарний мультфільм “Жив-був пес” українською мовою

Пам'ятник чабану

Пам'ятник чабану — пам'ятник, що встановлений 1 грудня 2016 року у Тарутинському районі Одеської області. Робота виконана скульптором із Вінницької області Іваном Короленко. 17 листопада 2017 року пам'ятник зареєстрували у Книзі рекордів Гіннеса, як «Найвища статуя чабана». До Національного Реєстру Рекордів України він був внесений у грудні 2016 року.

Заявку на рекорд подали батько і син Паларієви, що є власниками етнографічного комплексу «Фрумушика-Нова», по сусідству з яким розташована найбільша вівчарська ферма Європи. Саме у них з'явилася ідея появи цього пам'ятника. Впродовж приблизно року вони надавали докази рекорду: технічну документацію, покази свідків, відеозаписи, тощо.

Для виготовлення скульптури знадобилося 152 м3 лабрадориту, вагою 412 т, загальна вага конструкції — 1080 т. Висота статуї чабана, вдягненого у бурку, папаху і з пастушою ґирлиґою в руках, становить 16,43 метра (з постаментом — 17,93 м).

Володимир Палагнюк. Оскароносний актор зі щирим українським серцем

Джек Паланс родился в семье украинских эмигрантов Ивана Палагнюка и Анны Грамьяк. Отец его был родом из села Иван-Золотое на Тернопольщине, мать из Львова.

Как и его отец, Владимир некоторое время работал на угольной шахте - и тонкого по душевному складу и поэтического юношу ожидал тот же рок, что и отца (умер от рака легких). Вырваться из объятий судьбы помог спорт: Владимир выиграл внутренний футбольный чемпионат университета Северной Каролины - и успех забросил талантливого юношу в профессиональный спорт. Впоследствии он еще и боксировал: в конце 30-х годов Владимир начинает карьеру профессионального боксера под псевдонимом Джек Брацци - и достигает значительных успехов в тяжелой весовой категории. Сохранились сведения о том, что он побил рекорды того времени с 15 непрерывными победами, 12 из которых были добыты нокаутом к концу 4-го раунда. Во время одного поединка Джек получил удар в горло, что и привело к пожизненной хрипоте голоса.

С началом Второй мировой войны он завершил боксерскую карьеру - и поступил в Военно-воздушные силы США, где во время учебного полета на бомбардировщике «B-24» его самолет загорелся. Спасшись на парашюте, Владимир получил ожоги лица: повреждения лица и хриплый голос после пригодились ему в актерской карьере и дали его героям специфический строгий вид. После лечения и нескольких пластических операций Владимир Палагнюк повторно участвовал в военных действиях, получал награды и демобилизовался в 1944 году из армии.

Воспользовавшись льготами для ветеранов войны, Владимир поступает в Стэнфордский университет на факультет актерского искусства. Во время учебы Джек зарабатывает на жизнь на разных мелких работах в ресторанах, работая охранником, фотомоделью.

По окончании университета в 1947 г. работает некоторое время репортером в газете «The San Francisco Chronicle» и на радио. Первая актерская работа Джека - на Бродвее вместе с известным американским актером Марлоном Брандо в спектакле по известной пьесе Т. Уильямса «Трамвай" Желание "» (англ. «A Streetcar Named Desire»). Со временем Джек играл одну из известных ролей - Стэнли Ковальского. Уже став актером, Владимир (названный так в честь своего отца) сменил свое имя на Уолтер Джек Паланс (англ. Walter Jack Palance). 

Дебютом на экране была его роль преступника в фильме «Паника на Улице» (англ. «Panic in the Streets», 1950). Большинство его ролей - суровые и жестокие преступники, хотя в жизни Джек был мягким, добрым человеком и увлекался искусством и поэзией. Джек Паланс также некоторое время работал в Европе, где воспользовался случаем выполнять более приятные и человечные роли, к которым не привыкла американская аудитория. Самая лучшая роль в европейском кино - роль в фильме «Презрение» (фр. «Le Mépris»). 

Джек Паланс жалел, что большинство ролей, сыгранных им, были отрицательные персонажи: он высказывался достаточно критично о своей работе в Голливуде, называя большинство своих фильмов «мусором», а режиссеров - бездарными. Джеку всегда нравилась комедия, и именно за комедийную роль в фильме «Городские пижоны» (англ. «City Slickers») он получил «Оскар» в 1992 году. 

Мечтой его жизни, как признался актер, гостя в Киеве, была роль Тараса Бульбы (ее, как известно, удалось сыграть Юлу Бриннеру).

Сын эмигрантов, Палагнюк принимал активное участие в украинской эмиграционной жизни Америки. 

На неделе «Российских ночей» - фестивале российских фильмов в апреле 2004 года в Голливуде Джек Паланс отказался от звания «народный артист России», подчеркнув, что он - украинец и не имеет ничего общего с российским кинематографом: «Я - украинец, а не россиянин», - заявил он, протестуя таким образом против украинофобского российского кинофильма «72 метра» (снятого тоже украинцем по происхождению В. Хотиненко). Программа кинематографического, театрального и музыкального визуального искусства была частично профинансирована министерством культуры России и прошла под патронатом президента России Владимира Путина. 

Во время церемонии, Джек несколько неловко сказал, что у него создалось впечатление, что будто бы его присутствие на фестивале какая-то ошибка - впрочем добавив, что считает российское кино интересным. Вскоре актер покинул зал в знак протеста, заявив: «Я - украинец, а не россиянин, поэтому извините, я просто чуть-чуть не в своей тарелке. Будет лучше, если я и мои друзья просто отсюда уйдем».

После этого Паланс и его спутники поднялись и покинули зал. Его сопровождали еще четыре гостя, среди которых были его жена Элейн и президент Голливудского фонда «Тризуб» Питер Борисов. Паланс отказался принять награду даже за кулисами или просмотреть фильм «72 метра», показ которого стал финалом фестиваля.

Мілітарні валентинки від Експертний Корпус

Гуцулка Ксеня

Фільм «Гуцулка Ксеня» знято за мотивами твору Ярослава Барнича «Гуцулка Ксеня».

Автор сценарію і режисер-постановник — Олена Дем'яненко.

Події кінострічки відбуваються у Карпатах у 1939 році. До Ворохти приїздить син родини емігрантів Яро (Максим Лозинський). Батько-мільйонер поставив йому умову успадкування грошей: хлопець має одружитися з українською дівчиною.

Над стрічкою працювала міжнародна акторська команда: Варвара Лущик (Україна), Максим Лозинський (США), Олів’є Бонжур (Бельгія), Ігор Цішкевич (США), Олег Стефан (Україна), Катерина Молчанова (Україна), фрік-кабаре «Dakh Daughters». За участю гурту «ДахаБраха».

Вихованець СУМ в Америці Максим Лозинський зіграв головну чоловічу роль. Максим Лозинський - американець українського походження, син юриста і активного діяча української діаспори в США Аскольда Лозинського, який, серед іншого, очолював Світовий Конґрес Українців у період 1998—2008 рр. Макс Лозинський мешкає у Нью-Йорку. 

Спілка української молоді (СУМ) – громадська організація, яка об'єднує українську молодь на добровільних засадах та виховує свідомих, чесних і працьовитих громадян на національно-християнських традиціях та ідеалах, виплеканих українською нацією протягом століть.

Сьогодні СУМ – це багатотисячне членство, яке діє не лише в Україні, але й в українській діаспорі Австралії, Аргентини, Бельгії, Великої Британії, Канади, Франції, Німеччини і США. Організація працює для того, щоб молоді українці з різних країн могли спілкуватися між собою, допомагати одне одному в духовній, розумовій, соціальній, культурній, освітній і фізичній сферах, а також зростали патріотами України.